Аналітична філософія Куайна, Гудмена, Уайта

                                       Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського»

Кафедра германської філології та методики викладання іноземних мов

 

 

 

 

                                           Реферат

 

 

 На тему:

                              Аналітична філософія

                    Куайна, Гудмена, Уайта

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                       Виконала:

                                                                                Студентка 5 курсу, 1 група 
                                                              Вибрянська А.О 
                                                       
                                                          

                               

 

 

 

 

 

 

 

 

       

                                        Одеса 2014

   

 

 

                                                План

 

1. Вступ ………………………………………………………………………..3
2. Уїллард ван Орман Куайн…………………………………………............4

3.Неопрагматизм Н.Гудмена …………………………………………………8

4. Л.Уайт та його погляди……………………………………………………16

5.Висновки……………………………………………………………………19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                             Вступ

 

Метою даної роботи є розгляд особливостей розвитку аналітичної філософії XX століття та її основних напрямків.

 

 Досягнення мети здійснено  за допомогою вирішення таких  основних завдань:

 

1.  Розкрити -  виникнення аналітичної  філософії 

 

2.  Вивчити -  основоположників аналітичної філософії

 

3.  Розглянути - У. Куайн, Н. Гудмен та Л.Уайта.

 

 Аналітична філософія - філософська традиція, що поєднує різні філософські напрями (логічний позитивізм, філософію лінгвістичного аналізу, теорію мовних актів). Основоположниками аналітичної філософії є Бертран Рассел і Джордж Едуард Мур. Для аналітичної філософії характерні три головні ознаки: лінгвістичний редукціонізм, тобто зведення всіх філософських проблем до проблем мови; "семантичний акцент" - акцентування уваги на проблемі значення; "методологічний ухил" - протиставлення методу аналізу всіх інших форм філософської рефлексії, зокрема відмова від побудови системи філософії в дусі класичних філософських побудов ХIХ ст. Аналітична філософія - це перш за все філософія мови: світ бачиться через призму мови, стара традиційна філософія, кажуть аналітики, виникла через недосконалість мови, багатозначності його слів і виразів.

             Всередині сучасної Аналітичної філософії можна виділити два напрямки: логічного аналізу філософію, яка в якості засобу аналізу застосовує апарат сучасної математичної логіки, і лінгвістичну філософію, яка відкидає логічну формалізацію як основний метод аналізу і займається дослідженням типів вживання виразів у природному, повсякденній мові, в тому числі, коли він застосовується при формулюванні філософських понять.

       До першого напрямку відносяться логічний емпіризм (Р. Карнапом, Г. Фейгль, К. Гемпель, Ф. Франк) - безпосереднє продовження австро-німецького логічного позитивізму на американському грунті, і логічний прагматизм (У. Куайн, Н. Гудмен та ін.) [2]

 

 Уїллард ван Орман Куайн у працях "Елементарна логiка" (1941); "З логiчної точки зору" (1953); "Слово i об'єкт" (1960); "Онтологiчна вiдноснiсть та iншi нариси" (1969); "Теорiї та речi" (1981); "Час мого життя" (1985). Та його послiдовники. Нельсон Гудмен - "Структура явищ" (1951); "Факт, фiкцiя i прогноз" (1954); "Проблеми i проекти" (1972); "Шляхи свiтотворення" (1978). Мортон Уайт - "Зустрiчi у фiлософiї" (1963); розглядаючи проблеми логiчного емпiризму визначили, що у його основi лежать двi догми:

1) фундаментальне протиставлення  аналiтичних iстин (що основуються  на значеннi i незалежнi вiд фактiв) i синтетичних (або фактичних) iстин;

2) редукцiонiзм, тобто твердження  про можливiсть зведення кожного  осмисленого висловлювання до  термiнiв, що спiввiдносяться з безпосереднiм досвiдом.

         Куайн вважає, що обидвi "догми" є недостатньо обгрунтованими, а наслiдками вiдмови вiд них є стирання припустимої межi мiж спекулятивною метафiзикою i природничою наукою. Критикуючи цi догми, Куайн вважає, що уявлення про принципову вiдмiннiсть мiж аналiтичними i синтетичними (фактичними) iстинами є хибним, зауважуючи, що можна скорiше говорити про розрiзнення логiчної та фактичної iстин. Вiн аргументує дану тезу тим, що нi поняття синонiмiчностi, нi поняття визначення, анi поняття семантичного правила, за допомогою яких намагаються звести логiчне до аналiтичного, не являють собою достатню пiдставу для цього. Врештi, Куайн приходить до висновку, що "незважаючи на всю свою апрiорну рацiональнiсть, межа мiж аналiтичними i синтетичними твердженнями виявилась просто непроведеною. I те, що таке розрiзнювання взагалi необхiдно проводити - це неемпiрична догма емпiрикiв, метафiзичний догмат вiри, що не пiдтверджується досвiдом"[1].

         До такого ж висновку приводить i дослiдження редукцiонiзму. Куайн показує, що принцип редукцiонiзму та дихотомiя аналiтичного i синтетичного мають, по сутi, однаковий змiст. Суть редукцiонiзму ось у чому: iстинне твердження мiстить два компоненти - фактичний та лiнгвiстичний. Фактичний компонент зводиться до рiвня пiдтверджуючого спостереження, а лiнгвiстичний компонент утворює весь змiст твердження, i тодi iстинне твердження є аналiтичним. Критикуючи дану точку зору, Куайн зазначає, що наука в цiлому дiйсно залежить вiд мови та досвiду. Але при розглядi iстинностi кожного iндивiдуального твердження говорити про лiнгвiстичний та фактичний компоненти безглуздо i абсурдно, адже неможливо усвiдомлено прослiдкувати такий дуалiзм аж до одиничних наукових тверджень.

       Але ж якого вигляду набуває такий "емпiризм без догм"? Куайн вiдповiдає так: "Вся сукупнiсть нашого знання або переконань подiбна до силового поля, граничними умовами якого є досвiд. Конфлiкт з досвiдом на периферiї викликає перебудову усерединi самого поля. Доводиться перерозподiлювати значення iстини деяких наших тверджень. Переоцiнка деяких тверджень викликає переоцiнку iнших з причини їх логiчних взаємозв'язкiв. Але поле в цiлому так визначене в своїй основi граничними основами, досвiдом, що iснує досить широкий вибiр щодо того, якi твердження пiдлягають переоцiнцi у свiтлi будь-якого окремого суперечливого досвiду. Жодний окремий досвiд не пов'язаний з якимись окремими твердженнями усерединi поля iнакше, анiж опосередковано, через розгляд рiвноваги, дiючої на поле як цілісність [2].

       Проголошуючи "емпiризм з вiдмовою вiд догм", Куайн вважає, що неможливо говорити про емпiричний змiст iндивiдуального твердження; фiлософiя має розглядати цiлiсну систему знання, котра мiстить у собi логiчнi (концептуальнi) i емпiричнi елементи. Логiчна концептуальна схема розглядається як "знаряддя для передбачення майбутнього досвiду у свiтлi минулого досвiду". А фiзичнi об'єкти (як елементи цiєї концептуальної схеми) вводяться в ситуацiю як зручнi посередники. Тим самим, Куайн дiйшов такого висновку, що концептуальна структура у гносеологiчному вiдношеннi виступає як мiф, котрий лежить у основi наукової теорiї, i гносеологiчно являє собою постулат, прийнятий з причини його практичної виправданностi.

        За такого визнання важливостi для наукового пiзнання концептуальної схеми "силового поля" наукової теорiї для Куайна (а також Гудмена) випливає необхiднiсть прийняття iдеї онтологiї та спроба її здiйснення. Тут можна розрiзнити два пiдходи: прагматично-аналiтичний (Куайн) i лiнгвiстико-аналiтичний (Гудмен), якi тiсно пов'язанi один з одним.

         До онтологiчної концептуальної схеми Куайн вносить фiзичнi об'єкти. У статтi "Про те , що є" (перша глава книги "З логiчної точки зору") вiн зазначає, що "фiзикалiстська концептуальна схема" Карнапа виявилась досить вдалою, оскiльки дозволяє звести "потiк досвiду" до деякої концептуальної простоти. Але Куайн не зупиняється лише на проблемi вибору даної онтологiї (концептуальна простота), а прямує до питання обгрунтування онтологiї. Таке обгрунтування вiн виразив у логiко-лiнгвiстичному виглядi у формулi: "всесвiт сутностей має статус значень змiнної. Бути - означає бути значенням змiнної". Тим самим, у якостi онтологiчно припустимих сутностей можуть виступати лише тi, позначення яких можуть бути значеннями змiнних у данiй системi: фiзичнi об'єкти, об'єкти науки на атомному та субатомному рiвнi (котрi дозволяють спростити закони макроскопiчних об'єктiв), фiзичнi сили, а також абстрактнi математичнi об'єкти. Тобто, онтологiя Куайна носить подвiйний характер: номiналiстичний та фiзикалiстський. Вiн стверджує, що для побудови мови достатньо використовувати лише iмена та подiбнi до них вирази, вiдмовляючись вiд абстрактних предметiв на зразок "класiв", "предикатiв" тощо, тому що всяке використання загальних понять породжує "iлюзiї" i помилки. Як вiдомо, Куайн уточнює свою формулу коротким положенням: "бути - означає бути значенням змiнної". Ця формула характеризує скорiше узгодження (чи неузгодження) доктрини, що розглядається, з прийнятим онтологiчним стандартом: "Ми дивимось на зв'язанi змiннi у зв'язку з онтологiєю не для того, щоб знати, що iснує, а для того, щоб взнати, як говорить дане зауваження чи доктрина, iснує, а це, власне, проблема, що стосується мови"[1].

 

 Куайн наполягає на тому, що формальна сторона наукових систем не вичерпує пiзнавального змiсту науки. Вiн критикує положення про розрiзнення "внутрiшнiх" та "зовнiшнiх" питань теорiї та вiдкидання останнiх як "метафiзичних". У працi "Онтологiчна вiдноснiсть та iншi нариси" Куайн доводить, що онтологiчнiй установцi властива вiдноснiсть: те, що виступає науково неосмисленим щодо однiєї системи, виявляється осмисленим у iншiй системi. Як вiдомо, "науково неосмисленi" в рамках конкретної науки фундаментальнi свiтогляднi проблеми вирiшуються за допомогою виходу за цi рамки. В Куайна до цiєї думки пiдводить положення, що "онтологiчнi питання стоять на одному рiвнi з питаннями природничої науки". Але куайнiвська онтологiчна рефлексiя логiчно приречена до нескiнченного регресу вiд однiєї теорiї до iншої - метатеорiї, i зупинитись можна лише на тому, котре можливо умовно прийняти за останнє пояснення - на "догматi".

 

 

 

 

Неопрагматизм Н.Гудмена

 

 Трохи менш явно прагматичною  і більш систематичною, ніж теорія  пізнання Куайна, є теорія пізнання, розвинена в роботах Нелсона Гудмена (1906-1998). Подібно більшості філософів-аналітиків, Гудмен не намагається створити ні систематичної теорії пізнання, ні опису незалежно існуючого світового порядку. Перш ніж спробувати описати процес придбання знання або «генезис ідей», Гудмен прагне, як і Карнап в «Логічному побудові миру», провести «раціональну реконструкцію» процесу придбання знання. В основному його цікавить не те, що первинно в пізнавальному процесі, а те, що може бути базисом для економічної, ясною і єдиної системи. Хоча шукана раціональна реконструкція допускає значну свободу, її мета, вибір її основних елементів і метод побудови в цілому не повинні занадто віддалятися від мети та методів звичайного міркування, так як її кінцева функція - пояснення. [1]

 

 Розглянемо епістемологічний фон побудов Гудмена. Характерна для класичної епістемології парадигма передбачає дійсність, яка не задається, а є даною. Тут об'єкт пізнання - щось предзадане, щось готівково існуюче; все знання, з такої точки зору, може бути збудовано на основі деяких перцептуальних утворень, що передують будь концептуалізації. Гудмен дуже послідовно реалізує такий підхід: згідно з його точки зору, розум активний в сприйнятті на всіх рівнях; не існує взагалі такої речі як неструктуровані, абсолютно безпосередні сенсорні дані, вільні від класифікації. Всі сприйняття визначено вибором і класифікацією, в свою чергу сформованими сукупністю успадкованих і набутих різними шляхами обмежень і преференцій. Навіть феноменальні твердження, що припускають опис найменш опосередкованих відчуттів, не вільні від таких формотворчих впливів. Згідно Гудменові, дійсність не прихована від нас, а проте систематично осягати її можна не тільки одним способом, але безліччю способів. Звичайно, існують системи, що не узгоджуються з нашим досвідом; але разом з тим є і безліч різних систем, які "відповідають"  світу, причому деякі з них являють собою повністю рівнозначні альтернативи. [1]

 

 Ці ідеї розвиваються Гудменом  в конструктивних логічних системах. Він приймає аналітичний - логікоморфний - підхід, реалізований в рамках епістемологічного конструктивізму. Його цікавить не те, що первинно в пізнавальному процесі, а те, що може бути базисом для економічної і єдиної системи. У подібній системі визначальне - це комплекс інтерпретованих термінів, а визначається - відомий осмислений термін, і акуратність визначення залежить від відносини між ними.

 Теореми конструктивної системи  покладаються "реальними" визначеннями, що використовують певні семантичні  критерії правильності на додаток до звичайних синтаксичним критеріям, які накладаються на чисто формальні (або "номінальні") визначення. Конструктивна система формалізує деяку область (передбачуваного) знання, яке може бути представлене як безліч пропозицій, сформульованих в дискурсі (наприклад, природній мові), де деякі терміни повинні бути відповідно визначені в системі, що використовує правила виведення, а деякі утворюють безліч термінів, прийнятих за елементарні, тобто базові примітиви системи. Таким чином, питання про критерії правильності відсилає до питання про довільність / мимовільності вибору "атомів" категоризації, елементарних термінів системи. Примітиви повинні при цьому розумітися як вже є предметом навмисного використання або інтерпретації; якщо їх використання або інтерпретація не очевидні, то вони можуть бути забезпечені неформальним поясненням, в строгому сенсі не є частиною системи. [2]

 

 Термін вибирається як елементарного  не тому, що він є невизначуваним; швидше, він є невизначуваним  в силу того, що він був обраний як елементарний ... Взагалі терміни, прийняті в якості елементарних в одній системі, цілком можуть піддаватися визначенню в якій-небудь іншій системі. Не існує ні абсолютних елементарних термінів, ні такого їх вибору, який був би єдино правильним  [4]  .

Елементарні якості не слід змішувати з властивостями. Перші з'являються і зникають, в той час як останні залишаються відносно постійними. Наприклад,  готівку  кольору об'єкта змінюються, тоді як те, що вважається кольором об'єкта, залишається одним і тим же. Властивості предмета визначаються його змінами, тобто тим, яким він є при всіх тих видах умов, які розглядаються як критичні чи стан дротяні; елементарні ж якості предмета цілком відносяться до області явища. Таким чином, елементарні якості не схильні до помилок і не підлягають перевірці в тому сенсі, в якому це відноситься до властивостей, хоча вони і підлягають порівнянні один з одним.

 Аналогічним чином, судження, зроблене  мною деякий час тому про  те, що в той момент центр  мого поля зору займало червона пляма, буде відкинуто, якщо воно не узгоджується з іншими судженнями, які в сукупності мають більше підстав бути прийнятими - наприклад, що пляма, займало те ж місце на момент пізніше, було блакитним і що видимий колір був постійним протягом періоду, що включає ці два моменти. У цих випадках судження про елементарні якостях скасовується, але це скасування не включає в себе перевірки елементарних якостей.