Антимонопольна політика держави та її сутність

Копірайт ¾ це право виготовлення (тиражування) якогось твору. Американський “Правничий словник Блека” пояснює, що копірайт ¾ це право на літературну власність, яке законодавством надається автору певної літературної чи мистецької роботи як єдиний і винятковий привілей на розповсюдження цієї роботи”. В Україні ця гілка права називається “Авторське право та суміжні права”. Копірайт ¾ це ще одна з форм монополії, але вона є неминучою і необхідною для існування суспільства, як здорового організму. Суспільство тому запроваджує копірайтну монополію, бо вважає, що шкода від неї для економічної конкуренції буде меншою, ніж втрати суспільства в інших галузях за відсутності копірайтної системи [5,С.103].

Товарний знак ¾ один із найпоширеніших видів монополій. Товарний знак ¾ це плоский чи об’ємний символ для відрізнення товарів чи послуг одного підприємства від аналогічних товарів чи послуг іншого суб’єкта підприємницької діяльності у процесі торгівлі. Конкретний товарний знак - це монополія конкретного суб’єкта підприємницької діяльності. У будь-якій сфері між інтересами конкретних осіб і загальносуспільними інтересами є суперечності. Чужий товарний знак завжди комусь заважатиме, і його намагатимуться чи підробити (виконати контрафакцію), чи розмити його розрізнювальні властивості. Чужа монополія обмежує чиюсь економічну свободу, але така монополія є необхідною із загальносуспільної точки зору.

2. Умови й особливості виникнення монополій.

Вільна  конкуренція, як одна з динамічних сил  розвитку економіки, діяла у XVIII-XIX ст. На той час монополії були винятком, існували переважно у сфері обігу i не впливали суттєво на процес суспільного  відтворення. Однак на межі XIX - ХХ ст. почався бурхливий процес становлення i розвитку монополій, якi зайняли панівне  становище у матеріальному виробництві  й нематеріальній сфері. Водночас відбувався перехід від вільної конкуренції  до панування монополій. [12, C.252].

До завоювання підприємцями монопольного становища на ринку ведуть два  основні шляхи. Перший з них полягає  в концентрації виробництва, тобто  зосередженні засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва  на великих підприємствах.

Існує також інший шлях, внаслідок  якого монополії виникають набагато швидше, ніж внаслідок концентрації. Мається на увазі централізація  виробництва і капіталу, тобто  добровільне об’єднання компаній, або поглинання фірмами-переможцями  банкрутів. Централізація капіталу - це збільшення розмірів капіталу внаслідок  об’єднання або зменшення самостійних  капіталів. Типовим прикладом такого об’єднання можуть слугувати акціонерні компанії.

Прихильники першої точки зору щодо причин виникнення та подальшого розвитку монополістичних тенденцій звинувачують державу, яка, з одного боку, сама організовує  монополії (адміністративні) і провокує до цього підприємців, а з другого ¾ своєю бездіяльністю дозволяє їм створити й використовувати монопольне становище. Монополізм тут розуміється не як притаманний ринковому господарству, а як випадковий процес.

Більш реалістичною виглядає інша точка  зору, за якою монополістичні утворення  є закономірними, а монопольна влада  є логічним завершенням ринкової стратегії підприємства. Монополії  можуть існувати в такому ринковому  середовищі, в якому існують якісь  перепони для вступу на ринок нових  суб’єктів господарювання. Якщо з’являється  якийсь монопольний ринок (наприклад, хтось починає виробляти якийсь вид товару, що користується підвищеним попитом), то, як правило, інші підприємства починають виробляти такий само товар і монополія автоматично  зникає.

Умови й особливості  виникнення монополій пов’язані з дією об'єктивних економічних законів, розвитком продуктивних сил i суттєвими змінами в технологічному способі виробництва. Конкретно цими причинами є: по-перше, дія закону конкуренції. Закон конкуренції та кожна його функція підпорядковані досягненню головної мети виробництва – максимізації прибутку. Щоб максимізувати прибуток, виробник повинен постійно нарощувати обсяги виробництва i продажу товарів, поступово усувати своїх конкурентів. Врешті-решт виробник захоплює i контролює велику частину виробництва i збуту товарів, перетворюється на монополіста. Це свідчить, що конкуренція породжує свій антипод - монополію. Конкуренція i монополія завжди існують в реальній ринковій економіці як дві протилежні i взаємообумовлюючi характеристики.

Монопольне  становище є бажаним для кожного  підприємця. Воно дає змогу йому уникнути цілої низки проблем i ризиків, пов'язаних із конкуренцією, зайняти  привілейовану позицію на ринку. Концентруючи у своїх руках визначену  господарську владу, вони мають можливість із позицій сили впливати на інших  учасників ринку, нав'язувати їм свої умови i досягати найбільшої вигоди.

По-друге, причиною виникнення монополії є  дія закону концентрації капіталу i виробництва.  Тому наслідком концентрації капіталу є концентрація виробництва. Рушійною силою цього процесу е конкурентна боротьба. В результаті конкуренції з маси дрібних i середніх підприємств відокремлюються кілька найбільших, якi стають монополіями. Таким чином, створюється ланцюжок: конкуренція породжує концентрацію виробництва, а ця концентрація, на певному ступені свого розвитку, призводить до монополії.

По-третє, причиною створення монополії є  процес централізації капіталу. Однією з основних форм централізації капіталу є створення акціонерних компаній.

Отже, концентрація i централiзацiя капіталу й виробництва  створили об’єктивну необхiднiсть i можливість виникнення монополій, стали їх економічною  основою.

П о-четверте, причиною виникнення монополій є  трансформація індивідуальної приватної  власності. В останній третині XIX ст. організаційно-економічна структура виробництва була представлена переважно малими i середніми підприємствами iндивiдуальної приватної власності, яка стала гальмом розвитку продуктивних сил. У цей час значні досягнення науково-технічного прогресу створили можливість будівництва залізниць, морських портів, каналів, великих заводів, інших великих об’єктів. Однак жоден капiталiст окремо не мав необхідних капіталів, щоб фінансувати такі проекти. Отже, потрібна була нова форма власності, яка могла б розв'язати ці проблеми. Нею стала велика акціонерна власність, яка об'єднала капітали декількох підприємств.

По-п’яте, економічні кризи, якi у другій половині XIX ст.. стали фактором прискорення  концентрації i централізації виробництва i створення на цій основі монополій.

Наслідком економічних криз є масове розорення i банкрутство дрібних i середніх підприємств. Деякі з них насильно поглинаються великим капіталом, а iншi змушені погоджуватись на об'єднання, щоб уникнути розорення. Взаємопов’язаність цих двох явищ та монополій показує одну з причин прискореної монополізації економіки.

Упродовж  ХХ ст. процес монополізації набув  значних масштабів i монопольні утворення  стали основою господарського життя  у більш розвинених країнах світу.

Під монополізмом розуміють активні дії монопольних  структур, спрямовані на реалізацію своїх  переваг у процесі взаємовідносин з іншими суб’єктами господарювання. Конкретною формою монополізму е  монополія.

Чиста монополія виникає, звичайно, там, де відсутні реальні альтернативи, немає близьких замінників (субститутів), товар, що випускається, є в деякій мірі унікальним. Це в повній мірі можна  віднести до природних монополій, типовим  прикладом яких є комунальні служби. В цих умовах монополіст володіє  реальною владою з точки зору реалізації продукту, в деякій мірі контролює  ціну і може впливати на неї змінюючи кількість товару.

Поряд із чистою монополією в антимонопольній  теорії розрізняють таке поняття, як домінуюча фірма. Домінуюча фірма  – фірма, яка має частину відповідного ринку, що значно перевищує частину  її найближчого конкурента. У конкурентній практиці країн світу домінуючою фірмою вважається така, що контролює  не менше 40% конкретного ринку. Не виключена ситуація, за якої домінуюча фірма у минулому була монополістом, але на ринок стали проникати конкуренти, що почали завойовувати певні частини ринку, який раніше повністю належав монополісту[5,С.19].

В українському законодавстві замість  терміну “домінуюче становище” вживається поняття “монопольне становище”. Причому наводяться кількісні параметри: монопольним називається таке становище  підприємця, частка якого на ринку  певного товару перевищує 35%. Рішенням АМКУ може визначати монопольним становище підприємця, частина якого на ринку відповідного товару менша, ніж 35%.

Домінуюча фірма може досягти становища  чистого монополіста, так само як і фірма олігополіст може досягти  становища домінуючої фірми за допомогою  деяких методів анти конкурентної політики та недобросовісної конкуренції, серед  них:

• “бійцівська марка” - це марка вже існуючого чи схожого за природою товару. На цей товар призначається дуже низька ціна (інколи нижче собівартості). Відповідний товар постачається на певну територію в певний час. Його завдання полягає в придушенні конкуренції з боку інших фірм. Як правило вони за розміром поступаються компанії, що поставляє на ринок товар “бійцівської марки”;
• “грабіжницьке ціноутворення”. Таку політику застосовує домінуюча компанія. Вона означає встановлення дуже низьких цін, часто нижчих, ніж затрати на виробництво, на продукцію домінуючої компанії для того, щоб витіснити конкурента з ринку. Досягнувши поставленої мети, та одночасно відлякавши від вступу в галузь інших конкурентів, домінуюча фірма знову піднімає ціни, одержує великі прибутки та компенсує попередні витрати. “Оксфордський словник для ділового світу” пояснює, що грабіжницьке ціноутворення ¾ це “… ціноутворення на товар і послуги на такому низькому рівні, що інші фірми не можуть конкурувати і змушені покинути ринок”.
• “неціновий грабіж” ¾ форма конкурентної боротьби, яка передбачає підвищення витрат конкурентів, в результаті чого погіршується їх економічне становище. Для завдання конкурентам збитків використовуються державні органи. Наприклад, конкурента змушують нести значні витрати матеріальних та інтелектуальних ресурсів на ведення судових та адміністративних справ.

Для досягнення монопольного становища  використовуються такі методи недобросовісної  конкуренції, як диспережмент та дилюція.

Диспережмент - це заява про товари і послуги конкурента, яка не відповідає дійсності, чи є оманливою і здійснює тиск на споживачів із метою дискредитації  товарів та послуг певного виробника. Судова практика знає і випадки “відкритого  прямого диспережменту”, коли підприємці надсилали листи споживачам рекомендуючи їм не купувати товари і послуги  конкурентів.

Дилюція має місце тоді, коли певний підприємець без дозволу використовує товарний знак і/або фірмове найменування іншого підприємця, причому щодо конкурентних товарів та послуг. Це є використання товарного знака з метою, яка  шкодить іміджу чи розмиває відмінності  згаданого знака.

Поширеним шляхом досягнення монопольного становища є змова між кількома великими фірмами. Змова ¾ письмова чи усна угода між конкурентами, яка спрямована на отримання вищих прибутків за допомогою встановлення (фіксування) цін та обмежень щодо випуску та реалізації продукції.

1.3 Суть та значення  антимонопольної політики.

Процес монополізації економіки має такі негативні наслідки:

• по-перше, монополії придушують конкуренцію - важливу рушійну силу економічного прогресу;
• по-друге, вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції i підвищуючи її ціну;
• по-третє, схильні до уповільнення науково-технічного прогресу;
• по-четверте, схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля;
• по-п'яте, розорюють малий та середній бізнес;
• по-шосте, монополізують засоби масової інформації (пресу, paдio, телебачення), за допомогою яких впливають на свiдомiсть населення у необхідному їм напрямку;
• по-сьоме, здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомірних пільг та привілеїв тощо.

Однак монополії  мають i суттєві позитивні риси. 3авдяки привласненню високих прибутків  монопольні структури мають більше можливостей фінансувати науково–дослідні роботи, впроваджувати новітню техніку i технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників. Крім того, ефект "масштабу виробництва" великих підприємств  дає змогу їм виробляти дешеву i якісну продукцію. Великі підприємства більш стiйкi в умовах криз, що зменшує  рівень безробіття i соціальну напругу  у суспiльствi.

Тому  сучасна економічна наука вважає, що не можна ототожнювати поняття "монополія" з поняттям "велике підприємство", навіть якщо воно має високу частку виробництва і реалізації продукції. Монополією слід вважати лише те підприємство, яке використовує ринкову владу - диктує ціни на ринку, придушує конкуренцію i здійснює iншi негативні дії. Проти  таких підприємств–монополістів з  метою запобігти зловживанню  їх монопольним становищем держава  здійснює антимонопольну політику.

Існує і така точка зору, що монополія  веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія  створює тенденцію до стримування  запровадження технологічних новинок, уповільнення нововведень. Монопольне становище і ті вигоди, що з нього  випливають, послаблюють стимули  до постійного вдосконалення виробничого  процесу, до зростання його ефективності.