Вдосконалення роботи податкової системи України

Зміни термінів сплати податків надаються в межах бюджетного року при наявності кредитного договору і з урахуванням фінансового стану підприємства на підставі письмової заяви платника. У заяві вказується сума податків, зборів та інших обов'язкових платежів, по яких платник просить розстрочку, а також термін розстрочки. До заяви платник додає аналіз фінансового стану підприємства, розрахунок прогнозних доходів і графік погашення податкових зобов'язань. Заява і представлені документи податкові органи розглядають у десятиденний термін і повідомляють платника про надання чи відмові у відстрочці. При позитивному рішенні орган податкової служби підписує з платником кредитний договір.

Не може бути змінений термін виконання податкового зобов'язання, якщо порушена кримінальна справа, пов’язана з податковими порушеннями, а також якщо платник є банкрутом чи використовує зміну термінів для приховання своїх коштів, що підлягають оподатковуванню.

При ліквідації підприємства майно, майнові права і засоби, відбиті в ліквідаційному балансі, використовуються в першу чергу для повного погашення податкової заборгованості підприємства, далі для погашення інших видів заборгованості, що підлягають безперечному стягненню і виконанню інших видів зобов'язань відповідно до діючого в Україні законодавства. Майно, що залишилося після оплати заборгованостей, розподіляється між засновниками підприємства відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до діючого законодавства, після закінчення встановленого терміну сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, суми платежів є недоїмкою і стягуються з нарахуваннями пені.

При переплаті суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів у результаті неправильного їхнього нарахування дані суми підлягають нарахуванню на рахунок платежів майбутніх періодів чи поверненню платнику за його письмовому звертанню. Про суму платежу, що перевищує суму розрахунку, органи податкової служби повідомляють платника в десятиденний термін із дня надходження платежу і виникнення переплати.

Зарахування чи повернення суми, що перевищує розрахункову і надійшла в бюджет, здійснюється в місячний термін із дня подачі платником заяви.

При неправильному нарахуванні податків, зборів та інших обов'язкових платежів податковими органами дана сума підлягає зарахуванню на рахунок майбутніх податкових платежів чи поверненню платнику незалежно від письмової заяви про повернення суми податку, і на цю суму нараховуються відсотки в розмірі дисконтної ставки Національного банку України за кожний день неправильного стягнення, починаючи з дня зарахування суми у бюджет.

 

1.2. Класифікація  податків і зборів

 

Законом України "Про систему оподаткування" визначено, що під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються.

Згідно закону України "Про систему оподаткування", податки – це обов’язкові безповоротні платежі фізичних та юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Збори та інші обов'язкові платежі являють собою обов'язкові безповоротні платежі в бюджет чи державні цільові фонди, що вносяться у зв'язку з наданням платнику збору певної послуги або прав.

Усі податки, збори й інші обов'язкові платежі формують бюджетну систему України.

Система оподаткування характеризується її елементами – суб'єкт, об'єкт оподаткування, податкова ставка, податкова квота, джерело сплати.

Суб'єкти оподаткування – це платники (фізичні чи юридичні особи), які безпосередньо сплачують податки.

Об'єкт оподаткування – це доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб, інші об'єкти, визначені законодавством про оподаткування.

Податкова ставка – розмір податку з одиниці виміру об'єкта оподаткування.

Ставки поділяються на тверді і процентні:

- тверда ставка встановлюється у грошовому вимірі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні;

- процентна – встановлюється щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вимір. В свою чергу процентні ставки діляться на: пропорційні, прогресивні (ставка збільшується при збільшенні доходу), регресивні (при збільшенні доходу ставка зменшується) та змішані.

Податкова квота – частка податку в доході платника.

Джерело сплати – дохід (заробітна плата, прибуток тощо), із якого сплачується податок; собівартість; частина виручки від реалізації продукції.

 

Усі податки можна класифікувати так:

1. За формою оподаткування – прямі та непрямі.
2. За об’єктом оподаткування – на доходи на споживання (сплачуються не при отриманні, а при використанні), на майно і на витрати.
3. Залежно від рівня встановлення – загальнодержавні та місцеві.
4. За методом стягнення – розкладні (вони встановлюються спочатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні-між платниками) та складні (передбачають встановлення спочатку ставок, а потім розміру податку для кожного платника; загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників).
5. Залежно від характеру використання – податки загального призначення (використовуються на загальнодержавні потреби без конкретизації заходів чи видатків) та спеціальні (цільові) податки (зараховуються до державних цільових фондів і використовуються виключно на фінансування конкретних видатків (збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, збір на обов'язкове соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, збір до Державного інноваційного фонду).
6. За періодичністю стягнення – разові, тобто такі, що сплачуються один раз протягом певного відтинку часу (найчастіше – податкового періоду) за здійснення певних дій (податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок із майна, що успадковується або дарується тощо); систематичні (регулярні), тобто такі, що сплачуються періодично (щомісячно, щоквартально).

Найбільшого значення набула класифікація податків на прямі та непрямі. Прямі податки – це податки, які держава стягує безпосередньо з доходів або майна платника податку.

Непрямі податки – це податки, які стягуються у вигляді надбавки до ціни товару і сплачуються споживачами при його купівлі. З підвищенням їх зростають ціни. До них належать:

1. Податок на добавлену вартість.
2. Акцизний збір.
3. Мито.

До основних видів загальнодержавних податків, зборів і інших обов'язкових платежів в Україні відносяться:

- податок на додаткову вартість;

- акцизний збір;

- податок на прибуток підприємства;

- податок на доходи фізичних осіб;

- державний збір;п

- податок на землю;

- збір у Державний інноваційний фонд;

- податок із власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів;

- податок на промисел;

- збір на спеціальне використання природних ресурсів;

- збір на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

- збір за забруднення навколишнього середовища;

- збір на обов'язкове соціальне страхування;

- збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

- збір у Фонд по здійсненню заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціальному захисту населення;

- плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

- фіксований сільськогосподарський податок;

- збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмільництва;

- гербовий збір;

- єдиний збір, що сплачується в пунктах пропуску через державний кордон України;

- мито.

Загальнодержавні податки та інші обов’язкові платежі встановлюються Верховною Радою і справляються на всій території України.

Сільськими, селищними, міськими радами встановлюються місцеві податки і збори. Обласними радами встановлюються збори за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що направляється за кордон. Суми місцевих податків (зборів) зараховуються до бюджетів місцевих рад народних депутатів.

До місцевих податків віднесені:

1. Податок із реклами.
2. Комунальний податок.

До місцевих зборів (обов’язкових платежів):

1. Збір за парковку автомобілів.
2. Ринковий збір.
3. Збір за видачу ордера на квартиру.
4. Курортний збір.
5. Збір за участь у бігах на іподромі.
6. Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі.
7. Податок з реклами.
8. Збір за право використання місцевої символіки.
9. Збір за право проведення кіно- і телезйомок.
10. Збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей.
11. Комунальний податок.
12. Збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон.
13. Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі.

 

1.3. Податкова політика держави

 

Податкова політика являє собою діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головними критеріями податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого, - залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам з метою збереження максимальної заінтересованості в результатах діяльності. Вся Історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. При цьому держава не може задовольнитися лише загальними пропорціями розподілу валового національного продукту. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства.

Податкова політика ведеться, виходячи з певних принципів, що відображають її завдання. Основними принципами є:

• соціальна справедливість;
• рівнонапруженість;
• економічна ефективність;
• стабільність;
• гнучкість.

Принцип соціальної справедливості означає, що держава встановлює таку систему оподаткування, яка враховує всі фактори діяльності юридичних і фізичних осіб – доходи і споживання, майно і приріст грошового капіталу, ресурсну забезпеченість і віддачу вкладених коштів та ін. Така система, за винятком окремих випадків, не може бути надмірно жорсткою для одних чи безмежно ліберальною до інших. Основою реалізації цього принципу є встановлені орієнтири соціальної політики. Вони виступають первинним явищем, а податкова політика – вторинним. Якщо ці орієнтири встановлені неправильно, то й податкова політика не може бути справедливою.

Оскільки не існує абсолютної справедливості, то не може бути й установленої на всі часи абсолютно справедливої податкової системи. Аналогічно не існує ідеально справедливого податку. Кожний вид податку більш влаштовує одні верстви населення і настільки ж не підходить іншим. Принцип соціальної справедливості реалізується не через пошук і впровадження найбільш «справедливого» податку, а шляхом поступового встановлення оптимальної структури податкової системи, яка має максимально задовольняти всі верстви населення. Саме всі верстви, а не окремі групи, для яких може встановлюватися пільговий механізм оподаткування, а не особливі умови. Порушення принципу соціальної справедливості в податковій політиці неминуче призводить до напруженості в суспільстві, до труднощів в економіці, до негараздів у духовній сфері.

З принципом соціальної справедливості тісно пов'язаний принцип рівнонапруженості. Рівнонапруженість означає, що зобов'язання перед бюджетом установлюються для всіх платників згідно з їхніми можливостями і результатами діяльності. Саме поєднання потенційних можливостей і досягнутих результатів може забезпечити рівнонапруженість. Якщо податкова політика виходить тільки з підсумків діяльності, то вона не враховує потенційні можливості платника. Якщо ж податкова політика відштовхується від потенціалу, то вона ігнорує різні результати його реалізації, на які впливає безліч факторів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.

Рівнонапруженість досягається різними способами: в одних випадках – шляхом установлення єдиних для всіх платників ставок, в інших, навпаки, – за допомогою їх диференціації. Головне – забезпечення рівноцінних початкових умов для всіх платників податків. Винятки з цього правила допускаються тільки з огляду на певні орієнтири економічної та соціальної політики.

Принцип економічної ефективності має два аспекти. Перший, який відображає фіскальну функцію податків, полягає в ефективності стягнення самих податків. Ця ефективність передбачає: забезпечення повноти і своєчасності сплати податків, максимальне виключення можливості ухилення від податків, мінімальність витрат, пов'язаних з обліком платників і збиранням податків, порівняно з надходженнями від цих податків. Немає сенсу встановлювати такі податки, які надто складно мобілізувати в бюджет, або такі, стягнення яких потребує значних витрат.

Другий аспект відображає регулюючу функцію податків і характеризує використання податків як фінансових інструментів. При цьому всі податки поділяються на дві групи. Одну становлять ті податки, в які закладена регулююча дія, другу – ті, які виконують регулюючу функцію в обмеженій формі або безпосередньо. Зрозуміло, що принцип економічної ефективності стосується тільки тих податків, які наділяються регулюючим впливом при їх створенні. При цьому слід зазначити, що регулююча функція податків не завжди діє автоматично. Саме тому податкова політика повинна забезпечити вплив податків на економічну ефективність. Якщо це завдання не виконується, необхідно або коригувати механізм стягнення тих чи інших податків, або констатувати непридатність діючих податків.