Автор работы: Пользователь скрыл имя, 19 Апреля 2015 в 14:33, контрольная работа
Конфуціанство та даосизм відносяться до національних релігій суть яких полягає у детальній ритуалізації буденної поведінки людей (приймання їжі, дотримання гігієнічних правил, обмивання тощо); специфічній обрядовості; суворій системі релігійних настанов і заборон, що ускладнюють спілкування з іновірцями.
Основною в них є дезінтегративна соціальна функція. Водночас їхнє віровчення і культ сприяють інтеграції релігійності й етноцентризму, слугують чинником ізоляції та відособлення одного етносу від іншого, часто використовуються для обґрунтування ідеї національної ідентичності, поширення серед віруючих націоналістичних настроїв, посилення міжнаціонального розбрату.
Сучасне релігієзнавство відносить до національних релігій брахманізм, даосизм, зороастризм, синтоїзм, сикхізм, джайнізм, парсизм тощо. Найбільш поширеними, впливовими і численними серед них є індуїзм, конфуціанство та іудаїзм.
Вищим божеством у конфуціанстві вважалось суворе й орієнтоване на благодійність "Небо". Згідно з китайською міфологією, "Небо" — першопорядок, джерело мудрості і сили; воно визначає долю всього живого на Землі; Китай — країна "Піднебесна", і тому є еталоном, зразком культури і цивілізації для всього світу; правителі Китаю — "Сини Неба", і тому є верховними жерцями, досконалістю і вінцем соціальної піраміди. Конфуцій у китайській традиції — хранитель мудрості "золотих часів", творець учення про моральну досконалість особистості і суспільства у межах суворо фіксованих, освячених авторитетом давнини етичних принципів і норм.
Аспекти віровчення Конфуція.
Центральне місце у конфуціанстві займають проблеми моральної природи людини, її життя в родині, суспільстві, державі. І це цілком природно, оскільки особа -- основний суб'єкт суспільної діяльності. Від її рис залежить, якою є вся суспільна будівля. Конфуцій прагнув створити суспільство без конфліктів. А тому він віддав перевагу тим правилам управління, які сприяють суспільній рівновазі, так званим правилам «золотої середини». Мудрець виходив із того, що суспільство тримається на п'яти видах стосунків залежності, кожен із яких формує обов'язки різного характеру. Це стосунки між:
Ці стосунки базуються на моралі, в якій основним є поняття шанування:
Аби дотримуватися цієї моралі, необхідно мати три риси: обережність, милосердя і сміливість -- та п'ять чеснот: самоповагу, широту поглядів, вірність, старанність, добродійність.
Важливе значення у формуванні такої моралі Конфуцій надавав концепції Неба і небесного веління. Небо для нього -- найвища духовна сила, яка стежить за справедливістю на землі. Це -- доля, рок, дао. Тому й головним божеством у конфуціанській системі є Шанді -- прабатько людей та бог Неба, якому з давніх часів китайський імператор приносив щорічні жертви. При цьому він пред-ставляв народ, вступаючи у взаємодію з богом Неба від імені всіх китайців. Людина, обдарована Небом певними моральними рисами, повинна жити в злагоді з ним, із моральним законом (дао) й удосконалюватися за допомо-гою навчання.
Метою вдосконалення є досягнення рівня цзюнь-цзи (благородної людини). Конфуцій характеризує таку людину через порівняння із сяо жень (простолюдином), яке проходить через усю книгу «Лунь юй». Цзюнь-цзи слідує обов'язку і закону -- сяо жень думає, як би ліпше пристосуватися і отримати вигоду. Перший вимогливий до себе, другий -- до людей. Про благородну людину не можна робити висновок з огляду на дрібниці, їй можна довірити великі справи. Простолюдину, навпаки, не можна довірити великі справи, і про нього можна судити за дрібницями. Цзюнь-цзи живе у злагоді з іншими людьми, але не слідує за ними. Сяо жень же йде за іншими, але не живе з ними в злагоді. Цзюнь-цзи легко прислужитися, але його важко обрадувати (оскільки він радіє тільки справжньому). Сяо жень важко прислужитися, але його легко втішити. Благородна людина боїться трьох речей: веління Неба, великих людей і слів наймудріших. Простолюдин не знає веління Неба і не боїться його; він із презирством ставиться до людей, що мають високий статус; полишає без уваги слова мудрої людини.
До великих людських начал Конфуцій відносив також принцип і (обов'язок та ритуал). Наставляючи у вірності і вдосконалюючи у дружелюбності, обов'язок і ритуал зміцнюють співдружність плоті та шкіри, тривкість кісток і сухожилля. Вони підтримують життя, служать душам (померлих) і духам. Вони суть великі ворота, що виводять на небесний шлях і дають вихід людським почуттям.
Людськими обов'язками мудрець вважав десять почуттів: батько повинен проявляти батьківські почуття, а син -- шанобливість, страший брат -- доброту, а молодший -- дружелюбність, чоловік -- справедливість, а жінка -- послух, старші -- милосердя, а молодші -- покірність, правитель -- людинолюбність, а піддані -- відданість.
Особливе місце в конфуціанстві займав культ предків, що передбачав служіння їхнім духам, чітко визначеним згідно зі становою ієрархією. «Своїх» духів мала кожна китайська сім'я. Ранг духів залежав від суспільного стану, до якого вона належала. Можна було поклонятися лише своїм духам, вшановування ж чужих розглядалося як лестощі. А це вже суперечило принципу лі. Жертвоприношення на честь своїх, а не чужих предків, на думку Конфуція, давало змогу уникнути образ і применшення їхніх колишніх заслуг. На честь предків будували храми, у яких першого числа кожного місяця відбувалися жертвоприношення різним духам.
Отже, конфуціанство опікувалося всіма аспектами суспільного буття. Тому цілком справедливо вважається духовною основою китайського суспільства. Щоправда, як релігійний напрям воно переживає сьогодні не найкращі часи. Нині конфуціанство переважно поширене в Китаї. Його вплив відчутний і в інших країнах, особливо в тих, що пов'язані з китайською цивілізацією -- Кореї, Японії та В'єтнамі
Отже, конфуціанство, на мою думку, — це специфічна релігія, яка виникла у конкретних умовах китайської історії. Однак таке визначення занадто вузьке для всебічного осмислення його змісту. В цілому конфуціанство — дещо більше, ніж релігія. Воно в Китаї — і політика, і адміністративна система, і верховний регулятор економічних і соціальних процесів, тобто основа цілого способу життя в країні, принцип організації китайського суспільства. Майже 2,5 тис. років конфуціанство формувало філософію і політику, спосіб мислення і почуття китайців, їхні переконання і психологію, поведінку і мову, побут і устрій життя. За впливом на людей і суспільство, конфуціанство не лише не поступається жодній іншій релігії у світі, а й значною мірою перевищує їх. Для стародавнього і середньовічного китайського суспільства конфуціанство було незамінним.
Тільки у XX ст. його вплив на всі процеси життя великого народу став помітно зменшуватись. Проте час від часу ідеї конфуціанства свідомо реанімуються з метою вирішення головним чином політичних завдань шляхом маніпулювання індивідуальною і суспільною свідомістю. У наш час традиційні конфуціанські норми та інститути все ще дуже поширені у Китаї, на Тайвані, серед етнічних китайців у інших країнах, а родичі Конфуція, навіть у 68-му поколінні, продовжують користуватися серед своїх співвітчизників великою повагою й авторитетом.
Щодо даосизму, то він активно взаємодіяв з примітивними народними віруваннями, їх магічною практикою, обрядами ворожінь і заклинань, надавав своєму релігійному культові практичного характеру, що стимулювало його перетворення з філософського вчення на релігійне.
З виникненням у Китаї буддизму даосизм запозичив у нього багато елементів культу: урочисті богослужіння, ведичні храми, духовенство й чернецтво. Він набув певної організаційної системи і став церквою.
Якщо конфуціанський культ здебільшого мав родинний, домашній характер, то даосистський вимагав значної жрецької кваліфікації, складних технічних умов, спеціальних місць для культових ритуалів. Духовенство внаслідок тривалого навчання мало ґрунтовну духовну освіти, медичні та інші знання, володіло засобами психологічного впливу на людей, вивчало давні книги, усну традицію, розвивало даосистський культ, китайську культуру.
Нижче духовенство було далеким від даосистського богослов’я, його культова практика була на рівні ремесла. Його представники знали безліч прийомів і засобів ворожіння, вдавалися до шаманства, не гребували містифікацією та обманом, спекулювали на марновірстві простих людей.
Список використаної літератури
1. Ільїн В.Філософія : Підручник. В 2-х ч./ Володимир Васильович Ільїн. -К. : Альтерпрес. -2002. - Ч.1 : Історія розвитку філософської думки/ Авт.передм. А.А. Мазаракі. -2002. -463 с.
Малерб М. Религии человечества. -- М. -- СПб., 1997.
4. Конфуций. Беседы и суждения. -- СПб., 1999.
Філософія: Підручник, 2-е вид., Перераб. і доп. / Губін, Т.Ю. Сидорина, В.П. Філатов. - М.: ТОН - стожища, 2002. - 704с.