Місцеві фінанси

Проблема взаємодії представницьких  і виконавчих органів влади на місцях при формуванні й використанні резервних фондів може призводити і до певних суперечностей між ними. З метою уникнення їх доцільно розробити типове положення про резервні фонди місцевих органів виконавчої влади. У процесі становлення інституту позабюджетних, валютних та цільових фондів в Україні доцільно також використати окремі аспекти відповідного зарубіжного досвіду.

4. Правова база формування цільвих фондів місцевих рад

Один із інститутів у системі  місцевих фінансів — це різноманітні позабюджетні фонди. Вони, як правило, акумулюються на окремих рахунках, використовуються за цільовим призначенням для фінансування конкретних програм чи заходів. Утворення та функціонування таких фондів здійснюється на основі законодавства та положень про ці інститути, що затверджуються представницькими органами місцевої влади. Інститут позабюджетних, валютних та інших цільових фондів в Україні запроваджено у 1990 р. після прийняття законодавства про місцеве самоврядування та Закону про бюджетну систему.

Правова база формування позабюджетних  фондів місцевих рад склалася головним чином в 90-х роках, що зміцнило фінансові  основи місцевого самоврядування в  Україні. До 1995 р. це, по суті, було єдине  джерело коштів органів місцевого  самоврядування, які не перерозподілялися  центральною владою. Позабюджетні фонди можуть утворюватися за рахунок надходжень від необов'язкових платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, від інших небюджетних коштів. За ст. 65 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ці кошти перебувають на спеціальних рахунках в установах банків.

Складовою позабюджетних фондів органів  місцевого самоврядування є цільові фонди. Ради можуть створювати в межах законодавства України цільові фонди для розв'язання будь-яких соціальних та економічних проблем на підвідомчій території. На місцевому рівні створюються також відділення загальнодержавних цільових фондів.

В Україні створений як на центральному, так і на місцевому рівнях Державний фонд сприяння зайнятості населення. Серед джерел Його формування — відрахування з державного та місцевих бюджетів коштів не менше 3 % від їхніх розмірів, обов'язкові внески підприємств, установ та організацій.

Кошти Державного фонду приватизації й позабюджетних фондів приватизації АР Крим та інших адміністративно-територіальних одиниць України спрямовуються  на погашення внутрішнього державного боргу України, а також на відшкодування  витрат, пов'язаних із приватизацією, кредитуванням  технічного переозброєння приватизованих підприємств та ін.

Кошти, одержані від приватизації державного житлового фонду, зараховуються  до спеціально створених позабюджетних  приватизаційних житлових фондів місцевих рад або до відповідних фондів підприємств, на балансі яких є відомче житло.

Законодавство України передбачає формування позабюджетних фондів місцевих рад для фінансування шляхових робіт, охорони навколишнього середовища. На місцевому рівні функціонують регіональні відділення Державного інноваційного фонду та місцеві підрозділи Пенсійного фонду. Фонду соціального страхування, інших державних цільових позабюджетних фондів.

Досвід формування позабюджетних  фондів та цільових фондів місцевих органів  влади в Україні свідчить про наявність багатьох нерозв'язаних проблем як у законодавстві, так і у сфері його реалізації. Правова база, що регламентує діяльність численних позабюджетних цільових фондів, потребує систематизації та уточнення. Слід також чітко визначити й розмежувати компетенцію місцевих рад різних рівнів і держави у сфері управління територіальними відділеннями державних позабюджетних фондів та місцевими позабюджетними фондами.

Проблема взаємодії представницьких  і виконавчих органів влади на місцях при формуванні й використанні резервних фондів може призводити і до певних суперечностей між ними. З метою уникнення їх доцільно розробити типове положення про резервні фонди місцевих органів виконавчої влади. У процесі становлення інституту позабюджетних, валютних та цільових фондів в Україні доцільно також використати окремі аспекти відповідного зарубіжного досвіду.

5. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів

Казначейське  обслуговування місцевих бюджетів

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ
НАКАЗ
23.08.2012  № 938
	Зареєстровано в Міністерстві   юстиції України   12 вересня 2012 р.   за № 1569/21881

Про затвердження Порядку  казначейського обслуговування місцевих бюджетів

Відповідно до Бюджетного кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого Указом Президента України від 08 квітня 2011 року № 446, НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Порядок казначейського обслуговування місцевих бюджетів (далі - Порядок), що додається.

2. Департаменту місцевих  бюджетів та інвестицій Міністерства  фінансів України (Кузькін Є.Ю.) та Управлінню методології з  обслуговування бюджетів, бухгалтерського  обліку та звітності Державної казначейської служби України (Сушко Н.І.) забезпечити в установленому порядку подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

3. Відділу взаємодії зі ЗМІ та зв’язків з громадськістю (Прес-служба) (Косарчук В.П.) у десятиденний строк з дня державної реєстрації цього наказу в Міністерстві юстиції України забезпечити його оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства фінансів України в мережі Інтернет.

4. Цей наказ набирає  чинності з дня його офіційного  опублікування.

5. Визнати такими, що втратили  чинність:

наказ Державного казначейства України від 04 листопада 2002 року № 205 "Про затвердження Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 листопада 2002 року за № 919/7207 (із змінами);

наказ Міністерства фінансів України від 14 травня 2010 року № 263 "Про затвердження Порядку складання, затвердження та подання мережі розпорядників коштів місцевих бюджетів усіх рівнів і основні вимоги до неї", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14 червня 2010 року за № 384/17679 (із змінами).

6. Уповноважити надавати  роз'яснення з питань застосування  Порядку Державну казначейську  службу України.

7. Контроль за виконанням  цього наказу покласти на першого  заступника Міністра фінансів  України Мярковського А.І. та  Голову Державної казначейської  служби України Харченка С.І.

6. Проблеми розвитку житлово-комунального господарства в Україні

Сучасний стан розвитку підприємств  житлово-комунального господарства України  перебуває у надзвичайно складних умовах. Саме тому реформування ЖКГ  є однією з найбільш актуальних проблем, оскільки стосується інтересів як населення, так і всього народного господарства України.

Оцінці сучасного стану  вітчизняних підприємств і всього господарського комплексу країни присвятили свої роботи багато економістів у  нашій країні та за її межами. Серед  них визначальними є Волинський Г., Качала Т., Шевська О. та інші. У  їхніх працях багато уваги звернуто на особливості організаційно-економічного механізму підвищення ефективності в комунальному господарстві України  в умовах формування ринкових відносин.

Житлово-комунальне господарство є найбільш технічно відсталою галуззю  економіки з багатьма проблемами, які останнім часом особливо загострилися. Головна проблема цього пов'язана  з експлуатацією малоефективного  обладнання, про що свідчать такі факти: фізична спрацьованість інженерних систем становить 50 %; третина водопровідних  мереж повністю замортизована або  перебуває в аварійному стані; понад 20 % каналізаційних мереж потребує заміни; більш, ніж 17 % води, яку подано споживачам, не відповідає вимогам чинного стандарту; у тепловому господарстві експлуатується близько 10 тис. низькоефективних котлів та понад 2 тис. середніх котлів, що вичерпали  термін експлуатації або зняті з  виробництва; 500 км теплових мереж перебуває  в аварійному стані; близько 40% очисних  потужностей потребують відновлення  або вдосконалення; чверть водопровідних  очисних споруд і кожна п'ята  насосна станція відпрацювала нормативний  термін амортизації; фактично амортизовано половину насосних агрегатів, з яких 40 % потребують цілковитої заміни. Експлуатація морально і фізично застарілого  обладнання призводить до надмірних  витрат палива та значного забруднення  навколишнього середовища.

Не менш важливою проблема є недосконалість порядку формування тарифів, непрозорість формування цін/тарифів за послуги та поточної діяльності підприємств ЖКГ; невідповідність розмірів платежів за користування житлом фактичним витратам на його утримання; погана керованість, неконтрольованість, низька якість роботи підприємств житлово-комунальної галузі та послуг, що ними надаються; недосконалість діючої системи фінансування робіт, пов’язаних з обслуговуванням і модернізацією житлового фонду; високий ступінь регіональної диференціації стану забезпеченості та якості надання житлово-комунальних послуг.

У системі житлово-комунального господарства існує проблема невідповідності  наявних інфраструктурних потужностей  зростаючим вимогам та потребам. Недосконалість нормативно-правового регулювання  діяльності галузі, насамперед у сфері  диверсифікації постачальників послуг створює неефективну систему  управління, злиття замовника і підрядника і водночас розрив між споживачем і замовником послуг.

Існує також високий рівень монополізації сфери надання  житлово-комунальних послуг, що призводить до слабкого розвитоку конкуренції  у цьому секторі.

Ще однією проблемою, яка  має негативний вплив на ефективність діяльності підприємств житлово-комунального господарства, є масова несплата за надані послуги. Найбільшим боржником  за спожиті послуги є населення. Основна причина цього криється у відсутності жорстких санкцій  за несплату отриманих комунальних  послуг. Вагомим чинником, що негативно  позначається на ефективності діяльності підприємств житлово-комунального господарства, є незадовільний стан інфраструктури. Головною причиною цього  є брак коштів на фінансування інфраструктурних проектів.

Як бачимо з вищеперерахованого проблем у сфері українського житлово-комунальному господарстві є  більше, ніж достатньо. Саме тому уряду, та й загалом країні прийдеться докласти чималих зусиль для покращення такої  ситуації.

Перш за все необхідно  створити, відсутню на даний момент, ефективну нормативно-правову базу, яка б змогла не просто регулювати відносини в житлово-комунальній  сфері, а й сприяти приходу  в цю галузь інвестора шляхом встановлення нормальних механізмів вкладення коштів і їх повернення з прибутками.

Потрібно спрямувати зусилля  щодо розвитку державного регулювання  діяльності природних монополій  на ринку комунальних послуг. Для  цього треба сформувати державну житлову політику; удосконалити систему  фінансування житлово-комунального господарства, оплату житла і комунальних послуг та системи соціального захисту  населення, здійснити ефективну  тарифну політику. Створенню розвинутого  конкурентного середовища на ринку  обслуговування житла, у тому числі  впровадження комплексної реконструкції  кварталів (мікрорайонів) застарілого  житлового фонду із залученням інвесторів-забудовників на конкурсних засадах допоможе здійснити  демонополізація житлово-комунального господарства.

Підвищення ефективності використання енергоносіїв та інших  ресурсів, радикального зниження енергоємності  виробництва, підвищення енергоефективності будинків, створення стимулів та умов для переходу економіки на раціональне  використання та економне витрачання енергоресурсів – необхідні елементи для реабілітації української житло-комунальної  сфери.

Ефективним буде також  вдосконалення організаційних структур управління в сфері ЖКГ; технічне переоснащення житлово-комунального господарства, наближення до вимог  Європейського Союзу показників використання енергетичних і матеріальних ресурсів на виробництво житлово-комунальних  послуг.

Отже, роблячи висновок можна  сказати, що існує нагальна потреба  реформування економічних відносин підприємств житлово-комунального господарства України. Нововведення в  житлово-комунальній сфері повинні  відповідати нормам у розвинених країнах, які ґрунтуються на раціональному поєднанні централізації і децентралізації, тому що саме вони зможуть дати позитивні результати, які не будуть гальмувати, а активізують ринок послуг і покращать  умови життя споживачів. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури 

 

1.     http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1569-12.

2.     http://pidruchniki.ws/1842112039199/ekonomika/kaznacheyske_

obslugovuvannya_mistsevih_byudzhetiv_vidatkami

     3.  http://www.gorod.cn.ua – Поліський фонд про проблеми житлово-комунальної сфери.

4.     http://zakon.rada.gov.ua – Розпорядження Про схвалення Концепції

розвитку державно-приватного партнерства у житлово-комунальному

господарстві від 16 вересня 2009 р. N 1184-р. Київ.

5.     Волинський Г. Про деякі напрями реформування житлово-комунального

господарства / Г.Волинський // Економіка України. – 2009. – №8. – с. 78-84.

6.       Качала Т. Реформування житлово-комунального господарства в контексті

регіонального розвитку / Т.Качала // Економіка України. – 2010. –№9. –  с.84-93.

7. Шевська О.І. Механізми фінансового оздоровлення житлово-комунального господарства України / О.І.Шевська // Економіка та держава. – 2009. – №2. – с.94-97.
8. Закон України  «Про місцеве самоврядування  в Україні»  від 21.05.1997р. №280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України.— 1997. —№24 – С.379-429.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фінансові ресурси комунальних підприємств  за їх видами.