Соціальний захист населення за рахунок коштів бюджету

Технічні засоби пересування надаються  у вигляді забезпечення інвалідними  колясками, автомобілем.

Соціальне обслуговування здійснюється шляхом надання соціальних послуг: за місцем проживання особи (вдома); у стаціонарних інтернатних установах та закладах; в установах денного перебування; в установах та закладах тимчасового або постійного перебування; у територіальних центрах соціального обслуговування; в інших закладах соціальної підтримки (догляду).

Медична допомога становить комплекс лікувальних, профілактичних, діагностичних  послуг, спрямованих на лікування  та оздоровлення пацієнтів, що надаються  медичними працівниками. Медична допомога надається державними і приватними закладами охорони здоров’я. У сфері охорони здоров’я здійснюється державне фінансування надання консультативної, лікувальної, реабілітаційної допомоги загальнодержавним закладами охорони здоров’я. Крім того, передбачаються заходи щодо поліпшення діагностики та медичного обслуговування хворих на онкологічні захворювання, безкоштовне забезпечення інсулінами хворих на діабет, проведення імунопрофілактики населення, профілактика та лікування соціально небезпечних хвороб, зокрема інфекційних, СНІДу тощо.

Для надання соціальних виплат та соціальних послуг населенню передбачено  систему органів та установ.

З точки зору трудового  внеску в суспільне виробництво, виділяють два види соціального  захисту: обмежений і абсолютний.

Обмежений соціальний захист - це забезпечення гарантованого мінімуму рівня життя всім членам суспільства (певний мінімум в їжі, житлі і одязі, достатній для підтримки здоров'я та працездатності).

Абсолютний соціальний захист являє собою забезпечення державою гарантованого відносного благополуччя конкретній особі або категорії громадяни метою застрахувати окремих членів суспільства від можливого зменшення рівня їх доходів (мається на увазі забезпечення певної групи або соціального шару "заслуженим" або "встановленим" рівнем доходу).

Складові соціального  захисту показано на рис.1.1.

 

Рис. 1.1. Складові соціального захисту

 

Проблеми формування, функціонування та розвитку системи  соціального захисту населення  як показника ступеню демократизації суспільства, його політичної зрілості та економічної збалансованості, є предметом політичних дискусій та наукових досліджень як у світовому масштабі, так і в масштабі окремої держави. Вітчизняна система соціального захисту населення потребує вивчення, бо через низку факторів вона перетворюється на спекулятивний інструмент маніпуляції з боку політичних сил, втрачаючи свої основні функції.

Якщо порівнювати соціальний захист із соціальним забезпеченням, то соціальний захист є більш ширшим поняттям. Схематично співвідношення між соціальним захистом, соціальним забезпеченням і соціальною допомогою  зображено  на  рис. 1.2.

 

Рис.1.2. Складові соціальної політики 

Таким чином, існує єдність  трьох головних складових соціальної політики:

1) соціальна допомога  гарантує громадянам, які опинилися  за межами бідності і неспроможні  через різні причини забезпечити  собі життєвий мінімум; 

2) соціальне забезпечення  гарантує нормальний рівень існування  людини і відшкодування втрат регулярного прибутку, компенсація додаткових втрат у зв’язку з інфляційними процесами;

3) соціальний захист  забезпечує високий рівень трудової  активності, участі в громадянському житті.

Соціальний захист містить  як пасивні, так і активні заходи підтримки доходів. До активних належить соціальна допомога, яка полягає в тому, щоб допомогти людям, які потрапили в скрутну життєву ситуацію, вберегтися від зубожіння і не опинитися на узбіччі суспільства. Пасивні заходи включають: соціальне страхування, лікування та профілактика хвороб, підвищення рівня освіти та кваліфікації, які спрямовані на запобігання ситуаціям, що загрожують добробуту людини. ист населення

Таким чином, соціальний захист можна  визначити як систему юридичних, економічних, фінансових та організаційних засобів та заходів у державі щодо захисту населення від несприятливих наслідків соціальних ризиків.

 

1.3 Фінансове забезпечення соціальної сфери

 

Державне фінансування соціальної сфери передбачає формування та реалізацію критеріїв і стандартів, які визначають та забезпечують мінімальні соціальні стандарти і гарантії. Це є можливим тільки за участю держави у напрямі забезпечення механізмів реалізації системи певних граничних соціально-економічних показників, недотримання яких означає негативний вплив соціальних чинників на розвиток економіки. Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти. Державні соціальні гарантії, стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів і соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного й соціального розвитку, подальшого вдосконалення розробки таких програм і прогнозів, що є ціллю та завданням щодо реалізації соціальної орієнтації економіки України.

У соціальній сфері України проблема фінансування стоїть особливо гостро. Досить довго переважним джерелом її фінансового забезпечення був бюджет держави.

Світова фінансова наука і практика визначають такі джерела фінансування соціальної сфери :

- плата за надані послуги;

- бюджетні асигнування;

- фінансові ресурси підприємств;

- кошти спонсорів, меценатів  і благодійних організацій та  фондів;

- страхування;

- кредит.

Зараз в Україні використовуються практично всі джерела, однак  стрункої системи не сформовано. До складу установ і організацій, що належать до соціальної сфери, входять ті, що традиційно надавали платні послуги, тобто покриття витрат здійснювалися за рахунок накопичень населення. Це підприємства житлово-комунального господарства, побутового обслуговування, громадського харчування. А також існує мережа установ, що надають платні послуги у сфері освіти( приватні школи, дитячі садки, гімназії, ліцеї, у вищих навчальних закладах поряд із бюджетними існують і так звані комерційні групи) та медицини (одночасно з державними клініками, центрами, лікарнями існують і приватні).

Наступне джерело забезпечення життєдіяльності соціальної сфери  фінанси підприємств. Підприємство за рахунок своїх доходів формує соціальну інфраструктуру, що дає  змогу максимально задовольнити матеріальні і духовні потреби його працівників.

Функціонують відомчі санаторії, будинки відпочинку, профілакторії, дитячі садки, заклади культури, укладаються  договори на обслуговування колективу  підприємств поліклініками, а також, за рахунок фінансових ресурсів підприємств будуть розвиватись обсяги соціальної інфраструктури, і тим самим частково знімається навантаження з міського і державного бюджетів.

Використовуючи досвід країн із розвинутою ринковою економікою, слід розглядати ще одне джерело фінансового забезпечення фінансової сфери – меценатство, спонсорство. Це досить нове явище в економічному житті України, як благодійність. Її можна трактувати як не комерційну (неприбуткову діяльність організацій і окремих осіб), спрямовану на задоволення потреб соціального розвитку. В умовах кризи основним її джерелом в Україні служать кошти міжнародних благодійних організацій.

За останні роки в Україні  сформувалися основні типи благодійних  організацій, які у міжнародній  практиці утворюють основу сектора організованої філантропії, а саме: приватні, корпоративні та операційні благодійні фонди, фонди громад. Більшість з них пройшли складний етап організаційного розвитку, під час якого відбувся перехід від хаотичного впровадження різноманітних ініціатив до конкретизації сфер їхньої діяльності.

Поступово розвивається в Україні  приватна благодійність завдяки  акціям та кампаніям на збирання коштів організаціями громадянського суспільства. Втім, зацікавленість людей громадським  життям через загальне зубожіння залишається на низькому рівні. Приватна благодійність рухається кількома шляхами. Найбільш відомий – заснування власних благодійних структур представниками заможних верств населення, головним чином з метою популяризації власного іміджу. Деякі заможні громадяни, навпаки, здійснюють благодійність анонімно. Інший шлях – це благодійність малими пожертвами широких верств населення, яка відбувається на рівні громади і часто є відгуком на кризові ситуації в суспільстві або акції організацій.

Наступним джерелом фінансового забезпечення соціальної інфраструктури є страхування – пенсійне, медичне, соціальне. Вона розраховане на все зайняте населення держави, оскільки саме воно бере участь у створені страхових фондів. Найпоширенішою є система соціального страхування, яка полягає у передачі частини заробітної плати до спеціальних фондів, що виплачують пенсії в розмірі від 25 до 90 % заробітної плати і цільові допомоги. Державна допомога здійснюється за рахунок державного бюджету особам, доходи яких визнані такими, що не забезпечують існування. Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з кожного його виду визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати:

1) надання особам матеріального  забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством;

2) фінансування заходів, спрямованих  на профілактику страхових випадків;

3) створення резерву коштів для  забезпечення виплат та надання  соціальних послуг застрахованим  особам;

4) покриття витрат страховика, пов'язаних  із здійсненням загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування  залежно від його виду щорічно  встановлюються Верховною Радою  України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного  виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Останнім джерелом є кредитування. У соціальні сфері вони являє собою плату за послуги за рахунок отриманих кредитів. Саме на принципах кредитування в Україні діє Державна програмка забезпечення молоді житлом Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву.

Сьогодні соціальна  сфера є об’єктом дослідження багатьох науковців. В першу чергу це пов’язано з великою кількістю невирішених проблем, які стримують темпи соціального розвитку як на місцевому рівні, так і на загальнодержавному. Однією з таких проблем в наш час є проблема формування ефективної системи фінансового забезпечення соціальної сфери, структуру якої можна представити у вигляді рис. 1.2.

Рис. 1.2 Структура системи фінансового забезпечення соціальної сфери

 

Оскільки держава не може задовольнити у повному обсязі потреби у фінансуванні соціальної сфери виникає потреба у залученні недержавних ресурсів (інвестицій та кредитів).

Отже, однією з найважливіших функцій  держави є її соціальна функція, яка передбачає реалізацією державою маси заходів, спрямованих на забезпечення кожній людині і громадянину належних умов життя в економічному плані добробуту та достатку доходів для забезпечення всіх життєвих потреб, відпочинку, отримання відповідної освіти, медичної допомоги, матеріальної допомоги підчас критичних ситуацій, коли людина втрачає можливість належним чином піклуватися про себе та свою сім'ю.

 

Схематично систему  фінансового забезпечення соціальної сфери представлено на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Система фінансового  забезпечення соціальної сфери

 

Також держава бере на себе відповідальність за можливість кожної людини отримати гарантований обсяг інших не менш важливих соціальних послуг через мережу соціальних та культурних закладів та установ. Конституцією України за кожним громадянином закріплене право на освіту, охорону здоров'я, відпочинок, заняття спортом, тощо. Відповідно держава забезпечує всім певний обсяг доступу до даних благ загальносуспільного значення за допомогою фінансування мережі установ, які власне і надають такі послуги для населення та програм освіти, медицини, культурного, спортивного розвитку. Головною метою соціальної політики є забезпечення належної соціальної обстановки в країні, підтримання вразливих верств населення, забезпечення культурного розвитку і самореалізації кожного громадянина, формування здорової спортивної нації, забезпечення ефективного відновлення продуктивних сил через зниження смертності та зростання рівня народжуваності.

 

 

 

РОЗДІЛ 2

 ОЦІНКА ФІНАНСУВАННЯ  СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ  УКРАЇНИ ЗА РАХУНОК КОШТІВ  БЮДЖЕТІВ ЗА 2010-2012 рр.

 

2.1 Динаміка та стан соціальних гарантій в Україні