Роль і місце фінансів в економічній системі

Перша - відсутність системного підходу до реструктуризації фінансової системи. Реформи у сфері державних фінансів, насамперед, у бюджетній і податковій системах, на фінансовому ринку та в організації фінансів підприємств здійснювались і продовжують здійснюватись розрізнено, без загальної їх ідеології та обґрунтованої стратегії і тактики. Досить часто вони не тільки не враховують обопільних інтересів окремих суб’єктів, а й вступають у протиріччя між собою. Причин подібного, по суті спонтанного, характеру реформ досить багато, але головна полягає у тому, що на даний час практично жоден фінансовий орган не виконує функцій координуючого всю фінансову політику центру. Міністерство фінансів, яке повинно було б відігравати дану роль, поки що зосереджено переважно на вирішенні окремих поточних проблем, а не на розробці та реалізації фінансової стратегії економічного зростання.

Друга проблема, яка безпосередньо виходить з першої, - надто повільний темп реформ.  Як би не оцінювались реформи,   абсолютно   точно,  вони здебільшого здійснюються із запізненням, а в багатьох випадках тоді, коли відтягувати їх було нікуди. Крім того,  реформи виступали швидше засобом усунення і ліквідації наслідків певних проблем та диспропорцій. Вони не мали упереджуючого характеру, спрямованого на забезпечення макроекономічної стабільності.

Третя проблема - нечітка визначеність з конкретним напрямом реформ. У світі сформувались різноманітні типи економічної системи і моделі соціальної політики - від «шведського соціалізму» до німецької моделі «соціального ринкового господарства» . Базуючись на засадах ринкової економіки, вони мають досить суттєві відмінності. Відповідно, неможливо здійснювати цілеспрямовану і системну трансформацію фінансової системи, не маючи чітко визначеного орієнтира.

Четверта проблема лежить у площині управління реструктуризаційними процесами. Досі відсутня чітка стратегія і тактика реформ, яка б визначала їх напрями та складові, встановлювала послідовність, етапи і терміни, забезпечувала системність та цілеспрямованість. Хоча за минулий період було розроблено безліч різноманітних доктрин, концепцій і програм, вони мали переважно декларативний характер та так і залишились на папері.

П'ята проблема пов'язана з відсутністю належної ефективності функціонування фінансової системи. На проблему нестачі фінансових ресурсів накладається ще й недостатня ефективність використання як власних, так і запозичених коштів. Тому одним із головних завдань трансформації фінансової системи є підвищення її ефективності, яке має відчути кожний громадянин. Реформи тільки заради певних змін нікому не потрібні. Головним їх спрямуванням має стати зростання добробуту на засадах цілеспрямованої політики доходів і зайнятості.[22]

Вирішення вказаних проблем можливе на основі всебічної, глибокої і докорінної реструктуризації фінансової системи, яка є одним із найскладніших завдань перехідної економіки. Вона передбачає трансформацію структури і засад функціонування фінансової системи у цілому, структурне реформування окремих складових державних фінансів та сегментів фінансового ринку, зміцнення фінансового потенціалу підприємницьких структур та фінансових інституцій. Фінансова реструктуризація має базуватись на зміні пропорцій у ВВП, насамперед,  в напрямку зростання питомої ваги оплати праці.

На сучасному етапі трансформаційних процесів основним вектором фінансової політики має стати поглиблення і прискорення фінансових реформ. Завдання, що були пов'язані із закладенням підвалин ринкової економіки, у цілому виконані. Але було б політичною недалекозорістю вважати, що далі реструктуризаційні процеси здійснюватимуться самі по собі. Без спрямовуючої і координуючої ролі держави цей процес може розтягнутись на декілька десятиріч, що вкрай неприпустимо.

Головною ланкою, підґрунтям функціонування фінансової системи України є фінанси підприємств. Ринкові перетворення в цій сфері були спрямовані на кардинальну реформу фінансового механізму підприємств, який сьогодні   максимально   наближений   до умов   ринкової   економіки.   Основою ринкових перетворень в економіці стала приватизація, що наближається до стадії завершення. Незважаючи на багато проблем і нереалізованих завдань вона  вирішила  ключову  проблему роздержавлення власності. Проте про конкретного власника, котрий забезпечував би ефективну діяльність і мав надійну фінансову відповідальність, говорити ще зарано, оскільки поки що сформовано скоріше адміністративний капітал на основі відомчої приватизації.

Незважаючи на позитивну динаміку, проблем із фінансовим забезпеченням потреб економічного зростання ще досить багато, і вони потребують особливої уваги. Насамперед,  вкрай неоптимальним є співвідношення між власними ресурсами та банківськими кредитами, які становлять лише близько 5-6 %, що аж ніяк не відповідає тій ролі, яку банки повинні відігравати в умовах ринкової економіки.[20]

Негативним явищем у ресурсному забезпеченні фінансових потреб економіки є практично невідчутна роль амортизаційних відрахувань і прибутку. Зниження прибутковості в останні роки, хоча і обумовлене значною мірою обліковими чинниками (перехід до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та визначення прибутку як різниці між валовими доходами і валовими витратами), є вкрай негативним явищем. Адже прибуток, виступаючи головним мотивом підприємництва, є одночасно й основним індикатором економічної активності та ефективності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                            Висновки до розділу 3

 

Враховуючи усе вище зазначене, можна зробити висновок, що кожна ланка фінансової системи України має ще низку проблем, які потребують поступового вирішення. У цілому ситуація з забезпеченням реального сектору економіки фінансовими ресурсами дуже напружена, що ставить під загрозу перспективи і подальших реформ, і стабілізації економічного зростання. Це одна з ключових проблем, яку необхідно вирішувати негайно. Одним із найважливіших напрямків у вирішенні даного завдання має стати всебічне сприяння розвитку національного капіталу (не тільки за приналежністю, а й за ідеологією - відображення інтересів та пріоритетів нації і країни) та створення сприятливого інвестиційного клімату.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   ВИСНОВОК

 

Сукупність фінансових інститутів, що регулюють створення, перерозподіл і використання фондів грошових коштів, утворює фінансову систему, яка відображає особливості розвитку держави в умовах переходу до ринку.

Роль фінансів можна звести до трьох основних напрямках:

1. Фінансове забезпечення потреб  розширеного виробництва.

2. Фінансове регулювання економічних  і соціальних процесів.

3. Фінансове стимулювання ефективного  використання всіх видів економічних  ресурсів.

Сутність фінансів проявляється в їх функціях. Виділяють п'ять основних функцій фінансів: розподільчу, контрольну і регулюючу, стимулюючу і відтворювальну.

Для досягнення фінансової стабілізації необхідно домогтися збільшення реальних податкових надходжень до бюджету; надходжень від приватизації; залучення приватних інвестицій; стабілізації національної валюти; припинення витоку капіталу з країни і позитивного платіжного балансу.

Фінанси відрізняються від грошей. Якщо гроші - це загальний еквівалент, за допомогою якого вимірюються затрати суспільної праці, то фінанси така економічна категорія, яка характеризує процес використання, розподілу грошових коштів у державі централізованим чи децентралізованим шляхом.

Фінанси - це економічний інструмент розподілу і перерозподілу сукупності суспільного продукту і національного доходу. Це своєрідний засіб контролю за утворенням і використанням фондів грошових коштів.

Головне призначення фінансів - через утворення грошових доходів і грошових фондів забезпечити не тільки потреби держави, а також підприємств, організацій, населення в грошових коштах, але і забезпечити контроль рублем за витратою коштів. Фінанси виражають грошове відношення, в результаті якого забезпечується планомірне утворення, розподіл та використання грошових фондів і фондів держави, організацій і населення.

В самому загальному вигляді фінансова система являє собою сукупність і взаємодія всіх фінансових інститутів певної держави. У цій статті фінансова система розглядається як елемент державного господарства, що забезпечує взаємопов'язане розвиток всіх його територіальних частин.

Іншими словами, мова йде про регіональну (територіальної) проекції фінансової системи, тобто про організації фінансових потоків між центром, регіонами і населенням. Метою даного сегмента системи державних фінансів є узгодження локальних (регіональних) і загальних (державних) інтересів у соціально-економічному розвитку країни.

Під фінансовою системою розуміється система форм і методів планомірного використання різних фондів коштів. Розвиток фінансової системи України відбувалося в безпосередньому зв'язку з еволюцією інститутів її державного устрою. Більше того, можна стверджувати, що саме формування перелічених інститутів значною мірою стимулювалося пошуками оптимальної організації матеріальних і фінансових потоків в державі. Про це свідчать уже перші відомі факти економічної історії нашої країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. Навчальний посібник / за заг. ред. Базилевича В.Д. – Київ: Атіка, 2010. – 368 с.
2. Башнянин Г.І. Фінансові системи в економіці держави // Фінанси України. – 2009. - №10. – с. 51 – 55
3. Безгубенко Л.М. Фінансова система України в умовах економіки перехідного типу // Фінанси України. – 2010. - №9. – с. 13 – 18
4. Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 № 2456-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.rada.gov.ua
5. Василик О.Д. Фінанси в економічній системі держави // Фінанси України. – 2011. - №10. – с. 51 – 56
6. Василик О.Д. Теорія фінансів: Навчальний посібник - Київ: Центр навчальної літератури, 2010. - 480 с
7. Ващишин А.М., Яремко Л.А. Фінансова система і соціально-економічна стабільність // Фінанси України. – 2009. - №10. – с. 80 – 88
8. Грідчіна М. В. Фінанси (теоретичні основи). — К.: МАУП, 2010. — 312с.
9. Запатріна І. Фінансова політика та її вплив на економічне зростання // Економіст (укр.).- 2012.- № 3.- C.27-32  
10. Калашніков О. М., Калашнікова Т. В., Жабіна Н. А. Фінанси. — Х., 2010. — 108с.
11. Карпінський Б.А.. Герасименко О.В. Основи збалансованості фінансової системи держави // Фінанси України. – 2010. – №1. – с. 77 – 81
12. Лазебнік Л.Л. Сутність та компоненти фінансової політики // Фінанси України (укр.).- 2010.- № 1.- C.66-74  
13. Ляшенко Г.П. Роль фінансів у державному регулюванні економічного та соціального розвитку // Фінанси України. – 2009. - №5. – с. 46 – 53
14. Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навчальний посібник. – 2-ге вид., доп. і перероб. – Київ: КНЕУ, 2010. – 240 с.
15. Романенко О. Р. Фінанси. — К. : КНЕУ, 2009. — 387с.
16. Фещенко Л. В., Проноза П. В., Меренкова Л. О.  Фінанси. — Х. : ВД "ІНЖЕК", 2010. — 210с.
17. Финансы и кредит: Учебник. — М. : Юрайт, 2011. — 575с.
18. Худолій Л. М.  Теорія фінансів / Європейський ун-т. — К. : Видавництво Європейського ун-ту, 2010. — 167с.
19. Чернявський О. П., Мельник П. В., Мельник В. М.  Теорія фінансів. — К. : Дія, 2010. — 236с.
20. Шило Ж. С.  Фінанси в умовах реформування економіки / Рівненський держ. технічний ун-т. — Рівне : РДТУ, 2009. — 168с.
21. Юрій С. І., Кізима Т. О., Злепко Н. П., Тріпак М. М.  Фінанси: вишкіл студії / Тернопільська академія народного господарства. Інститут фінансів. — Т. : Карт-бланш, 2009. — 357с.
22. Юхименко П.І. Сучасні тенденції та стратегія фінансової політики України // Фінанси України (укр.).- 2012.- № 10.- C.101-111.