Страховий ринок України: сучасні тенденції та перспективи розвитку

Також, формування стабільного  страхового ринку потребує об'єктивного  інформування всіх його учасників про  основні умови, вимоги та ризики у  процесі їх діяльності. Для підвищення рівня страхової культури населення  необхідно забезпечити прозорість діяльності учасників страхового ринку  та запровадити програми інформування населення через засоби масової  інформації про стан та перспективи  страхового ринку, переваги отримання  страхових послуг.

 

 

3.  Державне регулювання ринку страхових послуг

 

 Державне регулювання — це сукупність інструментів, за допомогою яких держава встановлює вимоги до підприємств і громадян. Воно включає закони, формальні і неформальні розпорядження і допоміжні правила, що встановлюються державою, а також недержавними організаціями або організаціями саморегулювання, яким держава делегувала регуляторні повноваження; — це набір здійснюваних державними структурами заходів, направленими на контроль за поведінкою індивідів або груп, які потрапляють під контроль цих структур. Воно включає закони і допоміжні інструменти, що створюються державою, а також правила, що встановлюються державними і недержавними агентствами в рамках делегованих повноважень [10].

Страховий ринок як частина  фінансової сфери є об'єктом державного регулювання і контролю. Державне регулювання спрямоване на:

- створення в Україні необхідних умов для діяльності страховиків різноманітних організаційно-правових форм;

- недопущення на страховий ринок спекулятивних та фіктивних компаній, що можуть заподіяти шкоду як страховій справі, так і майновим інтересам страхувальників;

- дотримання вимог законодавства України про страхування.

Головною метою державного регулювання страхової діяльності є забезпечення формування страховиками достатнього обсягу коштів, за рахунок  яких вони зможуть виконати свої зобов'язання перед страхувальниками за будь-яких обставин, тобто забезпечення платоспроможності кожного конкретного страховика.

Цілісний механізм державного регулювання страхової діяльності включає прямі і непрямі методи впливу держави та її втручання у  здійснення страхової діяльності та розвиток страхового ринку.

Надання страхових послуг передбачає індивідуальні конкретні  страхові відносини між страховиком  і страхувальником, реалізація яких потребує наявності системи правового  регулювання страхової діяльності.

Система законодавства щодо регулювання страхової діяльності складається з:

- загального законодавства;

- спеціалізованого страхового законодавства;

- підзаконних актів.

Норми та принципи правового  регулювання страхової діяльності визначені Конституцією України, міжнародними угодами, законами та постановами Верховної  ради України, указами та розпорядженнями  Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, інструкціями, методиками, наказами, листами міністерств і відомств, нормативними актами Уповноваженого органу, що здійснює нагляд за страховою діяльністю (Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг в Україні), Закон України «Про страхування» №85/96-ВР від 07.03.1996 року (зі змінами та доповненнями) [5].

Основою системи законодавчого  регулювання страхового ринку є  Конституція України та Закон  України "Про страхування" в редакції від         4 жовтня 2001 року. Найбільш загальні принципи здійснення страхування викладені в Господарському кодексі України, редакція якого введена з          1 січня 2004 року.

З прийняттям нової редакції Закону України "Про страхування" від       4 жовтня 2001 р. державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Уповноваженим органом та його органами на місцях.

Державний нагляд за страховою  діяльністю в Україні здійснюють з метою дотримання вимог законодавства  України про страхування, ефективного  розвитку страхових послуг, запобігання  неплатоспроможності страховиків  і захисту інтересів страхувальників.

Загальні аспекти державного регулювання страхового ринку характеризують такі основні законодавчі акти: Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 року,-Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг " від      12.07.2001 року, Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Програми розвитку страхового ринку України на 2001-2004 роки" від 02.02.2001 року та інші.

Нормативними документами  міністерств та відомств регулюються  діяльність страхових посередників, механізм проведення операцій з перестрахування, особливості функціонування товариств  взаємного страхування, діяльність аварійних комісарів тощо.

Державне регулювання  також важливе для проведення послідовної політики стосовно форм, методів і масштабів участі іноземного капіталу в страховому бізнесі.

Після 26 квітня 2003 року спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері страхування  є Державна комісія з регулювання  ринків фінансових послуг України, яка  діє відповідно до Положення про  Державну комісію з регулювання  ринків фінансових послуг України, затвердженого  Указом Президента України від 4 квітня 2003 року.

Формування, подальший розвиток і вдосконалення державної політики в галузі страхування здійснюється відповідно до сучасних потреб, з урахуванням наявних економічних можливостей і згідно з вимогами міжнародних угод та міжнародних організацій, до яких приєдналася й Україна. Держава сприяє цивілізованим методам інтеграції страхового бізнесу у глобальний ринок страхових послуг.

 

 

4.  Роль посередників на страховому ринку

 

 На сьогодні можна  з упевненістю зазначити, що  з кожним роком зростає довіра  населення до страхування як  інституту реального захисту  майнових та соціальних інтересів громадян. Свідченням цього є постійне збільшення активів страхових компаній, кількість страхових відшкодувань та підписаних угод. Проте потенціальні можливості вітчизняного страхування значно більші і вимагають свого розвитку. Цьому могла б сприяти масова пропаганда можливостей галузі, консалтингу послуг тощо. Але засобами рекламних акцій це питання не вирішити. Назріла необхідність створення посередницького ринку між страховиками і потенційними клієнтами.

Страховий посередник діє  на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком. Страхова індустрія використовує різні типи посередників та їхні комбінації. Посередницькі функції можуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, відділення зв’язку, агентства нерухомості, автосалони тощо.

Закон України «Про страхування» надає таке визначення посередників: «Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів).[2]. При цьому зазначає, що:

Страхові агенти – це громадяни або юридичні особи, які  діють від імені та за дорученням страховика, виконують частину його страхової діяльності (укладання  договорів страхування, одержання  страхових платежів, виконання робіт, пов’язаних з виплатами страхових  сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору зі страховиком.

Страхові брокери –  це громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому  порядку як суб’єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Страховим посередникам в  Україні заборонено працювати на користь іноземних страховиків, іноземним страховим посередникам дозволяється працювати на українському страховому ринку тільки через представництво, яке є платником податку, або  через створене ними дочірнє підприємство.

Діяльність страхових  агентів і страхових брокерів багато в чому збігається, але юридичний  статус таких осіб різний.

Страхові брокери (обов’язкова  державна реєстрація):

• юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, офіційно зареєстровані в державному реєстрі страхових брокерів України;
• громадяни-підприємці, офіційно зареєстровані в державному реєстрі страхових брокерів України; представництвах іноземних страхових брокерів, зареєстровані в Україні як платники податку та в державному реєстрі страхових брокерів України.

 Страхові агенти (обов’язкова  реєстрація відсутня):

• юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, для яких посередницька діяльність на страховому ринку – виключний вид діяльності (страхові агентства);
• юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, для яких посередницька діяльність на страховому ринку – не виключний вид діяльності (туристичні агентства, консалтингові фірми, транспортні й експедиторські організації, юридичні контори тощо);
• громадяни-підприємці, що працюють зі страховою компанією на підставі агентської угоди;
• фізичні особи, які працюють страховими агентами за контрактом із страховою компанією;
• страхові компанії – резиденти, що продають страхові послуги іноземних страховиків на умовах агентської угоди;
• спеціалізовані об’єднання страховиків із правом реалізації страхових послуг учасників об’єднання;
• представництва іноземних страхових агентів – юридичних осіб, зареєстровані в Україні, як платники податку;
• представники іноземних страхових агентів фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності.

Слід також окреслити  відмінності між страховими посередниками. Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською угодою на визначеній території. Страховий брокер, навпаки, є уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що бажає перестрахувати ризики за взятими на себе зобов’язаннями. Клієнт доручає брокерові здійснювати всі необхідні дії, пов’язані з управлінням своїми договорами страхування (перестрахування) і розміщенням їх у страховій компанії на вибір брокера. Незалежність брокера від страховика або перестраховика (тобто від другої сторони угоди) – ключова відмінність брокера від агента. Саме незалежність брокера є гарантом того, що він, обираючи страхову компанію для свого клієнта, керується виключно інтересами останнього.

Страхові агенти діють  від імені та за дорученням страховика. Страхові агенти беруть на себе частину  обов’язків страховика. Через них  страховик може здійснювати укладання  договорів страхування, має можливість отримувати страхові платежі. Також  вони забезпечують надання страхового відшкодування у разі настання страхового випадку.

Агент може виконувати:

1. підготовку договорів страхування;
2. укладення договорів страхування;
3. обслуговування договорів страхування;
4. оформлення документів для виплати відшкодування виплати страхових сум і відшкодувань.

 Є кілька типів страхових  агентів. В Україні страховими  агентами є переважно фізичні  особи, що працюють у тій  чи іншій страховій компанії.

Роль агентів виконують  також транспортні підприємства при здійсненні обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті. Вони збирають страхові внески під час продажу пасажирам проїзних квитків, а потім перераховують їх до страхових компаній.

З розвитком нових видів страхування в нашій державі роль агентів починають виконувати банки та поштові відділення з продажу полісів обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та інших видів страхування. З огляду на зарубіжний досвід можна передбачити, що найближчим часом і банки залучатимуться до продажу полісів зі страхування життя.

На практиці можна спостерігати розвиток відносин «страхова компанія – страховий агент» від простих  до складних форм. Уже згадувалися страхові агенти – фізичні особи (іноді їх називають «прямими агентами»), що працюють у штаті конкретної страхової компанії. У зарубіжних страхових компаніях є більш прогресивна та гнучка структура – страхові агенти – фізичні особи, які працюють на умовах контракту з однією («мономандатні страхові агенти») або кількома («багатомандатні страхові агенти») страховими компаніями. Такі агенти мають постійні зв’язки зі своїми клієнтами.[25].

Поява інституту страхових  брокерів на Україні – наслідок вступу нашої країни на шлях ринкових відносин, інтеграції в європейське  співтовариство. З одного боку, західні компанії прагнуть вийти на нові ринки, і Україна в цьому розумінні представляє для них великий інтерес. З іншого боку, – український страховий ринок переймає західні технології. Особлива роль при цьому надається страховому брокеру, який є об’єднуючою ланкою між страховою компанією і клієнтом. Факт залишається фактом – потенційний клієнт вимагає грамотної та повноцінної консультації. Така практика інших країн (зокрема, високорозвинених), і Україна не є виключенням. Більш того, сюди можна додати «особливості національного страхування»: наш менталітет і події недалекого минулого.