Аналіз складу і динаміки витрат підприємства

Трудомісткість, фондомісткість і визначити вплив технічного прогресу на структуру витрат. Якщо частка заробітної плати зменшується, а частка амортизації збільшується, то це свідчить про підвищення технічного рівня підприємства, про зростання продуктивності праці. Частка заробітної плати зменшується і в тому разі, якщо збільшується частка купованих комплектуючих виробів, напівфабрикатів, що свідчить про підвищення рівня кооперації і спеціалізації [12, 253–254].

Матеріальні витрати як елемент кошторису складаються з витрат на: сировину, основні і допоміжні матеріали на основне виробництво і його обслуговування; покупні вироби для укомплектування продукції (двигуни, прилади тощо); покупні напівфабрикати (штамповки, відливки та ін.); виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій, необхідні для виготовлення продукції; на господарські та управлінські потреби (утримування будівель, канцелярські товари тощо); паливо та енергію (електроенергію, газ тощо) [2].

Витрати на матеріали  обчислюються на підставі норм їхнього  витрачання та цін з урахуванням  транспортно–заготівельних витрат, які не є складовими інших елементів кошторису (плата за транспортування, вантажнорозвантажу-вальні роботи, комісійні заготівельним організаціям та ін.). Із вартості ма-теріалів віднімають вартість відходів за ціною використання чи продажу.

Заробітна плата включає всі форми оплати праці штатного й позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персоналу, що зайнятий виробництвом продукції, обслуговуванням виробничого процесу та управлінням. Не включаються в собівартість виплати працівникам, що фінансуються із прибутку або з інших джерел спеціального призначення.

Відрахування на соціальні  потреби містять відрахування на соціальне страхування, у пенсійний фонд та на інші соціальні заходи. Величина відрахування обчислюється в установлених нормах від витрат на оплату праці незалежно від джерел її фінансування.

Амортизація основних фондів у вигляді амортизаційних відрахувань на повне їхнє відтворення обчислюється за встановленими нормами від балансової вартості. Амортизація нематеріальних активів здійснюється за рівномірно– лінійним методом, виходячи з терміну функціонування цих активів у межах до 10 років.

До інших  витрат включають ті з них, які за змістом не можна віднести до перелічених вище. До них належить широке коло витрат різного призначення, а саме: оплата послуг зв'язку, обчислювальних центрів, охорони, витрати на відрядження, страхування майна, винагорода за винаходи й раціоналізаторські пропозиції, оплата робіт із сертифікації продукції, витрати на гарантійний ремонт, орендна плата за окремі об'єкти основних фондів та ін [10, 171].

Розрізняють також витрати  прямі й непрямі [9, 92].

Прямі витрати пов'язані з виробництвом певних видів продукції (сировина, матеріали, зарплата виробничих робітників тощо),  їх прямо відносять на той чи інший об'єкт калькуляції.

Непрямі витрати пов'язані з виробництвом кількох видів продукції, їх розподіляють за об'єктами калькуляції пропорційно до відповідної бази (основної і додаткової зарплати робітників або всіх прямих витрат, виробничої

площі тощо). Прикладом  непрямих витрат є загальновиробничі  витрати, витра-

ти на утримання основних засобів і т. ін. [2].

У системі техніко–економічних розрахунків собівартість продукції визначається шляхом її калькулювання  — обчислення собівартості окремих виробів [7, 47].

Групування витрат за призначенням, тобто за статтями калькуляції, показує, куди, на яку мету і в яких розмірах витрачено ресурси. Воно необхідне для обчислення собівартості окремих видів виробів у багатономенклатурному виробництві, визначення центрів зосередження витрат і пошуку резервів скорочення їх [1].

Найпоширенішою є наступна  система групування: сировина і матеріали; зворотні відходи (відраховуються); куповані вироби, напівфабрикати; паливо та енергія на технологічні потреби; основна зарплата працівників, зайнятих у виробництві; додаткова зарплата працівників, зайнятих у виробництві; відрахування на соціальне страхування; відрахування на обов`язкове медичне страхування; затрати на утримання і експлуатацію машин і обладнання; загальновиробничі затрати; загальногосподарські затрати; втрати від браку; інші виробничі затрати; позавиробничі затрати.

У техніко–економічних розрахунках застосовуються також інші методи прогнозованої оцінки собівартості одного виробу. Ці методи ґрунтуються на залежності собівартості продукції від її параметрів — технічних і експлуатаційних показників. До них, зокрема, належать методи: питомих витрат, питомих ваг статей витрат у структурі собівартості, баловий, кореляційний, агрегатний [10, 169].

Сутність цих методів полягає у наступному.

Метод питомих витрат. За даними аналогів обчислюється питома собівартість на одиницю головного параметра виробу, тобто такого, що як найбільше впливає на собівартість (потужність двигунів, вантажопідйомність автомобілів, кранів, об'єм холодильників тощо). Собівартість нового виробу визначається як добуток питомої собівартості на значення  його головного пара-

метра.

Метод питомих ваг  статей витрат у структурі собівартості. За даними аналогів обчислюється середнє значення питомих ваг статей витрат у структурі їх собівартості. Для нового виробу обчислюється значення певної статті витрат (наприклад, “Сировина та матеріали”). Собівартість нового виробу визначається як частка від ділення значення обчисленої статті витрат на значення  питомої ваги цієї статті, у частках одиниці. У даному методі стаття витрат розглядається як окремий параметр виробу.

Баловий метод. Ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість. Кожний параметр виробу оцінюється певною кількістю балів. Собівартість базового виробу ділиться на суму балів усіх параметрів і в такий спосіб визначається собівартість одного бала. Після цього собівартість нового виробу визначається як добуток собівартості одного бала на значення  суму балів усіх його параметрів.

Кореляційний метод. Встановлюється залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів. У процесі аналізу з'ясовується форма зв'язку (лінійна, степенева  тощо) собівартості та основних параметрів виробу, а також його щільність. Кореляційний метод прогнозування собівар–тості є найбільш точним і поширеним.

Агрегатний метод. Даний метод є комбінацією параметричних методів. Згідно з ним собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин — агрегатів [10, 169–170].

Таким чином,  аналіз фінансування витрат підприємства відіграє дуже важливе значення в ефективності його діяльності, та є важливим інструментом у системі управління витратами, що спрямований на вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових у цілому по підприємству, за окремими групами і видами продукції, а також за статтями витрат, та на виявлення резервів зниження собівартості продукції та розробка відповідних заходів щодо їх використання.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ  ВИТРАТ ПАТ “ЧЕРНІВЕЦЬКОГО ЦЕГЕЛЬНОГО ЗАВОДУ №3”  ЗА 2010–2011 РОКИ

 

 

 

2.1. Аналіз собівартості за економічними та калькуляційними статтями витрат

 

 

Дана курсова робота виконана на базі публічного акціонерного товариства "Чернівецький цегельний завод №3". Підприємство має статус юридичної особи і діє на принципах госпрозрахунку, самоокупності та самофінансування, володіє відособленим майном, має самостійний баланс, рахунки в банках, може від свого імені укладати договори, набувати майнові і немайнові права, нести обов’язки, бути позивачем, відповідачем і третьою особою в судових органах. Юридична адреса – м.Чернівці, вул.Кармелюка, 78. Голова правління товариства – Ватаманюк Людмила Михайлівна.

Групування витрат по елементах характеризує всі витрати  підприємства, включаючи витрати  на роботи і послуги непромислового характеру.

Планування витрат за економічними елементами дає  змогу пов’язати  їх з іншими  розділами плану: планом матеріально–технічного постачання, фондом заробітної плати, планом зростання ефективності виробництва, балансом надходжень і витрат тощо. При аналізі встановлюється пропорція, в якій  всі витрати  розподіляються між предметами праці, засобами праці і витратами на оплату живої праці. У результаті дається оцінка характеру виробництва (матеріаломістке, фондомістке, трудомістке) і звідси визначаються найважли-віші напрями пошуку резервів зниження собівартості [15, 4–5].

 Порівняння питомої ваги відповідних елементів витрат за кілька звітних періодів дозволяє  виявити зміни рівня витрат, обумовлені ступенем кооперу-вання, впровадження нової техніки. Аналіз витрат за економічними елементами уможливлює, у свою чергу, вивчення  їхнього складу, питомої ваги кожного елемента, частку живої і уречевленої праці в загальних витратах на виробництво. Використовуючи дані фінансової звітності підприємства за 2010–2011 роки (див. додаток В, Г), розглянемо структуру витрат за економічними елементами на підприємстві (див. таблиця 2.1).                 

                                                                                                                  Таблиця 2.1

Аналіз структури витрат за економічними елементами ПАТ “Чернівецький цегельний завод №3” за 2010–2011 роки

Елементи витрат	2010 рік		2011 рік		Відхилення
	Сума,  тис. грн.	Питома  вага, %	Сума,  тис. грн.	Питома  вага, %	Абсолютне (+,-)	Відносне,%
Матеріальні витрати	11476	48,0	14155	50,6	2679	2,6
Витрати на оплату праці	5077	21,3	6501	23,3	1424	2,0
Відрахування на соціальні заходи	2076	8,7	2402	8,6	326	-0,1
Амортизація	576	2,4	844	3,0	268	0,6
Інші витрати	4689	19,6	4050	14,5	-639	-5,1
Всього:	23894	100	27952	100	4058	0

 

Відхилення фактичних  витрат за елементами в абсолютних сумах показують лише загальні результати використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, а не зміну собівартості продукції, тому що вони викликані також змінами в обсязі і структурі виробництва продукції.

Проаналізувавши таблицю 2.1 бачимо, що абсолютна сума усіх витрат на підприємстві збільшилась на 4058 тис. грн. внаслідок: зростання частки мате-ріальних витрат на 2679 тис. грн., що  зумовлено підвищенням цін на сировину і матеріали, а також незначними перевитратами норм витрат матеріалів на оди-ницю продукції; збільшення витрат на оплату праці на 1424 тис. грн., або на 2,0%, що викликано зростанням ставок оплати праці та відрахувань на соціаль-ні заходи на 326 тис. грн., але зменшились порівняно з 2010 роком на 0,1%; під-вищення амортизаційних відрахувань на 268 тис. грн., або на 0,6% пов’язане із застосуванням прискореної амортизації.

Також спостерігається  збільшення питомої ваги матеріальних витрат, витрати на оплату праці,  амортизації та зменшення питомої ваги витрат на соціальні заходи,інш витрати.

Таким чином, на основі даних таблиці 2.1 та даних розрахунків собівартості, розрахуємо показники матеріаломісткості та енергомісткості,  подані у формулі (1.1) та у формулі (1.2) (див. таблиця 2.2).

Таблиця 2.2

Розрахунок показників матеріаломісткості та енергомісткості ПАТ “Чернівецький цегельний завод №3” за 2010–2011 роки

Показники	2010 рік	2011 рік	Відхилення  (+,–)
Матеріальні витрати, тис. грн.	11476	14155	2679
Валова продукція, тис. грн.	28997	41441	12444
Матеріаломісткість продукції, коп.	0,396	0,342	-0,054
Енергомісткість, коп.	0,006	0,004	-0,002

 

Отже, спостерігається збільшення матеріальних витрат у 2011 році порівняно з 2010 роком на 2679 тис. грн., а також збільшення обсягу валової продукції на 12444 тис. грн., проте зменшення матеріаломісткості на 0,054 є досить позитивним для підприємства тому, що  показує величину матеріальних ресурсів на виробництво одиниці продукції. Також спостерігається зменшення частки витрат енергії, що відповідно теж є позитивним для підприємства, адже показує величину витрат енергії на виробництво одиниці продукції.

Витрати за статтями собівартості відрізняються від витрат за елементами тим, що вони відбивають витрати, пов’язані  з виробництвом і реалізацією  товарної продукції за даний звітний  період. Витрати ж за елементами показують усі зроблені підприємством витрати за звітний період, включаючи витрати на зростання залишків незавершеного виробництва, витрати, віднесені на рахунок витрат майбутніх періодів, тощо.