Напрямки удосконалення дозвільного провадження

Напрямки удосконалення дозвільного  провадження

Здійснений  дисертантом аналіз теоретичних  і практичних аспектів дозвільного  провадження наочно показує, що в  цій сфері існує багато проблем  як установчо-методологічного, так  і практичного характеру.

До зазначених проблем належать, зокрема, питання, пов’язані із державною реєстрацією юридичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю Серйозні дискусії викликають проблеми законодавчого врегулювання права громадян на володіння зброєю (оскільки чинне законодавство дозволяє громадянам України зберігати і використовувати мисливську і пневматичну зброю, а також газові пістолети, то йдеться, перш за все, про короткоствольну нарізну зброю). Не менш актуальними є питання державної реєстрації різноманітних громадських формувань (політичних партій, громадських об’єднань), релігійних організацій тощо. Зволікання із вирішенням цих проблем може призвести до поглиблення кримінальних процесів у суспільстві.

Вдосконалення системи  реєстраційних органів в Україні  викликає дискусії як серед науковців, так і серед практиків. В той же час, необхідність такого вдосконалення не викликає сумнівів. Адже сьогодні система державної реєстрації регламентується 56 нормативно-правовими актами. Державну реєстрацію здійснюють 764 місцеві органи влади, 532 районні державні адміністрації і 232 органи місцевого самоврядування [115, с. 46]. Державні органи мають на сьогодні справу із 2 мільйонами платників податків – юридичними і фізичними особами [116, с. 37]. Існує думка щодо доцільності створення єдиного органу, який здійснював би реєстрацію усіх юридичних осіб –  Реєстраційної Палати. Інші обстоюють існуючий порядок, обґрунтовуючи доцільність існування декількох органів реєстрації різноманітністю сфер діяльності та організаційних форм юридичних осіб. Є пропозиції передати реєстраційні повноваження до компетенції судової влади (районних судів) або нотаріальних органів відповідно до існуючої світової практики з тим, щоб забезпечити належний правовий контроль за оформленням їх діяльності, а, головне, – їх незалежність від виконавчої влади [261]. Є також пропозиція про те, що після реєстрації у нотаріуса статуту організації доцільно повідомити про це засновника і поставити до відома всі відповідні контрольні і фіскальні органи, зокрема, податкову адміністрацію, Фонд соціального страхування, Пенсійний фонд. Сам нотаріус (за умови, що він має повідомлення банку про наявність коштів на рахунку майбутнього підприємства) видає документ про внесення фірми до державного реєстру.

Аби прискорити процес реєстрації підприємств, пропонують також створити нове відомство, яке провадитиме тільки реєстраційну роботу. Проте більшість представників малого і середнього бізнесу заперечують таку новацію, оскільки, як вважають, вона неминуче призведе до розростання чиновницького апарату [298].

Відповідно до Указу  Президента України від 7 лютого 1997 р. № 104/97 “Про Ліцензійну палату України” функції узагальнення практики застосування законодавства з питань ліцензування підприємницької діяльності та державної  реєстрації суб’єктів підприємництва, розробка пропозицій щодо його вдосконалення, методичне керівництво роботою, пов’язаною з ліцензуванням підприємницької діяльності та державною реєстрацією суб’єктів підприємництва, покладені на Ліцензійну палату України.

Ліцензійна палата України безпосередньо не здійснює державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності. Втім, в Україні немає жодного органу, функцією якого була б тільки реєстрація юридичних осіб. Реєстраційні повноваження, як зазначалося вище, здійснюються багатьма уповноваженими на те органами.

Державна реєстрація юридичних осіб має певну специфіку, пов’язану з набуттям легітимності новоствореними юридичними особами, визнанням  їх повноправними учасниками суспільних відносин. Здійснення такої діяльності вимагає спеціальних знань, як правило, – юридичних. Тому посадові особи реєстраційного органу повинні володіти достатнім обсягом цих знань, аби відповідати необхідним вимогам компетентності. Виконання реєстраційних функцій не повинне поєднуватися з іншою діяльністю.

Вважаємо, що має  бути створена система органів державної  реєстрації, яка забезпечувала б  реєстрацію всіх суб’єктів підприємницької  діяльності та юридичних осіб. Всі  реєстраційні органи повинні підпорядковуватися єдиному органу державної влади. Слушною, як уявляється, є думка, що ця функція може бути покладена на органи юстиції. Передумови для цього створені (органи юстиції діють в межах кожного району). Відповідна ж ідея закладена в проект Цивільного кодексу України (прийнятий Верховною Радою України в першому читанні) і це відповідає світовій практиці.

Іншим варіантом  вирішення питання створення  єдиного реєстраційного органу може бути покладення відповідних реєстраційних  функцій на органи запису актів громадянського стану. З одного боку, співробітники цих органів у переважній своїй більшості відповідають необхідним кваліфікаційним вимогам (зокрема, освітнім). З іншого, їх діяльність може бути необхідним чином “відсторонена” від змісту і сутності діяльності тієї структури, яка підлягає реєстрації. Таким чином, реєстраційні процедури можуть, певною мірою, наблизитися до цивілізованого заявного порядку.

                    З А К О Н   У К Р А Ї Н И  

      Про дозвільну  систему у сфері господарської  діяльності  

  ( Відомості Верховної  Ради України (ВВР), 2005, N 48, ст.483 )  

{ Із змінами,  внесеними згідно із Законами  
   N 1759-VI ( 1759-17 ) від 15.12.2009, ВВР, 2010, N  9, ст.76  
   N 1869-VI ( 1869-17 ) від 11.02.2010, ВВР, 2010, N 13, ст.128  
   N 2451-VI ( 2451-17 ) від 07.07.2010, ВВР, 2010, N 46, ст.547  
                                   Кодексом  
   N 2755-VI ( 2755-17 ) від 02.12.2010, ВВР, 2011, N 13-14,  
                                           N 15-16, N 17, ст.112  
                                   Законами  
   N 3204-VI ( 3204-17 ) від 07.04.2011, ВВР, 2011, N 42, ст.426  
   N 3261-VI ( 3261-17 ) від 21.04.2011, ВВР, 2011, N 43, ст.444  
                                   Кодексом  
   N 3393-VI ( 3393-17 ) від 19.05.2011, ВВР, 2011, N 48-49, ст.536  
                                    Законом  
   N 3610-VI ( 3610-17 ) від 07.07.2011 }  
 

    { У  тексті Закону слово "адміністратор"  в усіх відмінках і  
      числах    замінено    відповідно    словами   "державний  
      адміністратор"  у відповідному відмінку та числі згідно  
      із Законом N 1869-VI ( 1869-17 ) від 11.02.2010 }  

      { У тексті Закону, крім частини  другої статті 8, слова  
        "Севастопольська міська  державна  адміністрація" в  
        усіх   відмінках   замінено  словами   "Київська  та  
        Севастопольська міські  державні  адміністрації"  у  
        відповідному  відмінку  згідно  із Законом N 2451-VI  
        ( 2451-17 ) від 07.07.2010 }  
 

     Цей Закон    визначає   правові   та   організаційні   засади  
функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності  
і встановлює порядок діяльності дозвільних органів,  уповноважених  
видавати    документи    дозвільного   характеру,   та   державних  
адміністраторів.  

     Стаття 1. Основні терміни  

     1. У цьому Законі  терміни вживаються в такому  значенні:  

     дозвільна система   у   сфері   господарської   діяльності   -  
сукупність  урегульованих  законодавством відносин,  які виникають  
між   дозвільними   органами,   державними   адміністраторами   та  
суб'єктами   господарювання   у   зв'язку   з  видачею  документів  
дозвільного  характеру,   переоформленням,   видачею   дублікатів,  
анулюванням документів дозвільного характеру;  

    дозвільні   органи   -   органи  виконавчої  влади,  державні  
колегіальні  органи,  органи місцевого самоврядування, їх посадові  
особи,   уповноважені  відповідно  до  закону  видавати  документи  
дозвільного  характеру;  { Абзац третій частини першої статті 1 із  
змінами,  внесеними  згідно  із  Законом N 3610-VI ( 3610-17 ) від  
07.07.2011 }  

     документ дозвільного  характеру - дозвіл,  висновок,  рішення,  
погодження,  свідоцтво,  інший  документ,  який  дозвільний  орган  
зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у  разі  надання  йому  
права  на  провадження  певних  дій  щодо здійснення господарської  
діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності  
якого  суб'єкт  господарювання не може проваджувати певні дії щодо  
здійснення  господарської  діяльності  або   видів   господарської  
діяльності;  

     місцеві дозвільні   органи - міські ради міст обласного  та/або  
республіканського  Автономної   Республіки   Крим   значення   (їх  
виконавчі органи), районні та районні у містах Києві і Севастополі  
державні   адміністрації,   Київська   та  Севастопольська  міські  
державні адміністрації, територіальні (місцеві) органи центральних  
органів   виконавчої   влади,   їх  посадові  особи,  уповноважені  
відповідно  до  закону  від свого імені проводити чи залучатися до  
проведення  експертизи  та  обстеження  об'єктів, на які видається  
документ  дозвільного  характеру,  видавати  документи дозвільного  
характеру   у   межах  відповідної  адміністративно-територіальної  
одиниці   (відповідних   адміністративно-територіальних  одиниць);  
{  Абзац п'ятий  частини першої  статті  1 із змінами, внесеними  
згідно із Законом N 3204-VI ( 3204-17 ) від 07.04.2011 }  

     об'єкт, на  який  видається  документ  дозвільного   характеру  
(далі - об'єкт),  - природні ресурси,  земельна ділянка, ґрунтовий  
покрив   земельних   ділянок,   споруда,   будівля,    приміщення,  
устаткування, обладнання та механізми, що вводяться в експлуатацію  
або проектуються, окрема операція, господарська діяльність певного  
виду,  робота та послуга,  а також документи, які використовуються  
суб'єктом  господарювання  у  процесі  проходження  погоджувальної  
(дозвільної)   процедури  (проектна  документація  на  будівництво  
об'єктів,  землевпорядна документація,  містобудівна документація,  
гірничий відвід);  

     декларація відповідності   матеріально-технічної  бази вимогам  
законодавства  (далі  -  декларація)  -  документ,  яким   суб'єкт  
господарювання    повідомляє    державного    адміністратора   або  
представника відповідного  дозвільного  органу  про  відповідність  
своєї  матеріально-технічної  бази вимогам законодавства.  У такий  
спосіб суб'єкт господарювання набуває права на провадження  певних  
дій   щодо   здійснення   господарської   діяльності   або   видів  
господарської  діяльності  без  отримання  документа   дозвільного  
характеру.  

     Форма  та  порядок  повідомлення державного адміністратора  або  
відповідного      дозвільного     органу     про     відповідність  
матеріально-технічної   бази   суб'єкта   господарювання   вимогам  
законодавства  встановлюється Кабінетом Міністрів України; { Абзац  
восьмий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2451-VI  
( 2451-17 ) від 07.07.2010 }  

     принцип мовчазної  згоди -  принцип,  згідно  з   яким  суб'єкт  
господарювання  набуває  право  на  провадження  певних  дій  щодо  
здійснення  господарської  діяльності  або   видів   господарської  
діяльності   без   отримання  відповідного  документа  дозвільного  
характеру,   за   умови   якщо   суб'єктом   господарювання    або  
уповноваженою  ним  особою подано в установленому порядку заяву та  
документи в повному  обсязі,  але  у  встановлений  законом  строк  
документ  дозвільного  характеру  або  рішення  про відмову у його  
видачі не видано або не направлено;  

     принцип організаційної  єдності  -  принцип,  згідно  з  яким  
видача  документів  дозвільного характеру (переоформлення,  видача  
дублікатів,  анулювання) суб'єктам господарювання  здійснюється  в  
дозвільному   центрі  шляхом  взаємодії  представників  дозвільних  
органів,  що забезпечується державним адміністратором  у  порядку,  
встановленому цим Законом;  

     дозвільна (погоджувальна)  процедура  -  сукупність  дій,  що  
здійснюються       суб'єктами      господарювання,      державними  
адміністраторами  та  дозвільними  органами  під  час   проведення  
погодження  (розгляду),  оформлення,  надання висновків тощо,  які  
передують отриманню документа дозвільного характеру;  

     дозвільний центр  -  робочий  орган  відповідної  міської ради  
міста обласного  та/або  республіканського  Автономної  Республіки  
Крим  значення  (її  виконавчого органу),  районної та районної у  
містах    Києві    і    Севастополі    державних    адміністрацій,  
Київської  та  Севастопольської міських державних адміністрацій, в  
якому   представники  місцевих  дозвільних  органів  та  державний  
адміністратор  діють  за  принципом  організаційної  єдності  щодо  
видачі  документів  дозвільного  характеру, переоформлення, видачі  
дублікатів, анулювання документів дозвільного характеру;  

     спеціально  уповноважений  орган з питань дозвільної  системи у  
сфері  господарської  діяльності  (далі  -  уповноважений орган) -  
центральний  орган  виконавчої  влади,  що  забезпечує  реалізацію  
державної  політики  у  сфері підприємництва. { Статтю 1 доповнено  
абзацом  тринадцятим  згідно  із Законом N 2451-VI ( 2451-17 ) від  
07.07.2010 }