Лекции по "Финансам"

В Україні структура грошової маси визначається Національним банком України  агрегатним методом з 1993 року. Завдяки  проведеним заходам фінансової стабілізації у структурі грошової маси відбувся різкий зсув на користь коштів з  коротким строком обігу. Заощадження  в гривнях у банках неухильно  втягуються в поточний грошовий оборот і втрачають властивості інвестицій. Такі ж наслідки має розширення ринку  державних цінних паперів.

Здійснюючи монетарну політику, НБУ встановлює цільові орієнтири  щодо регулювання грошової маси в  обігу на основі вибору певних грошових агрегатів. Комерційні банки працюють в межах тієї грошової маси, яка  визначається Національним банком. Сьогодні пошук нових конкретних механізмів регулювання грошової маси в обігу  є надзвичайно актуальним в Україні. Старі монетарні інструменти (касовий  і кредитний плани) не придатні для  ринкових умов. Виходячи з того, що національна  грошова система України має  перехідний характер та перебуває у  стадії становлення, система управління сукупним грошовим оборотом має відповідати  міжнародним стандартам і вимогам, сприяти стабілізації національної грошової одиниці – української  гривні. 

 

3.1 Структура і суть грошового  ринку. Об'єкти й суб'єкти 

 

Грошовий ринок - частина ринку  позикових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові (від  одного дня до одного року) депозитно-позикові операції, що обслуговують головним чином  рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і  приватних осіб.

З розвитком  міжнародних кредитних і валютних відносин сформувався міжнародний  грошовий ринок (найбільшими в світі  ринками грошей є Нью-Йоркський, а також – ринки Лондона, Токіо, Парижа).

Інструментами грошового ринку  є векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти. Його основні інститути - банки, облікові установи, брокерські й дилерські фірми. За джерела  ресурсів правлять кошти, залучені банківською  системою. Основними позичальниками є фірми, кредитно-фінансові інститути, держава, населення. Слід мати на увазі, що грошовий ринок – важливий об'єкт  державного регулювання. Держава використовує його ресурси для фінансування своїх видатків і покриття бюджетного дефіциту.

Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку - попит, пропозиція, ціна. Особливості грошового ринку  визначають особливості кожного  з елементів: попит має форму  попиту на позики, пропозиція - форму  пропозиції позик, а ціна - форму  відсотка на позичені кошти.

Розмір відсотка визначається не величиною  вартості, яку несуть у собі позичені гроші, а їх споживчою вартістю –  здатністю надавати позичальнику потрібні блага. Тому розмір відсоткового платежу  залежить не лише від розміру позики, а й від терміну її дії.

На грошовому ринку розрізняють  кілька видів відсотків: облігаційний, банківський, обліковий, міжбанківський тощо.

Облігаційний відсоток - норма доходу, встановлена за цінними паперами. Він має забезпечити зацікавленість інвесторів у вкладанні грошей у цінні папери. Цей відсоток повинен мати вищу ставку, ніж відсоток за банківськими депозитами, оскільки останні ліквідніші, ніж цінні папери.

Банківський відсоток - узагальнена назва відсотків за операціями банків.

Депозитний відсоток - норма доходу, яку виплачують банки своїм клієнтам за їхніми депозитами.

Позиковий відсоток - норма доходу, яку стягує банк із позичальників за користування позиченими коштами. Ставки позикового відсотка повинні бути вищими за ставки депозитного відсотка, оскільки за рахунок цієї різниці в ставках банки одержують дохід, який називається маржею, і формують свій прибуток.

Облігаційний та депозитний відсотки визначають первинну ціну, яку мають  гроші на початковому етапі надходження  на грошовий ринок. Їхній рівень визначає дохідність найбільш представницьких  фінансових активів - облігацій та депозитів. Тому рівень ставок е найвідчутнішим стимулятором пропозиції грошей на ринку.

Наслідки зміни станки відсотка різні й зачіпають як грошову  сферу, так і реальну економіку: виробництво, інвестиційну сферу, сферу  обігу тощо.

Перш за все  зміни ставки відсотка впливають  на попит на грошовому ринку; при  зростанні ставки попит знижується, а при зниженні – підвищується. Оскільки пропозиція грошей автоматично не веде до зміни ставки, на ринку порушується рівновага: при підвищенні ставки виникає надлишок грошей, що загрожує інфляцією, а при зниженні ставки - нестача грошей, що загрожує дефляцією.

Дефляція – стан економіки, що характеризується процесами, протилежними тим, які відбуваються в умовах інфляції. Спричиняється вона зменшенням грошової маси шляхом вилучення з обігу частини платіжних засобів.

За цих обставин виникає потреба  в державному контролі за рухом відсоткових  ставок. Навіть більше, рівень відсотка стає об'єктом державного регулювання, а відсоткова політика Центрального банку країни – важливим інструментом грошово-кредитного регулювання. Тому особливе місце належить ставці облікового відсотка, що встановлюється Центральним  банком на основі реального вивчення стану грошового ринку. Вона є  своєрідним барометром цього ринку  й орієнтиром для визначення відсоткових  ставок з усіх інших видів операцій на грошовому ринку.

Обліковий відсоток є нормою доходу, яку Центральний банк стягує із комерційних банків за позики, видані під заставу комерційних векселів.

Використання  облікової ставки Центральним банком при видачі позик комерційним  банкам, тобто на самому початку  надходження грошей в обіг, перетворює її в офіційний норматив ціни грошей, на який орієнтуються всі суб'єкти грошового  ринку. Тому рух ринкових ставок з  усіх видів відсотка певною мірою  повторює рух ставки облікового відсотка, проте повністю з ним не збігається.

Отже, Центральний банк може використовувати  ставку відсотка як інструмент вирівнювання циклічних коливань – стримувати їх на стадії зростання і стимулювати  на стадії спаду. Відсоток – важливий інструмент банківської політики, банківської  конкуренції, водночас важливий фактор консолідації банків у цілісну систему. Без правильного використання цього  інструмента неможливо забезпечити  ефективне функціонування банківської  системи.

Таким чином, відсоткові ставки грошового  ринку пов'язані зі ставками інших  секторів фінансового ринку, а обліковий  відсоток Центрального банку, ставка за казначейськими векселями, міжбанківські  ставки за одноденними позиками ("добові гроші") є базисними для всієї  системи відсоткових ставок.

Кон'юнктура грошового ринку  залежить передусім від таких  факторів:

- циклічних змін в економіці;

- темпів інфляції;

- особливостей національної кредитно-грошовоЇ  політики.

Грошовий ринок відображає попит  на гроші та їхню пропозицію.

Під пропозицією грошей (МS) мається на увазі загальна кількість грошей, що перебувають в обігу; вона складається із агрегатів МІ, М2, МЗ.

Попит на гроші - це платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть і мають намір заплатити за необхідні для них товари та послуги.

Попит на гроші (МD) формується з таких складових:

- попит на гроші як засоби  обігу (діловий, операційний або  попит на гроші для здійснення  угод);

- попит на гроші як засоби  збереження вартості (попит на  гроші як активи, попит на запасну  вартість, або спекулятивний попит).

Чим вищий рівень прибутку в суспільстві, тим більше укладається угод; чим  вищий рівень цін, тим більше необхідно  грошей для укладання угод у межах  національної економіки.

Грошовий ринок слід розглядати як механізм відносин між юридичними особами, які потребують коштів для  свого розвитку, з одного боку, і  організаціями й громадянами (населенням, домашніми господарствами), які можуть надати такі кошти, – з другого.

Цей ринок поєднує три головні  складові: обліковий, міжбанківський і  валютний ринки. Усі вони виконують  декілька основних функцій, в чому і  полягає їхня схожість:

- об’єднання дрібних  заощаджень населення, держави,  приватного бізнесу, закордонних  інвесторів і створення потужних  грошових фондів;

трансформація цих коштів у позиковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування підприємств (фірм);

- спрямування частини  коштів на міжбанківський ринок,  що забезпечує стійкість кредитної  системи, а також процес розширеного  відтворення через видачу опосередкованих  позик за схемами: Центральний  банк – комерційний банк; комерційний  банк – комерційний банк; комерційний  банк – підприємство, населення;

надання позик державним  органам для вирішення невідкладних завдань, покриття дефіциту бюджету.

Таким чином, грошовий ринок дає  змогу здійснювати накопичення, оборот, розподіл і перерозподіл грошового  капіталу між сферами національної економіки. Водночас це – синтез ринків різних засобів платежу. Як переконує  досвід країн із розвиненою ринковою економікою, угоди на грошовому ринку  опосередковуються, по-перше, кредитними інститутами (комерційними банками  або іншими установами), які беруть у борг або надають грошові  позики, по-друге - інвестиційними або  аналогічними організаціями, які забезпечують випуск і обіг різного роду боргових зобов'язань, що реалізуються за гроші  на обліковому ринку.

Отже, грошовий ринок може бути представлений  ринком готівки і ринком боргових зобов'язань (облікових або боргових інструментів). 

 

3.2 Характеристика  облікового ринку та його особливості  

 

Обліковий ринок - частина грошового ринку, де короткострокові грошові ресурси перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі-продажу векселів і цінних паперів з термінами погашення, як правило, до одного року.

Обліковий ринок виник у XIX ст. в  процесі розвитку торгівлі і банківської  справи. Його основа – облікові і  переоблікові операції банків, тобто  купівля-продаж основних першокласних комерційних векселів для мобілізації  коштів, отримання прибутку, інвестування, регулювання ліквідності тощо.

З кінця XIX ст. отримав розвиток ринок  короткострокових казначейських векселів, які викуповуються для фінансування державного боргу. Їх продають і купують  із дисконтом. Поняття облікового ринку  в деяких країнах поширюється  також на операції з державними облігаціями, до погашення яких залишилося не більше як 5 років.

Облікові ставки значною мірою  визначаються ставкою Центрального банку, оскільки останній регулює операції грошового ринку і розмір грошової маси, що знаходиться в обігу. Операції на обліковому ринку мають велике значення для управління державним  боргом.

До інституційної структури  облікового ринку входять такі елементи:

центральний банк (в Україні  – Національний банк України);

комерційні банки;

спеціальні кредитні інститути, кошти яких формуються за рахунок  залучення онкольних кредитів і 7-денних позик банків (під цінні  папери).

Велике значення на обліковому ринку мають онкольний  та вексельний кредити.

Онкольний кредит (оп-саll credit) – короткостроковий кредит, який погашається на першу вимогу.

Він видається  під забезпечення комерційними, казначейськими й іншими векселями, цінними паперами, товарами; погашається позичальником  звичайно з попередженням за 2–7 днів. Онкольний кредит вважається найліквіднішою статтею активу банку після касової готівки. Відсоткові ставки за онкольними позиками нижчі порівняно з іншими видами позик.

Обліковий ринок і його інститути  допомагають підприємствам здійснювати  фінансування на основі короткострокового  залучення капіталу - вексельних кредитів. За допомогою комерційних векселів закуповується сировина і товари; погашаються вони за рахунок виручки  від проданого готового товару. Вексельний кредит надається здебільшого постачальникам.

Вексельний кредит - це банківська операція з урахування (дисконту) векселів і видачі позик до запитання під забезпечення векселів.

Врахування, або дисконт, векселів полягає в тому, що банк, придбавши  вексельна іменним індосаментом, негайно його 50 оплачує пред'явникові, а платіж отримує тільки з настанням  зазначеного у векселі терміну. За достроковий платіж банк отримує  з номінальної суми векселя певну  винагороду на свою користь, тобто вексель  оплачується зі знижкою. Різниця  між сумою, яку банк заплатив, придбавши  вексель, і сумою, яку він отримує  за цим векселем у термін платежу, називається зарахуванням, або дисконтом.

Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, прийнятнішим видом вексельного кредиту є позики, що видаються під заставу векселів. Банки можуть відкривати клієнтам за їхньою заявою спеціальні позикові рахунки і відображати на них суму наданої позики під забезпечення прийнятих векселів. Векселі приймаються (депонуються) при цьому не на повну вартість, а на 60–90 відсотків їхньої номінальної суми, залежно від розміру, визначеного банком конкретному клієнтові, зважаючи на його кредитоспроможність і надійність пред'явлених ним векселів.

Основними інструментами на обліковому ринку є банківські, казначейські і комерційні векселі, інші види короткострокових зобов'язань.

Банківський вексель - це вексель, що засвідчує право його власника одержати і безумовне зобов'язання векселедавця сплатити при настанні обумовленого терміну визначену суму грошей особі, яка дала гроші в кредит банку.

Допомагає банкам акумулювати гроші, а векселетримачам одержувати прибуток. Виконує функцію термінового  депозиту (від 1 тижня до 1 року) і  є засобом накопичення. Може використовуватися  векселетримачем як застава.

Банківський вексель дає змогу  вигідно розмістити капітал завдяки  багаторазовій оборотності, а також  більш високому відсотку, ніж за депозитними вкладами. Банківські векселі  можуть бути засобами платежу.

Казначейський вексель - один із видів державних цінних паперів, що засвідчує внесення їхнім власником коштів до бюджету і дає право на одержання фіксованого доходу протягом строку володіння цими паперами.

Це короткострокові зобов'язання держави (терміном до 12 місяців). Казначейські векселі випускаються на пред'явника і обертаються на ринку цінних паперів. Випускають їх центральні банки  за дорученням Міністерства фінансів (казначейства) за ціною, меншою від  номіналу. Казначейські векселі можуть купувати комерційні банки, а також  Центральний банк. Широка їх емісія приховує в собі загрозу інфляції, оскільки це сурогати грошей, які легко  можуть перетворюватись у капітал  або депозити. Для комерційних  банків це високоліквідні активи, що не приносять високого прибутку; вони є соло-векселями. В Україні казначейські векселі до останнього часу не застосовувалися  в обігу.