Потерпiлий в кримiнальному процесi

Не можна не погодитися з В.Д. Ломовським, який пише, що в  разі зупинення провадження в  справі не виконуються завдання кримінального судочинства, залишаються без задоволення права та законні інтереси потерпілого і цивільного позивача. Право на оскарження постанов органів розслідування в зупинених справах - це практична необхідність, спрямована на підвищення відповідальності цих органів за розкриття злочинів, за розшук обвинувачених¹⁴.

Тому вважаю за доцільне встановити строк, упродовж якого допускається оскарження таких постанов. Думаю, що він повинен бути таким же, як і в разі закриття кримінальної справи (тобто семиденний строк від дня одержання письмового повідомлення або копії постанови про зупинення).

Залишається невирішеним  питання, чи потрібно знайомити потерпілого  з матеріалами кримінальної справи, що закрита, чи лише вручати йому копію  постанови про закриття справи. У  ч. З ст. 214 КПК вказано, що потерпілому й цивільному позивачеві надсилається письмове повідомлення із зазначенням підстав закриття справи або копія постанови про закриття. Я підтримую думку тих процесуалістів, які вважають, що в разі закриття справи слід знайомити потерпілого з матеріалами справи, бо йому важливо знати не лише підстави закриття справи, а й докази, на яких вони базуються.

Слід зазначити, що чинне  законодавство не передбачає права  потерпілого на ознайомлення з матеріалами  справи в разі, якщо справу закрито або зупинено. Це істотно обмежує права потерпілого, нерідко слідчі та органи дізнання виносять необгрунтовані, невірні рішення, а потерпілий не має можливості оскаржити їх, оскільки не ознайомився з матеріалами справи.

 

Н.П, Сильчева, зокрема, зазначає, що в разі закриття справи потерпілого доцільно знайомити з постановою про закриття і вручати за його проханням копію цієї постанови. Це позбавить органи розслідування необхідності писати потерпілому (в разі вимоги останнього) листа з викладенням підстав закриття кримінальної справи¹⁵. З метою забезпечення захисту інтересів потерпілих від злочинів вважаю за необхідне передбачити в законі право потерпілого знайомитися з матеріалами слідства чи дізнання в разі винесення рішення про закриття провадження у справі або зупинення розслідування справи. Це підвищило б відповідальність слідчих і працівників органів дізнання, сприяло б зменшенню кількості необгрунтованих, незаконних рішень.

Дискусійним у юридичній  літературі є питання про вручення потерпілому копії обвинувального висновку. Підтримую думку Н.П. Сильчевої про позитивне вирішення цього питання¹⁶. Адже, прочитавши копію обвинувального висновку, потерпілий зможе ретельно продумати всі обставини що в ньому викладені, можливо, згадає якісь деталі, пропущені ним під час давання показань, зробить необхідні виписки та більш детально і грунтовно підготується до участі в судовому розгляді кримінальної справи.

Тому вважаю за необхідне  в КПК передбачити право потерпілого  за його клопотанням одержувати копію  обвинувального висновку, а  в чинний КПК внести доповнення про те, що прокурор за клопотанням потерпілого чи його представника повинен вручити їм копію обвинувального висновку.

На підставі ч. З ст. 19 КПК України слідчі та судові документи  в перекладі рідною чи іншою мовою вручаються лише обвинуваченому. Закон не передбачає права потерпілого одержувати слідчі або судові документи в перекладі рідною чи іншою мовою, якою він володіє. Слід погодитися з Л.В. Батищевою, яка вважає, що з метою послідовного проведення принципу національної мови судочинства таке право слід надати й потерпілому.

Потерпілий як учасник  процесу має не тільки права, а  й обов'язки. Він повинен дотримуватись  усіх вимог кримінально-процесуального закону, а саме: піддаватись освідуванню (оглядові), з'являтись на допити і давати правдиві показання, надавати за необхідності зразки для порівняльного дослідження і т. д. Отже, держава, виходячи з інтересів правосуддя, зобов'язує потерпілого незалежно від його бажання здійснювати ті чи інші дії з метою встановлення істини у справі.

Більшість потерпілих розуміє  необхідність виконання своїх процесуальних  обов'язків і робить це добровільно. Коли ж особа, якій злочином було заподіяно  майнову, моральну чи фізичну шкоду, ухиляється або відмовляється від  добровільного виконання покладених на неї обов'язків, закон допускає застосування до неї заходів процесуального примусу.

Кримінально-процесуальний  закон охороняє права та законні  інтереси громадян, які постраждали  від злочину, чітко вказує на умови, за наявності яких можливий примус, і в такий спосіб окреслює межі його застосування. Наприклад, привід як крайній захід допускається, якщо потерпілий без поважних причин не з'являється за викликом для давання показань (ст. 72 КПК України). Перед винесенням рішення про привід необхідно перевірити причини неявки потерпілого, встановити факти попереднього отримання ним повісток, ознайомитися з розписками про їх вручення, одержати пояснення в осіб, що вручали повістки, і т. ін. Застосування приводу не допускається в нічний час, у святкові дні (крім невідкладних випадків), під час хвороби потерпілого, підтвердженої довідкою медичної установи.

Досить поширеною слідчою  дією, для участі в якій залучається  потерпілий, є освідування (огляд). Його процесуальна регламентація має такі особливості: необхідна присутність понятих, якщо слідчий визнає за необхідне їх залучення, тієї ж статі, що й освідуваний (огляданий), якщо освідування супроводжується оголенням останнього; недопустимо під час освідування проводити дії, що принижують гідність чи небезпечні для здоров'я освідуваного. Отож, ціла низка моментів, що стосується методики проведення цієї слідчої дії, продиктована гуманним ставленням до людини, оскільки це зачіпає інтимні аспекти життя потерпілого, може викликати почуття сорому і призвести до тяжких моральних переживань, а надто в неповнолітніх потерпілих, літніх або осіб, що мають якісь фізичні вади. Саме з цих причин потерпілі часом виражають небажання проходити освідування.

Можливо, потерпілий відмовлятиметься від проведення освідування. В таких випадках не слід поспішати з його проведенням. Важливо переконати потерпілого в необхідності взяти участь у цій слідчій дії та пояснити, що вона проводиться передусім у його інтересах, показати значення освідування для встановлення істини в справі та викриття винного.

Освідування потерпілого  буде результативним у тому разі, якщо слідчий зважить на фізичний і  психічний стан особи, на її бажання  запросити як понятих якихось  певних осіб та ін. Якщо позитивного  результату не буде досягнуто, то слід шукати докази іншим способом. Наприклад, наявність чи відсутність слідів злочину на тілі потерпілого можна з'ясувати з допитів його друзів чи родичів, із медичних документів.

Аналогічні рекомендації можуть бути зроблені й відносно проведення примусового вилучення зразків для порівняльного дослідження. Слідчий, зіткнувшись із небажанням потерпілого надати зразки почерку, крові й т. ін., повинен намагатися здобути їх через переконання чи в інший спосіб, не пов'язаний з грубістю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ПРАВА ПОТЕРПІЛОГО  В СУДОВОМУ ПРОВАДЖЕННІ КРИМІНАЛЬНИХ  СПРАВ

3.1. Права потерпілого  у стадіях віддання обвинуваченого  до суду та судового розгляду  кримінальних справ судом першої  інстанції.

 

Кримінально-процесуальне законодавство регламентує процесуальні права потерпілого в суді, забезпечує його реальну участь у кримінальній справі.

Гарантією здіснення  потерпілим своїх прав є дотримання процесуальних норм, що забезпечують всебічне, повне та об'єктивне дослідження  обставин справи, винесення судом  законного та обгрунтованого рішення. Громадянинові, визнаному потерпілим у справі, повинна бути забезпечена можливість здійснення в суді прав, наданих йому законом.

У чинному кримінально-процесуальному законодавстві не одержало чіткої регламентації  питання про участь потерпілого та його представника у стадії віддання обвинуваченого до суду. В юридичній літературі на це питання звертається увага, але недостатньо. На практиці в цій стадії участь потерпілого пов'язана з розглядом у розпорядчому засіданні суду заявлених ним клопотань. Для потерпілого особливо важливо, щоб суддя чи суд у стадії віддання обвинуваченого до суду з'ясували такі обставини: чи зібрано необхідні докази для розгляду справи в судовому засіданні; чи дотримано під час порушення кримінальної справи, проведення дізнання і попереднього слідства вимог норм Кримінально-процесуальноги кодексу України; чи правильно застосовано до обвинуваченого кримінальний закон; чи правильно обрано запобіжний захід до обвинуваченого; чи вжито заходів до забезпечення відшкодування майнової шкоди, заподіяної злочином.

Потерпілий у стадії віддання до суду має право заявляти різні клопотання: про витребування додаткових доказів, зміну обвинуваченому запобіжного заходу, забезпечення цивільного позову тощо. Суд має право викликати в розпорядче засідання потерпілого, що заявив клопотання, для давання пояснень. Про результати розгляду клопотання потерпілому обов'язково повідомляють. Відмова в задоволенні клопотання оскарженню не підлягає, але потерпілий має право знову заявити те саме клопотання у стадії судового розгляду.

Визнавши, що є достатньо  підстав для віддання обвинуваченого до суду, суддя чи суд вирішують питання про виклик потерпілого в судове засідання. Згідно зі ст. 255 КПК України, після віддання обвинуваченого до суду суддя зобов'язаний забезпечити потерпілому можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи і виписати з неї всі необхідні дані.

Суд зобов'язаний надіслати  потерпілому повістку, з якої той  дізнається, де й коли відбудеться  судовий розгляд кримінальної справи, у якій його визнано потерпілим.

Ще одне питання, яке  може виникнути у стадії віддання обвинуваченого до суду, — про визнання особи потерпілою в разі заявлення  такого клопотання.

Вважаю, що відкладення  цього питання до судового засідання  небажане, бо це суттєво порушуватиме права потерпілого. У таких випадках суддя своєю постановою про віддання обвинуваченого до суду може визнати особу потерпілою. Потерпілому слід роз'яснити належні йому права, в тому числі право на ознайомлення з матеріалами справи. Тобто, на мою думку, питання визнання особи потерпілою одноособове суддею в стадії віддання обвинуваченого до суду може вирішуватися за аналогією розгляду в суді кримінальних справ, щодо яких проводилась досудова підготовка матеріалів у протокольній формі. І коли таке клопотання особи про визнання її потерпілою надійшло, суддя повинен вирішити питання про визнання потерпілою і роз'яснити право на ознайомлення з матеріалами справи, керуючись ст. 255 КПК.

Але в окремих випадках кримінальну справу навіть може бути відправлено на додаткове розслідування через те, що в цій стадії права потерпілого не було забезпечено, бо

особу, яка постраждала  від злочину, не визнали потерпілою.

У комплексі прав потерпілого  суттєва роль належить його праву  брати участь у судовому розгляді. Суд зобов'язаний вжити всіх заходів, аби своєчасно повідомити потерпілого про час і місце розгляду кримінальної справи.

Досліджуючи питання  реалізації прав потерпілого під  час судового розгляду, я схиляюся до думки про необхідність підвищення активності потерпілого в цій стадії кримінального процесу. Для цього необхідно як роз'яснення прав у максимально доступній для нього формі, так і забезпечення реальної можливості їх реалізації. З цією метою слід розглянути:

чи зобов'язаний потерпілий з'являтись у судове засідання, його права під час судового засідання та можливість приводу в разі його неявки; участь потерпілого в судових дебатах;

оскарження потерпілим вироку. Згідно зі ст. 75 КПК Російської Федерації давання показань потерпілим — це не лише його право, а й обов'язок; він повинен з'явитися до суду і давати правдиві показання. В разі неявки потерпілого до суду без поважних причин до нього може бути застосовано привід. Кримінально-процесуальний кодекс України передбачає в ч. 2 ст. 302, що потерпілий попереджається суддею за дачу завідомо неправдивих показань . Тобто давання показань не є обов'язком для потерпілого. Водночас кримінально-процесуальне законодавство передбачає застосування до потерпілого приводу в разі його неявки в судове засідання.

Звертається увага судів, що ст. 290 КПК, даючи вичерпний перелік наслідків неявки потерпілого в судове засідання, передбачає й можливість застосування до потерпілого, який не з'явився за викликом до суду без поважних причин, приводу відповідно до ст. 72 КПК.

За злісне ухилення від  явки до суду потерпілий несе відповідальність за ч. 1 ст. 185-3 або статтею 185-4 Кодексу  України про адміністративні  правопорушення, а за завідомо неправдиве показання - за ст. 384 КК України.

З'явившись до суду, потерпілий повинен відмітитись у секретаря судового засідання і має право бути присутнім у залі судового засідання впродовж усього судового розгляду. На відміну від свідків, він не видаляється з залу судового засідання.

Потерпілий зобов'язаний підкорятися розпорядженням головуючого про дотримання порядку в судовому засіданні. За непідкорення розпорядженню головуючого або порушення порядку під час судового засідання потерпілий несе відповідальність за ч. 1 ст. 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (ч. З ст. 272 КПК).

У судовому засіданні, як і під час попереднього розслідування, потерпілий може користуватися рідною мовою і послугами перекладача. Він має право знати склад  суду і заявляти відводи (суддям, прокуророві, секретареві, експертові, спеціалістові й перекладачеві). Потерпілому слід обгрунтувати відводи і заявляти їх до початку судового слідства.

Потерпілий може знати  свої права в судовому розгляді. З метою забезпечення прав потерпілого  важливе значення має обов'язок головуючого в судовому засіданні роз'яснити потерпілому права та обов'язки, передбачені статтями 49, 267, 302 КПК та ін., надані йому в інших стадіях процесу, а саме в апеляційному провадженні. Тоді потерпілий не лише знатиме всі свої права, а й матиме можливість ними користуватись. Головуючий повинен так пояснити потерпілому його права, щоб він зрозумів їх і міг ними реально користуватися. Як і під час попереднього слідства, в судовому розгляді потерпілий може заявляти різноманітні клопотання (ст. 267 КПК України).