Природа та сутність податку на прибуток

Цей порядок віднесення матеріально-виробничих запасів на валові витрати може мати й інші небажані наслідки. Наприклад, придбані матеріальні цінності можуть бути використаю в подальшому на потреби будівництва, реконструкції, модернізації ремонту та інше, пов'язане з поліпшенням .основних фондів, ви­трати на які. в тому числі й матеріальні не включають­ся до складу валових витрат. Зрозуміло, що це можна відрегулювати і в бухгалтерському, і в податковому обліку. Але це не збігатиметься в часі, — адже ми вже збільшили валові витрати, а значить зменшили прибу­ток і, відповідно, податок на цей прибуток. А врегулю­вання може здійснюватися із значним відривом.

Запропонована методика визначення суми оподат­ковуваних прибутків (до­ходів) спричинила новий вид обліку, так званий по­датковий облік, за допомо­гою якого акумулюються доходи й витрати. Як ре­зультат, визначається сума, яка підлягає оподаткуванню. Водночас на підприєм­ствах необхідно паралельно вести і бухгалтерський облік згідно з раніше прийнятою методикою, головне місце в якій посідає облік і визначення витрат шля­хом калькулювання собівартості продукції. А з прий­няттям Верховною Радою України проекту Податко­вого кодексу передбачається окремо вести фінансо­вий облік і управлінський.

Закономірно виникає запитання: де ж тут спро­щення для платника податків? Нема спрощення і для працівника податкової служби. Адже він пови­нен підняти всі первинні документи за операціями доходів і витрат, пересвідчитись у тому, що їх пра­вильно й повністю відображено в податковому облі­ку, а вірніше, в додатках до декларації про прибуток підприємств, і водночас вишукувати облікову ін­формацію в бухгалтерському обліку.

Щодо встановлення єдиної ставки оподат­кування прибутку підприємства в розмірі 30 відсот­ків. Ця «зрівнялівка» порушує принцип справедли­вості при оподаткуванні платників податків. Тут не можна не погодитися з думкою Голови ДПА України Миколи Азарова, висловленою у статті «Податкова політика в Україні: принципи і реалії» («Вісник по­даткової служби України», № 15/98), що рівень по­даткової ставки повинен установлюватися з ураху­ванням можливостей платників податків, тобто рів­ня його доходів. Ці можливості мають полягати, на нашу думку, не лише в тому, щоб одержати макси­мальний зиск, а і в тому, щоб задовольнити насущні потреби суспільства. Такий виробник наперед знає, що він випускає продукцію низької рентабельності, реалізуючи її за доступними цінами. Наприклад, в Ужгородському районі Закарпатської області ще не так давно вдосталь випускалося харчових продуктів, зокрема молочних. Але в останні роки через низьку рентабельність і навіть збитковість при 30-відсотковій ставці оподаткування прибутку    населення району залишилася без цих продуктів.

Подібне спостерігається також з виробництвом ін­ших видів украй необхід­ної продукції, а також з на­данням послуг, робіт тощо.

Диференційований під­хід при оподаткуванні прибутку підприємств. між іншим, є характер­ним для всіх розвинутих країн. Наприклад, вчені США Ейсан Нікбахт і Анжеліко Іроппеллі у своєму підручнику «Фінанси», виданому в українському пе­рекладі у 1993 році, наводять дані які свідчать про те, що в США залежно від зростання рівня доходу то­го чи іншого підприємства відповідно зростає й рі­вень ставки оподаткування — від 15 до 46 відсотків.

Марія Бандиба привертає увагу до деяких нововве­день у проекті Кодексу.

По-перше, йдеться про ст. 2090 «Порядок обліку доходів та витрат». У п. 1 цієї статті наголошується:

«...платник податку повинен вести точний і своє­часний облік доходів і витрат на підставі даних фі­нансового обліку, підтверджених відповідними до­кументами, і відносити доходи і витрати до відповід­них звітних періодів, у яких вони були отримані або проведені відповідно до методу нарахувань». Зрозу­міло, що в загальному потоці реформ, що здійсню­ються сьогодні в нашій країні, певне місце посідає й реформування господарського обліку. З цього при­воду є постанова Кабміну України «Про затверджен­ня програми реформування системи бухгалтерсько­го обліку із застосуванням міжнародних стандар­тів». Ймовірно, що ця реформа включатиме і веден­ня фінансового обліку. Але у кас його поки що немає. Програму реформування бухгалтерського обліку передбачається завершити до грудня 2001 року, а проект Податкового кодексу «вести в дію з 01.01.2000 р. Часу залишилось обмаль. А введення фінансового обліку вимагатиме щонайменше півтора-два роки. Адже для цього необхідно розробити нормативну базу, яка складається із загальних поло­жень про фінансовий облік, плану рахунків та інст­рукції до нього, облікові документи і реєстри та форми звітності з поясненнями до їх складання. Усе це має бути доведено до підприємств завчасно.

Якщо чинний Закон «Про оподаткування прибут­ку підприємств» складається з 22 статей, то в проек­ті Податкового кодексу цьому питанню відведено. вже 12 глав, 123 статті. Зрозуміло, що без викорис­тання комп'ютера тут не обійтись. Але нам відомо, що в Закарпатті, наприклад, комп'ютери є на двох відсотках підприємств платників податків. Навряд чи краще становище і в інших областях України. А бухгалтерам запам'ятати й використати всю інформацію, яку закладено до проекту, при надходженні великої кількості іншої інформації бу­де не під силу.

На думку податківців удосконалення законодав­ства з оподаткування при­бутку (доходу) підпри­ємств має бути спрямова­ним не лише на окремі, фрагментарні питання, а на весь спектр, який становить систему оподаткуван­ня. До того ж, це удосконалення має привести до кар­динальних змін визначення об'єктів оподаткування, порядку визначення податкових ставок, умов надання та використання податкових пільг, порядку визначен­ня прибутку (доходу) й нарахування на нього податку.

Потребує кардинального перегляду і діюча систе­ма контролю за нарахуванням і сплатою податку на прибуток підприємства.

Пропозиції щодо вдосконалення оподатку­вання прибутку (доходу) підприємств зводяться до такого.

По-перше, необхідно встановити такі об'єкти опо­даткування:

а) прибуток від реалізації продукції (робіт, по­слуг) власного основного, допоміжних і обслугову­ючих виробництв; 

б) прибуток від реалізації зайвих основних фон­дів. товарно-матеріальних цінностей, товарів;  

в) доходи від операцій з цінними паперами, ва­лютними цінностями, борговими зобов'язаннями та всіх інших, перелічених грядках 2—9 чинної «Де­кларації про прибуток підприємств».

Встановлення об'єктом оподаткування прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) власного ви­робництва сприятиме насамперед унеможливленню випуску неврахованої продукції, тобто прихованого доходу, що підлягає оподаткуванню, а отже, спри­ятиме росту надходжень до бюджету.

Запровадження як об'єкта оподаткування прибутку від основної діяльності під­приємства вимагатиме повернення до обліку та кон­тролю за формуванням собівартості продукції, а та­кож необхідності калькулювання як усієї, так і окре­мих видів продукції (робіт, послуг) за плановою і фактичною собівартістю. Введення такого обліку і контролю взагалі, і для податкової практики зокре­ма, не викликає жодних труднощів, оскільки з цього питання напрацьовано достатню кількість норматив­них документів.

По-друге, щодо ставок оподаткування прибутку (доходу) підприємств  вважається за доцільне вста­новити:

а) з прибутку від реалізації продукції (робіт, по­слуг) основної допоміжної і обслуговуючої вироб­ничої діяльності — диференційовані ставки залеж­но від рівня прибутковості підприємства;

б) з прибутку від реалізації зайвих основних фон­дів, товарно-матеріальних цінностей і всіх видів до­ходів — єдину ставку.

Ці ставки оподаткування підприємств не можуть бути довгостроковими (як це рекомендують окремі науковці). Вони залежно від різних обставин можуть або зростати, або зменшуватися, але протягом податкового року мають бути незмінними. Податкова ставка може змінюватися від 0 до 45 відсотків. Для цьо­го можна використати методику, яка застосовується в США і яку запроваджено в Україні при нарахуванні прибут­кового податку з доходів фізичних осіб.

По-третє, вважається за доцільне пільги з оподатку­вання надавати лише за прибутком з основної діяль­ності шляхом зменшення податкової ставки. Надан­ня пільг за численними ознаками, які визначено в п. 1 ст. 1007 проекту Кодексу, може призвести до неправильного їх застосування і спричинити труд­нощі в їх нарахуванні.

Таблиця 3.   Пропоновані ставки та розмір податку.

Кілька, зауважень і пропозицій щодо порядку ви­значення оподатковуваного прибутку (доходу) під­приємств. Якщо Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв до 1 липня 1997 року, приділяв цим питанням достатньо уваги. то цього не можна сказати відносно чинного Закону, який перенесено до проекту Кодексу.

Порядок обчислення оподатковуваного прибутку в системному вигляді у проекті Кодексу, по суті. від­сутній. Він розпорошений по всіх статтях проекту, а це викликає немало запитань і непорозумінь.

Було б доцільним визначення прибутку (доходу), що є об'єктом оподаткування, викласти в од­ній статті, як це мало місце в ст. З («Об'єкт опо­даткування і порядок обчислення оподатковува­ного прибутку») в Законі України «Про оподатку­вання прибутку підприємств», який діяв до 1 лип­ня 1997 року.

Висновки.

На протязі всієї історії розвитку людства жодна держава не змогла існувати без податків. Не зможе і Україна, особливо без такого податку, як податок на прибуток підприємств. Але, на жаль, регулюючій функції цього податку як інструменту регулювання розвитку виробництва надається другорядне значення. Для нашої держави податок на прибуток підприємств – це насамперед важливе джерело наповнення бюджету. І справді, податок на прибуток впевнено тримає друге місце за сумами зборів після податку на додану вартість. Але Уряд не стоїть на місці і хоче збільшити надходження від цього податку насамперед за рахунок збільшення бази оподаткування.

Але треба пам’ятати паралельно йде збільшення кількості збиткових підприємств. При цьому про зменьшення податкового тиску на виробників вже майже не згадується. А податковий опит підказує головний принцип оподаткування : “Неможна різати курку, яка несе золоті яйця”, тобто якою б великою не була необхідність держави в фінансових коштах на покриття мислимих і немислимих витрат, податки не повинні підривати зацікавленість платників в господарській діяльності.

На мою думку, одним з елементів вдосконалення податкової системи України є те, що необхідно приймати нові закони, які б були призначені для нормального користування, а не для заплутування користувачів цих законів. Читаючи Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” 1997 року та відгуки про нього складається враження, що він був прийнятий не для нормального користування, а для всебічної критики, і єдина подяка на яку заслужили автори цього Закону така: “Спасибі, що не написали більше.”

Ким потрібно бути та скільки потрібно часу, щоб зрозуміти формуліровку пункту 5.5.2 Закону (зараз над нею мучаються платники): “віднесення  витрат  на  виплату  або   нарахування процентів  за  борговими  зобов'язаннями  у будь-якому податковому періоді дозволяється у сумі,  що не перевищує суми доходів  такого платника  податку  протягом звітного періоду,  отриманих у вигляді процентів,  збільшеної  на  суму,   що   дорівнює   50   відсоткам оподатковуваного  прибутку  звітного періоду,  без урахування суми отриманих процентів.” А тепер уявіть собі, що дану норму треба перекласти на англійську, німецьку або іншу іноземну мову та дати прочитати Вашим іноземним партнерам. Але  ж пункт 5.5.2. адресований саме підприємствам з іноземними інвестиціями.