Поняття, мета та завдання кримінально виконавчого права

Дайте аналіз структури цієї норми.

Рішення: 

Однією з характерних ознак  норми права є наявність особливої  внутрішньої будови (структури).Структура норми права визначається як сукупність чітко визначених елементів, які у процесі взаємодії забезпечують функціональну самостійність норми.

Структура норми: це ідеальна логічна конструкція, що забезпечує процес регулювання відносин між людьми; це модель можливої поведінки, яка сформувалась у процесі суспільного розвитку; це засіб пізнання та використання правової дійсності; це об'єктивований результат відображення у правовій нормі певного суспільного відношення з точки зору особливостей його типу, виду, суб'єктів, об'єктів, поширеності і повторюваності; це єдність ідеальної (відображає набір логічно взаємодіючих елементів) та реальної (як результат правового опосередкування суспільних відносин) структури; це система взаємопов'язаних елементів, що взаємодіють між собою; це категорія, що залежить від законодавця з точки зору формування структурних елементів та їх залежності від системи юридичних фактів; це динамічна категорія, що забезпечує прояв різноманітних властивостей структурних елементів залежно від зміни фактичних обставин, різновиду суб'єктів та мети регулювання; це категорія, що забезпечує стійкість правових норм як єдиного державно-владного засобу упорядкування відносин у межах суспільства.

Традиційно вважається, що правова  норма складається з трьох  елементів: гіпотези, диспозиції та санкції. Вони складають ідеальну структуру  норми.

Гіпотеза — це структурний елемент  норми права, який вказує на певні  життєві обставини, наявність чи відсутність яких надає можливість реалізувати закріплені у нормі  права та обов'язки.

Складність умов та обставин, що викликають дію норми, та їх різноманітний характер надають можливість класифікувати  гіпотези за наступними критеріями:

І. За кількістю обставин, передбачених нормою, гіпотези поділяють на:

а) прості, які називають одну обставину, наявність якої викликає реалізацію прав, передбачених гіпотезою норми.

б) складні, що вміщають дві чи більше обставини, наявність яких є необхідною для дії норми.

II. За ступенем визначеності  змісту гіпотези поділяють на:

а) абсолютно-визначені, які вичерпно визначають обставини, наявність чи відсутність яких викликає дію норми.

б) відносно-визначені, які не містять  достатньо повних даних про обставини  дії норми, обмежуючи умови застосування норми колом формальних вимог.

в) альтернативні, що ставлять дію  норми у залежність від одного чи декількох фактичних обставин.

Диспозиція — це частина норми, що вказує на те, якою повинна бути поведінка  суб'єктів при настанні умов, передбачених гіпотезою.

Диспозиції класифікують за:

І. Ступенем визначеності прав і обов'язків  суб'єктів:

а) визначені, що чітко визначають права та обов'язки учасників правових відносин, точно називаючи варіант  поведінки.

б) відносно-визначені, що містять  загальні ознаки поведінки, у межах  якої можуть діяти суб'єкти.

в) альтернативні, що вказують на декілька правових наслідків, припускаючи настання одного з них.

II. За характером вміщених прав  і обов'язків диспозиції класифікують  на:

а) уповноважуючі, що надають суб'єктам  можливість на вчинення передбачених у них позитивних дій, вказуючи на варіант їх можливої, дозволеної поведінки. Як правило, у якості варіантів дозволеної поведінки виступають слова «вправі», «може», «має право».

б) зобов'язуючі, що вміщають наказ  на вчинення певних позитивних дій, встановлюючи для суб'єктів певний варіант  необхідної поведінки. У якості виразників вольової поведінки використовуються терміни «зобов'язаний», «повинен», «належить».

в) забороняючі диспозиції вміщають заборону вчинення певних протиправних дій. Їх змістом є вимога утриматися від вчинення негативної поведінки, що визнається правопорушенням. Вказівкою  на наявність забороняючої диспозиції є слова «забороняється», «не  вправі», «не може», «не допускається».

III. За характером вміщених прав  і обов'язків диспозиції класифікують  на:

а) прості, що передбачають лише один варіант поведінки.

б) складні, що передбачають декілька варіантів поведінки.

IV. За наявністю зв'язку з іншими  елементами норми можуть бути:

а) умовні, які настають за наявності  певних життєвих обставин, що відображаються у гіпотезі;

б) безумовні, що не передбачають залежності прав та обов'язків суб'єктів від  настання певних життєвих обставин.

в) захищені диспозиції, права та обов'язки в яких гарантовані негативними  наслідками, передбаченими санкцією норми;

г) незахищені, що не мають безпосереднього  зв'язку із санкцією норми, яка, як правило, відсутня.

Санкція — це частина норми, що передбачає засоби примусового впливу як результат невиконання чи порушення  норми.

В сучасній юридичній літературі існує  визначення санкції у вузькому та широкому значенні. У вузькому —  санкція має каральний характер і спрямована на покладення на правопорушника нових обмежуючих зобов'язань. Санкція у широкому значенні додатково включає і державні засоби захисту права, що мають правопоновлюючий характер.

Існуючі санкції класифікують:

I. За призначенням:

а) охоронні, націлені на покарання  винних у скоєнні правопорушення (позбавлення волі, штраф);

б) відновлювальні, націлені на поновлення порушеного права (договір, укладений  недієздатним, визнається недійсним);

в) попереджувальні, що забезпечують запобігання правопорушенню та сприяють перевихованню (затримання підозрюваного, арешт майна).

II. За ступенем визначеності:

а) абсолютно-визначені, у яких точно  зазначені вид та міра юридичної  відповідальності за порушення норми  права.

б) відносно-визначені, де межі юридичної  відповідальності зазначені від  мінімальної до максимальної.

в) альтернативні, у яких названі  або перелічені кілька видів юридичної  відповідальності, з яких правозастосовчий орган обирає найдоцільніший до випадку, що розглядається.

III. За сферою застосування розрізняють  конституційно-правові, цивільно-правові,  адміністративно-правові, дисциплінарні,  кримінальні санкції.

IV. За складом санкції поділяють  на:

а) прості, що визначають одну міру державного стягнення до порушника норми.

б) складні, що визначають одночасно  декілька заходів державного впливу до порушника припису (позбавлення  волі з конфіскацією майна).

V. За спрямованістю негативних  наслідків:

а) особисті, які націлені на позбавлення  певних прав.

б) майнові, що передбачають втрати матеріального (грошового) характеру.

Отже аналізуючи структуру норми статті 132 КВК можна виділити її дві основні частини: диспозицію та санкцію. Диспозицією буде «за  порушення встановленого порядку відбування покарання  засуджені чоловіки, які тримаються  у  виправних колоніях покарання», а складною відносно-визначеною санкцією відповідно «можуть бути водворені до дисциплінарного ізолятору з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до п'ятнадцяти  діб,  а  засуджених жінок - до десяти діб».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ.

1.      Конституция Украины. - Х.:  “Одиссей”, 2011. – 56с.

2. Кримінально – виконавчий кодекс Укрїни. – Х.: «Одиссей», 2011, - 88 с.
3. Кримінально-виконавче право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів/За ред. проф. А X. Степанюка. - X.: Право, 2006. - 256 с.
4. Теорія держави і права :Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
5. Правознавство : Підручник / Авт. кол.: Демський С.Е., П68 Ковальський B.C., Колодій А.М (керівник авт. кол.) та інші; За ред. В.В. Копєйчикова. — 5-е вид., перероб. та доп. - К: Юрінком Інтер, 2002. - 736 с.