Лекции по "Финансам"

Окремі особи також накопичують  золото у формі зливків, монет, прикрас (тезаврація золота), купуючи його на ринку в обмін на національну  грошову одиницю. Мета такого накопичення  в умовах панування знаків вартості – застрахувати себе від знецінення цих знаків вартості. Основна маса членів суспільства при відсутності  золотого обігу накопичує і зберігає кредитні гроші. які є паперовими символами і не створюють реального  багатства для власників. Господарюючі суб'єкти зосереджують короткостроковий капітал в кредитних установах, а довгостроковий – за допомогою  цінних паперів, отримуючи при цьому  дохід.

Важливе значення цієї функції –  стихійно регулювати грошовий обіг при  пануванні знаків вартості – втрачено. Тепер кредитні гроші не можуть еластичне  розширювати або зменшувати кількість  необхідних для обігу грошей, як це було при золотих грошах.

Виконання грошима функції засобу накопичення є важливою передумовою  розвитку кредитних відносин, за допомогою  яких стає можливим використання тимчасово  вільних коштів, що утворюються в  різних сферах господарства і населення  для надання їх в позику підприємствам  і організаціям інших галузей  і окремим кредиторам. Кредитні відносини, що виникають і постійно відновлюються, сприяють доцільному використанню ресурсів господарства, розвитку виробництва  і більш повному задоволенню  потреб населення. Такі результати використання грошей у функції засобу накопичення  в межах народного господарства.

При вирішенні проблеми доцільності  накопичення коштів слід враховувати  наступне:

- можливість безперешкодного використання  розміщених грошових коштів;

- надійність вкладень;

- мінімізація ризику;

- можливість отримання доходу  від вкладених коштів.

Функція світових грошей. Появу світових грошей викликали зовнішньоторговельні зв'язки, міжнародні кредити, надання  послуг зовнішньому партнеру. Світові  гроші функціонують як загальний  платіжний засіб, загальний купівельний  засіб і загальна матеріалізація суспільного багатства. Вони в якості міжнародного засобу виступають при розрахунках по міжнародним балансам: якщо платежі даної країни за певний період перевищують її грошові надходження від інших країн, то гроші виступають засобом платежу.

Міжнародним купівельним засобом  світові гроші служать при  порушенні рівноваги обміну товарами та послугами між країнами, тоді їх оплата здійснюється готівковими  грошима. Як загальне втілення суспільного  багатства світові гроші використовуються при наданні позик або субсидій однією країною іншій або при  виплаті репарацій країні-переможниці  країною, що переможена. В такому випадку  відбувається переміщення частини  багатства від однієї держави  до іншої в грошовій формі.

При золотому стандарті світовими  грошима виступало золото, як засіб  регулювання платіжного балансу, і  кредитні гроші (банкноти) окремих держав, розмінні на золото (в основному  долар США та британський фунт стерлінгів). Для зміцнення національних грошей таких держав, як США та Великобританія, в якості світових грошей та за їх ініціативою  використовувались міжнародні валютні  договори та валютні кліринги.

Вперше міжнародний валютний договір  був застосований на Генуезькій конференції 1922 р. У відповідності з ним  долар США та англійський фунт стерлінгів були оголошені еквівалентами  золота і введені в міжнародний  оборот як світові гроші. Наступні міжнародні договори були оформлені на Бретон-Вудській конференції 1944 р., яка встановила, що функція світових грошей зберігається за золотом як засобом кінцевих розрахунків між країнами, хоча масштаби його використання зменшувались. Паралельно з золотом в якості міжнародних платіжних засобів та резервних валют в міжнародному обороті визнаний долар США, який прирівнювався до золота за офіційним співвідношенням 35 доларів за тройську унцію (31,1 г.) і в меншій мірі – фунт стерлінгів Великобританії.

Крім міжнародних валютних договорів  підписувались регіональні валютні  угоди (валютні блоки, валютні зони), які забезпечували пануюче становище  однієї грошової одиниці найбільш розвинутої держави у зовнішньоекономічних відносинах країн, які їх підписали. Так були створені Стерлінговий блок (1931 р.), Доларовий блок (1933 р.), Золотий  блок (на чолі з Францією, 1933 р.). Під  час Другої світової війни і після  її закінчення на базі валютних блоків сформувались зони:

стерлінгова, доларова, французького франка, а також з'явсь зони голландського гульдена, італійської ліри, іспанської песети, південноафриканського ринда.

Валютні кліринги – система розрахунків  між країнами на основі заліку взаємних вимог у відповідності з міжнародними платіжним угодами, які передбачали  клірингові рахунки, валюту, порядок  вирівнювання платежів.

Стабільна грошова одиниця євро повинна відігравати значно важливішу  роль у міжнародній валютній системі  як торгова, інвестиційна і резервна валюта; аніж будь-яка з діючих національних валют. Крім того, євро може стати серйозним  конкурентом долару в якості розрахункового засобу і альтернативною резервною  валютою як для країн ЄВС, так і для торгово-фінансових партнерів по всьому світу.

Всі наведені функції грошей представляють  собою прояв єдиної сутності грошей як загального еквіваленту товарів  та послуг, знаходяться в тісному  зв'язку та єдності. Логічно та історично  кожна наступна функція е результатом  розвитку попередніх функцій.

З усього вищесказаного випливають три основні властивості грошей, які розкривають їх сутність:

• гроші забезпечують загальну безпосередню обмінність – за них купується будь-який товар;

• гроші виражають мінову вартість товарів – через них визначається ціна товару, а це дає кількісне  порівняння різних за споживчими вартостями товарів;

• гроші виступають загальною матеріалізацією  загального робочого часу, що втілюється в товарі.

 

 

 

 

 

2.1 Характеристика і структура  грошового обороту 

 

В процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання  різних видів зобов'язань в грошовій формі здійснюються розрахунки та платежі, які відбуваються і при розподілі  та перерозподілі грошових коштів. Сукупність всіх грошових платежів утворює  грошовий оборот.

Класична модель кругообігу товарів  та послуг, якими обмінюються підприємства (фірми) і домашні (сімейні) господарства (населення), врівноважена відповідним  потоком грошових платежів, що здійснюються при обміні. Підприємства і населення, пов'язані між собою двома групами  ринків: продуктів та ресурсів.

Ринки продуктів – це ринки, на яких населення, підприємства купують  вироблені іншими підприємствами товари та послуги. Населення витрачає одержані ними доходи на придбання споживчих  товарів, а підприємства продають свої продукти населенню та іншим підприємствам  з метою одержання виручки, необхідної для продовження процесу виробництва.

Ринки ресурсів – це ринки, на яких населення, підприємства купують ресурси, необхідні  для виробництва – робочу силу, капітал, природні ресурси. Населення  та підприємства продають ресурси, що належать їм, за відповідні грошові  платежі, які виступають у вигляді  заробітної плати, процентного доходу, рентних платежів, прибутку.

З усіх потоків найбільш важливими  є:

- національний (сукупний) продукт,  тобто загальна вартість всіх  виготовлених виробів та послуг;

- національний доход, що характеризує  сукупний доход, одержаний населенням, включаючи заробітну плату, ренту,  процентні виплати.

Кількісним вимірником товарних потоків  є гроші. Кількість грошей в обігу  можна визначити виходячи з наступної  залежності:

МV=РQ

де, М – кількість грошей (грошова маса),

V – швидкість обігу грошей,

Р – рівень цін,

Q – реальний національний продукт. 

 

Підприємства (фірми) витрачають дещо більше, ніж одержують від продажу  своїх продуктів, тому що повинні  здійснювати інвестиції.

Інвестиції вкладаються в основний капітал (придбання обладнання, комп'ютерної  техніки) і товарні запаси (сировину, матеріали).

Коли до кругообігу залучаються  збереження та інвестиції, виникає  два шляхи, по яких кошти можуть переходити від господарських суб'єктів до ринків продуктів: прямий та непрямий. Прямий – це безпосередні витрати  на споживання, непрямий – це рух  засобів через фінансові ринки, заощадження та інвестиції. Оскільки більшість заощаджень здійснюється населенням, а інвестицій – підприємствами, є необхідним набір інструментів, що забезпечує переміщення потоків  в грошових коштах від перших до других. Ці механізми діють завдяки  функціонуванню фінансових ринків. Фінансові  ринки складаються з великої  кількості "каналів".

До першої групи таких каналів  відносяться канали прямого фінансування, по яких кошти переміщуються безпосередньо  від власників заощаджень до позичальників  шляхом реалізації акцій, облігацій  та інших цінних паперів.

До другої групи відносять канали непрямого фінансування, визначаючи, що потоки грошових коштів від власників  заощаджень до позичальників проходять  через фінансових посередників, таких  як банки, страхові компанії та інші кредитно-ощадні установи.

Завдання фінансових посередників полягає в тому, щоб спрямовувати заощадження від тих учасників  економічних відносин, які заробляють більше, ніж витрачають, до тих, які  витрачають більше, ніж заробляють. Найбільш важливими фінансовими  інститутами є банки.

Фінансове посередництво пов'язане  з випуском ліквідних довгострокових зобов'язань з метою одержання  коштів та їх наступним вкладенням в менш ліквідні активи. Тим самим  фінансові посередники збільшують розміри грошових фондів, випускаючи свої власні довгострокові зобов'язання, а на вилучені від їх продажу кошти  купують довгострокові боргові  зобов'язання чи цінні папери, що випущені іншими суб'єктами. Подвійний обмін  довгостроковими зобов'язаннями відрізняє  фінансових посередників від інших  фінансових суб'єктів, таких як брокери  і дилери. Фондові, товарні біржі  також сприяють переміщенню коштів від кредиторів до позичальників, але  не випускають на ринок власних довгострокових зобов'язань. Вони приводять в рух  товарні маси, впливаючи на розміщення товарів у відповідності з  попитом на них.

В аналіз кругообігу продуктів і  доходів слід включати об'єкти державного сектора. Зв'язок державного сектора  з економічною системою відбуваються трьома шляхами: через податки, державні закупки та позики. Одним з основних джерел державного впливу на процес кругообігу є податково-бюджетна політика.

Зниження податків стимулює як зростання  заощаджень, так і зростання споживання, – зростає національний продукт. Зростання обсягів державних  закупок також стимулює зростання  національної о продукту.

Грошово-кредитна політика, під якою розуміють дії уряду, впливаючи  на кількість грошей, що знаходяться  в обігу, також с засобом державного впливу на кругообіг.

Модель кругообігу доходів і  продуктів описує потік товарів  та послуг, якими обмінюються сімейні  господарства і фірми, збалансований  контрпотоком грошових платежів, що здійснюються при цьому обміні. Дана модель складніша, якщо до її елементів включити міжнародні зв'язки (імпорт-експорт товарів, позики, кредити, міжнародні закупки).

Розглянемо простий приклад  грошового кругообігу.

Сімейні господарства, які безпосередньо  чи опосередковано (через торгово-промислові корпорації, що знаходяться в їх власності) володіють всіма економічними ресурсами, постачають ці ресурси підприємствам. Підприємства мають попит на ресурси, оскільки останні є засобами, за допомогою яких фірми виробляють товари та послуги. Взаємодія попиту та пропозиції великої кількості  людських та матеріальних ресурсів встановлює ціну на кожний з них. Платежі, які  здійснюють підприємства, купуючи ресурси, представляють собою витрати  цих підприємств, але одночасно  вони відображають потоки заробітної плати, ренти, відсотків і прибутків  сімейним господарствам від продажу  ресурсів.

Грошовий дохід, одержаний сімейними  господарствами від продажу ресурсів, не має реальної цінності. В процесі  витрачання грошової о доходу сімейні  господарства виражають свій попит  на велику кількість товарів та послуг на ринку продуктів. Одночасно підприємства поєднують придбані ними ресурси  для виробництва та пропозиції товарів  та послуг на тих же ринках. Взаємодія  цих рішень про попит та пропозицію і визначають ціни продуктів. З точки  зору підприємств потік розрахунків  за товари і послуги утворює виручку, чи доходи від продажу товарів  та послуг.

Модель кругообігу демонструє складне, взаємопов'язане переплетення процесів прийняття рішень і економічної  діяльності. Слід звернути увагу на те, що сімейні господарства і підприємства виступають на обох основних ринках, але  в кожному випадку на протилежних  сторонах. На ресурсному ринку підприємства виступають як покупці, тобто на стороні  попиту, а сімейні господарства, як власники ресурсів та постачальники. На ринку продуктів вони міняються позиціями. Разом з тим кожний з цих економічних суб'єктів і купує і продає.

Коли до кругообігу додаються заощадження  та інвестиції, виникають два шляхи, по яких кошти можуть переміщуватися від сімейних господарств до ринків продуктів. Один шлях – прямий, що здійснюється за допомогою затрат на придбання. Другий шлях -непрямий, коли кошти рухаються через фінансові ринки, збереження та інвестиції.