Потерпiлий в кримiнальному процесi

3.2. Права потерпілого  під час розгляду кримінальних  справ в апеляційному та касаційному  порядках 

Важлива роль у забезпеченні законності та охороні прав потерпілих належить судам вищого рівня, які згідно з кримінально-процесуальним законом проводять перевірку правосудності судових рішень у апеляційному та касаційному порядку. Нові умови, що склалися внаслідок демократичних перебудов, неминуче вимагають оновлення та вдосконалення розширення правового статусу осіб, які беруть участь у судових засіданнях, прояву додаткової турботи про захист їхніх прав і законних інтересів, а тому вважаю за необхідне висвітлити низку проблем, пов'язаних із посиленням гарантій прав потерпілого під час перегляду справ у апеляційній та касаційній інстанціях.

Неабияка роль у реалізації завдань кримінального судочинства  відводиться діяльності судів другої інстанції із забезпечення набрання чинності законним та обгрунтованим  вироком, коли не лише правильно вирішено кримінальну справу, а й дотримано прав усіх учасників кримінального процесу, в тому числі й потерпілого, під час проведення попереднього розслідування і судового розгляду. Суворе дотримання законодавства, що регламентує участь потерпілого у кримінальному судочинстві, - невід'ємна умова виконання завдань правосуддя.

Практично завжди порушення  процесуальних норм може бути оцінене  як таке, що перешкоджає досягненню якоїсь мети, чи як таке, що порушує  якийсь принцип чи загальне положення, у кримінальному судочинстві та, принаймні, як таке, що суперечить засаді законності у кримінально-процесуальній діяльності.

Тому правильним є  те, що в разі незгоди потерпілого  чи його представника з винесеним  вироком, постановою або ухвалою  суду першої інстанції їм надається право оскаржити судове рішення в апеляційному порядку (ст. 347 КПК України). Вони також можуть оскаржити вирок і в тій його частині, що стосується цивільного позову.

Апеляційна скарга складається  в будь-якій формі, але в ній  обов'язково зазначається, з чим і чому потерпілий не погоджується.  Після внесення змін у кримінально-процесуальний кодекс з’явилась нова стаття 365 – межі розгляду. Попередня редакція передбачала, що апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість вироку в повному обсязі щодо всіх засуджених, в тому числі тих, від яких скарги не надійшли і щодо яких не принесено касаційного подання. Чинна ж редакція передбачає, що вирок, ухвала, постанова суду першої інстанції перевіряється апеляційноим судом в межах апеляції. Висновки суду щодо фактичних обставин справи, які не оспорювалися і стосовно яких у відповідності до ч.1 ст.229, та ст.301 докази не досліджувалися, не перевіряються.  Я вважаю, що така зміна є цілком доцільною, адже тепер апеляційні суди не будуть здіснювати такий великий обсяг роботи як раніше. Апеляційна скарга на вирок, що не набрав чинності, подається протягом 15 діб від дня проголошення вироку до суду, який постановив вирок, крім випадків, спеціально передбачених КПК. ч.5 ст.349 кодексу предбачає винятки, зокрема: апеляції на ухвалу чи постанову судді, винесену в порядку передбаченому статтями 52⁵, 165²,165³,177, 205, подаюсть безпосередньо до апеляційного суду у строки встановлені у цих статтях.  Якщо строк на подання апеляції з поважних причин пропущено, потерпілий, відповідно до ст. 353 КПК України, може клопотати перед судом, що виніс вирок, про відновлення пропущеного строку. Це питання вирішується в судовому засіданні. Ухвала суду чи постанова судді про відмову у відновленні пропущеного строку може бути оскаржена потерпілим у загальному порядку до суду вищого рівня, який має право відновити пропущений строк і розглянути кримінальну справу по суті за скаргою потерпілого в апеляційному порядку. Після надходження аеляції суд повідомляє прокурора, інших осіб, перерахованих у ст.348 КПК, зокрема потерпілого, та передає справу до апеляційного суду і призначає дату розгляду цієї справи.

Про принесення апеляційного подання (протесту) прокурором або скарги іншими учасниками судового розгляду суд повинен повідомити потерпілого. Потерпілий має право ознайомитися з такими документами і подати на них свої заперечення чи зауваження.

Законом належно врегульовано права потерпілого щодо подання  ним до суду вищого рівня нових  доказів у справі, коли той розглядає  її в апеляційному порядку (ст. 363 КПК України). Суд нові матеріали (докази) потерпілого, як і інших учасників процесу, бере до уваги, оцінює їх і враховує під час вирішення справи по суті, як це передбачено ст. 366 КПК України.

Законом закріплено право  потерпілого безпосередньо або через свого представника брати участь у засіданні суду вищого рівня під час розгляду справи в апеляційному порядку. Суд, що постановив вирок, зобов'язаний повідомити потерпілого, який подав апеляційну скаргу або заперечення, про дату розгляду справи в суді вищого рівня. Неявка потерпілого до суду, якщо його було своєчасно повідомлено про день розгляду справи, не перешкоджає її розглядові. У апеляційній інстанції потерпілий може висловити судові свою думку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, що не з'явилися. Потерпілий також має право знати склад суду, прізвище прокурора, перекладача, заявляти їм відводи. Тому головуючий зобов'язаний оголосити склад суду, прізвище прокурора, перекладача, запитати потерпілого та інших осіб, що з'явилися, чи нема в них заяв про відводи.

У судовому засіданні  апеляційної  інстанції потерпілий може заявляти різні клопотання. Клопотання учасників судового розгляду повинні  стосуватися частини вироку, яка  оскаржена в апеляційному порядку. Стосовно них суд виносить ухвалу. Потерпілий має право в апеляційній інстанції давати пояснення, викласти свої доводи або заперечення також в межах розгляду спрви апеляційним судом. (ст. 362 КПК України).

Чинне кримінально-процесуальне законодавство, як наголошує В.М. Чижиченко, неповно визначає правовий статус потерпілого в суді другої інстанції¹⁹. Зміст принципу забезпечення потерпілому права на захист його законних інтересів апеляційною інстанцією охоплює суб'єктивні права потерпілого. У теорії кримінального процесу зазначено, що систему забезпечення прав потерпілого складають гарантії недоторканності особи та особистої свободи, недоторканності житла, швидке і своєчасне розкриття злочинів, викриття винних, фактичне відновлення порушених прав і законних інтересів громадян, виявлення та усунення судових помилок, забезпечення права на захист і представництво.

На мій погляд, правовий статус потерпілого - це правове становище  потерпілого у кримінальному  процесі, визначене сукупністю правових норм, що регламентують суспільні відносини, пов'язані з визнанням особи потерпілою, виникненням, строком дії та припиненням повноважень потерпілого, процесуальними гарантіями. З урахуванням цього слід повніше визначити процесуальне становище потерпілого у стадії апеляційного провадження через розширення його суб'єктивних процесуальних прав і гарантій їх здійснення, розширення прав представника потерпілого.

Потерпілий може також  давати усні й письмові пояснення  щодо додаткових матеріалів, поданих  до апеляційної інстанції іншими учасниками кримінального процесу, якщо вони принесені не в його інтересах.

На практиці виникають  питання, що на них немає відповіді  в законі  і насамперед - про  можливість визнання особи потерпілою у стадії апеляційного розгляду справи. Буквальне тлумачення ст. 49 КПК України дає підстави вважати, що це можливо. Судовій практиці відомі випадки подання апеляційної скарги особою, що не була визнана у справі потерпілою, але якій злочином заподіяно шкоду, причому майнову. В літературі є думки про те, що такі особи не можуть бути допущені до участі в розгляді справи судом у апеляційній інстанції. Якщо ж апеляційній інстанції надати право визнавати осіб потерпілими, то цим самі потерпілі будуть позбавлені певних процесуальних прав. Крім того, не будуть забезпечені права й інших учасників процесу. Тому не можна не погодитися з В.П. Бож'євим, який вважає, що в даному випадку питання про визнання особи потерпілою має вирішувати суд, що постановив вирок.

Заслуговує на підтримку  пропозиція ряду авторів про те, що в таких ситуаціях суд другої інстанції може прийняти цивільний позов потерпілого, якщо буде встановлено судом, що саме цій особі заподіяно майнову шкоду.

Вважаю, що слід надати потерпілому  і його представникові право оскарження в апеляційному порядку постанови (ухвали) судді (суду) про повернення кримінальної справи на додаткове розслідування, а також вироку суду в частині, що стосується невизнання засудженого особливо небезпечним рецидивістом, неправильного визначення виду виправно-трудової установи, а також наведених у вироку відомостей, що принижують честь і гідність потерпілого. Спірною є думка Ю. Стецовського про те, що надання таких прав потерпілому може погіршити процесуальне становище підсудного, ускладнити захист його прав та інтересів, оскільки сама скарга потерпілого, як і інших учасників процесу, без рішення суду з зазначених питань не погіршує становища підсудного або засудженого.

Недостатньо врегульоване законодавче також питання щодо участі потерпілого під час розгляду кримінальної справи в касаційному  порядку. В ч. 2 ст. 391 КПК України зазначено: У засіданні суду касаційної інстанції, яке проводиться за участю прокурора, можуть брати участь особи вказані у статті 384 КПК …потерпілий і його представник. "У необхідних випадках на засідання суду, що розглядає справу в касаційному порядку, можуть бути запрошені ці особи для дачі пояснень. Тобто законодавець передбачає можливість участі потерпілого в касаційному провадженні, а також в тому випадку коли суд запросить цих осіб для дачі пояснень. Вважаю це положення досконалішим з точки зору попередньої редакціі, що сприяє повнішій участі потерпілого на цій стадії.

 Особам, які вправі  подати касаційну скаргу (а туди  відноситься і потерпілий і  його представник) надається можливіть  ознайомитися в суді  з матеріалами справи для вирішення питання про внесення касаційної скарги.

При подачі касаційної скарги чи подання додається стільки  її копій,  щоб їх можна було вчручити всі учасникам судового процесу, інтересів яких вона стосується. Враховуючи ч.4 ст.389 КПК, де сказано, що про призначення розгляду касаційний суд повідомляє прокурора та осіб, перелічених у ст.384 КПК, тобто повідомлення осіб про розгляд - це обов’язок суду. Також про зміну дати розгляду суд зобов’язаний повідомити заінтересованих осіб (ч.3 ст.392).

Касаційний суд від  потерпілого на ствердження або  спростування доводів, викладених в  карзі може прийняти нові докумети яких не було в справі.  Але потерпілий має вказати яким шляхом вони були отримані та яке значення вони мають  для вирішення справи.

Необхідно сказати також про новеллу, яку внесли нещодавні зміни. Обсяг перевірки справи касаційним судом значно звужено. За попередньою редакцією касаційний суд мав перевіряти справу в повному обсязі. А чинна редакція, зокрема ст.395, зазначає: “касаційний суд перевіряє законнісь та обгрунтованість судового рішення за наявними в справі і додатково подвними матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене”. Але ще зазначено, що суд вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище виправданого.

Ще одне право надали потерпілому внесені зміни в  червні 2001р. Обвинувальний або виправдовувальний  вирок може бути скасовано у зв’язку  з необхідністю застосувати закон  про більш тяжкий злочин  або  більш суворе покарання лише у  разі, коли з цих підстав подав скаргу потерпілий чи цого представник. На мою думку закріплення в законі вказаних пропозицій позитивно вплинуло на реалізацію прав потерпілих у стадії касаційного провадження в кримінальних справах.

Не регулюється законом  питання про повідомлення потерпілому  результатів розгляду справи в касаційному  порядку, коли він не був присутнім  у засіданні суду другої інстанції, хоча деякі рішення істотно зачіпають  його інтереси. Оцінюючи цю проблему в  цілому, вважаю, що бажано було б передбачити в законі обов'язок суду викликати їх для участі в засіданні суду касаційної інстанції та в обов'язковому порядку знайомити потерпілих із рішеннями касаційної інстанції незалежно від того, брав потерпілий участь у судовому засіданні чи ні.

Слід зазначити, що чинне  законодавство про перевірку  законності та обгрунтованості судових  рішень у кримінальних справах поряд  із позитивними моментами вирізняється істотними хибами, що шкодять як інтересам учасників процесу, так  і правосуддю в цілому.

ВИСНОВОК

Слід зазначити, що кримінально-процесуальне законодавство України спрямоване головно на те, щоб забезпечити  розслідування вчинених злочинів та притягнення до відповідальності винних осіб. Це, своєю чергою, зумовило детальне регулювання прав підозрюваного, обвинуваченого (підсудного), що є виправданим. Проте неможливо миритися з тим, що інтереси осіб, потерпілих від злочину, захищені законом менш рішуче.

Передовсім слід відзначити явну недосконалість правойого статусу інституту потерпілого, що чинить негативний нплив на його участь у процесі, ставить у нерівне становище з обвинуваченим. Це виявляється в диспропорції обсягу прав потерпілого та обвинуваченого (у першого він значно вужчий), в регламентації процесуальної процедури щодо потерпілого (інколи вона не є чітко визначеною), у проблемі відшкодування потерпілому шкоди, заподіяної злочином, загальному характері, що призводить до меншої гарантованості реалізації потерпілим своїх прав. В ст. 16  КПК закріплено принцип здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом, а в ст. 21 кодексу чомусь лише відносно підозрюваного, обвинуваченого та підсудного закріплено принцип забезпечення права на захист. Потерпілому ж чомусь право на захист Кримінально-процесуальним кодексом не гарантується!

Держава зацікавлена  в розширенні й максимальному  використанні громадянами прав, наданих  їм законом. Адже реалізація потерпілими  прав, закріплених за ними кримінально- процесуальним законодавством, необхідна  не лише для обстоювання та задоволення особистих інтересів, а й для запровадження конституційних засад кримінального судочинства, залучення громадян до боротьби зі злочинністю, що сприятиме зміцненню законності.

Судово-правова реформа  в Україні спрямована переважно на створення об'єктивного слідства, кваліфікованого сильного захисту та незалежного суду. Рівночасно, щоб ця триєдина формула правосуддя була практично життєвою, необхідні розроблення і створення сильного правового інструментарію правосуддя, який гарантував би досягнення об'єктивної істини в кожній справі. У зв'язку з дим важливе значення має правовий статус потерпілого та його вдосконалення. Потерпілий від злочину, як і решта учасників кримінального процесу, має право на те, щоб його законні інтереси були забезпечені. Законодавець враховує це право, але, на жаль, не повною мірою і не завжди.

Тому я й спробував  розв'язати комплекс проблем щодо вдосконалення правового статусу  потерпілого у кримінальному  процесі України. Адже одним із напрямків  судово-правової реформи є створення такого судочинства, яке гарантувало б право на захист не лише підозрюваному, обвинуваченому та підсудному, а й потерпілому, затверджувало б рівність усіх учасників процесу перед законом. Законодавець повинен підкреслити, що для нього однаково важливим є забезпечення прав і законних інтересів усіх учасників кримінально-процесуальної діяльності.