Менеджмент власного капіталу комерційного банку

Другим нормативним показником є норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2)

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розраховуватися за своїми зобов’язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її беруть на себе власники банку; і навпаки — чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її беруть на себе кредитори/вкладники банку.

Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку. 
Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями. 
Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на п’ять груп за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зважування:

а) І група активів зі ступенем ризику 0 %: готівкові кошти, банківські метали; кошти в Національному банку; боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади, що рефінансуються, та емітовані Національним банком; нараховані доходи за борговими цінними паперами, що рефінансуються та емітовані Національним банком; боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади у портфелі банку на продаж і на інвестиції; 
б) II група активів зі ступенем ризику 10 %: короткострокові та довгострокові кредити, надані центральним органам виконавчої влади; нараховані доходи за кредитами, що надані центральним органам виконавчої влади;  
в) III група активів зі ступенем ризику 20 %: боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади, що рефінансуються, та емітовані Національним банком; боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади в портфелі банку на продаж та на інвестиції; кошти до запитання, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; нараховані доходи за коштами до запитання, розміщені в банку, що має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; інші короткострокові депозити, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; нараховані доходи за депозитами овернайт, гарантійними депозитами, іншими короткостроковими депозитами, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; кредити овердрафт, овернайт та інші короткострокові кредити, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; нараховані доходи за кредитами овердрафт, овернайт та іншими короткостроковими кредитами, розміщеними в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

г) IV група активів зі ступенем ризику 50 %: кошти до запитання в інших банках, які не належать до інвестиційного класу; нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; депозити овернайт, які розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; короткострокові та довгострокові кредити, надані місцевим органам виконавчої влади; нараховані доходи за кредитами, що надані місцевим органам виконавчої влади; гарантійні депозити в інших банках (покриті); зобов’язання з кредитування, які надані банкам та інші зобов’язання, надані клієнтам; валюта та банківські метали, які куплені, але не одержані; активи до одержання; 

д) V група активів зі ступенем ризику 100 %: прострочені нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках; прострочені нараховані доходи за кредитами, наданими центральним і місцевим органам виконавчої влади; короткострокові депозити, розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; нараховані доходи за строковими депозитами, розміщеними в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; довгострокові депозити, розміщені в інших банках; гарантійні депозити в інших банках (непокриті); прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за строковими депозитами, розміщеними в інших банках; кредити овердрафт, овернайт, кошти за операціями репо та інші короткострокові кредити, які надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу; довгострокові кредити, надані іншим банкам; нараховані доходи за кредитами, наданими іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу; фінансовий лізинг (оренда), наданий іншим банкам; пролонгована заборгованість за кредитами, наданими іншим банкам; прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані іншим банкам; кредити, надані суб’єктам господарської діяльності; нараховані доходи за кредитами, наданими суб’єктам господарської діяльності; прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані суб’єктам господарської діяльності; пролонгована заборгованість за кредитами, наданими суб’єктам господарської діяльності, сумнівна заборгованість інших банків і за кредитами, наданими суб’єктам господарської діяльності; сумнівна забор¬гованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями; дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків; сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків; транзитний рахунок за операціями, здійсненими платіжними картками через банкомат; пролонгована, прострочена та сумнівна заборгованість за кредитами, наданими центральним та місцевим органам виконавчої влади; кредити, надані фізичним особам; пролонгована заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам; нараховані доходи за кредитами, наданими фізичним особам; прострочена заборгованість та прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані фізичним особам; сумнівна заборгованість за кредитами, наданими фізичним особам; сумнівна заборгованість за нарахованими доходами за операціями з клієнтами; акції та цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції; боргові цінні папери, випущені фінансовими (небанківськими) установами та нефінансовими підприємствами, у портфелі банку на продаж та інвестиції; нараховані доходи за акціями та борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та інвестиції; прострочені нараховані доходи за борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та інвестиції; товарно-матеріальні цінності; основні засоби; інші активи банку; зобов’язання за всіма видами гарантій (акцептами, авалями); непокриті акредитиви; сумнівні вимоги за операціями з валютою та банківськими металами; цінні папери до одержання за операціями андеррайтингу; сумнівні вимоги за опе¬раціями з фінансовими інструментами, крім інструментів валютного обміну. 
Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків не може бути меншим ніж 8 %.

Для банків, що розпочинають операційну діяльність, цей норматив має становити:

протягом перших 12-ти місяців діяльності (з дня отримання ліцензії) — не менше 15 %;

протягом наступних 12-ти місяців — не менше 12 %;

надалі — не менше 8 %.

Норматив адекватності основного капіталу (НЗ) установлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різних ризиків.

Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як відношення основного капіталу до загальних активів бан¬ку, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями банків. 
Для розрахунку нормативу адекватності основного капіталу загальний розмір основного капіталу коригується (зменшується) на суму: 

недосформованих резервів під можливі збитки за активними операціями банків, нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

капітальних вкладень у нематеріальні активи; 

збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження; 

збитків поточного року.

Загальні активи банку для розрахунку адекватності основного капіталу включають: готівкові кошти; банківські метали; кошти в Національному банку; казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком; кошти в інших банках; сумнівну заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями; дебіторську заборгованість за операціями з банками; кредити, що надані центральним і місцевим органам виконавчої влади, суб’єктам господарської діяльності, фізичним особам; дебіторську заборгованість за операціями з клієнтами; транзитний рахунок за операціями з клієнтами; цінні папери в портфелі банку на продаж та на інвестиції; товарно-матеріальні цінності; інші активи банку; суми до з’ясування та транзитні рахунки; операційні та неопераційні основні засоби.

Під час розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальних активів відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активними операціями банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів.

Нормативне значення нормативу НЗ має бути не меншим ніж 4 %. 
Під час аналізу достатності капіталу насамперед визначається виконання економічних нормативів за трьома показниками, встановленими НБУ. 
Додатковими показниками достатності капіталу можуть бути (15): 
К1 — визначає рівень капіталу в структурі загальних пасивів. Рекомендовані значення — у межах 0,15—0,20.

К1 = Капітал / Пасиви всього;

К2 — співвідношення чистого капіталу і загальних активів:

К2 = Чистий капітал / Загальні активи;

Значення цього показника має бути не меншим 0,04. 

К3 — коефіцієнт достатності капіталу — показує максимальну суму збитків, за яких капіталу, що залишився (чистий нетто-капітал), вистачить для забезпечення надійності коштів вкладників та інших кредиторів банку. Передбачається, що капітал банку повинен на 25—30 % покривати його зобов’язання.

К3 = Чистий капітал / Зобов’язання

К4 — коефіцієнт маневрування — дає змогу зробити якісну оцінку власного капіталу. Брутто-капітал містить як відвернені (іммобілізовані) власні кошти, так і фактичні залишки нетто-капіталу, які можна використати для кредитування. Якщо значення К4 від’ємне, це свідчить не лише про відсутність власних ресурсів, вкладення яких дає дохід, а й про використання депозитів не за призначенням, оскільки останні покривають власні витрати банку.

К4 = Нетто-капітал / Брутто-капітал

Оптимальне значення цього показника — від 0,5 до 1,0. 

К5 — коефіцієнт достатності капіталу — характеризує залежність банку від його засновників. Сума коштів, які інвестуються в розвиток установи, повинна удвічі перевищувати внески засновників.

К5 = Статутний капітал / Брутто-капітал

Мінімальне значення цього показника — 0,15, максимальне — 0,5.

К6 — коефіцієнт захищеності капіталу розраховується за формулою:

К6 = Основні засоби / Власний капітал банку

Коефіцієнт К6 характеризує захищеність власного капіталу від інфляції вкладенням коштів у нерухомість, обладнання та інші матеріальні активи. Однак таке одностороннє використання капітальних ресурсів може призвести до погіршення ліквідності та платоспроможності банку. Слід ураховувати існуючі законодавчі обмеження. Зокрема, банки можуть мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 10 % власного статутного капіталу (це обмеження не поширюється на приміщення, в яких розміщуються підрозділи банку, що виконують банківські операції). 
Однією з головних проблем планування капіталу банку є вибір значення співвідношення між власним капіталом та зобов’язаннями. З одного боку, чим більше це співвідношення, тим вищий рівень надійності банку. З іншого боку, чим більша частка зобов’язань у загальній сумі ресурсів банку, тим (за інших рівних умов) буде вищою прибутковість капіталу. У теорії фінансового аналізу такий ефект називається ефектом фінансового важеля. Це пов’язано з тим, що прибуток, зароблений завдяки використанню всіх ресурсів банку (як власних так і залучених), буде відноситись на суму капіталу.

Отже, під час визначення необхідного розміру капіталу банку, доводиться йти на компроміс, вибираючи між ступенем його надійності з погляду можливості протистояти непередбаченим фінансовим ускладненням і прибутковістю капіталу. Крім того, треба також ураховувати припущений обсяг активів і вимог до розміру капіталу, тобто дотримання нормативу Н1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ДІЛОВА РЕПУТАЦІЯ БАНКУ ЯК КАПІТАЛ

 

Поняття «ділова репутація» саме по собі не є новим питанням ні в теоретичних розвідках, ні на практиці. Так, ділова репутація розглядається як важливий актив вже у дев’ятнадцятому столітті, де вона відігравала значну роль в економіці і була своєрідним зв’язком основних банків з вкладами [3]. З середини ХХ ст. поряд з діловою репутацією з’являються такі категорії як «імідж», «бренд» та «гудвіл», що зумовило існування різних наукових поглядів стосовно взаємозв’язку даних понять між собою та з діловою репутацією фірми. Плутанина у трактуванні понять викликана, в першу чергу, невірною морфологічною трактовкою понять дослідниками, а також розбіжностями у наукових школах. У 2006 р. група американських дослідників провели аналіз понять «ділова репутація», «бренд», «імідж» та «корпоративне представлення». У результаті чого їм вдалось встановити чіткий поступальний характер досліджуваних понять та провести їх дизагрегування (рис. 3.1). 

 

Рис. 3.1. Дизагрегування ділової репутації [4] 

 

Усі визначення за схожим змістовим навантаженням вони розділили на три групи : ділова репутація як усвідомлення; ділова репутація як судження, що дає оцінку; ділова репутація як актив.

1) Ділова репутація як усвідомлення – охоплює ті визначення, в яких йшла мова про те, що спостерігачі або зацікавлені сторони мають загальне розуміння організації, але не виносять судження про неї. Самим часто використовуваним терміном для визначення корпоративної репутації в цій групі є сприйняття. В рамках цього кластеру, корпоративна репутація визначається як сукупність індивідуальних уявлень, прихованого сприйняття, чистого сприйняття і колективних уявлень. Крім того, в цій групі є посиланнями на ділову репутацію як систему знань та емоцій, так як вони вказують на поінформованість про фірму (Дж. Ларкін, Дж. Ф. Махон, Ч. Дж. Фомбрун і т.д.).

2) Ділова репутація як судження, що дає оцінку – охоплює ті визначення, в яких йшла мова про те, що спостерігачі або зацікавлені сторони є залученими в процес оцінки стану фірми. Вони включають в себе посилання на корпоративну репутацію як судження чи оцінку (Ч. Дж. Фомбрун і Ч. Б. М. Ван Ріель, Г. Даулінг, Б. Браун і С. Перрі і т.д.).