Філософські ідеї Ф. Бекона

         МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РАДІОЕЛЕКТРОНІКИ

Контрольна робота

з предмету «Філософія»

на тему: «Філософські ідеї Ф. Бекона»

Виконав студент                                                                      Перевірив викладач:

групи                                                       

Залікова книжка

Харків 2012

        Френсіс Бекон (1561-1626), англійський філософ, був талановитим вченим, видатним громадським і політичним діячем, вихідцем із знатного аристократичного роду. Френсіс Бекон закінчив Кембриджський університет. У 1584 році був обраний до парламенту, пізніше стає лордом-хранителем друку за короля Якова I, наслідуючи цю посаду від свого батька, а потім лордом-канцлером. Його часто називають останнім найбільшим філософом Відродження і зачинателем філософії нового часу.

         Ф.Бекон уперше сформулював ідею універсальної реформи людського знання на базі утвердження дослідного методу досліджень і відкриттів. «Істина – дочка Часу, а не Авторитету» - його знаменитий афоризм. Відтепер відкриття треба шукати у світлі Природи, а не в імлі Стародавності. « Метою нашого суспільства , - писав Бекон, - є пізнання причин і прихованих сил усіх речей і розширення влади людини над природою, доки все не стане для неї можливим». Тільки істинне знання, на його думку , дає людям реальну могутність і забезпечує їх здатність змінювати обличчя світу. Два людських прагнення – до знання і могутності - знаходять тут свою оптимальну рівнодіючу. Науковий прогрес, думав Бекон, повинен бути досягнутий на сам перед за рахунок переходу від схоластичних спекуляцій до аналізу речей. Схоласти, на його думку, марною витонченістю, порожньою умоглядністю і не потрібними суперечками «підривають твердиню науки». Англійський мислитель вважав, що всі проблеми суспільства можна вирішити на основі науково-технічного прогресу. І про це дуже докладно він писав у «Новій Атлантиді».

         Пошук методу для одержання позитивного наукового знання – є однією з головних проблем, що прагнув вирішити Ф. Бекон. Основні його ідеї викладені в таких працях: «Новий Органон наук» (1620), «Про достоїнство і збільшення наук» (1623), «Нова Атлантида» (1627). У них розробляється філософська доктрина, націлена на встановлення «царства людини» на основі природничих наук, технічних винаходів і вдосконалень.

        На противагу дедуктивній логічній теорії аристотеленвого «Органону» Бекон обґрунтував індуктивну концепцію наукового пізнання, в основі якої лежить досвід і експеримент і певна методика його аналізу й узагальнення. Наукове знання, на думку Бекона, виникає не просто з безпосередніх чуттєвих даних, а з цілеспрямовано організованого досвіду, експерименту. Саме його «ми готуємо як світоча, який треба запалити і внести в природу», «оскільки природа речей краще виражається в стані штучної скрутності, ніж у власній свободі». Експеримент дає можливість ставити досліджувану річ у штучні ситуації у яких найбільш чітко виявляються ті чи інші її ознаки.

Центральне місце в методологічній програмі Бекона займають досвід і індукція. Наукове знання, на думку Бекона, виникає не просто з безпосередніх чуттєвих даних, а з цілеспрямовано організованого досвіду, експерименту. Саме його «ми готуємо ж світоча, який треба запалити і внести в природу», «оскільки природа речей краще виражається в стані штучної скрутності, ніж у власній свободі». Експеримент дає можливість ставити досліджувану річ у штучні ситуації, у яких найбільш чітко виявляються ті чи інші її ознаки.

Англійський мислитель виділяв два типи досвідів - «плодоносні» і «світлоносні». Перші - приносять безпосередню користь людині, другі -приводять до нового знання. Розробка методології проведення таких експериментів - безсумнівна заслуга Бекона, хоча експериментальний метод у природознавстві був винайдений і застосовувався ще Роджером Беконом, Леонардо да Вінчі, Галілео Галілеем. Йому ж належить заслуга введення в широкий інтелектуальний оборот вимоги емпіричного обґрунтування знання.

Теорію «світлоносних» досвідів Бекон виклав у «Новому Органоні» і вона, власне кажучи, змикається з його вченням про індукцію, зі спробою вирішити найскладнішу проблему науково-теоретичного узагальнення емпіричного матеріалу. При цьому він обґрунтовує метод наукової індукції, «яка робила б у досвіді розділення і вибір, шляхом належних виключень і відкидань, робила б необхідні висновки». Метод індукції - це логічний шлях руху думки, що характеризує перехід знання часткового до знання загального. Це метод, що дозволяє розуму людини аналізувати, розділяти і розкладати природу, відкривати властиві їй загальні властивості і закони.

Варто підкреслити, що Бекон розумів, з одного боку, обмеженість наївного сенсуалістичного реалізму, і з іншого боку - абстрактно-спекулятивної метафізики, вважаючи, що вчений повинен бути мислячим емпіриком, «бджолою». . Для того, щоб дістатися до істини, науці необхідно накопичити величезну кількість плодоносних дослідів, як мурашки, який по піщинці збирає свій мурашник, на відміну від павука, що створює з самого себе складний візерунок своєї павутини. З мурахами Бекон порівнював вчених-натуралістів, а з павуками вчених-схоластів, книжників. Якщо перші приносять користь людям, то другі - затримують розвиток пізнання. Однак найкращим типом вченого, він вважав - вченого, який як бджола по крупиці збирає нектар досвіду, щоб отримати з нього новий, цінний і корисний як мед продукт - корисні знання, здатні змінити світ для блага людини. «Шлях бджоли» - це шлях, що з'єднує як переходи від узагальнення дослідних даних до створення теорії, так і переходи від теорії і висновків з неї до постановки нових експериментів. При цьому Бекон, здається, із зайвим оптимізмом вважав, що індуктивний аналіз, що спирається на показання органів почуттів, є достатньою гарантією необхідності і вірогідності одержуваного висновку.

Теорія індуктивного методу органічно зв'язана у вченні Бекона з його аналітичною методологією, філософською онтологією і вченням про прості природи і їхні форми. Засоби індукції призначаються для виявлення форм «простих властивостей», чи «природ», як їх називає Бекон, на які, на його думку, розкладаються всі фізичні тіла. Індуктивному дослідженню підлягають, наприклад, не золото, вода чи повітря, а такі їхні властивості як щільність, вага, ковкість, колір, теплота і т.п. Такий аналітичний підхід у теорії пізнання і методології науки перетворився в міцну традицію англійського філософського емпіризму. Виправданість позиції Бекона рівнем розвитку природознавства безсумнівна: фізика займалася вивченням саме такого роду феноменів, досліджуючи природу щільності, пружності, тяжіння, теплоти, кольору, магнетизму.

Як метод продуктивного відкриття індукція повинна працювати по суворо визначених правилах, наче згідно з певним алгоритмом «майже зрівнюючи обдарування і мало що залишаючи їх перевазі». Однак варто усвідомлювати, що у творчості яка-небудь універсальна і загальнозначуща система принципів наукового відкриття навряд чи можлива: вона зв'язує інтуїцію дослідника.

У запалі критики умоглядних абстракцій і спекулятивної дедукції Бекон недооцінив роль гіпотез і можливостей гіпотетико-дедуктивного методу в науці. А цьому методу, що полягає в тому, що висуваються певні постулати (аксіоми) чи гіпотези, з яких потім виводяться наслідки, які перевіряються на досвіді, слідували й Архімед, і Галілей, і Гільберт, і Декарт і інші вчені. Досвід, якому не передує якась теоретична ідея і наслідки з неї, просто не існує в науці.

Однією з важливих проблем теорії пізнання є проблема істини. При її рішенні Ф. Бекон виходить з того, що Бог створив людський розум подібно дзеркалу, здатному відобразити весь Всесвіт. Тому істина - це точне відображення (віддзеркалення) предметів і явищ природи, а заблудження -перекручування цієї дзеркальної «копії» унаслідок впливу різних факторів, що засмічують свідомість і які Бекон називає «ідолами» (неправильні уявлення, забобони, поняття ).

У «Новому Органоні» англійський мислитель виділяє фактори, що породжують ці заблудження. Серед них: «ідоли роду», «ідоли печери», «ідоли площі», «ідоли театру». «Ідоли (примари) роду» зумовлені людськими почуттями і його розумом, що часто обманюють нас, уподібнюючись нерівному дзеркалу. Недосконалість органів почуттів переборює, на думку Бекона, експериментальний метод, що фіксує явища природи в їхній незалежності від почуттів. До крил же розуму треба підвішувати гирі, щоб він тримався ближче до землі, до фактів. Ці ідоли найбільш стійкі, цілком викорінити їх неможливо, але їх можна нейтралізувати, максимально загальмувавши їхню дію.

Крім «ідолів», загальних усьому людському племені, у кожної людини є «своя особлива печера» («ідоли печери»), що додатково «послабляє і спотворює світло природи» (індивідуальні особливості людської психіки і фізіології, характер людини, його виховання і т.п.). Бекон вважав, що виправити досвід індивіда може колективний досвід. Частина заблуджень укорінена, на його думку, у недосконалості і неточності мови - «ідоли площі» - (неправильне вживання слів особливо поширене на ринках і площах). Разом з мовою ми несвідомо засвоюємо всі забобони минулих поколінь і виявляємося в полоні заблуджень. І, нарешті, багато заблуджень кореняться в некритичному засвоєнні чужих думок (насамперед, на думку Бекона, поглядів Аристотеля) -«ідоли театру». Це впливає на розвиток наукового знання. Але як не могутні і завзяті всі ці ідоли, в основному вони можуть бути переборені і пізнання об'єктивної істини, стверджує Бекон, можливо на основі побудови нової науки і істинного методу.

Таким чином, вченням про «ідолів» Бекон прагнув очистити свідомість дослідника від пережитків схоластики і створити передумови для успішного поширення знань, заснованих на дослідному вивченні природи. Тим самим він підготував необхідний клімат для І.Ньютона, що поглибив експериментально- індуктивну методологію Бекона, створивши на її основі класичну механіку. Його робота «Математичні начала натуральної філософії», видана в 1687 р., стала першою всеосяжною гіпотетико-дедуктивною системою механіки, якій було призначено визначати розвиток природничо-наукової думки більше 300 років.

         Філософія Ф. Бекона - це перший гімн наукового знання, формування основ сучасних ціннісних пріоритетів, зародження "нового європейського мислення", яке залишається панівним і в наш час.

                    Список використаної літератури:

1. Штанько В.І., Філософія. Навчальний посібник. Харків, ХНУРЕ, 2002

2. Історія філософії: Підручник для вищої школи., Харків, Прапор, 2003

3. Історія філософії: Росія-Захід-Схід. Під ред. Н. В. Мотрошіловой. Книга     друга. М., 1996

4. Ф. Бекон, Новый Органон. Антология мировой философии., Т. М. 1970

5. Бичко А.К., Бичко І.В.,Табачковський В.Г. Філософія: Підручник. Київ, Либідь, 2001

2