Надлюдина як вища стадія людства

Да­лі Ніцше зо­бра­жує "остан­ньо­го та­ту". Цей свя­ти­тель зне­ві­ри­в­ся " із бла­го­че­с­тя", то­му що йо­го ре­лі­гій­на по­т­ре­ба не знай­ш­ла со­бі за­до­во­лен­ня в йо­го вла­с­ній ре­лі­гії; і от він ма­н­д­рує без спра­ви, без слу­жін­ня й без ра­до­с­ті, при­го­ло­м­ше­ний зві­с­т­кою про смерть Бо­га.

На­сту­п­ний ві­д­ві­ду­вач За­ра­ту­с­т­ри — до­б­ро­ві­ль­ний же­б­рак, так са­мо як і ін­ші — один зі зне­до­ле­них су­с­пі­ль­с­т­вом. Він ко­лись мав величезні гроши, але за­со­ро­ми­в­ся сво­го ба­гат­с­т­ва й пе­рей­ня­в­ся ві­д­ра­зою до ни­ні­ш­ніх ба­га­тих, ці­єї "по­з­ла­щен­ной че­р­ні", яка пра­г­не ви­тя­га­ти ви­го­ди із уся­ко­го сміт­тя.

Остан­нім ві­д­ві­ду­ва­чем є тінь са­мо­го За­ра­ту­с­т­ри, уо­со­б­лен­ня всьо­го йо­го за­пе­ре­чен­ня й убо­лі­вання. "З то­бою, — го­во­рить йо­му тінь, — я пра­г­нув до всьо­го за­бо­ро­не­но­го, гі­р­шо­го, віт­да­леній­шого: моя єди­на че­с­но­та — у то­му, що я не стра­шився ні­яких за­бо­рон.

У пі­д­су­м­ку всі ті "ви­щі лю­ди", які сті­ка­ють­ся в пе­че­рі За­ра­ту­с­т­ри, збли­жа­ють­ся між со­бою в за­пе­ре­чен­ні; усі вони — лю­ди, що зне­ві­ри­ли­ся в Бо­гу й у су­час­ній лю­ди­ні: ви­ра­жен­ням їх за­га­ль­но­го на­строю слу­жить об­ряд "по­к­ло­нін­ня ос­ло­ві", блю­з­нір­сь­ка па­ро­дія на бо­го­слу­жін­ня, яку во­ни все ра­зом ро­б­лять у пе­че­рі За­ра­ту­с­т­ри.

Та по­зи­ти­в­на якість, яка Ніцше на­сам­пе­ред ці­нує в Над­лю­ди­ні, є си­ла: ми ба­чи­ли, що він ви­знає сту­пінь мо­гу­т­но­с­ті єди­ним мі­ри­лом цін­но­с­ті. Як­що ста­ти на цю то­ч­ку зо­ру, то ста­не оче­ви­д­ним, що вся цін­ність Над­лю­ди­ни зво­дить­ся єди­но до ко­н­т­ра­с­ту з лю­дь­ми більш сла­б­ки­ми, з ма­с­ою, з то­в­пою. Тим ча­сом ми ба­чи­ли, що ма­са лю­дей, з по­г­ля­ду Ніцше, не тіль­ки не має ні­яку цін­ність, але на­про­ти то­го, є щось, що за­слу­го­вує пре­зир­с­т­ва й ві­д­ра­зи. Як­що "Над­лю­ди­на" цінна ли­ше в по­рі­в­нян­ні з тим, що ні­якої ці­ни не має, то оче­ви­д­но, що й сама вона — цін­ність тіль­ки уя­в­лю­ва­на. З ко­с­мі­ч­ної то­ч­ки зо­ру вона — од­не з ні­ч­то­ж­ній­ших явищ, пі­щи­на на зе­м­ній ко­рі, яка тро­хи ви­ще де­яких ін­ших пі­щин.

"За­ра­ту­с­т­ра" у тво­р­чо­с­ті Ніцше за­ймає осо­б­ли­ве мі­с­це. Са­ме ця кни­га по­ве­р­тає йо­го до ус­ві­до­м­лен­ня се­бе як лю­ди­ни-­до­лі. Од­нак, чи на­вряд необхідно вва­жа­ти, на­чеб­то цій твір озна­чає по­ча­ток тре­тьо­го, "Ніцше­а­н­с­ко­го" ета­пу йо­го тво­р­чо­с­ті, то­му як "За­ра­ту­с­т­ра" знаходиться окре­мо у тво­р­чо­с­ті Ніцше. Ця кни­га ви­ма­гає не сті­ль­ки осми­с­лен­ня, скі­ль­ки спів­пе­ре­жи­ван­ня. Ди­в­на му­зи­ч­но-­фі­ло­соф­сь­ка кни­га не ук­ла­да­єть­ся у зви­ч­ні ка­но­ни ана­лі­зу.

Фа­шизм на­звав фі­ло­со­фію Ніцше сво­єю іде­о­ло­гі­єю. Ви­ну­ва­тий чи в цьо­му  Ніцше? Ана­лі­зу­ю­чи кри­ти­ків Ніцше, що ви­сло­ви­ли­ся ще до ви­ни­к­нен­ня фа­ши­з­му, ми ро­зу­мі­є­мо, що на по­ча­т­ку 20 сто­літ­тя ні­яких ан­ти­люд­сь­ких по­г­ля­дів фі­ло­со­фія Ніцше не ви­кли­ка­ла. Над­лю­дина не про­по­ві­дує на­си­ль­с­т­во. Лю­дина по­ви­нна пі­д­но­си­ти­ся не за­ра­ди сва­во­лі й па­ну­ван­ня над ін­ши­ми, а за­ра­ди но­во­го іс­ну­ван­ня, до яко­го ни­ні­ш­ня лю­ди­на по су­ті сво­єї ще про­с­то не го­то­ва. [3]

Над­лю­ди­на - це зра­зок мо­ра­ль­но­с­ті, що озна­чає ви­щий сту­пінь ду­хо­в­но­го ро­з­к­ві­ту, уо­со­б­лен­ня мо­ра­ль­них іде­а­лів, лю­бов до яких Ніцше праг зро­би­ти го­ло­в­ним мо­ра­ль­ним уст­ре­м­лін­ням

Іс­нує думка, що Ніцше про­по­ві­дує на­си­ль­с­т­во й жо­р­с­то­кість, од­нак Ніцше - са­мий мо­ра­ль­ний фі­ло­соф. Про­ти чо­го про­те­с­тує Ніцше, - це ідея бо­р­гу в мо­ра­лі. [15]

   "По­зи­ція Ніцше тут на сто­ро­ні лю­ди­ни, зда­т­но­ї до по­д­ви­гу, до по­до­лан­ня се­бе. Бут­тя спо­кон­ві­ч­не не хи­б­но, во­но ста­ло та­ким, то­му що лю­ди­на пе­ре­с­та­ла ві­ри­ти в се­бе, об­рав шлях сла­б­ко­го. Лю­ди­ні по­т­рі­б­но по­до­ла­ти се­бе. Вона має пра­во очі­ку­ва­ти до се­бе ві­д­но­си­ни не як до то­го, хто по­т­ре­бує же­р­т­ви. Пе­ре­ко­на­ність у то­му, що лю­дей сла­б­ша­ла, ви­кли­кає й пе­ре­ко­на­ність у то­му, що він з не­об­хід­ні­с­тю прий­ме же­р­т­ву, по­т­ре­бує її, же­р­т­ву­ю­чи йо­му, йо­го по­з­ба­в­ля­ють ви­бо­ру, об­ме­жу­ють йо­го во­лю". [4]

Іс­ну­ють 3 яко­с­ті лю­дей, які вва­жа­ють­ся су­с­пі­ль­с­т­вом про­кля­ти­ми. На­сам­пе­ред, Ніцше зва­жує на сво­їх ва­гах хти­вість. Хти­вість, пи­ше він, це по­ві­ль­ний во­гонь для всіх пред­ста­в­ни­ків по­то­ло­чі, і то­му во­ни, по­ді­б­но сме­р­дю­чим шма­т­кам, бо­ять­ся зго­рі­ти в "пе­чі хти­во­с­ті". Тіль­ки ве­ли­ким до­с­ту­п­на хти­вість: для них во­но ве­ли­кий си­м­вол ща­с­тя й най­ви­щої на­дії.

Се­бе­лю­б­ність – не менш відмінно для ви­щих лю­дей. Бі­ль­ше то­го, во­но не­ми­ну­че для вся­кої ве­ли­кої лю­ди­ни – то­му що во­но є си­м­вол мо­гу­т­ньої ду­ші. Це здо­ро­ві­ша, ці­ль­на се­бе­лю­б­ність, що б'є з лю­ди­ни мо­гу­т­нім клю­чем,  – є озна­ка си­ль­но­го, га­р­но­го, все­пе­ре­ма­га­ю­чо­го ті­ла і йо­го мо­гу­т­ньої ду­ші, що ра­діє са­мої со­бі, а то­му во­но при­ро­д­но.

На­ре­ш­ті, вла­с­то­люб­с­т­во – не­скін­чен­не ва­ж­ли­во для над­лю­ди­ни. Во­но як па­ла­ю­чий бич для всій по­то­ло­чі й жо­р­с­то­ке ка­ту­ван­ня: "зла ву­з­да, на­кла­де­на на са­мі ма­р­но­лю­б­ні на­ро­ди; пе­ре­с­мі­ш­ник уся­кої сум­ні­в­ної че­с­но­ти; во­но їз­дить вер­хи на вся­ко­му ко­ні й на вся­кій го­р­до­с­ті".[6]

Вла­с­то­люб­с­т­во – пе­ре­ві­р­ка на­шої ду­ші на гни­лість – так, як­що в на­шої ду­ші є та­ка гни­ли­з­на (пра­г­нен­ня пла­зу­ва­ти й ра­бо­ліп­с­т­ву­ва­ти), те вла­с­то­люб­с­т­во знищує увесь цей на­кип у ду­ші – те пак ви­сту­пає як ро­кі­т­ли­вий і ка­ра­ю­чий "руй­ні­в­ник по­ва­ле­них трун". Під ти­с­ком йо­го ж лю­дей ра­бо­ліп­с­т­вує й пла­зує, по­ки в ньо­му не на­ро­дить­ся ве­ли­ке пре­зир­с­т­во, у та­ко­му ви­па­д­ку вла­с­то­люб­с­т­во ви­сту­пає, за сло­ва­ми Ніцше, у ро­лі "грі­з­но­го вчи­те­ля ве­ли­ко­го пре­зир­с­т­ва". Най­ви­ще, що мо­же пе­ре­жи­ти лю­дей.

Ідея Над­лю­ди­ни в то­му, що тре­ба по­с­та­ви­ти пе­ред со­бою ве­ли­ку ме­ту – і то­ді са­мо­му ста­ти ве­ли­ч­ним: "Ко­лись бу­ли в те­бе стра­с­ті, і ти на­зи­вав їх зли­ми. А те­пер у те­бе тіль­ки твої че­с­но­ти: во­ни ви­ро­с­ли із тво­їх стра­с­тей. Ти по­к­лав свою ви­щу ме­ту в ці стра­с­ті: і от во­ни ста­ли тво­єю че­с­но­тою й тво­єю ра­ді­с­тю".

По­до­лан­ня се­бе й ста­но­в­лен­ня Над­лю­ди­ни, так са­мо як і все іс­ну­ван­ня лю­ди­ну – ве­де­не тіль­ки од­ні­єї ве­ли­кою си­лою – во­лею до вла­ди.

Пі­д­хід Ніцше до пе­ре­ро­джен­ня в Над­лю­ди­ну по­ля­гає, з од­но­го бо­ку, у прак­ти­ч­них ре­ко­ме­н­да­ці­ях для лю­ди­ни на йо­го шля­ху, і з ін­шо­го бо­ку, у йо­го про­ро­ку­ван­нях про на­ро­джен­ня Над­лю­ди­ни.

"Над­лю­дина є щось до­сі не бувале, це тре­ба тве­р­до па­м'я­та­ти для яс­но­го ро­зу­мін­ня всі­єї кон­це­п­ції Ніцше: За­ра­ту­с­т­ра, а тим бі­ль­ше сам Ніцше, не ти­пи "над­лю­ди­ни", але ли­ше про­ро­ки й про­ві­с­ни­ки йо­го".

Пі­д­во­дя­чи пі­д­су­мок гла­ви, ми мо­же­мо ска­за­ти, що вчен­ня про Над­лю­ди­ну ду­же гли­бо­ко. Над­лю­ди­на – це вза­га­лі щось ін­ше, це не кра­ща лю­ди­на, то­му цю ідею не мо­ж­на вва­жа­ти ос­но­вою для іде­о­ло­гії на­ци­з­му. Ніцше за­твер­джує ос­но­в­ний прин­цип по­ве­ді­н­ки лю­ди­ни: ко­ж­ний по­ви­нен не­сти аб­со­лю­т­ну ві­д­по­ві­да­ль­ність за свої дії, зроб­ле­ні їм у цьо­му сві­ті. Ко­ж­ний, бу­ду­чи аб­со­лю­т­но ві­ль­ним по­ви­нен сам ство­рю­ва­ти со­бі цін­но­с­ті.

ЗАКЛЮЧЕННЯ

Та­ким чи­ном, ко­ро­т­ко ро­з­г­ля­ну­в­ши жит­тя, тво­р­чість і кон­це­п­цію Над­лю­ди­ни у тво­рі Фрі­д­рі­ха Ніцше "Так го­во­рив За­ра­ту­с­т­ра", ми мо­же­мо дій­ти ви­сно­в­ку, що да­на кон­це­п­ція є центра­ль­ною у всій фі­ло­со­фії Ніцше остан­нього, тре­тьо­го пе­рі­о­ду йо­го тво­р­чо­с­ті. Во­на стоїть в од­но­му ря­ді з ос­но­в­ни­ми по­нят­тя­ми йо­го фі­ло­со­фії, се­ред яких мо­ж­на ви­ді­ли­ти на­сту­п­ні:

1.   Во­ля до вла­ди. Це по­нят­тя є го­ло­в­ним у фі­ло­со­фії Ніцше. Ніцше дій­шов ви­сно­в­ку, що люд­с­т­во спо­ну­ку­ва­не во­лею до вла­ди. Ос­но­в­ним ім­пу­ль­сом усіх на­ших дій слід ви­зна­ва­ти тіль­ки це дже­ре­ло.

2.   Ві­ч­не по­ве­р­нен­ня. Згі­д­но Ніцше, ми по­вин­ні жи­ти так, ні­би на­ше жит­тя по­вто­рю­ва­ло­ся зно­ву й зно­ву. Ко­ж­ний мо­мент ми по­вин­ні про­жи­ти так, щоб нам хо­ті­ло­ся про­жи­ти йо­го зно­ву й зно­ву, тоб­то пе­ре­жи­ва­ти йо­го ві­ч­но.

3.   Над­лю­дина.

Фрі­д­ріх Ніцше спро­бу­вав прой­ти шлях до над­лю­ди­ни. Пі­д­су­м­ком бу­ло бо­же­віл­ля. Сту­пінь за­ну­рен­ня в про­бле­му пе­ре­ве­р­ши­ла міру осо­би­с­тої ви­три­ва­ло­с­ті. "Хто на­па­дає на свій час, на­па­дає ли­ше на се­бе". Руй­ну­ван­ня тра­ди­цій­них цін­но­с­тей обе­р­ну­ло­ся са­мо­руй­ну­ван­ням. На до­в­гі ро­ки на па­м'ять про Ніцше і йо­го спа­д­щи­ну ля­г­ла пе­ча­т­ка "фа­ши­ст­сь­кої". Об­раз над­лю­ди­ни спо­тво­ри­в­ся до не­впі­знан­но­с­ті й при­д­бав ри­си " бі­ля­вої бе­с­тії", що не ща­дить ні­чо­го й ні­ко­го, що без­жа­лі­с­но руй­нує мир і його цін­но­с­ті.

У завершенні мо­ж­на зро­би­ти ви­сно­вок про те, що мир не був го­то­вий при­йн­я­ти й зро­зу­мі­ти ідеї Ніцше під час йо­го жит­тя, не ро­зу­мів йо­го пі­с­ля йо­го сме­р­ті, не ро­зу­міє йо­го че­рез більш 100 ро­ків пі­с­ля йо­го сме­р­ті, і, шви­д­ше за все, не зро­зу­міє ніколи йо­го до кі­н­ця. Мир змі­ни­в­ся до не­впі­знан­но­с­ті. На­ша те­х­но­ген­на ци­ві­лі­за­ція не ці­ка­вить­ся про­бле­ма­ми мо­ра­ль­но­с­ті й мо­ра­лі. З ко­ж­ним ро­ком люд­сь­кий мир усе більш від­да­ля­єть­ся від ре­лі­гії й ві­ри,  з го­ло­вою по­ри­ну­лий у су­ціль­ний і гли­бо­кий пра­г­ма­тизм. З од­ного боку ідеї Ніцше ста­ють усе менш зрозумілими й сприй­ма­ни­ми. З ін­шого ж, мо­ж­ли­во, са­ме За­ра­ту­с­т­ри й не ви­ста­чає люд­с­т­ву. Адже ідеї Ніцше, не­зва­жа­ю­чи ні на що, приваблюють лю­дей хо­ча б із цікавості - що в них по­ве­р­ну­ло ко­ле­со іс­то­рії 20 сто­літ­тя. І про­чи­та­в­ши, ми ро­зу­мі­є­мо, що ко­ж­ний мо­же знай­ти в них те, що йо­му бли­ж­че всьо­го. Це дій­с­но ос­но­ва но­вої ре­лі­гії. Мо­ж­ли­во, її час ще не при­йшов.

Отут до­ре­ч­но, на мій по­г­ляд, во­с­тан­нє про­ци­ту­ва­ти Ніцше.

"Най­бі­ль­ші по­дії й ду­м­ки – а най­бі­ль­ші ду­м­ки суть най­бі­ль­ші по­дії – ося­га­ють­ся пі­з­ні­ше всьо­го: по­ко­лін­ня су­час­ни­ків та­ких по­дій не пе­ре­жи­ва­ють їх – жит­тя їх про­ті­кає осто­ронь. Тут ві­д­бу­ва­єть­ся те ж, що й у цар­с­т­ві зі­рок. Сві­т­ло са­мих да­ле­ких зі­рок пі­з­ні­ше всьо­го до­хо­дить до лю­дей, а по­ки воно ще не дій­шло, лю­ді заперечують, що там є зір­ки. "Скі­ль­ки сто­літь по­т­рі­б­но ге­ні­є­ві, щоб йо­го зро­зу­мі­ли?" – це теж ма­с­ш­таб, це теж мо­же слу­жи­ти кри­те­рі­єм ра­н­гу й ві­д­по­ві­д­ним це­ре­мо­ні­а­лом – для ге­нія й зір­ки…"

І от ін­ша ци­та­та, лю­ди­ни кі­н­ця XX сто­літ­тя, що ві­д­би­ває ту ж ідею:"Ніцше до­те­пер не ро­з­га­да­ний до кі­н­ця, а наш мир усе ще не го­то­вий до то­го, щоб при­йн­я­ти сві­т­ло йо­го на­вчан­ня". [14]

СПИ­СОК ВИ­КО­РИ­С­ТА­НОЇ ЛІ­ТЕ­РА­ТУ­РИ

1.      Данто А., Ніцше как философ. -Москва: Идея, Дом интеллектуальной книги-2001;

2.      Евлампиев И. И., Достоевский и Ніцше: на пути к новой метафизике человека .- Москва: Вопросы философии, 2002,№2;

3.      Кн.Е.Трубецкой., Философия Ніцше. -Москва: Т-во И.Н.Кушнерёв и К, 1904;

4.      Мелих  Ю.Б., Утверждение и осуждение индивидуализма у Фридриха Ніцше и Владимира Соловьева.-Москва: Вопросы философии, 2002,№2;

5.      Мотрошилов Н.В., История философии: Запад-Россия-Восток (книга третья. Философия XIX — XX в.). -Москва: Греко-латинский кабинет, 2000;

6.      Ніцше Ф., Так говорил Заратустра. - Минск: Харвест, 2000;

7.      Свасьян К.А. , Фридрих Ніцше: мученик познания .- Москва: РИПОЛ-Классик, 1997;

8.      Синеокая Ю. В., Проблема сверхчеловека у Соловьева и Ніцше.-Москва: Вопросы философии, 2002,№2;

9.      Спиркин А.Г., Философия. - Москва: Гардарики, 2002;

10. Стретерн П., Ніцше за 90 минут. - Москва: Астрель, 2005;

11. Федорин П. С., Великие мыслители Запада. - Москва: КРОН-Пресс, 1999;

12. Фёрстер-Ніцше Е., Возникновение "Так говорил Заратустра". -Москва: Московскогоуниверситета, 1990;

13. Цвейг С. Фридрих Ніцше.- Москва: Феникс, 1998;

14. http://filosof.historic.ru/books/item/f00/s00/z0000007/st010.shtml.

15. http://www.znaj.ru/html/15301_2.html.

21