Поняття світогляду, його структура і функції

Поняття світогляду, його структура і функції

Для розуміння, усвідомлення складних питань, що ставлять перед собою  люди, розв’язання більш конкретних практичних завдань потрібен широкий  кругозір, бачення перспектив розвитку світу і людства. Необхідно розуміти смисл і мету нашого життя: що ми робимо і для чого, які наші устремління, як вони сприймаються людьми тощо. Сукупність таких уявлень про світ та місце і роль людини в світі можна назвати світоглядом.

Отже, світогляд — це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше усвідомлення, розуміння світу, місця в ньому людини, а також її ціннісні орієнтації та життєві позиції.

Світогляд як складне духовне явище  поєднує в собі переконання, ідеали, цілі, мотиви поведінки, інтереси, ціннісні орієнтації, принципи пізнання, моральні норми, естетичні погляди тощо. Центральна проблема світогляду — відношення людини до світу. Людина тільки частково включена в світ, вона виокремлює себе з нього, протистоїть йому, вступає з ним у певне відношення, але так, наче перебуває поряд або ззовні світу. Між людиною та світом існує дистанція: вона усвідомлює світ як щось зовнішнє.

Якщо проаналізувати сукупність елементів  світогляду, можна виділити органічно  взаємопов’язані підсистеми: пізнавальну, ціннісну та підсистему поведінки.

Пізнавальна підсистема світогляду формується за допомогою знань, що поділяються  на повсякденні та наукові, а також  різноманітні форми суспільної свідомості — політична, правова, моральна, естетична, релігійна. Запас знань особи  чи суспільства в цілому створює надійне підґрунтя для відповідного світогляду. Без узагальнених широких знань неможливо забезпечити чітке, послідовне обґрунтування своїх поглядів на світ та на місце людини в ньому.

Ціннісна підсистема світогляду крім знань про світ і людину відображає також певні поняття цінностей. У свідомості людей формується конкретне ставлення до всього, що відбувається, залежно від їхніх цілей, потреб, інтересів, розуміння сенсу життя тощо. Відповідно виникають світоглядні ідеали (моральні, політичні, естетичні тощо). Завдяки ідеалам здійснюється оцінка, визначення цінності того, що відбувається. Одним з найважливіших понять, пов’язаних із ціннісною свідомістю, були і є поняття добра і зла, краси і потворності.

Підсистема поведінки залежить від знань та ціннісних орієнтацій людини, її життєвої позиції, яка може бути як творчо-активною, так і пасивно-пристосовницькою. У зв’язку з цим слід підкреслити бажаність, навіть необхідність гармонізації, узгодженості пізнавальних аспектів та ціннісного способу освоєння світу в людській свідомості, від цієї узгодженості залежить єдність в діях особи і суспільства таких компонентів світогляду, як почуття і розум, розуміння і дія, віра і сумнів, теоретичний і практичний досвід, осмислення минулого і бачення майбутнього.

Структура світогляду залежить від  певних чинників. Залежно від співвідношення інтелектуального та емоційного досвіду  людей світогляд поділяється  на:

— світовідчуття як емоційно-психологічний  бік світогляду на рівні настрою, почуттів;

— світорозуміння як пізнавально-інтелектуальний бік світогляду;

— світосприйняття, яке розуміється  як досвід формування пізнавальних уявлень  про світ за допомогою наочних  образів.

За ступенем загальності розрізняють  світогляд особистості, груповий (професійний, класовий, національний), загальнолюдський (загальнолюдські світоглядні настанови).

За ступенем історичного розвитку — архаїчний, античний, середньовічний, ренесансний, світогляд XX ст.

За ступенем теоретичної «зрілості» — стихійно-повсякденний і теоретичний (філософський).

Для розуміння сутності світогляду важливо знати, як він виник, етапи  його розвитку, чим відрізнялися його ранні етапи від наступних, більш  зрілих. Історичними формами світогляду прийнято вважати такі: міфологія, релігія, філософія.

Найбільш ранньою формою світогляду є міфологія. Вона виникла  в первісному суспільстві. У міфах  людина насамперед прагнула відповісти на так звані космічні питання: походження та будова світу; виникнення та сутність найбільш важливих явищ природи. У міфах  відображались думки про майбутню загибель світу та можливе його відродження. Значну увагу приділялося також питанням походження людини, її народження та смерті, труднощам та випробуванням, що стояли на її життєвому шляху.

У цілому міфи виконували надзвичайно важливі функції. Вони допомагали усвідомити зв’язок минулого із сучасним і майбутнім, завдяки ним складалися колективні уявлення певного народу, забезпечувався духовний зв’язок поколінь. Міфи сприяли виробленню та збереженню суспільної системи цінностей, успішному впровадженню норм поведінки.

Основні риси міфологічного  світогляду:

— уявлення про кровно-родинні  зв’язки природних сил та явищ. З тим, щоб подолати відчуження природи  в первісному суспільстві, якось  пояснити незрозумілі природні явища, коли людина не здатна була пояснити їх, повністю залежала від них, вона переносила людські риси на навколишній світ;

— персоніфікація, уособлення природних сил та способів людської діяльності. Явища природи отримували певні імена, «оживлялися» з тим, щоб пояснити їх, щоб була змога звернутися до них, принести жертву тощо;

— міфологічне мислення оперує образами, а не поняттями. Картина  відображення дійсності постає як поєднання  реальності й фантазії, природного і надприродного, думки й емоції. Майже відсутнє абстрактне мислення, узагальнення, аналіз, класифікація;

— міфи сприймалися як реальність, що не потребує доказів, обґрунтування  та перевірки. Все сприймалося на віру, без сумнівів.

Упродовж розвитку суспільного  життя, переходу від його первісних  форм до більш високих, міф втрачає своє значення як особливий ступінь розвитку суспільної свідомості. Виникає потреба в пошуку нових відповідей на ті самі наріжні питання світогляду — про походження світу, людини, культурних навичок, сенсу життя, таємниці народження і смерті, соціального устрою. На них прагне дати відповідь нова історична форма світогляду — релігія.

Як і міфологія, релігія  вдається до фантазій і почуттів. Але, на відміну від міфу, релігія розрізняє  земне і неземне, надприродне, вона розводить їх на два протилежних полюси. Релігія формувалася на основі постійного вторгнення в житті людей «чужих» їм природних і соціальних процесів. Ці таємничі, непомірні сили усвідомлювалися безсилими перед ними людьми як «вищі сили». «Вищі сили» виступали як уособлення добра і зла, як демонічні і божественні начала. Звідси — поєднання страху і поваги у людей, прагнення знайти за-хист і порятунок у зверненні до божественних сил.

Основні риси релігійного  світогляду:

— поділ світу на поцейбічний («земний») і потойбічний («небесний»);

— віра в існування  надприродних сил та відведення їм головної ролі у світобудові та житті  людей;

— наявність культу — системи  усталених ритуалів, догм;

— поклоніння Богові як вищій істоті.

Наступною формою світогляду є філософія. Вона виступає як теоретична форма світогляду. Носієм філософського світогляду також є особа. Філософський світогляд засновано на розумі, тобто він передбачає аргументацію, сумніви, дискусії. Принципова відмінність філософського світогляду від попередніх типів полягає в тому, що його засновано на розумі, тоді як релігію — на вірі, міфологію — на страхові. Релігія та міфологія оперують чуттєвими образами, філософія — абстрактними поняттями. І нарешті, філософія цілком позбавлена функцій та засобів соціального контролю.