Методика застосування бігу на витривалість на уроках фізичної культури

3.7 Багаторічна підготовка

Багаторічна підготовка спортсмена-легкоатлета поєднує в собі фізичний, тактичний, теоретичний, моральний і вольовий аспекти. Вона безперервно удосконалюється, шляхом відкриття і застосування нових положень, закономірностей, вимог. Усе все це сприяє подальшому прогресу безперервного росту спортивних результатів у різних видах легкої атлетики.

Необхідно пам’ятати, що всі вказані аспекти взаємопов’язані і взаємозумовлені єдністю організму людини. Жодна вправа не може впливати лише на якийсь один орган або систему, бо певною мірою, позначається на організмі в цілому. Ось чому виконання однієї вправи дає змогу забезпечувати різні напрямки підготовки.

Фізична підготовка легкоатлета передбачає виховання його основних фізичних якостей, тобто соціально зумовлених сукупностей біологічних і психічних властивостей, які виражають фізичну готовність людини здійснити активну рухову діяльність. Фізичними якостями вважають: силу, спритність, витривалість, прудкість, гнучкість. Фізична підготовка спрямована на рівномірний і гармонійний розвиток усіх м'язових груп, органів і систем людини, підвищення їх функціональних можливостей. Рівномірність підготовки обов'язкова, бо наявність однієї слабкої ланки може звести нанівець увесь процес підготовки. Значною мірою рівномірність підготовки залежить від фізичних здібностей особистості. Причому ефективність виконання рухових дій залежить від взаємодії як відносно стійких, вроджених, так і набутих функціональних особливостей органів і структур організму. Розрізняють загальну (ЗФП) і спеціальну (СФП) фізичну підготовку.

Загальна фізична підготовка (ЗФП) не залежить від виду легкої атлетики і спрямована на досягнення високої загальної працездатності, всебічного розвитку і поліпшення здоров'я. ЗФП забезпечує удосконалення його основних фізичних якостей. Для того, щоб успішно виконувати це та інші завдання, під час ЗФП на принципах багатоборства застосовується широке коло різноманітних фізичних вправ. Йдеться не тільки про власне легкоатлетичні вправи, але й гімнастику, рухливі та спортивні ігри, ходьбу на лижах, плавання та інші види спорту. На відміну від поглядів, поширених у минулому, сьогодні ЗФП пов’язується вже не із всебічною фізичною досконалістю взагалі, а з рівнем розвитку якостей і здібностей, які опосередковано впливають на спортивні досягнення і ефективність тренувального процесу в конкретному виді спорту. Тому дуже важливим є добирання засобів ЗФП і методики їх застосування з метою використання позитивного перенесення розвинутих рухових здібностей на основні вправи - біг, ходьбу, стрибки і метання. Це не свідчить про повне зближення засобів загальної і спеціальної фізичної підготовки. ЗФП є базою для подальшого удосконалення фізичних якостей і функціональних можливостей засобами СФП.

3.8 Обсяг інтенсивності навчально-тренувальних  навантажень у видах витривалості  в залежності від етапів

Багаторічне тренування - це безперервний процес, де чітко взаємозалежні всі сторони підготовки бігуна. Циклічність, систематично і хвилеподібно підвищуються тренувальні навантаження, їхня інтенсивність - найважливіші риси учбово-тренувального процесу.

Етап попередньої підготовки хлопчиків (10-12) років проходить по загальній програмі для усіх видів легкої атлетики, а етап початкової спеціалізації - по програмі для бігунів на середні дистанції і бар`єристів.

Етап заглибленої спеціалізації

Вік, що займаються на цьому етапі 16-18. У цьому віці закінчується розвиток вегетативних функцій і юний організм за своїми показниками наближається до дорослого. Поряд з удосконалюванням аеробних можливостей потрібно розвивати аеробно-анаеробні і використовувати в невеликому обсязі засоби, що поліпшують анаеробні можливості організму.

Основні задачі: розвиток загальної і спеціальної витривалості. Планується досягнення результатів І розряду, в бігу на обраній дистанції.

Система підготовки юних бігунів, що враховує вікові зміни, повинна передбачати раціональне застосування засобів і методів тренування на різних етапах підготовки, забезпечуючи їх всебічний і гармонійний фізичний розвиток. У процесі багаторічного тренування юних бігунів на цьому етапі обсяг загальної і спеціальної фізичної підготовки поступово росте. Відповідно ростуть і тренувальні навантаження внаслідок підвищення обсягу й інтенсивності спеціальних засобів тренування бігунів.

Особлива увага в цьому віці варто приділяти удосконалюванню техніки економічного подолання перешкоди (ями з водою), для чого необхідно виконувати великий обсяг спеціальних вправ бар`єриста. Ці вправи повинні стати постійним компонентом тренувального процесу.

На цьому і наступному етапі багаторічної підготовки особливу цінність здобуває комплексний контроль за станом спортсмена. Варто постійно проводити поточний і етапний контроль для оцінки рівня основних сторін підготовленості бігуна.

Важливо, щоб облік проводився по таких компонентах:

1. Бігові навантаження в загальному  обсязі і по зонах енергетичного  забезпечення (аеробні, аеробно-анаеробні, анаеробні).

2. Час, витрачений на бігові й  інші вправи.

3. Точна кількість використаних  засобів спеціальної силової  і технічної підготовки (час, витрачена  на проведення цих вправ, кілометраж, кількість перешкод - бар'єрів).

4. Додаткові засоби тренування.

Тільки зіставлення тренувальних навантажень з модельними характеристиками підготовленості дозволить тренерові цілеспрямовано й ефективно проводити тренувальний процес.

Етап спортивного удосконалювання

На цьому етапі вік що займаються 19 років і більше. На етапі здійснюється індивідуальна підготовка з урахуванням обраної дистанції. Плануються особисті рекорди. Тому тренування стає більш цілеспрямованої і специфічною.

Тренування в бігу на 3000 м з перешкодами плануються так само, як і в бігу на середні і довгі дистанції, виходячи з 200-220 основних тренувальних занять і 200-250 додаткових.

Крім тієї великої роботи, що виконують бігуни на довгі дистанції, бігуни на 3000 м з перешкодами приділяють багато часу поліпшенню техніки подолання перешкод.

Одна з головних задач технічної підготовки бігуна на цьому максимально скоротити тимчасові втрати, що виникають у зв'язку з подоланням перешкоди. Робота над удосконалюванням техніки подолання перешкод і ями з водою повинна вестися безупинно протягом усього року. Чисто технічні тренувальні заняття з більшою інтенсивністю й обсягом повинні проводитися в підготовчому періоді. Вправи на техніку проводяться в комплексі з іншими засобами. При цьому особлива увага варто приділяти рішенню проблеми збереження високого рівня технічної майстерності в стані стомлення, домагаючись збереження високої швидкості бігу при подоланні перешкоди.

Цілорічне тренування. 52-тижневий річний цикл включає 28-30 тижнів на тренування, 18-20 тижнів на участь у змаганнях і 4 тижні на перехідний період.

Річний цикл будується на підставі окремих мікроциклів, сполучення і послідовність яких залежать від періоду тренування і цільових задач учбово-тренувального процесу.

По характері і спрямованості роботи тижневі мікроцикли можна розділити на наступні:

«Втягиючий» - використовується на початку підготовчого періоду або після травми або хвороби. Характерною рисою цього мікроциклу є використання тривалого бігу в безперервному режимі при аеробному енергозабезпеченні роботи. ЧСС до 150 уд/хв.

«Розвиваючий» - використовується в основному в підготовчому періоді з метою домогтися глибоких пристосувальних перебудов в організмі спортсмена. Навантаження в цьому мікроциклі виконуються також у безперервному режимі, однак зростає частка бігу в змішаному режимі, тобто з ЧСС рівної 160-170 уд/хв.

«Швидкісно-силова підготовка» - застосовується, як правило, на весняному етапі підготовки для зміцнення опорно-м'язового апарата. Акцент у цьому мікроциклі робиться на стрибках і бігу в гору в різному сполученні з бігцем під гору і вправами на розслаблення. Необхідно пам'ятати, що в юному віці опорно-м'язовий апарат ще не готовий для твердої роботи, тому стрибки і біг варто виконувати на м'якому ґрунті.

«Стабілізуючий» (або "інтенсивний") - найбільше часто застосовується в змагальному періоді.

«Передзмагальний» ("зимовий" і "літній") - останній тиждень перед змаганням. Ціль його - плавне підведення спортсмена до змагань. Обсяг і інтенсивність у мікроциклі трохи знижуються. За 5-6 днів до старту може бути проведене одне інтенсивне тренування.

«Змагальний» («зимовий» і «літній») - використовується, як правило, між двома змаганнями з інтервалом між ними не менш 2 тижнів.

«Розвантажувальний» - застосовується в підготовчому періоді після напружених тренувань, у змальному - після відповідальних стартів. У цьому мікроциклі планується навантаження тільки в аеробному режимі (ЧСС не вище 150 уд/хв).

«Мікроцикл перехідного періоду» - його можна розглядати як активний відпочинок.

Найбільш розповсюджене сполучення мікроциклів у місяці на початку підготовчого періоду: 3 «втягиваючих» і "розвантажувальний". У наступні місяці: 2-3 "розвиваючих" чергуються з 1 "розвантажувальним". Обсяг бігу в перших 2-3 мікроциклах підвищується, а в "розвантажувальних" знижується до 60-70 % від максимуму. Важко віддати перевагу одному з двох пропонованих варіантів побудови околомесячного циклу: 2 "розвиваючих" і 1 "розвантажувальний" або 3 "розвиваючих" і 1 "розвантажувальний".

При підготовці до змагань послідовність мікроциклів зазнає значих зміни. Так, при підготовці до зимових змагань послідовність мікроциклів може бути такий: 1 "розвиваючий" цикл + 1 "стабілізуючий"+ + 1 (у всіх випадках!) "передзмагальний".

Чотиритижнева структура включає ще один мікроцикл в інтенсивному режимі, тобто "стабілізуючий".

У змагальному періоді легкоатлетам планується участь у 3-5 відповідальних змаганнях. Отже, кількість «перед змагальних» мікроциклів повинне бути також 3-5. У залежності від термінів між змаганнями побудова «перед змагальних» етапів міняється і може складатися з 1-5 мікроциклів.

Відомо, що при інтервалі між відповідальними змаганнями в одному тижні треба розглядати цей мікроцикл як повторення «перед змагального» мікроциклу.

При підготовці до особливо важливих стартів доцільно планувати за 2 4 тижні саму об'ємну роботу в мікроциклі таким чином, щоб вона збіглася з днем змагання.

 
Розділ 4. Методика застосування бігу на витривалість на уроках фізичної культури

4.1 Методи і засоби виховання  витривалості у дітей шкільного  віку

Витривалість розвивається за допомогою різноманітних вправ — перш за все циклічного характеру, які виконуються тривалий час. Після серії дослідів було встановлено, що тривала, достатньо об'ємна м'язова робота, але адекватна за потужністю функціональним можливостям організму і віку дітей, є основним методом, який стимулює розвиток транспортної функції кровообігу і аеробної продуктивності організму, відповідальних за стійку працездатність.

Основними методами виховання витривалості є безперервний (рівномірний, перемінний, контрольний) і інтервальний (повторний). Режим роботи за ЧСС від 120 до 180 уд/хв. Інтенсивність вправ на витривалість повинна підвищуватись поступово: від невисоких значень ЧСС (110-130 уд/хв.) до оптимальних (135—160 уд/хв.) і до максимальних (170— 180 уд/хв.). Така поступовість необхідна для адаптації систем організму, які лімітують витривалість: серцево-судинної, дихальної, м'язової, ендокринної та інших. Форсування розвитку витривалості призводить до порушень діяльності тієї чи тієї систем. Частіше всього при цьому страждає серцево-судинна та нервова системи. Особливо важливо враховувати це при роботі з дітьми [6].

Безперервний (рівномірний) метод виховання витривалості сприяє удосконаленню практично всіх основних систем організму, які забезпечують надходження, транспорт і утилізацію кисню. Безперервна робота проводиться при ЧСС 140-175 уд/хв.

Вважається, що безперервний (рівномірний) метод тренувань витривалості приводить до більш стійкого підвищення аеробних можливостей, ніж інтервальний, а крім цього, він сприяє створенню фундаменту для інших методів тренувань, менш пов'язаних з ризиком перевантаження.

Цей метод суттєвого підвищення загальної витривалості, особливо з дітьми молодшого шкільного віку, науково досліджений Б. С. Толкачевим. Тривалість безперервної роботи при оптимальній (ЧСС 135— 160 уд/хв) інтенсивності — 10— 60 хв. Поряд з рівномірним методом виховання витривалості широко використовується безперервний перемінний метод. Цей метод виконання вправ передбачає збільшення і зниження інтенсивності через визначені проміжки часу. ЧСС під кінець інтенсивного періоду збільшується до 170—175 уд/хв., а до кінця малоінтенсивного — скорочується до 140—145 уд/хв. Перемінний метод тренувань частіше застосовується в легкій атлетиці, лижах та плаванні.

Інтервальний метод розвитку витривалості ґрунтується на тому, що ударний об'єм серця під час відпочинку після напруженої роботи збільшується. Це дозволило вченим обгрунтувати інтервальне тренування, при якому протягом більшої частини роботи і під час відпочинку зберігаються максимальні величини ударного об'єму серця.

Тривалість окремих вправ в інтервальному тренуванні не повинна перевищувати 2 хв., інтервал відпочинку 45—90 с, інтенсивність на ЧСС в кінці робочого інтервалу — до 170— 180 уд/хв., а в кінці паузи — 120-130 уд/хв.

Інтервальний метод тренувань направлений в основному на підвищення функціональних можливостей серця і здатності організму до інтенсивної утилізації кисню, тобто на підвищення рівня аеробної і анаеробної продуктивності.