Физична пидготовка учнив 5-9 класив засобами оздоровчой гимнастики

 

Полтавський національний педагогічний університет імені  В. Г. Короленка

Кафедра теорії і методики фізичного виховання  адаптивної

та масової  фізичної культури

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з Нетрадиційних  видів рухової активності

на тему: ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА УЧНІВ 5 - 9 КЛАСІВ ЗАСОБАМИ ОЗДОРОВЧОЇ ГІМНАСТИКИ

 

 

студентки ІІІ  курсу групи ФВ-31

напряму підготовки 6.010201

Фізичне виховання

спеціалізації Методика спортивно-масової роботи

Петренко Т. О.

Керівник ст. викл.Синиця С. В.

Національна шкала _____

Кількість балів ____ Оцінка ECTS __

Члени комісії __________ __________________

^{(підпис)                         (прізвище та ініціали)}

__________ __________________

^{(підпис)                         (прізвище та ініціали)}

__________ __________________

^{(підпис)                         (прізвище та ініціали)}

 

 

 

м. Полтава – 2012 рік

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП …………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І. ОЗДОРОВЧА ГІМНАСТИКА ЯК ЗАСІБ ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

1.1. Історичні аспекти становлення аеробіки …………………………………...5

1.2. Принципи оздоровчого тренування ………………………………………...7

1.3. Характеристика  видів оздоровчої гімнастики  ……………………………..9

 

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ ОЗДОРОВЧОЇ ГІМНАСТИКИ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В 5 - 9 КЛАСАХ

2.1. Вікові особливості розвитку фізичних якостей учнів 5 - 9 класів ………20

2.2.Оздоровчий потенціал ритмічної гімнастики ……………………………..22

2.3. Методичні особливості проведення занять оздоровчою гімнастикою

зі школярами 5 - 9 класів …………………………………………………24

 

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………..30

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ ………….……………………………..33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Проблема ефективності фізичного розвитку школярів у даний час є актуальною тому, що сучасні учні виконують недостатній обсяг фізичних навантажень, як у повсякденному житті, так і на уроках фізичної культури.

Водночас, гармонічний розвиток особистості школярів передбачає зміцнення здоров’я, формування життєво важливих умінь і навичок, підвищення їхньої рухової активності ти рівня рухових здібностей.

На сучасному етапі розвитку шкільної освіти спостерігається значне зростання педагогічних інновацій у сфері фізичного виховання школярів, активно розробляються і впроваджуються в практику маловідомі раніше засоби рухової активності, за допомогою яких можливо досягти оптимального рівня фізичного стану. Актуально стоїть питання про логічне і раціональне впровадження нетрадиційних засобів у проведення уроків фізичної культури, кожен з який повинен мати різноманітний характер на основі певної тематики занять.

Одним зі шляхів розв’язання даного питання є раціональне використання нетрадиційних засобів фізичної активності, зокрема ритмічної гімнастики, що вносить новизну і розмаїття у рухову діяльність дітей та підлітків на основі поєднання фізичних вправ з музичним супроводом – тобто використання аеробіки.

В наш час терміном «аеробіка» включає в себе й такі поняття, як: фітнес, ритмічна гімнастика, степ-аеробіка, тай-бо, аквааеробіка, пілатес, функціональний тренінг та ін.

Заняття оздоровчою гімнастикою загальнодоступні, високоефективні та емоційні. Заняття аеробікою допомагають знайти гарну фізичну форму, покращують обмін речовин, підвищують імунітет до різних захворювань, зміцнюють дихальну, серцево-судинну й інші системи організму, коли поєднуються з ходьбою, бігом, плаванням, спортивними іграми. При заняттях оздоровчими видами аеробіки нормалізується вага, покращується постава, самопочуття, сон, знімається нервова напруга. Такі комплексні тренування сприяють розвитку фізичним якостям, як сила, спритність, витривалість, гнучкість.

Основним завданням оздоровчої гімнастики є завдання зробити людей не просто здоровими, але і соціально значимими, тобто працездатними. Позитивний вплив аеробіки на здоров’я підростаючої особистості забезпечується комплексним впливом музики і руху, їхньою узгодженістю між собою. У цьому полягає привабливість її для дітей та підлітків.

У доступній нам науково-методичній літературі не виявлено вітчизняних досліджень щодо застосування ритмічної гімнастики на уроках фізичної культури як засобу оздоровлення та фізичного розвитку. Численна група авторів в основному розглядають питання складання ефективних комплексів ритмічної гімнастики і методики їх проведення.

У зв’язку з цим актуальним є дослідження особливостей змісту комплексів оздоровчої ритмічної гімнастики і методики їх застосування на уроках фізичного виховання з метою спрямованого розвитку рухових здібностей підлітків 12 - 15 років.

Об’єктом дослідження є педагогічний процес проведення уроків фізичної культури в 5 - 9-х класах.

Предмет дослідження – методика використання оздоровчої гімнастики на уроках фізичної культури в 5 - 9-х класах.

Метою дослідження є розробка методики застосування комплексів оздоровчої ритмічної гімнастики на уроках фізичної культури в 5 - 9-х класах.

Завдання кваліфікаційної роботи:

1. Проаналізувати історичні аспекти становлення аеробіки як системи оздоровчого тренування.
2. Вивчити оздоровчий потенціал ритмічної гімнастики.
3. Узагальнити методичні особливості проведення занять оздоровчою гімнастикою з учнями підліткового віку.

РОЗДІЛ І. ОЗДОРОВЧА ГІМНАСТИКА ЯК ЗАСІБ ФІЗИЧНОГО

РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

 

1. Історичні аспекти становлення аеробіки

Своїми джерелами ритмічна гімнастика сягає в далеке минуле. Так, один з різновидів грецької гімнастики – орхестика, яка була праматір’ю всіх ритмічних, пластичних і ритмопластичних систем вправ, включаючи сучасну художню гімнастику.

В другій половині XIX століття французький фізіолог Жорж Демені створив своєрідну систему гімнастичних вправ, засновану на провідному значенні ритму і гармонії рухів [6].

Родоначальником напрямку, що поєднував колоритність і ритм руху, був оперний співак Франсуа Дельсарт. У 1833 році він відкрив у Парижі курси сценічної виразності. Система його вправ була заснована на злитості включення в дію багатьох суглобів, зв'язок, емоційного стану людини з рухами тіла.

Професор женевської консерваторії Жан Далькроз створив наприкінці XIX століття гімнастику, що сприяла розвитку слуху і м'язового почуття ритму. Уже перші заняття за його системою викликали захоплення публіки і сприяли популярності ритмічної гімнастики у багатьох країнах.

Один з основних принципів системи Далькроза – підпорядкування руху музичному ритму і передача звукових періодів у тривалість пластичного руху. Його уроки характеризувались дуже великим фізичним навантаженням на організм учнів, оскільки постійна робота ніг, що виконували усілякі види ходьби і бігу, поєднувалася з різноманітними рухами тіла. Кожна вправа ускладнювалася лише після того, як її було доведено до автоматизму. Добре засвоєний ритм поєднувався надалі з пластичними вправами.

Системи Демені, Дальсарта і Далькроза мали велике число послідовників, які модифікували і доповнювали їх у відповідності зі своїми поглядами. Особливу популярність серед них набула американська танцівниця Айседора Дункан. Вона як би знову відкрила виразний зміст людської ходи, бігу, легкість і природність стрибка, рухів голови і рук. Дункан перейнялася античним культом тіла. Її виступи відрізнялися характерною для століття динамікою.

Різні ритмопластичні системи рухів мали велику популярність у Росії. Так, у 1910 році в Петербурзі відкрилися курси ритмічної гімнастики за системою Ж. Далькроза. 50 випускниць курсів викладали потім ритміку в жіночих пансіонах, музичних училищах. Звідси одержали розвиток різні школи художньої гімнастики.

Студії пластики, вільного танцю, ритміки, що виникали в Європі, і які різними шляхами прагнули до гармонійного розвитку людини, її фізичної краси, духовного збагачення.

Одну з цих студій, а саме «Московські класи пластики», закінчила Л. М. Алексеева, авторка системи гармонійної гімнастики. Її перша студія так і називалася «Студія гармонійної гімнастики і танцю».

Головне в Алексеєвскій гімнастиці – підбір вправ, що гармонічно розвивають тіло: природність рухів; особлива обробка гімнастичного матеріалу. Навіть найпростіші гімнастичні вправи оформлялися як маленькі «етюди рухів» з певним гімнастичним й емоційним навантаженням.

Перший досвід занять ритмічною гімнастикою в СРСР відноситься до 20-х років. У звертанні Державної комісії з освіти (16 квітня 1918 року), опублікованому у Відомостях Всеросійського Центрального виконавчого комітету, вказувалося, зокрема, що масова ритмічна гімнастика є одним з найважливіших факторів фізичного розвитку дітей [8].

У 1923 році за розпорядженням наркома освіти О. В. Луначарського була організована студія пластичного руху, яку очолила 3. Д. Вербова, де готували викладачів фізичного виховання для середніх шкіл і технікумів. У програму навчання входили політграмота, анатомія, біомеханіка, ритмічна гімнастика і сольфеджіо по Ж. Далькрозу, пластика, акробатика, елементи класичного й історично-побутового танцю, композиція і складання довільних вправ.

У 40-х роках при розробці курсу ритміки в Державному центральному ордена Леніна інституті фізичної культури (ГЦОЛІФК) проводилися заняття експериментальних груп, програма яких була прообразом сучасної ритмічної гімнастики.

Зараз за кордоном дуже популярна система гімнастики американської кіноактриси Джейн Фонди. Вона розробила систему вправ для жінок, що називають по-різному: акробатичні танці, музична аеробіка, жіноча ритмічна гімнастика. Займаючись фізичними вправами для підтримки форми, Дж. Фонда спробувала з’єднати рух з музикою. На відміну від звичайної ранкової гімнастики заняття більш інтенсивні і тривалі. Для системи її вправ характерні рухи на розтягування [12].

Як бачимо, аеробіка не виникла раптово, а поєднує в собі елементи систем фізичного виховання, що існували раніше. Природно, на новому, сучасному рівні.

 

1.2. Принципи оздоровчого тренування

Оздоровче тренування базується на деяких закономірностях (біологічних, педагогічних, психологічних), і має звої принципові відзнаки.

Нагадаємо, що основними специфічними принципами спортивної підготовки є (Матвєєв, 1971; Платонов, 1996):

• спрямованість до вищих досягнень;
• безперервність тренувального процесу;
• єдність поступовості збільшення навантаження і тенденції до максимальних навантажень;
• варіативність навантажень;
• циклічність процесу підготовки;
• принцип доступності;
• принцип індивідуалізації;
• принцип вікових змін;
• принцип взаємозв’язку та взаємовпливу психічних і фізичних сил людини.

При виконанні вправ у певному режимі виробляються життєво необхідні навички та вміння, виховуються фізичні якості, вдосконалюються координаційні здібності. Динамічність вправ, амплітудний характер їх виконання сприяють покращенню кровообігу та обміну речовин, підвищенню функціональних можливостей нервової, серцево-судинної, дихальної систем і загальної працездатності [26].

Серед різних видів сучасної танцювальний аеробіки, які вирішують свої специфічні задачі, можна виділити три самостійні напрямки: оздоровча, спортивна, прикладна.

Оздоровча аеробіка – один з напрямків масової фізичної культури з регульованим навантаженням. Її характерною рисою є наявність аеробної частини заняття, протягом якого підтримується на визначеному рівні робота серцево-судинної, дихальної і м’язової систем [31].

В оздоровчій аеробіці можна виділити достатню кількість різновидів занять, які мають різні назви, що відрізняються змістом і побудовою уроку:

а) аеробіка низької інтенсивності (переважно використовуються ходьба, базові кроки без пружних рухів гомілковостопного суглоба – піднімання на напівпальці);

б) аеробіка високої інтенсивності (стрибки, біг, базові кроки з підніманням на напівпальці і фазою польоту);

в) фанк (акцент на танцювальність, вільну пластику рук, пружинну ходу);

г) сіті-джем (композиції за типом вільних вправ зі складними хореографічними зв’язками танцювального характеру);

д) степ-аеробіка (вправи на спеціальній платформі);

е) слайд-аеробіка (вправи на гімнастичній доріжці, що імітують ковзанярський спорт);

ж) фітбол (вправи на великих м’ячах);

з) аквааеробіка (вправи в басейні);

і) фітнес (вправи танцювального, а також силового характеру з навантаженням на тренажерах).

 

1.3. Характеристика видів оздоровчої  гімнастики

Сучасна аеробіка різноманітна. На сьогоднішній день нараховують більш 30 видів аеробіки.

Термін «аеробіка» походить від грецького «аеро» – повітря, тобто система занять фізичними вправами, що припускає велике споживання кисню.

Умовно усі види аеробіки підрозділяються на два типи: силову і кардіоаеробіку.

Силова допомагає скорегувати фігуру і зміцнити м’язи.

Кардіоаеробіка спрямована на розвиток витривалості, тренування серцево-судинної системи, спалювання жирів [1].

До силової аеробіки відносяться суперстронг (Super strong), барбел (Barbell), до кардіоаеробікеи степ, латина, фанк, сайкл і багато інших. У тай-бо органічно сполучаються кардіонавантаження та інтенсивна робота м’язів, елементи хатха-йоги і флекс – «розслаблюючі» види.