Співробітництво України з Мінародними фінансовими організаціями

Як повідомляє РБК, згідно з програмою stand-by, яка була затверджена 29 липня 2010, Україна були виділені 15,8 млрд. доларів на підтримку програми уряду, яка передбачає економічне врегулювання і реформи.

З допомогою МВФ Україна планує знизити дефіцит бюджету до 3,5% від ВВП в 2011 році, і до 2,5% - до 2012 року. Угодою також передбачається реструктуризація НАК «Нафтогаз Україна» і рекапіталізація банків до кінця поточного року. Нацбанк у рамках угоди зобов'язаний розробити надійну кредитно-грошову політику.

У 2008 році МВФ і Україна вже домовлялися про кредитування у розмірі 16,4 млрд. доларів на стабілізацію економіки. Тоді Київ отримав лише 11 мільярдів, тому що виплати були припинені через невдоволення МВФ підвищенням зарплат і пенсій, незважаючи на заперечення фонду. Проте, в початку липня 2010 року Україні вдалося знову домовитися про кредитування.

Також пільговою з точки зору повернення коштів є програма фонду розширеного кредитування - ЕРР - кошти надаються на 10 років.

Для найбідніших країн аналогом EРР є програма ESAF, де процентні ставки є субсидовані. Проте останнім часом коштів для субсидування не вистачає, тому деякі із бідних країн вимушені користуватися змішаними програмами, де лише частина є субсидованою (EPP-ESAP blend).

Програма компенсації втрати експортних надходжень або додаткових витрат на імпорт зерна - CCFP - компенсує важко передбачувані обставини (неврожай, криза ринків, падіння експортних цін, тощо), але доступ по такій програмі обмежений 60% від квоти у порівнянні із 100-300% від квоти по інших програмах.

Програма додаткових резервів - SRF - на випадок валютно-фінансової кризи — можна запросити дуже значні фінансові ресурси — понад 300% від квоти. Але такі кошти треба повернути протягом 12-18 місяців, або сплачувати практично ринкові відсоткові ставки за користування ресурсами протягом довшого періоду (саме такі кошти виділялися, зокрема, враженим кризою азійським країнам)

Спільні програми з МВФ здійснюють десять країн колишнього СРСР, більшість країн Східної та Центральної Європи. Взагалі ж різними країнами сапу нині здійснюється понад 60 програм, спільних з МВФ.

Ресурси, отримані від МВФ, спрямовуються на збільшення валютних резервів з метою зменшення дефіциту платіжного балансу і досягнення стабілізації грошово-кредитної системи. Розпорядником ресурсів, наданих МВФ Україні, виступає Національний банк України.

2.2.                 Досвід співробітництва України з МВФ

У співробітництві України з МВФ в межах кредитних програм можна виділити кілька етапів (табл. 1.2).

Таблиця 1.2.

Етапи співробітництва України з МВФ*

*Джерело: Михайловська І. М. Ларіонова К. Л. Гроші і кредит. Навчальний посібник. - Львів: Новий Світ-2000,  2006. - С. 385.

За період з 1994 по 1998 роки Україна реалізувала чотири кредитні угоди з МВФ, фактично отримавши:

- за позикою STF (1994 р.) - (близько 720 млн. доларів США за річною ставкою 5,75% на строк 10 років з відстрочкою сплати основної суми боргу на 4,5 роки). Кошти було використано Національним банком для здійснення валютних інтервенцій на УМВБ;

- за позиками Stend-by: 1995 року - (близько 780 млн. доларів США), 1996 року - (близько 860 млн. доларів США), 1997 року - (близько 247 млн. доларів США). Позики Stend-by надавалися за річною ставкою 6,29% на строк 5 років з відстрочкою сплати основної суми боргу на 3,25 роки.

Станом на 1 січня 1999 року залишок заборгованості України складав:

- Перед МВФ - 2,8 млрд. доларів США;

- Перед Світовим банком - 1,58 млрд. доларів США.

Заходи, які підтримувались позиками Stand-by, були спрямовані на стабілізацію грошово-кредитної та бюджетної сфери, прискорену приватизацію (в тому числі грошову), дерегуляційну реформу та поглиблення структурних реформ в енергетичному секторі (електроенергетика, газовий сектор, вугільна галузь) та сільському господарстві.

Здійснення Урядом цих заходів вже у 1996 році почало давати суттєвий позитивний ефект. Вдалося взяти під контроль інфляцію. В цілому індекс інфляції у 1996 році становив 139,7% і був значно нижчий ніж в 1995 році (281,7%) та у 1994 році (502%). Номінальна заробітна плата робітників і службовців за 1996 р. у цілому по галузях економіки зросла на 21,8%. Фінансова стабілізація призвела до стабілізації і навіть зростання у 1996 році курсу національної валюти, що дозволило успішно здійснити грошову реформу. Прогрес був досягнутий і в проведенні структурних реформ, в галузі приватизації, лібералізації цін та лібералізації торгівлі.

          Аналізуючи співробітництво МВФ з країнами Аф­риканського континенту, слід зауважити, що стабілізаційні програми, що розроблялися за підтримки МВФ, не дали тих результатів, що передбачалося от­римати. Існує багато факторів, що завадили процесу економічного розвитку в регіоні, проте найважливі­шими з них є політична нестабільність, нерозвине­ність інфраструктури, стихійні лиха та критична епідеміологічна ситуація на континенті. Країни Африки постійно користуються механізмами списання боргів найбіднішим країнам світу.

Досвід країн Центральної та Східної Європи свід­чить про те, що після досягнення мети співробітниц­тва з фондом, а саме: встановлення макроекономічної стабілізації в країні, завершення трансформації еко­номіки, досягнення економічного зростання, доцільно від­мовлятися від фінансової допомоги МВФ та перехо­дити на безкредитне співробітництво.

Оцінюючи вплив МВФ на економічні реформи в єв­ропейських країнах з перехідною економікою, зазна­чимо, що в країнах — економічних лідерах регіону ста­білізаційні програми фонду досягли поставленої мети. Десять років трансформації економіки в ЦСЄ дали позитивні результати, насамперед для Словенії, Чехії, Угорщини та Польщі. Ці країни першими серед країн регіону відмовилися від фінансової допомоги МВФ і перейшли на безкредитне співробітництво з фондом.

Роль МВФ в економічній трансформації в країнах регіону можна оцінити як стабілізуючу для грошової та фінансової сфери, а також торгівлі. Слід зазначити, що факт співробітництва з фондом створив для країн репутацію платоспроможних і надійних партнерів, що сприяло загальному поліпшенню інвестиційного клі­мату в цих країнах і, як результат, зростанню загально­го обсягу прямих іноземних інвестицій.

Ефект від роботи з МВФ полягає не стільки в отри­манні коштів для структурної трансформації економі­ки, скільки у створенні фондом «економічної репута­ції» для країни. Зробивши летальний аналіз діяльнос­ті міжнародних фінансових організацій та інвесторів, можна простежити певну залежність: ні великий ін­вестор, ні міжнародна або регіональна організація не спрямують у країну кошти, якщо ця країна не має дос­віду співробітництва з МВФ.

2.3.                 МВФ та його вплив на економічні процеси країн

Міжнародні фінансові відносини, зокрема відносини у сфері міжнародних державних кредитів у сучасному розумінні, сформувалися історично. Сьогодні серед найважливіших питань, які розглядають економісти різних країн, — питання розвитку та становлення міжнародного державного кредиту як особливого важеля регулювання основних економічних процесів. Також це спричинено необхідністю вирішувати суто практичні -  завдання, пов'язані з ускладненням міжнародних економічних відносин.             

Найбільший внесок розвиток теорії порушеного питання зробили Дж. Кейнс і його послідовники. До нього вчені не вбачали у валютних відносинах серйоз­ної наукової проблеми. Більшість попередників Кейнса вважали, що механізм фінансових відносин між країнами нічим не відрізняється від фінансових від­носин усередині країни. 1 тому вільна конкуренція за­безпечує збереження платіжного балансу.

Проте ідеям Кейнса не судилося реалізуватися повною мірою. Наприклад, золото все ще зберігало роль остаточного платіжного засобу і сумірника національних валют, хоча масштаби його використання в міжнародних валютних відносинах і регулююча роль у цій сфері значно знижувалися. Основною ва­лютою став долар США, який нарівні із золотом був засобом для стабілізації валютного паритету. Тому можна розцінювати запроваджену Бреттон - Вудськими угодами валютну систему як компроміс між старою неокласичною традицією і нововведеннями Кейнса.

Створення зазначених інститутів стало, по суті, не лише визнанням недосконалості міжнародних ринко­вих економік, а й спробою комплексного її подолан­ня. Наскільки ця спроба виявилася вдалою — предмет нескінченних дискусій.

Спершу діяльність МВФ переважно спрямовувала­ся на кредитування розвинених західних держав, тіль­ки згодом основними позичальниками стали країни, що розвиваються. У 1980-х роках зростає роль фонду в забезпеченні міжнародної фінансової стабільності в умовах кризи зовнішньої заборгованості цих країн. У 1990-х роках його клієн­тами стають країни з пе­рехідною економікою.

Офіційно Міжнарод­ний валютний фонд роз­почав свою діяльність у травні 1946 р. (після призначення керівниц­тва), але перші операції було здійснено лише в березні 1947 р., тому в різних виданнях наво­дяться різні дати початку роботи МВФ. Мета ді­яльності визначалася першою статтею Угоди про МВФ: «Забезпечити розвиток і збалансованість зростання міжнародної торгівлі та сприяти таким чи­ном досягненню та збереженню високого рівня зай­нятості і реального доходу та розвитку виробничих ресурсів усіх членів» [18].

Першою проблемою, що її довелося розв'язувати МВФ, була проблема забезпечення конвертованості валют, а саме — заміни «золотого стандарту» на «золотодоларовий стандарт».

Система кредитування, що використовується МВФ, включає кілька форм:

1. Безпосереднє фінансування прямо пов'язане із квотою кожної країни і

здійснюється в межах її резерв­ної і кредитної часток.

2. Система поетапного фінансування використову­ється в разі глибших і

триваліших проблем з платіж­ним балансом у країни-позичальниці і є наступним етапом її відносин з МВФ після безпосереднього фінансування. Поетапне фінансування здійснюється в межах граничних кредитних часток тієї чи іншої краї­ни і включає механізми резервних кредитів — stand-by та розширеного фінансування — ЕFF. Кредити stand-by були започатковані в 1952 р. і зумовлюються проб­лемами з платіжним балансом, що мають тимчасовий або циклічний характер. Це основний механізм, що використовується в МВФ. Механізм розширеного фінансування, що почав діяти з 1974 р., пов'язаний із серйозними порушеннями рівноваги платіжного ба­лансу, спричиненими економічною кризою. Вони на­даються, як правило, на термін до 3 років (в окре­мих випадках — до 4 років) і супроводжуються більш жорсткими вимогами і контролем з боку МВФ до позичальника.

3. Механізм пільгового фінансування пов'язаний з наданням на пільгових умовах кредитів країнам, що розвиваються, та найбіднішим країнам за умов катас­трофічної кризи платіжного балансу. Позики надаються на дуже вигідних умовах — під 0,5% річних на термін до 10 років. Цей механізм почав діяти 1987 р., його метою є підтримка середньострокових програм структурної перебудови економіки.