Роль і місце фінансів в економічній системі

 До числа внутрішніх факторів  належать собівартість продукції, її якість, рівень організації  виробництва тощо. До зовнішніх  — система оподаткування, ліцензування, насиченість ринку товарами певної групи, платоспроможність покупців.

 Держава, використовуючи фінансові  методи, може регулювати темпи  й пропорції розвитку окремих  галузей економіки. Для цього  використовується насамперед податковий  механізм. Надаючи податкові пільги, вона сприяє збільшенню власних фінансових ресурсів підприємств, розширенню їхніх фінансових можливостей. Здійснюючи регулювання темпів розвитку певних галузей економіки, держава може створювати сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, а також ресурсів банківської системи та населення. Сприятливий інвестиційний клімат можна запроваджувати, зокрема, шляхом надання привілеїв в імпорті, створення офшорних зон, технополісів, спеціальних економічних зон тощо.

 Найзначніші можливості щодо використання фінансів підприємств для розвитку економіки закладені в удосконаленні організації та управління на самих підприємницьких структурах. Адже управління фінансовими ресурсами безпосередньо на підприємствах має досить слабку методичну й організаційну забезпеченість. В Україні немає досвіду управління фінансами підприємств на рівні виробничої структури в умовах ринку.

 Значно обмежує вплив фінансів  на розвиток економіки бартеризація  господарських зв'язків. Бартер як  антиекономічне явище є ознакою скорочення фінансових можливостей підприємства і водночас неконтрольованим перерозподілом фінансових ресурсів між господарськими структурами, а також фактором тінізації економіки. Для ліквідації бартерних операцій необхідно вжити рішучих заходів як економічного, так і адміністративного впливу. Одним із напрямків боротьби з бартером повинні стати штрафні санкції та застосування векселів.

 Державні фінанси, тобто насамперед  система бюджетів держави, в ринкових  умовах є одним із найдієвіших інструментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної сфери. Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і громадян за допомогою об'єктів оподаткування, ставок податків і пільг при оподаткуванні.[9]

 Значніші можливості є у  бюджету щодо впливу на темпи  та пропорції розвитку економіки  при фінансуванні саме з бюджету  і насамперед витрат на розвиток  економіки. Так, із бюджету здійснюється  фінансування операційних та  інших витрат на розвиток агропромислового комплексу, надаються дотації вугільній промисловості, спрямовуються капітальні вкладення в низку об'єктів загальнодержавного значення, фінансуються науково-технічні програми.

 За допомогою бюджету створюються  спеціальні економічні зони, які суттєво впливають на прискорення територіального розвитку економіки. Проте найбільше бюджет впливає на темпи та пропорції розвитку економіки завдяки фінансуванню соціальних витрат і науки. При цьому з бюджету фінансується підготовка кадрів, охорона здоров'я, збереження довкілля тощо. Звісно, що обсяги витрат із бюджету на науку відіграють вирішальну роль для розвитку економіки та соціальної сфери.

 Державні фінанси, тобто система  бюджетів держави, є на сьогодні  найрозвиненішими. Упродовж усіх  років утворення фінансової системи незалежної України у вдосконаленні підсистеми державних фінансів здійснено найрішучіших кроків.

 Це насамперед прийняття  Закону про бюджетну систему  України. Можна без перебільшення  вважати цей закон одним з  найпрогресивніших у Європі. Його справедливо називають ще фінансовою конституцією держави. Цей закон закріпив фундаментальні засади організації державних фінансів. Ним визначено ланки зведеного бюджету, чітко окреслено призначення та роль кожної з них. У цьому законі наведено перелік прав і обов'язків різних гілок влади щодо бюджету, виписана послідовність бюджетного процесу, визначено низку доходів і витрат кожного з бюджетів. Проте це хоч і значний, однак лише перший крок у процесі реформування системи бюджетів держави. На своє вирішення чекають такі важливі питання, як:

• розширення дохідної частини бюджетів за рахунок збільшення прямих і скорочення непрямих податків;
• здійснення заходів щодо економії державних коштів, скорочення бюджетних видатків, удосконалення форм і методів їх фінансування;
• вжиття заходів щодо скорочення бюджетних дотацій і субсидій, переходу до надання фінансової допомоги безпосередньо споживачам;
• раціоналізація мережі науково-дослідних і соціально-культурних закладів, що утримуються за рахунок держави, розширення їх фінансування за рахунок позабюджетних джерел;
• визначення оптимального обсягу бюджетних коштів, що спрямовуються на фінансування капітальних вкладень шляхом визначення підприємств, які в умовах ринку не можуть забезпечити розширене відтворення;
• відносне скорочення бюджетних видатків на оборону та управління завдяки втіленню принципу розумної достатності щодо чисельності та структури Збройних сил, а також раціональної побудови й використання апарату державних владних структур. [13]

 Важливою умовою успішного функціонування бюджетної системи має стати поглиблення реформи бюджетних взаємовідносин між центральними та регіональними рівнями влади на основі розмежування відповідальності за розв'язання економічних і соціальних проблем країни та окремих адміністративно-територіальних утворень шляхом відповідного розподілу державних видатків і доходів.

 Для реалізації цього положення  буде визначено розмір гарантованого  рівня витрат на соціально-економічний  розвиток адміністративно-територіальних  утворень. Забезпечення такого рівня мас здійснюватися з урахуванням сукупності відносин щодо розподілу й використання фінансових ресурсів, що створюються на відповідній території, та перерозподільчих міжрегіональних процесів.

 Потребує також удосконалення  дохідна частина бюджетів. Загальний рівень оподаткування, розміри ставок податків, їхня кількість і база оподаткування повинні набути стабільності. Загалом, система оподаткування має забезпечити оптимізацію структури розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет у межах 45—47% від ВВП.

 Дохідна частина бюджету  повинна набути стабільності  й забезпечити обов'язковість  і рівномірність у сплаті податків  усіма юридичними та фізичними  особами, неприпустимість будь-яких  проявів дискримінаційного ставлення до окремих платників. Удосконалення системи мобілізації доходів до бюджетів потребує змін у підходах щодо надання пільг деяким платникам. Надмірна перевантаженість чинного податкового законодавства великою кількістю наданих пільг призводить до всіляких викривлень економічних умов господарювання різних господарських суб'єктів і невиправданого, з економічної точки зору, перерозподілу доходів.

 Нагальною щодо удосконалення  чинної системи мобілізації доходів  є потреба законодавчого забезпечення  захисту прав платників податків, розробка норм і правил ведення обліку та форм звітності для цілей оподаткування з використанням міжнародних стандартів. Усе це повинно бути відображено у податковому кодексі держави.

 У фінансовій системі України  виникла та розвивається нова підсистема, яка одержала назву "Централізовані і децентралізовані фонди цільового призначення". До неї належать: Пенсійний фонд, Фонд зайнятості, Фонд конверсії, Державний інноваційний фонд, позабюджетні фонди місцевих рад та інші. Загалом в Україні нині налічується понад 350 різних позабюджетних фондів.

 Усі централізовані та децентралізовані  фонди на сьогодні концентрують  у своєму розпорядженні майже  чверть усіх фінансових ресурсів  держави. Кошти означених фондів  витрачаються, як правило, на соціальні потреби, вони допомагають насамперед підтримувати життєвий рівень значної частини населення, які закінчили свою трудову діяльність за віком, у зв'язку з втратою працездатності або безробіттям. Ці фонди сприяють локалізації-негативних соціальних виявів у суспільстві, допомагають певним громадянам здійснити перекваліфікацію тощо.

Підсистема "Державний кредит" покликана мобілізувати фінансові ресурси для фінансування витрат із бюджету, які не відшкодовуються його доходами. Назва "Державний кредит" не зовсім відповідає своїй суті. Тут точнішою була б назва "Державний борг".

 Державний борг буває зовнішній  і внутрішній. Усі кошти як  у межах держави, так і за  зовнішніми запозиченнями, як правило, спрямовуються на покриття дефіциту  бюджету. Мобілізація коштів через державний кредит дає змогу впливати на інфляційні процеси в державі в бік їхнього зменшення.

 На сьогодні ця підсистема  не розвинена і, як правило, втілена  в двох формах: вкладів населення  в Ощадному та інших банках, а також продажу державних  боргових зобов'язань. Для успішного функціонування згаданої підсистеми треба насамперед законодавчо закріпити гарантії держави щодо повернення коштів громадян і збереження їх від знецінення. Законом "Про державний внутрішній борг" передбачені лише перші кроки у напрямку вирішення цього питання.

 Важливу роль у фінансовій  системі повинна відігравати  підсистема "Страхові та резервні  фонди". Реформування економіки  передбачає виникнення великої  кількості господарських суб'єктів, зацікавлених у забезпеченні  захисту своєї підприємницької діяльності, майна та доходів від різних негативних наслідків і непередбачених ситуацій. Саме в цей час повинна набути значного розвитку страхова справа і насамперед ті види страхування, які майже не розвивалися раніше.

 Нині потрібна науково обґрунтована концепція розвитку страхової справи у напрямках:

• створення правового поля для забезпечення ефективного функціонування ринку страхових послуг, регулювання страхової діяльності та дотримання прав і зобов'язань усіх сторін, що беруть участь у страхуванні;
• визначення форм і напрямків страхової діяльності, які найточніше відповідають сучасному стану в економіці та потребам як страховиків і страхувальників, так і держави;
• обґрунтування засобів та форм державного контролю і регулювання страхового ринку, включення страхування до переліку важливих фінансових інструментів регулювання економіки;
• створення умов стабільності розвитку страхових підприємств;
• забезпечення пріоритетного розвитку тих видів страхування, що сприяють фінансовій стабілізації в державі;
• створення конкурентного середовища між суб'єктами, що здійснюють страхову діяльність;
• забезпечення гарантії компенсації коштів юридичним і фізичним особам у разі настання страхового випадку;
• створення системи обліку та звітності страхової діяльності з метою формування банку достовірної інформації та її доступності.[11]

 Неабияке значення для ефективного  функціонування фінансової системи  має підсистема "Фінансовий ринок". Фінансовий ринок має у своєму  складі ринок грошей, ринок кредитів, ринок цінних паперів і ринок фінансових послуг, що лише формується в Україні.

 Створення повноцінного фінансового  ринку потребує прискореного  розвитку ринку кредитів і  ринку грошей. Надалі ці напрямки  матимуть сприятливі умови для  свого удосконалення й активніше  впливатимуть на стабілізацію фінансового стану в державі.

 Функціонування кожної зі  складових фінансової системи  держави можливе лише за умов  чіткого законодавчого урегулювання  їхньої взаємодії та якщо вони  доповнюють одна одну.

 

 

                                       Висновки до розділу 2

 

Отже, фінанси функціонують через фінансову систему, яка включає сукупність різних форм організації фінансових відносин між державою і підприємствами, між підприємствами, організаціями і їх об'єднаннями, відносини держави з підприємствами та організацій з населенням. Найважливішими інструментами даної системи є податки, платежі до бюджету, платежі за державні кредити, рентні платежі, формування бюджетних і позабюджетних фондів і їх використання для задоволення суспільних потреб та ін. Важливим елементом фінансової системи є Міністерство фінансів України та його органи на місцях. Саме воно почало формувати й використовувати головні економічні регулятори і несе за це цілковиту відповідальність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

              3.1. Вдосконалення фінансової системи України в період переходу до ринкових відносин

 

Глобалізація стала знаменням нової доби. Світовий досвід дає змогу дійти висновку про те, що вихід країни на світові фінансові ринки в умовах фінансової глобалізації є складним і небезпечним процесом. На непідготовленого новачка там чекають великі проблеми, що можуть дорого коштувати країні. Відповідно, щоб бути готовою до виходу у світовий простір Україні необхідно відлагодити механізм функціонування кожної ланки фінансової системи.

Практично в даний час доволі актуалізується проблема розробки економіко-організаційного механізму формування та управління збалансованістю фінансової системи території в умовах загальноекономічної стійкості.

Реформування фінансів, обумовлене переходом до ринкової економіки, являє собою досить складний, тривалий і суперечливий процес. У цілому в Україні закладені підвалини фінансової системи ринкового типу. Водночас накопичилось і багато проблем, що стосуються як фінансової системи у цілому, так і її окремих сегментів. Серед них виділяється п'ять ключових, що мають домінуючий характер.