Орфоепія

Відповідно до закономірностей сполучуваності звуків у мовленні деякі орфоепічні норми випливають з асимілятивних змін у групах приголосних:

1) -ться вимовляється як [ц': а]:

[лиестуйец':а] - орфографічно листується; [учац':а] - учаться; [гн'івайуц': а] - гніваються; [обуриец': а] - обуриться;

2) -шся вимовляється як [с': а]:

[зв'ітуйес': а] - звішуєшся; [в'ітайес': а] - вітаєшся; [розписуйес': а] - розписуєшся;

3) -жся вимовляється як [з'с'а]:

[зваз'с'а] - зважся;

[не" ур'із'с'а] - не вріжся;

4) -чся вимовляється як [ц': а]:

[неи морбц': а] - не морочся;

5) -жці вимовляється як [з'ц'і]:

[крисвор'і'з'ц'і] - Криворіжжі; [запороз'ц'і] - запорожці.

2. Групи приголосних, що з'являються  у словах унаслідок словотворення, спрощуються:

проїзд + н(ий) - [пройізний] - проїзний; контраст + н(ий) -> [контрасни'й] - контрастний; баласт + н(ий) -> [баласнисй] – баластний [7].

Отже, написання окремих слів не відповідає вимові: [ш'існад'ц'ат'] - шістнадцять; [інтеил'іген,с'кий] – інтелігентський.

У словах [пеистлйвий], [хвастливий], [виепускнйй] спрощення не відбувається у вимові й не передається на письмі [3]. Також ніколи не спрощується звукосполучення [здр], [спр], [стр]:

[здружйтивс'а] - здружитися;

[здрауниец'а] - здравниця;

[сприеймати] - сприймати;

[спрац'увативс'а] - спрацюватися;

[страйкувати] - страйкувати;

[страховий] - страховий.

Вимова слів іншомовного походження

Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями:

1. Голосні [і] та [й] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [й], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [й], а не [і]: тираж, режим, шифр. Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [й] вимова [і] є орфоепічною помилкою [11].
2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у]: документ, корупція, доручення (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]) .
3. Ненаголошені [ё], [и] після приголосних вимовляються з наближенням до [й], [є]; [те'нде'нц'ійа].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Отже, розглянувши тему можна стверджувати, що українська орфоепія - розділ мовознавчої науки, який вивчає і систематизує норми літературної вимови, а також сукупність правил вимови. Одним з найбільш важливих якостей грамотної мови є її правильність, вона повинна відповідати всім мовним нормам. В українській  мові орфоепія характеризується відносною простотою, що полегшує її вивчення та засвоєння.

Простота правил літературної вимови зумовлюється, по-перше, тим, що в українській орфографії переважає фонетичний принцип передавання звуків на письмі, саме це зменшує розбіжність між вимовою та писемним оформленням.

По-друге, українська орфоепія не характеризується надлишковою варіантністю вимовних норм, що не несуть будь-якого фонологічного навантаження.

Норми є помічниками збереження літературної мови. Вони визначають, як правильно повинна будуватися мова, а також що може бути неприпустимим і неправильним. Завдяки цим нормам, літературна мова виконує одну зі своїх основних функцій - культурну. Орфоепія займає значне місце і має веливу вагу в усному літературному мовленні, бо є одним з найважливіших компонентів багатогранного комплексу різноманітних засобів мовного спілкування.

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

1.Антонечко-Давидович Борис. Як ми говоримо. — Київ: Либідь, 1990. – 45 с.

2.Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. — Львів, 1990.

3.Вихованець І. Р., Городенська К. Г. і ін. Граматика української мови. — К., 1982. – 92 с.

4.Волох О. М., Чемерисов М. Т., Чернов Є. І. Сучасна українська літературна мова. — К.: Вища школа, 1976.

5.Горпинич В. А. Русско-украинский орфоэпический словарь. — К., 1992. – 167 с.

6.Гуйванюк Н. М., Кардщук  О. В., Кульбабська О. В. Синтаксис сучасної

української мови. Схеми і таблиці: Навчальний посібник. — Ч.: Рута, 2000.

7.Єлісовенко Ю. Ораторське мистецтво. – К., 2002. – 174 с.

8.Жовтобрюх М. А. Основи і принципи української літературної вимови //

Українська мова і література в школі. — 1976. — №6. – 220 с.

9.Жовтобрюх М. А. Українська літературна мова. — Київ: Наук, думка, 1984.

10.Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної

мови. — К.: Вища школа, 1972. – 195 с.

11.Лінгвістичний портал [Електронний ресурс]. - Режим доступа:    

  http://www.mova.info.

12.Наконечний М. Ф. Орфоепічні норми та їх значення // Сучасна українська літертурна мова. Вступ. Фонетика / за ред. І. К. Білодіда. — К., 1969.- 230 с.

13.Огієнко І. Історія української літературної мови. — К.: Наша культура і наука, 2001. – 178 с.

14.Основні правила української орфоепії [Електронний ресурс]. - Режим доступа:  http://sevntu.com.ua/jspui/ bitstream/123456789/3167/1/d060013.pdf.

15.Правила української  орфоепії [Електронний ресурс]. —  Режим доступа: http://ukrlife.org/main/prosvita/orfoepia.html.

16.Словники й енциклопедії онлайн [Електронний ресурс]. —  Режим доступа: http://rozum.org.ua.

17.Сайт про українську мову [Електронний ресурс]. — Режим доступа:

http://ukrajinskamova.org.ua.

18.Тоцька Н. І. Сучасна українська літературна мова. Фонетика, орфоепія, графіка, орфографія. — К., 1981. — 279 с.