Отчет по практике в ООО "ПриватБанк"

                Форми забезпечення кредитів , їх особливості

     Умови та порядок укладення кредитної угоди 
     Кредитні правовідносини між кредитором і позичальником регламентуються на підставі кредитних договорів. 
Кредитний договір - це юридичний документ, що визначає взаємні обов'язки і відповідальність між банком і клієнтом з нагоди одержання останнім кредиту. Кредитний договір укладається тільки в письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньому порядку. Кредити надаються після укладання кредитного договору. Умови договору визначаються для кожного клієнта індивідуально, з тим щоб ступінь ризику був мінімальний. Зміст і перелік умов кредитного договору визначаються за згодою сторін і включають розмір кредиту, умови надання і погашення позичок, розмір відсоток за кредит та інші умови, які не суперечать чинному законодавству. 
        На практиці комерційні банки розробляють типові форми кредитних угод, основними положеннями яких є: 
1. Опис суб'єктів угоди - визначається, хто позичальник, хто кредитор, при цьому визначаються юридичні права сторін, що підписують договір. 
2. Опис умов кредитування - вказуються сума і строк кредиту, порядок його видачі та погашення. Банк перевіряє обгрунтованість замовленої суми кредиту і вносить поправки до неї з урахуванням залучення власних коштів позичальника. Конкретний строк користування кредитом встановлюється на основі оборотності цінностей, що кредитуються, та окупності понесених витрат. Погашення кредиту передбачається на конкретну дату або в розстрочку. 
3. Зобов'язання позичальника повернути суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом. Банк визначає відсоткові ставки залежно від таких чинників: попиту і пропозиції, що склались на кредитному ринку, рівня облікової ставки НБУ, характеру наданого забезпечення, строків користування позикою, ризику заходу, що кредитується тощо. Розмір плати за кредит встановлюється з таким розрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку по залученню коштів, витрати на ведення банківської справи та забезпечувала отримання відповідного прибутку. 
4. Опис забезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є частинами кредитного договору (договір застави, гарантії, поручительства, страхова угода). 
5. Обмежувальні умови, до яких відносяться: захисні та негативні. 
          Захисні статті - це перелік дій чи умов, яких повинен дотримуватись позичальник протягом дії кредитного договору (зобов'язання періодично подавати банку звітну документацію, надавати працівникам банку інформацію про свою господарську діяльність). 
Негативні статті - це список умов, які не повинен допустити позичальник (заборона отримання додаткових кредитів, передачі в заставу третім особам активів, надання гарантії, невиплати дивідендів, заробітної плати вище встановленого рівня, злиття з іншими компаніями); 
6. Права суб'єктів угоди. Банк залишає за собою право вимагати дострокового погашення кредиту у випадку порушень умов кредитної угоди. Позичальник може домагатися перенесення строків погашення позички, підвищення суми позички, права достроково погашати кредит. 
7. Санкції за порушення умов угоди. Порушення з боку позичальника умов кредитної угоди карається шляхом стягнення пені, яка нараховується на суму боргу або на суму кредиту, або на суму порушення. Банк може заперечити проти надання наступної суми кредиту, вимагати дострокового погашення кредиту, відмовитись від подальшого співробітництва з клієнтом, ініціювати процедуру банкрутства підприємства. Порушення умов кредитної угоди з боку банку так само тягне за собою фінансові санкції. В угоді можна зазначити, хто буде відшкодовувати витрати на вирішення спорів. 
8. Строк набуття угодою чинності. 
9. Можливості зміни умов угоди. 

10. Юридичні адреси суб'єктів угоди, підписи уповноважених осіб, скріплені печатками. 
Договір укладається на один рік і більш тривалий термін, якщо клієнт користується кредитами постійно або об'єктом кредитування є основні засоби, або на більш короткий термін при тимчасовій потребі в коштах або наданні окремого кредиту.

 

               Форми забеспечення кредитів ,їх особливості

     Основна маса кредитів надається банками під забезпечення. Існує кілька способів забезпечення кредитів різними видами майна клієнта або фінансовими зобов¢язаннями третьої сторони. Всі форми забезпечення кредиту (майно, зобов¢язання) повинні задовільняти таким вимогам:

   ¾ висока ліквідність, тобто можливість активів до конвертування у грошову форму;

   ¾ здатність до тривалого зберігання (як мінімум протягом періоду кредитування);

   ¾ стабільність цін на заставне майно;

   ¾ низькі витрати на зберігання і реалізацію застави.

      Розмір кредиту під заставу визначається у відсотках від ринкової вартості застави на момент укладання кредитної угоди. Залежно від виду майна заставна оцінка може становити від 60 до 90%. Перевищення ціни застави над сумою кредиту є гарантією компенсації ризику втрати на випадок зниження ціни застави.

          Формами забезпечення кредитів можуть виступати:

1. Застава  майна, що належить позичальнику  на правах власності або делегування  права власності, на яке згідно чинного законодавства може бути накладено стягнення; застава оформляється у вигляді угоди про заставу у відповідності із законом “Про заставу”. До заставної угоди обов¢язково додаються:

¾ опис майна, що передаєтья під заставу;

¾ акт  передачі майна під заставу.

             Заставне право ¾ це речова претензія на чуже майно, або претензія на право отримати компенсацію від реалізації заставного майна, якщо боржник не в змозі погасити свої зобов¢язання. Така застава має забезпечити не лише повернення самої позики, а й виплату відповідних відсотків та штрафів, передбачених договором. Заставне право передбачає, що заставне майно з дозволу боржника передається кредиторові. Згідно з цим актм майно безпосередньо переходить у володіння кредитора, а боржник залишається формальним власником заставного майна. Коли позичальник неспроможний виконати свої зобов¢язання, банк має право продати заставне майно і за рахунок реалізованих коштів задовільнити свої вимоги.

        Розрізняють заставне право на рухоме і нерухоме майно.Приймаючи товарні запаси під забезпечення позики, банк придбає право власності на заставне майно, але водночас він залишає за позичальником це забезпечення для його подальшого використання. Банку вигідно, щоб позичальник експлуатував заставне майно, отримував доходи і мав змогу з цих доходів виплачувати відсотки і повертати позику. Однак така передача заставленого майна пов¢язана з певним ризиком. Якщо під заставу передаються дорогі речі, які легко транспортуються та довго зберігаються, наприклад, дорогоцінні метали або прикраси, цінні папери, то вони передаються на зберігання у сейфи банку. Якщо за технічних причин це неможливо, то заставлене майно може зберігатись у спеціальних сховищах (це стосується зерна, металів у злитках тощо).

     Заставне право на нерухоме майно.

       У даному разі під забезпечення кредиту банк бере зобов¢язання щодо нерухомості (іпотеку).

Іпотека (hypothecation) ¾ це особисте заставне право  на земельні ділянки, будівлі та споруди. Ця форма забезпечення кредиту має ряд переваг;

¾ по-перше, технічно неможливо здійснити передачу заставленого майна;

¾ по-друге, виключається повторна застава майна  третій особі.

     При оформленні іпотеки власник нерухомого майна отримує кошти від кредитора. При цьому боржник зобов¢язується вчасно погасити позику, в іншому разі за рішенням суду борг буде погашено за рахунок коштів, що надійдуть від реалізації заставленого майна.

    Цінні папери.

     Перед видачею позики під цінні папери банку необхідно врахувати ряд факторів: можливість реалізувати заставу, кредитоспроможність емітента та інші. Надаючи позики під цінні папери, банк здійснює періодичні перевірки з метою з¢ясування можливості реалізації цінних паперів у разі необхідності.      Витрати на зберігання цього виду застави незначні, оскільки, як правило, цінні папери зберігаються на спеціальному рахунку депонування цінних паперів. Нескладна і вартісна оцінка заставленого майна. Узв¢язку з тим, що вимірювання вартості цінних паперів відбувається тільки на фондовій біржі, банку досить просто оцінити їх заставну вартість. Вона визначається дещо нижчою за біржовий курс перш за все на підставі можливих коливань курсу.

        Передача контрактів.

  Предача контрактів як форма забезпечення застосовується при кредитуванні будівельних компаній або фірм, які здійснюють регулярне постачання товарів (послуг) за контрактом. Позичальник передає контракт кредитору, внаслідок чого надходження від замовника (покупця) на оплату контрактних робіт (товарів, послуг) зараховуються на погашення позичкової заборгованості.

 Передача  дебіторської заборгованості.

               Цесія дебіторської заборгованості полягає у передачі банку рахунків за доставлені позичальником товари (виконані роботи, послуги), які підлягають оплаті. Розрізняють дві форми цесії:

¾ без  повідомлення дебіторів;

У цьому  разі грошові надходження від  дебіторів передаються банку  позичальником.

¾ з  повідомленням дебіторів;

         У цьому випадку дебітори здійснюють платежі безпосередньо банку.

Неформальна передача (цесія) зобов¢язань як гарантія банківських вимог має у порівнянні із заставним забезпеченням ряд технічних переваг, у першу чергу тому, що за неї немає проблем, пов¢язаних зі зберіганням заставного майна.

     Забезпечення дорогоцінними металами. Як застава приймаються монети, зливки, вироби із золота, срібла,платини, дорогоцінні камені та ін. Цей спосіб забезпечення кредиту в сучасний період використовується досить рідко.

      Комерційні банки країн з розвинутою ринковою економікою використовують й інші види застави. Зокрема, при наданні позичок індивідуальним позичальникам як застава приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні вклади, вимоги на виплату заробітної плати, при кредитуванні підприємств видобувних галузей ¾ корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів, при кредитуванні фермерських господарств ¾ урожай (зібраний або “на корені” за умови його застрахування).

      Гарантія і поручительство. Однією із форм забезпечення кредиту може бути гарантія або поручительство.

Гарантія  ¾ це письмове зобов¢язання третьої особи (гаранта) погасити борг позичальника якщо настане гарантійний випадок. Гарантія банку розядається як самостійне зобов¢язання гаранта перед банком, яке в правовому відношенні не залежить від інших договірних зобов¢язань. Претензії банку, який отримав гарантію, можуть бути реалізовані у разі, якщо станеться гарантійний випадок. Відносини позабезпеченню кредитного договору гарантією можуть бути оформлені у_вигляді гарантійного листа, наданого організацією ¾ гарантом. У цьому випадку банк-кредитор зобов¢язанитй письмово повідомити гаранта про прийняття гарантійного листа як забезпечення кредиту. В цьому повідомленні банк-кредитор зазначає найменування позичальника, дату і номер кредитного договора, розмір забезпеченої вимоги (суму позики, відсотки за її користування).

       Гарантія може бути забезпечена або незабезпечена. Комерційним банком, як правило, необхідно наполягати на забезпечену гарантію, щоб підтвердити зобов¢язання гаранта; при цьому банк-кредитор може вимагати від гаранта відповідного забезпечення. У випадку забезпеченої гарантії застава періодично контролюється банком аналогічно як при забезпеченні кредиту.

       Гарантії можуть бути обмежені та необмежені, тобто видаватись на певну частку кредиту або на всю його суму. У випадку неогбмеженої гарантії гарант зобов¢язується перед банком-кредитором погасити всю заборгованість позичальника. Необмежені гарантії, як правило, не забезпечені.

Гарантами можуть бути суб¢єкти господарської  діяльності, які мають стійке фінансове положення; установи банківської та парабанківської систем, а також держави. Банківські гарантії широко використовуються при міжнародних кредитно-розрахункових відносинах у вигляді акцепту, авалю та гарнтійних листів.

             Порядок оформлення кредитів,укладання кредитних договорів

     Кредитні взаємовідносини банку і суб'єкта господарської діяльності регулюються кредитним договором, який укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі після згоди банку на видачу позики позичальнику.

     Але до укладання кредитного договору позичальник, який бажає отримати в банку, що його обслуговує, кредит, з'ясовує в цьому банку (в усних переговорах з відповідними працівниками банку) можливість позитивного вирішення цього питання. Отримавши позитивну відповідь, позичальник звертається в банк офіційно з клопотанням-заявою, де вказує мету отримання кредиту, його суму, строк використання, передбачене забезпечення, економічну характеристику заходів, що кредитуються, і джерела погашення кредиту.

     Разом з клопотанням-заявою позичальник подає банку такі документи:

• техніко-економічне обґрунтування кредитованого заходу;

• копії  контрактів (договорів) між продавцем  і покупцями;

• копії  договорів оренди землі, приміщень, обладнання тощо;

• розрахунки очікуваних доходів від здійснення кредитованого заходу, за рахунок яких сплачуватиметься майбутній кредит;

• бухгалтерські  й фінансові звіти (форма № 1 "Баланс підприємства", форма № 2 "Звіт про фінансові результати", форма  № 3 "Звіт про рух грошових коштів", форма № 4 "Звіт про власний капітал") за звітний рік і квартал;

• виписки  за рахунками позичальника, відкритими в інших банках;

• висновки аудиторських фірм про фінансовий стан позичальника;

• договір  застави, поручництва, гарантії, страхування (один з цих документів або кілька за вимогою банку);

• бізнес-план нового здійснюваного заходу;

• розрахунки надходження і витрачання грошових коштів;

• розрахунок одержання та розподілу прибутку.

      У разі потреби банк може вимагати від позичальника інші документи і відомості, які підтверджують економічне становище підприємства, його платоспроможність і забезпечення повернення кредиту.

Позичальник, який не є клієнтом банку, подає йому додатково такі документи:

• статут підприємства, зареєстрований і затверджений у встановленому порядку;

• засновницький  договір;

• свідоцтво  про реєстрацію;

• довідку  про перебування на обліку в податковому  органі;

• завірену у встановленому порядку картку із зразками підписів осіб, які мають  право розпоряджатися коштами на рахунку.

         Оформляючи одержання довгострокового кредиту на фінансування капітальних витрат, позичальник подає в банк документи, необхідні для відкриття кредитування капітальних вкладень, а також контракт на побудову, договори на постачання необхідного виробничого обладнання, документи на відведення земельної ділянки (землекористування), проектно-технічну документацію на заходи, які здійснюватимуться, основні техніко-економічні показники проекту, бізнес-план, розрахунок дохідності та окупності капітальних витрат, що кредитуються, та ін.