Історія та філософія ляльки

 За способом виготовлення  та за призначенням ляльок  можна поділити на деякі види, наведені нижче.

Меланія (іграшка-колиска) -  знак божества заступниці дітей. Її прикріплюють до колиски дитини, як оберіг. Вважалось, що задовго до народження дитини, мати укладала в колиску вузликову ляльку, яка мала її обжити. Після народження дитини лялька не залишала місця в колисочці, бо вона оберігала від безсоння, хвороб та інших напастей. Дарують ляльку при народженні дітей.

 Христя (святкова ляля) - лялечка, весільна або наречена, призначена для прикрашання інтер'єру, є найкращим подарунком до різних свят: весілля та дня народження. Яскрава, насичена кольорами, майстерно зроблена, є цінним предметом домашнього майна, запорукою добробуту, щасливого родинного життя, та захисту від злих сил. Фартух – символ захисту жіночого начала. Про ляльок–берегинь згадували коли хотіли позбавитись від лиха та різних напастей. Її тричі обертали проти годинникової стрілки, промовляючи: «Відвернись злом , повернись добром.» Вважалось, що лялька не повинна бути схожа на людину, бо в неї може вселитися злий дух.

Регіна (Княгиня - льон) лялька з дуже захисними властивостями. Взагалі зі своїми ляльками-берегинями, дівчата ніколи не розлучалися: вони їх супроводжували всюди і завжди, аж поки дівчина не виходила заміж і народжувала донечку, якій лялька діставалася у спадок. Лялька уособлює в собі символ жіночого та чоловічого початку.

 Одарка (лялька з діточками) нагадує іконописний образ Богородиці. ЇЇ дарують новоствореним сім’ям. Ганчіркову ляльку  Берегиню, вироблену власними руками, мати дарувала донечці перед весіллям, благословляючи її таким чином на щасливе заміжжя. Гості теж дарували ляльок з побажанням, щоб в них народилося багато діточок.

Деякі майстрині розділяють вузликові ляльки на такі види: Лялька На здоров'я та Лялька-Лихоманка . Остання - це комплекс захисних ляльок, які не дають хворобі вселитися в людину.

Лялька На здоров'я - помічник людини у битві з хворобою. Це лікувальна лялька. Виготовляється цілком з лляних ниток. Стародавні слов’яни вважали, що льон за своїми природними властивостями здатний взяти  на себе хворобу, і тим допомогти  людині видужати. Допомагає лялька ще й добрими побажаннями рідної людини, яка виготовляє цю ляльку для  хворого. Тобто таку ляльку можна  зробити для себе чи для близьких людей. Придбати її в крамниці не можна. Вірніше  можна, але як сувенір. При  виготовленні ляльки бажано прочитати  молитву «За здравіє». Після закінчення роботи  ляльку потрібно покласти під подушку хворому і знову побажати здоров'я. А коли хворий видужає - лялечку обов'язково спалити.

Лялька Доля . Технологія виготовлення схожа на попередню ляльку, але сама лялечка зовсім інша. Це одна з найулюбленіших ляльок майстринь. Цю ляльку не може зробити навіть найближча людина. Її потрібно робити власноруч. Це так звана «ліктьова лялька».Цю ляльку ніколи не роблять з тканини, тільки з ниток, тому що це допомагає Макоші прясти нитку. Макош (Мокш) - Богиня Долі , старша з богинь, а також покровителька рукоділля, родючості та врожайності, хазяйновитості та достатку у сім'ї. Пряжу долі Макоші допомагають прясти Богині Доля та Недоля, з'єднують покутними нитками людину з плодами його праці - добрими чи злими. Традиційними кольорами для ляльки вважаються: жовтий, білий та жовтогарячий. Виготовляють її з вовняних ниток. Нитки для ляльки намотуються через лікоть і великий палець долоні. Можна зробити ляльку одного кольору , потім нарядити її.

Ляльки-княгині  - пишні красуні, ткання яких, вимагає особливо великої уваги, вони в яскравих кольорах, з намистом .

Ляльки-зерновушки - більш скромні, виконані в пастельних тонах. Їх, як правило, ткали на Різдво, і вони символізували багатство і добробут, тому що в голову такої ляльки треба було покласти монету на гроші, зерно на добробут і пучок шерсті на тепло.

Калитку-травницю, в яку згорнуті лікувальні трави, дарували з побажаннями здоров'я і тримали біля ліжка .

Ляльку-берегиню (мама з немовлям) - дарували на поповнення сім'ї.

Ляльку-пеленашку робили за кілька днів до народження дитини і клали в колиску, щоб нагріла місце немовляті. Колись всі ці тонкощі мала знати кожна дівчина, а вміти робити ляльку-мотанку було обов'язком, таким же як вишивати.

Виготовляти  будь-яку  ляльку з поганими думками чи намірами не можна, вона буде втілювати зло, тому коли у господині лялечка не виходила , вона її спалювала. Процес виготовлення ляльок-мотанок не важкий, але має велике значення. Щоб отримати гарну захисницю дому, маленький оберіг, потрібно вкласти всю душу  в куколку, тоді вона обов'язково віддяче господарям і закликатиме добро до хати.

Час на місці не стоїть,і  навіть в наш час лялька-мотанка не втрачає свою популярність. Нова доба в історії розвитку ляльки-мотанки продовжується на основі спогадів наших дідусів і бабусь, які ще застали час, коли лялька була основною іграшкою, основною забавкою дитини. Під впливом спогадів та емоцій,старше покоління предає свій досвід молодому поколінню. Зі  спогадів Мущенко Марії Іванівни, 1950р.н., уродженки та жительки села Медведівка. «П’ятдесяті роки  - це повоєнні роки, іграшка у ці часи  була розкішшю, дівчатка й навіть хлопчики бавилися ляльками , виготовленими власноруч з кукурудзяних початків – зривали молодий качан, із так званим, волоссям, (бажано чим довше, тим краще) заплітали коси, прикрашали голівки ляльок  квітами, та одягали у великі листочки гарбуза, лопуха, мати-й-мачухи, перев’язуючи все це довгими травинками. Ці іграшки були наймилішими для нас, дітей»

Лялька-мотанка полонила не тільки дітей , а й дорослих. Потрапила в серце і вже мабуть ніколи не зможе покинути його. На основі слів Черноус Олени Борисівни – вчителя образотворчого мистецтва.

«Для мене виготовлена  лялька – це щось особливе, тепле  і близьке.  В дитинстві я  старалася змінити безлику пластмасову  іграшку, шиючи для неї різноманітний  одяг, придумуючи по-дитячому цікаві образи.

Пройшло дитинство, але лялька виготовлена своїми руками, мене продовжує  вабити. Спочатку зачарувала своїми вузликовими  ляльками черкаська  майстриня народної творчості Наталія Кузьменко, яка  представила свої чудові роботи у  музеї Богдана Хмельницького, а  потім  розкрила таємниці виготовлення ляльки-мотанки майстриня із Ужгорода Губаль Людмила, яка брала участь у симпозіумі народних майстрів, що кожного року відбувається на Чигиринській землі. Спробувала і я, звичайно, до майстерності тих майстринь мені ще далеко, але виготовляючи ляльку, як робили її наші пращури, я відчуваю, що моє коріння в українській землі; я черпаю знання з джерела народної мудрості та додаю до того часточку своєї душі»

Висновки до розділу. Історія  ляльки-мотанки захоплює своєю своєрідністю, своєю красою. В культурі українського народу виготовлення цієї дитячої забавки посідає значне місце. Вона стає на рівні з мистецтвом вишитих рушників, ткацтвом, мистецтвом кераміки та багатьма іншими прекрасними українськими ремеслами. Крім цього вона ще й сприяє  розвитку дитини як особи. Майстерно зроблена, пишно вдягнена лялька є цінним предметом домашнього майна, водночас виступаючи посередницею між старшим і молодшим поколінням, запорукою добробуту, щасливого родинного життя, та захисту від злих сил. Отже, народна іграшка дає дитині те, чого не може дати сучасна іграшка. Існуючи поряд, вони доповнюють одна одну. Українська лялька-мотанка розвиває духовний світ і пробуджує відчуття рідного коріння. Вона завжди була пов'язана з сімейними традиціями, працею і діяльністю дорослих, оточена дитячою турботою і увагою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Філософія ляльки

Лялька, як дитяча іграшка  і оберіг родини й Роду, як могутній магічний талісман та символ зв’язку  між поколіннями, знана в багатьох традиційних культурах земної кулі – від Аляски до Австралії, від  Африки до України.

 

Ляльки різних народів  відрізняються між собою ззовні і матеріалом, з якого зроблені – в Африці вона здебільшого кам’яна  або дерев’яна, десь глиняна, а ще десь – зроблена з тканини, але  суть і призначення ляльки – незмінні, і це споріднює більше, аніж відмінність  матеріалу.

 

Головне призначення ляльки – берегти душу свого власника від зла й нечистих помислів. Іноді  з рук майстра народжувалися  ляльки, про які складалися легенди, і передавалися від матері до дочки, як священний переказ...

 

У міфах багатьох народів  першими людьми були ляльки, створені з глини або дерева, оживлені богами. У спрощеному вигляді цей архаїчний  міф простежується і в народних казках, наприклад, в українській  казці «Телесик»: чоловік із жінкою, які не мають дітей, роблять ляльку з дерева, колишуть її в колисці, і потім лялька перетворюється на дитину.

 

 

 

До наших днів дійшли обрядові зображення певних стихій чи символів природи з трави або дерева – Купайло та Марена, символи Води й Вогню на святі Івана Купала, Масляниця, яку роблять, коли проводжають зиму і зустрічають весну.

 

На Волині старі люди бережуть пам’ять про обряд, що його проводили  навесні: всім селом виготовляли  ляльку – «Весну-панянку», обряджали  її стрічками та свіжою травою, і  відвідували сусіднє село, заходячи в ті хати, де були дівчата на виданні  або хлопці на порі. Навіть городні  опудала, що їх досьогодні ставлять на городах, аби відлякували горобців, напочатку були священними ляльками-охоронцями оселі й обійстя від злих духів.

 

Також у волинських селах  ще донедавна зустрічалися обряди «проводів  русалок», що їх здійснювали на Зелені свята. Під час цього обряду жінки  танцюють із солом’яними ляльками в руках. Очевидно, в давні часи ці ляльки символізували душі померлих, тим більше, що вважалося, що русалками  стають діти та незаміжні дівчата, які  вмерли наглою або насильницькою  смертю.

 

Повір’я, що лялька – це вмістилище душ померлих предків  – породило певні традиції їх створення  в різних народів. Наприклад, у деяких культурах ляльки можна було створювати тільки в певні пори року, і робити їх могли тільки люди, що пройшли  спеціальні ритуали посвячення.

 

Також у традиційних обрядах  народів Європи прослідковується тісний зв’язок процесу виготовлення ляльки з продовженням роду та ритуалами  родючості. Колись на всій території, що її нині вчені-дослідники називають  «Старою Європою» - від Карпат до Північної Італії – існував культ  Великої Праматері, яка народила все суще, яка береже життя і  оновлює його. Образ Богині ми зустрічаємо  на критських амфорах, і при розкопках  Трипільської культури, в священних  космогонічних піснях, які дійшли до нас під назвою «колядок» і  у веселих новорічно-маланкових переодяганнях… Все це – відгомін древнього праєвропейського культу Великої Богині, єдиної в трьох лицях – Діви, Матері і Баби – прародительки всього живого на Землі і матері всіх людей. Подібні обряди можна зустріти і в деяких племен Африки та Американського континенту. Наприклад, у деяких місцевостях Європи раніше – а подекуди й дотепер – здійснювали на честь закінчення жнив такий обряд: виготовляли спеціальну ляльку, закладали у неї останній зрізаний колос або останній сніп з поля, і потім цю ляльку зберігали на почесному місці в домі, до наступного урожаю.

 

 

В деяких регіонах України  теж зберігся подібний обряд. «Куклою» на Черкащині та Київщині називали в народі жмут стиглого колосся, останній, який залишають на вижатому полі і закручують за рухом сонця. Це робиться, аби наступного року теж був добрий врожай.

 

...Але є лялька, яку в тій чи іншій формі знали на всіх континентах. Це мотана, або вузлова лялька, виготовлена з м’якого матеріалу – шкіри або тканини і з ниток. Очевидно, перші такі ляльки робили з трави або соломи, а згодом, з поширенням ткацтва, почали використовувати тканину і прядиво.

 

В Україні її знають, як ляльку-мотанку, і тут вона відома з незапам’ятних часів, і своїми витоками сягає чи не в добу Трипільської цивілізації…

 

Найдавніші ляльки з тканини  – це коптські ляльки з вовни, знайдені під час розкопок стародавніх  поселень у Єгипті. Цікава деталь цих  ляльок – відкрита спіраль на місці  обличчя.

 

Спіраль – це один з найдревніших символів вічності і безконечності  буття, символ родючості й нового народження у всіх народів Землі. Спіраль – це і символ Ріки Життя, у якій пливуть люди, народи, в  якій з’єднуються Мікрокосм окремої  людської долі і Макрокосм цілого Всесвіту. Вже зараз вчені прийшли  до висновку, що спіраль – це схематичний  образ власне самої еволюції Всесвіту, динамічний аспект буття, який відображає водночас плинність і вічність.

 

 

Цікавим є також те, що в основу виготовлення української  ляльки-мотанки теж покладена спіраль, але про це – мова попереду…

 

Варто також згадати про  вузлову ляльку в традиціях інших  народів. Наприклад, в багатьох регіонах Росії – від поморської Півночі  до степів Кубані – теж до наших  днів збереглося мистецтво виготовлення ляльки-мотанки, з незначними відмінностями у формі від її української посестри; десь їх називали «желанница» (вважалося, що така лялька, без обличчя, сприяє виконанню бажань), десь – так само, як і в Україні «берегиня». Виготовляли і більш «спеціалізовані» ляльки: «зернушку» – на добрий урожай, «сонницю» -- щоб дитячий сон був міцним і здоровим, «долюшку» -- молодій нареченій на щасливе подружнє життя… Знаходять ляльки в похованнях і на Північному Кавказі. Відмінність їхня від української – незначна різниця у формі хрестоподібного візерунка на обличчі. Якщо в ляльки з Дніпра це яскраво означений солярний хрест, то скажімо, в кавказької її сестри – це швидше ромб, візерунок якого відсилає нас до трипільського символу врожайності та жіночого начала. В Середній Азії теж знали ляльку-мотанку, і теж із хрестоподібним візерунком на обличчі.

 

Очевидно, така спорідненість  бере початок від скіфів, бо чому ж інакше такі схожі між собою  ляльки, що їх знаходять у похованнях на Кавказі і в Середній Азії –  і чому ці ляльки такі подібні до своїх українських сестер? Очевидно, що про просту випадковість тут не йдеться…

 

З давніх-давен в українських  родинах молода мати, чекаючи дитину, робила ляльку-мотанку, котра уособлювала собою майбутнє дитя. Перш ніж покласти в колиску новонароджену дитину, туди клали цю лялечку, і вона ставала оберегом дитини, її захисницею, символом зв’язку дитини з усім родом, і цей зв’язок захищав людину, де б вона не була. Це дуже нагадує про традицію, яка існувала в Древньому Римі, де з глини виготовляли лари – символічні фігурки-зображення предків, і римлянин завжди возив їх із собою, і де б він не був – з ним були його предки, його земля і потужний захист всього роду…

 

В Україні, ще на початку 20 століття дівчата, готуючи скриню з весільним  посагом, разом з рушниками та сорочками, клали туди своїх ляльок. Кожна дівчина робила мотану ляльку, яку забирала із собою в нову сім’ю. Причому в родині чоловіка дозволялось  молодій дружині, допоки в молодят  немає діток, гратись лялькою, і  чим більше, вважалося, вона грається лялькою, то швидше стане матір’ю, і  тим здоровіші будуть діти. А коли народжувалась дитина, то молода мати клала своїх ляльок до дитячої  колиски, щоб оберігали дитя від хвороб та поганих очей, а коли дитина підростала, то ляльки віддавалась їй для грання.