Пізнавальні принципи та теологічний раціоналізм філософії Ібн Сіни

Тетяна Черней, 2 курс, спец «Фінанси», д. ф. н.

Наук. кер. Докаш О. Ю.

Чернівецький торгівельно-економічний інститут КНТЕУ

м. Чернівці

ТЕОЛОГІЧНИЙ РАЦІОНАЛІЗМ ФІЛОСОФІЇ ІБН СІНИ

   Перегляд гносеологічних  можливостей раціоналізму може бути зверненим до такої історичної форми раціоналізму як теологічний раціоналізм. У сучасних філософських дослідженнях ця форма раціоналізму не одержала належної уваги з боку дослідників-методологів науки.

   Метою тези є розкритття  особливостей та змісту теологічного  раціоналізму на прикладі енциклопедичної діяльності філософа і вченого-медика раннього Середньовіччя Сходу – Ібн Сіни.

  Ібн Сіна був перським  вченим-енциклопедистом, філософом, лікарем, хіміком, астрономом, теологом, поетом. Вважався найвпливовішим поліматом  Золотої доби ісламу. У великій теоретично-практичній спадщині Ібн Сіни виключне місце належить аналізу проблем пізнання, гносеології, її фундаментальних і прикладних питань. Воно обумовлене, насамперед, глибоким внутрішнім переконанням справжнього вченого в безумовній значущості вихідних пізнавальних принципів у своїй дослідній та теоретичній діяльності [2].

   В умовах раннього Середньовіччя в ісламській країні Ібн Сіна закладав підвалини наукової теорії пізнання і тим накреслив реальні плани науково-медичного прогресу, своїм прикладом довів плідність об’єднання науки і філософії (теорії пізнання та логіки) для пізнання найскладніших проблем життя, людини, суспільства, високих ідеалів людства. Він мав глибоке переконання, що всі речі, явища та процеси об’єктивного світу – від першого джерела (Аллаха) до стихій та загальної природи – пізнавані. Він вважав, що «непізнаванних явищ і сутностей для людини не існує, якими б складними та втаємничими вони не були» [1, с. 7].

    Також вважав, що пізнання є сприйняттям людиною об’єктивно існуючих речей та явищ, гносеологічні образи яких за допомогою органів відчуттів і розуму відображають інтереси та потреби людини, яка пізнає.

    Концепція відображення як основа теорії пізнання, доводиться також деякими іншими положеннями гносеології Ібн Сіни. Показовою, наприклад, є теорія бачення, яка розходилася з її тлумаченням античними мислителями. Відомо, що останні вважали, ніби з очей (хрусталика) виходять промені та світло, які досягають тіл і освітлюють їх, роблячи видимими. Ібн Сіна називав такі погляди нісенітницею. Він вважав, що основним органом ока є не хрусталик, а сітківка ока. Ібн Сіна добре вивчив анатомію ока і, виходячи з цього, стверджував, що бачення здійснюється на підставі дії на око предметів та явищ дійсності, енергія якої перетворюється сітківкою на зоровий образ спостережуваних об’єктів [1, с. 8].

   Теорією відображення Ібн Сіни  стає його вчення про здатність  людського розуму до абстрагування. Абстрагування є специфічним процесом теоретичного пізнання, суть якого полягає у виділенні та розгляді однієї певної особливості або прикмети пізнаваного об’єкту з метою його поглибленого дослідження  для одержання наукового, об’єктивного знання.

   Ібн Сіна визначає такі етапи  абстрагування: 1) безпосереднє відчуття конкретних речей через відмінність матерії і форми предмета та формування його конкретного чуттєвого поняття; 2) перетворення конкретно-чуттєвого поняття на загальні, універсальні поняття та категорії, що відображають найбільш суттєві зв’язки, властивості та відношення матеріальної дійсності.

   Раціональне пізнання за Ібн Сіною відбувається в двох формах логічного мислення. Першою він називає поняття, наприклад, поняття «людина», або «ангел» для розуміння того, про що говориться. Другою він визначає судження, коли стверджується або заперечується щось стосовно поняття, наприклад «людина підвладна», «ангел існує». Кожна з цих форм виконує свою функцію в пізнанні. Поняття необхідні задля того, щоб одержати визначення предмета пізнання та його опис. Судження необхідні для доведення, основними шляхами якого виступають логічний силогізм, індукція та аналогія як необхідні логічні процедури.

   Теологічний раціоналізм Ібн  Сіни в сучасних умовах користується  принципами: критичного аналізу  гносеологічних та ціннісних передумов раціональності, можливості виходу за рамки існуючого знання, єдність раціональних та позараціональних форм у науці та культурі, довіра до пізнаючого суб’єкта, критичного перегляду одержаних результатів пізнання та свого ставлення до світу, можливостей втручання в його закономірності та структури. Історичне значення теологічного раціоналізму полягає в тому, що він концептуально протиставив свої гносеологічні принципи емпіризму та сенсуалізму і проголосив раціональне як головну форму та джерело пізнання. Він вперше відобразив сутнісне призначення об’єктивного пізнання [1, с. 16].

    Теологічний раціоналізм породив  теорію подвійності істини. Адже  визначні вчені цієї епохи  були глибоко переконані в здатності розуму людини обгрунтувати потреби суспільного розвою, а не лише ірраціональні догмати релігійної віри. Цей раціоналізм відіграв також значну роль у розвитку середньовічної філософії, особливо теорії пізнання, методу об’єктивного пізнання, без яких була б неможливою наука, що народжувалась, та доказова медицина. Розвиток формально-логічних прийомів доказовості знань сприяв не лише тому, щоб віднайти щось нове чи невідоме, але й для того, щоб переконати релігійних діячів, ніби сформульовані тези і висновки не суперечать догматам релігії та думкам церковних авторитетів.

Список використаних джерел:

1. Попов М. Теологічний раціоналізм та пізнавальні принципи філософії Ібн Сіни / М. Попов, О. Закордонець // Релігія та Соціум. Часопис. - 2010. - №1(3). - С .7-16.
2. Дворська Л. Ібн Сіна - князь лікарів і філософ буття / Л. Дворська [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://umma.ua/uk/history/Ibn_Sina_–_knyaz_vrachey_i_filosof_bitiya/158