Принципи, методи оподаткування. Основи правового регулювання фінансового ринку в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

Харківський національний автомобільно-дорожній університет

 

 

Центр заочного навчання

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 

 

з дисципліни “Фінанси”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка 

гр. Еаз 31

Боцман Інна

Перевірив:Маликов В.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків

2014

 

Принципи оподаткування

 Використання податків  в якості головного джерела  доходів держави вимагає розробки  певних правил. Ці принципи оподаткування  найбільш яскраво сформулював  у ХVIII ст. Адам Сміт.

Виділяють чотири найважливіших принципи: справедливість, визначеність, зручність та економія. Розуміння справедливості залежить від історичного етапу розвитку, соціального статусу людини, його політичних поглядів. А. Сміт вважав справедливими такі податки, які є загальними і враховують платоспроможність платника.

Принцип визначеності Сміт пояснює наступним чином: «Податок, який зобов'язується сплачувати кожна окрема особа, повинен бути достатньо визначений, а не довільний. Термін сплати, спосіб платежу, сума платежу - все це повинно бути ясно і виразно для платника і для всякого іншого особи », бо невизначеність оподаткування є більшим злом, ніж нерівномірність оподаткування.

Принцип зручності припускає, що податок повинен стягуватися тоді і таким способом, коли і як платнику найзручніше його платити.

Принцип економії: «Кожен податок має бути так задуманий і розроблений, щоб він брав і утримував із кишень народу якомога менше понад те, що він приносить державному казначейству». Даний принцип розглядається як чисто технічний принцип побудови податку. Трактується він так: витрати по стягуванню податку повинні бути мінімальними у порівнянні з доходом, який приносить цей податок.

У світовій практиці на даний момент склалися чотири основні принципи оподаткування:

1.Принцип вигоди - платники мають обкладатися податком в такому ступені, в якому вони використовують програми, що фінансуються за рахунок податків.

2.Принцип платоспроможності - розмір податку має співвідноситись з величиною доходу та багатства платника податку.

3.Справедливості за горизонталлю - рівні за доходами та ступеню використання державних програм платники податку мають сплачувати і рівні податки.

4.Справедливості за вертикаллю - якщо соціально та економічно рівні платники податків сплачують рівні податки, нерівні мають сплачувати - нерівні.

Проаналізувавши практику побудови податкових систем та принципів їх формування у економічно розвинених країнах, можна сформулювати основні засади ефективного оподаткування:

Ø Сума сплаченого податку завжди має дорівнювати вартості благ і послуг, які платникові надає держава.

Ø Усі податки повинні мати цільове призначення, тобто стягуватися під конкретний вид державних витрат.

Ø Знеособлений податок дає можливість непродуктивного його використання урядом.

Ø Платники податків мають бути поінформовані урядом, на які цілі були використані їх податки.

Ø Нові податки мають запроваджуватися лише для фінансування відповідних витрат, але не для ліквідації бюджетного дефіциту.

Ø Об’єктом оподаткування має виступати лише дохід а не його джерело й не розмір витрат.

Ø Податок має бути пропорційним доходу, але прогресія оподаткування не повинна перевищувати розумного оптимуму, що дорівнює 1/3 загального доходу.

Ø Умови оподаткування мають бути простими та зрозумілими платникам податків.

Ø Податок слід стягувати у зручний для платника час й прийнятним для нього методом, при цьому слід враховувати дешевизну стягування податків.

В складній соціально-економічній ситуації, що склалася в сучасному світовому господарстві, точне дотримання цих принципів є неможливим. Тому сучасні податкові системи - це завжди компроміс між принципами оподаткування та політичною владою.

В Україні таких компромісів немає і тому податкова політика базується на таких засадах:

1)стимулювання підприємницької  виробничої діяльності та інвестиційної  активності - запровадження пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованої на розвиток виробництва;

2)обов’язковість - впровадження норм із сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), що визначені на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період, і встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

3)рівнозначність та пропорційність - стягнення податків з юридичних осіб здійснюється у певних пропорціях від отриманого прибутку та забезпечується сплата рівних податків і зборів (обов’язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів - на більші статки;

4)рівність - недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання (юридичним та фізичним особам, включаючи нерезидентів) при визначенні обов’язків із сплати податків і зборів;

5)соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом впровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі і надвисокі доходи;

6)стабільність - забезпечення сталості податків і зборів (обов’язкових платежів) та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

7)економічна обґрунтованість - встановлення податків і зборів (обов’язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки і фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості видатків бюджету з його доходами;

8)рівномірність сплати - встановлення термінів сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів в бюджет для фінансування видатків;

9)компетенція - встановлення та відміна податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно із законодавством про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною радою АРК та сільськими, селищними, міськими радами;

10)єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів із обов’язковим визначенням платника податку і збору, об’єкту оподаткування, джерела сплати податку і збору, податкового періоду, ставок податку і збору, термінів і порядку сплати податку, підстави для надання податкових пільг;

11)доступність - забезпечення доступності норм податкового законодавства для платників податків і зборів.

 

Методи оподаткування.

 МЕТОД ОПОДАТКУВАННЯ - порядок зміни ставки податку залежно від зростання податкової бази.

Виділяють чотири основних М.М.: рівне, пропорційне, прогресивне і регресивне оподаткування.

РІВНЕ ОПОДАТКУВАННЯ - метод оподаткування, коли для кожного платника встановлюється рівна сума податку. Інакше - це подушне оподаткування (самий древній і простий вигляд). Цей метод не враховує майнового становища і тому застосовується у виняткових випадках.

Приклад - деякі цільові податки.

РЕГРЕСИВНЕ ОПОДАТКУВАННЯ - (від лат. Regressus - зворотний рух) - порядок оподаткування, при якому з ростом податкової бази відбувається скорочення розміру податкової ставки (тобто норма оподаткування зменшується в міру зростання доходу платника податків). Має місце, коли розмір податку зафіксований не у відсотках від доходу, а у твердій сумі. Прогресивне оподаткування - порядок оподаткування, при якому з ростом податкової бази зростає ставка податку. Використовується у багатьох країнах,

ПРОПОРЦІЙНЕ ОПОДАТКУВАННЯ - метод оподаткування, при якому для кожного платника дорівнює ставка (а не сума) податку. Ставка не залежить від величини доходу (податкової бази). З ростом бази податок зростає пропорційно. Аналіз практики оподаткування за останні роки дозволяє зробити висновок про те, що до недавнього часу фінансовими і податковими органами переважно використовувалися методи контролю і примусу, тепер же достатньо активно поряд з ними здійснюється інформування, консультування та виховання налогообязанних осіб. Це означає, що податкова політика більшою мірою стала враховувати інтереси платників податків. Інформування чи податкова пропаганда передбачає цілеспрямовану діяльність фінансових та податкових органів щодо доведення до платників податків інформації, необхідної їм для правильного виконання податкових обов'язків. У даному випадку мається на увазі інформація про діючі податки і збори, порядок їх обчислення і терміни сплати і т.п. Встановлено, що інформація і копії законів, інших нормативних правових актів про встановлення, зміну та скасування регіональних і місцевих податків повинні направлятися органами державної влади суб'єктів а також у відповідні фінансові та податкові органи. Що стосується виховання, то воно в рамках проведеної податкової політики має своєю метою прищеплення платникам податків усвідомленої необхідності сумлінного виконання ними своїх податкових обов'язків і передбачає здійснення просвітницької роботи з роз'яснення необхідності оподаткування для держави і суспільства. З урахуванням викладеного, державну податкову політику можна визначити як сукупність організаційно-правових заходів, здійснюваних наділеними відповідною компетенцією органами державної влади за допомогою використання специфічних методів з метою створення ефективної, справедливої ​​і економічно обгрунтованої податкової системи, що відповідає фінансовим інтересам держави і суспільства.

 

Основи правового регулювання фінансового ринку в Україні

Система правових актів та органів, що забезпечують регулювання фінансового ринку . 

  Структура органів державного регулювання фінансового ринку України в цілому та нагляду за ринками фінансових послуг має наступні рівні:

1. законодавчий рівень - Верховна Рада України;
2. виконавчий рівень:

 

• Президент України, Кабінет Міністрів України;
• центральні органи виконавчої влади загального регулювання та нагляду - Антимонопольний комітет України, Державна податкова адміністрація України, Державний комітет статистики.
• спеціалізовані центральні органи виконавчої влади - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національний банк України, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг (Держфінпослуг);
• органи місцевого самоврядування - органи державної реєстрації суб'єктів господарської діяльності.

 

   Органи, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.  
   Відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг": 

  Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється:

• щодо ринку банківських послуг - Національним банком України;
• щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів - Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;
• щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг - Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

 

   Державна комісію з регулювання ринків фінансових послуг України - центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом. Комісія є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.  

  Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Державна комісію з регулювання ринків фінансових послуг з метою співпраці та координації своєї діяльності зобов'язані проводити оперативні наради не рідше одного разу в квартал або частіше на вимогу одного з керівників цих органів. За результатами зазначених нарад складаються відповідні протоколи та/або укладаються міжвідомчі угоди. Рішення, які містяться у зазначених протоколах та угодах, обов'язкові для розгляду та впровадження кожним з органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.  

Державна комісію з регулювання ринків фінансових послуг є центральним органом виконавчої влади, який працює за колегіальним принципом.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг складається з Голови, заступників Голови та не менше трьох членів- директорів департаментів (далі - директори департаментів), яких призначає на посади та припиняє їх повноваження на цих посадах Президент України.  

Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом.

Регулювання ринку цінних паперів  

  Основний закон - "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30.10.1996 р.

Закон визначає правові засади державного регулювання на ринку цінних паперів, державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних.

В законі вказана мета та форми державного регулювання.  
   До форм державного регулювання належать: