Автор работы: Пользователь скрыл имя, 11 Июня 2013 в 14:53, реферат
Просвітництво кінця XVIII — початку XIX століття називають літературною епохою, що змінила подальший хід літературного життя. Це був початок виникнення сентименталізму як напряму в літературі, у цей період з’явився новий жанр, що знаходить продовження свого розвитку навіть у сьогоднішніх умовах, — філософська повість. Серед засновників нового жанру був і Вольтер — відомий на той час письмениик-гуманіст.
Індивідуальна робота на тему:
«Філософська повість Вольтера “Простак”»
Просвітництво кінця XVIII — початку XIX століття називають літературною епохою, що змінила подальший хід літературного життя. Це був початок виникнення сентименталізму як напряму в літературі, у цей період з’явився новий жанр, що знаходить продовження свого розвитку навіть у сьогоднішніх умовах, — філософська повість. Серед засновників нового жанру був і Вольтер — відомий на той час письмениик-гуманіст. Вольтер, справжнє імя якого Марі Франсуа Аруе, -- відомий французький письменник-філософ ХVIII століття. Він є одним з найяскравіших представників літератури доби Просвітництва у Франції, а його твори увійшли до скарбниці світових шедеврів. Свою славу він здобув проте не лише за свій письменницький талант, але і за глибокий зміст його філософських творів. Для нас Вольтер відомий, як автор філософських повістей, таких як «Макромегас», «Кандід, або оптимізм», «Простодушний» та сатиричних творів, як, наприклад, його поема «Орлеанська діва». Неперевершені за змістом і філософським осмисленням твори Вольтера й досі хвилюють читача, а висловлювання з них увійшли до світової скарбниці афоризмів.
Отже, перейдемо ближче до аналізу філософської повісті Вольтера «Простодушний». В літературі епохи Просвітництва повість Вольтера “Простак” посідає особливе і, певною мірою, показове місце. Це можна пояснити тим, що в цьому творі автор спробував узагальнити довготривалу суперечку своїх сучасників з питання “природної людини” і зробити певний підсумок щодо вирішення цієї проблеми. Варто мабуть пригадати, що поняття “природна людина” — одне із основоположних у ідеях Просвітництва. Під “природністю” і “природним” просвітителі розуміли і відповідність життя природі, що не була зруйнованою людською діяльністю, і цілу систему моральних принципів, оскільки.природа не знає таких суспільних вад, як шахрайство, підступництво, лицемірство. Так, природною людиною Вольтер у творі зображує головного героя:
«Ничему не научившись в детстве, он не имел и предрассудков. Его разум, не искривленный заблуждениями, сохранил всю свою природную прямоту. Он видел вещи такими, каковы они есть, меж тем как мы под воздействием представлений, сообщенных нам в детстве, видим их всю жизнь такими, какими они не бывают.» Саме такою повинна була бути природна людина за Вольтером: не зіпсована упередженнями та викривленими уявленнями. Така людина бачить світ, яким він є, а не через призму навязаних кимось думок. Саме у звязку з цією «природною людиною» і виникає основний конфлікт твору, навколо ціїє ідеї обертаються всі події. Тому ідейним змістом твору можна вважати негативний і подекуди навіть руйнівний вплив цивілізації, згубний вплив самого суспільства на «природну людину», на певний, можна сказати, ідеал культури епохи Просвітництва.
Проводячи молодого героя через знайомство з культурою, звичаями тогочасного Французького суспільства, автор водночас піддає критиці політику, релігію, шлюб, науку, тобто, надбання цивілізації. Молодий гурон здійснює вчинки, які, з його точки зору, є природніми. Проте ці речі не відповідають моральним очікуванням оточуючих його людей. Про це свідчить наприклад епізод з хрещенням юнака, коли він оголений очікував в річці на хрещення:
«Приор и аббат, подбежав к реке, спросили Простодушного, что он там делает.
– Дожидаюсь крещения, черт подери! Битый час стою по горло в воде; с вашей стороны очень нехорошо заставлять меня мерзнуть.»
Або те, що наш Простак закохується в свою хресну матір, мадмуазель Сент-Ів:
«Едва только г-н епископ уехал, Простодушный и м-ль де Сент-Ив встретились как бы случайно, вовсе не помышляя о том, что искали этой встречи. Они разговорились, не предвидя заранее, о чем поведут речь. Простодушный начал с того, что любит ее всем сердцем и что прекрасная Абакаба, по которой он с ума сходил у себя на родине, никак не может сравниться с нею.» Цей факт також викликає несхвалення:
«– Это невозможно, говорю вам: она – ваша крестная мать; пожимать руку своему крестнику – ужасныи грех; вступать в брак с крестной матерью не разрешается; это запрещено и божескими и людскими законами.»
Наприкінці, потрапивши до в’язниці і бувши випущеним звідтам стараннями своєї коханої, суспільству таки вдалось зламати той природній стержень Простака. Він навчається манерам, але і стає абсолютно іншою людиною. Він, змушений примиритись із істотними втратами, і сам займає місце, яке йому належить за походженням і пристосовується до навколишніх умов. Так, Вольтер прагнув донести до людей ідею, що у суспільстві, де все надзвичайно спотворене штучними законами, природній людині не місце.
Попри це, Вольтер зображує шлях людини до мрії, процес становлення людини і той момент, коли справді можна назвати себе людиною. Вольтер вказує людству цей шлях – це культура. Читачі цього твору просто зобов’язані прийти до висновку, що і влада, і освіта, і культура в майбутньому мають бути спрямовані на виховання ідеальної людини. І без всіх цих речей у цивілізованому суспільстві вижити неможливо. Проте, наскільки мені стало зрозуміло, ідеал Вольтера – це людина, яка сприйняла всі досягнення культури, науки та освіти, осмисливши їх, наклавши на цей перший шар своїє сутності, саме на «природну людину» і зробивши певний перегляд вивченого, розглянути його з точки зору себе, природної людини. Адже Вольтер казав: «Чтение возвышает душу, а просвещенный друг доставляет ей утешение.»
Вагоме місце у творі
відіграє «прекрасна мадмуазель де Сент-Ів».
Вона виступає коханою гурона і фактично,
її роль у творі зводиться до союжетотворчої.
Адже саме вона хрестить юнака, в неї
він закохується і через неї
їде у Версаль, шукати дозволу
на шлюб. Якби не вона, то наш герой
не порапив би у вязницю і, відповідно,
закінчення історії було б зовсім
іншим. Проте, якби не Сент-Ів, то Просак
так би і залишився у вязниці.
Цим Вольтер хотів зобразити
справжнє обличчя французької
«Что за лабиринты беззаконий! Что за страна».
По відношенні до Сент-Ів також розкривається невідповідність Гурона усталеним принципам життя. Адже навіть злочин по-різному сприймається Простаком і вельможами, і коли Сент-Ів зізнається у своєму гріхопадінні, через що потім гине, оскільки не може витримати важкого гніту гріха, Гурон зауважує:
«Как? Вы виноваты? – сказал ей возлюбленный. – Нет, это неправда; преступление может быть совершено, только если в нем принимает участие сердце; а ваше сердце предано добродетели и мне.»
Вольтер розвінчує релігійний фанатизм, оскільки саме під проводом церкви відбувається насильство й брутальне нехтування людськими життями. Вольтер сміється з релігійного життя бретонців, вважає, що не потрібні ані монастирі, які є вязницею для молодих жінок, ані сама релігія, оскільки вона не може зробити людей щасливими. Як пише Вольтер, всі злочинні дії сильних світу освячуються церквою, підтримуються нею, «узаконюючи беззаконня». Тому саме через релігійні питання знищувалась велика кількість людей, саме через релігію відбувались війни, саме через релігію люди покидали свою Батьківщину, відправляючись на пошуки кращого життя, вільного суспільства.
Приводом і засобом для
«Что же это такое? – недоумевал Простодушный. – Неужели в здешних местах все люди невидимки? Куда легче сражаться в Нижней Бретани с англичанами, чем увидеть в Версале тех, к кому имеешь дело.» Цей епізод досить сильно нагадує безліч моментів із нашого сучасного життя, тому, як бачимо, навіть через декілька століть творчість Вольтера не втрачає своєї актуальності, що свідчить про високу майстерність автора та, можливо, про певного роду дар передбачення. Хоча, швидше цей факт лише підтверджує ідею повторюваності історії людства.
Повертаючись до актуальності твору у сучасному суспільстві, варто зазначити, що повість достовірно відображає і сучасний стан речей. Сучасне суспільство хоча і дуже далеко відійшло від часів Вольтера, але в ньому залишилися недоліки зіпсованого суспільства, описаного великим письменником – жадібність, хабарництво, безпринципність, сластолюбство і ін. В нас і досі панує бюрократія. Навіть зараз суспільство вбиває свій цвіт, своє майбутнє, насаджуючи молодому поколінню всякого роду упередження та стереотипи. На даний момент, на мою думку, залишається правдивою ідея Вольтера щодо того, що і суспільство, і природність мають свої недоліки, тому ідеалу можна досягти лише поєднавши в собі ці два начала: природу і цивілізацію.
Ще одна піднята у творі проблема – проблема людської свободи. Її теж по різному можна зрозуміти з погляду простої людини, з природної точки зору і з точки зору цивілізаційного виховання. Проте мені дуже сподобалось розуміння свободи і цілі, способу життя Простака:
«Я родился свободным, как воздух, и дорожил в жизни только этой свободой и предметом моей любви».
Мені здається, що ці слова можна назвати своєрідним гімном життя, його кредо, чи його основою. Адже свобода і кохання – це ті дві речі, якими кожен повинен дорожити і без яких уявити справжнє життя неможливо.
Ця філософська повість вирізняється серед інших його творів тим, що письменник зображуючи красу почуттів головних героїв, показує своє ставлення до подій, які відбуваються, а саме, співчуває їм. І разом з ним читач проникається цим співчуттям.
Отже, можна зробити висновок, що майстер оповіді й філософських узагальнень, Вольтер відкрив ще одну сторінку розвитку літератури, присвятивши її звичайній людині, яка намагається пізнати світ. Він різноаспектно зобразив життя таким, яким він його бачив, як він його відчував і розумів. При цьому він дав повну картину життя свого часу і безліч ідей для роздумів. Тому його творчість можна вважати одним з найбільших досягнень періоду Просвітництва. Адже і сьогодні Вольтера можна вважати сучаснішим за багатьох сьогоднішніх письменників. З далекого вісімнадцятого століття письменник-філософ підказує нам, людям двадцять першого століття, що не треба шукати зло у цивілізації чи культурі, у науці чи мистецтві, що воно знаходиться в аморальному устрої суспільства, у відсутності моральних принципів у людей. Тому, щоб змінити світ, не потрібно шукати нових шляхів. Потрібно лише заглибитись в себе і віднайти в собі ту частинку природності, через яку пропустити всі науки, звичаї та знання попередніх поколінь.