Структура вищої освіти в Україні. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст.

«Структура вищої освіти в Україні. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст.»

 

Харків 2011

 

ВСТУП

Основні напрями державної  політики у сфері вищої освіти визначені Конституцією України, Національною доктриною розвитку освіти України  у ХХІ ст., законами України «Про освіту» та «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Державна політика у галузі вищої освіти ґрунтується на принципах: доступності та конкурсності здобуття вищої освіти кожним громадянином України; незалежності здобуття вищої освіти від впливу політичних партій, громадських і релігійних організацій; інтеграції системи вищої освіти України у світову систему вищої освіти при збереженні й розвитку досягнень і традицій української вищої школи; наступності процесу здобуття вищої освіти; державної підтримки підготовки фахівців для пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень; гласності при формуванні структури й обсягів освітньої й професійної підготовки фахівців.

Зазначені принципи забезпечуються шляхом: збереження і розвитку системи  вищої освіти та підвищення її якості; підвищення рівня освіченості громадян України, їх можливостей для отримання  вищої освіти; створення та забезпечення рівних умов доступності до вищої  освіти; надання цільових пільгових  державних кредитів особам для здобуття вищої освіти; забезпечення збалансованої  структури та обсягів підготовки фахівців з вищою освітою, що здійснюється у вищих навчальних закладах державної  та комунальної форм власності за кошти відповідних бюджетів, фізичних і юридичних осіб з урахуванням  потреб особи, а також інтересів  держави та територіальних громад; надання особам, які навчаються у  вищих навчальних закладах, установлених пільг і соціальних гарантій; належної підтримки підготовки фахівців з числа інвалідів на основі спеціальних освітніх технологій.

 

Структура вищої  освіти, рівні підготовки фахівців 

 

Структура освіти в Україні відповідно до Закону України «Про освіту» (далі Закон «Про освіту») має такі складові: дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту.

Вища  освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями. Вона здійснюється у вищих закладах освіти відповідних рівнів акредитації: першого і другого (училище, технікум, коледж та інші прирівняні до них заклади освіти) та третього і четвертого (університети, академії, інститути, консерваторії та інші прирівняні до них заклади освіти).  

 

Ступеневість  вищої освіти

Ступеневість  вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти. Виходячи зі структури вищої освіти, її перший ступінь передбачає отримання кваліфікації «молодший спеціаліст»; другий – кваліфікації «бакалавр» (базова вища освіта); третій – кваліфікації «спеціаліст», «магістр» (повна вища освіта).

Для будь-якого ступеня  мають бути визначені професійна та академічна кваліфікації, які громадяни  здобувають одночасно в процесі  засвоєння відповідної освітньо-професійної  програми певного освітньо-кваліфікаційного рівня та відповідного до нього освітнього рівня, їх здобуття підтверджується дипломом – документом про вищу освіту, який є одночасно і сертифікатом, і, в більшості випадків, ліцензією.

Освітній  рівень передбачає задоволення потреб особистості у здобутті загальної середньої та вищої освіти шляхом навчання в різних типах закладів освіти.

Освітньо-кваліфікаційний  рівень передбачає здобуття певного рівня освіти і кваліфікації.

Законом «Про освіту» встановлено  такі освітні рівні: початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта.

Освітній  рівень вищої освіти – це характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості інтелектуальних якостей особи, достатніх для здобуття кваліфікації, яка відповідає певному освітньо-кваліфікаційному рівню.

Законом України «Про вищу освіту» встановлені такі освітні  рівні:

·  неповної вищої освіти – характеристика сформованості інтелектуальних якостей особи, що визначають її розвиток як особистості та є достатніми для здобуття особою кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста;

·  базової вищої освіти – характеристика сформованості інтелектуальних якостей особи, що визначають її розвиток як особистості та є достатніми для здобуття особою кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра;

·  повної вищої освіти – характеристика сформованості інтелектуальних якостей особи, що визначають її розвиток як особистості та є достатніми для здобуття особою кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

Законом «Про освіту» визначаються також наукові ступені (кандидат наук, доктор наук) та вченні звання (старший  науковий співробітник, доцент, професор).

У системі вищої освіти України освітньо-кваліфікаційні рівні (у тому числі рівні бакалавра  й магістра) характеризують вищу освіту за ознаками рівня сформованості  компетенції, що забезпечують здатність  працівника виконувати роботи визначеного  рівня професійної діяльності –  характеристики професійної діяльності за ознаками визначеної сукупності професійних  робіт, виконуваних фахівцем. Є певний зв’язок між освітніми рівнями й освітньо-кваліфікаційними рівнями вищої освіти. На підставі аналізу кваліфікаційних характеристик первинних посад можна сказати, що, крім стереотипного рівня професійної діяльності, яка відповідає освітньо-кваліфікаційному рівню кваліфікованого робітника, всі інші рівні потребують освіти вищих рівнів, ніж рівень повної загальної середньої освіти. Водночас ці рівні професійної діяльності потребують професійних кваліфікацій, що належать до певних кваліфікаційних груп.

Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через неперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступеневості.

Неперервна програма підготовки для здобуття найвищого освітньо-кваліфікаційного рівня реалізується, як правило, у вищих закладах освіти третього і четвертого рівнів акредитації, диференційована підготовка може забезпечуватися вищими закладами освіти різних рівнів акредитації шляхом їх об’єднання в навчальні, навчально-наукові комплекси або на інших договірних засадах.

Таким чином, система вищої  освіти в Україні має складну  багаторівневу структуру європейського  типу. Наявність такої багатоступеневої за рівнями структури має принципове значення, оскільки гарантує людині вільний вибір і дає можливість здобуття освіти відповідно до розумових і професійних здібностей. Такі можливості додатково розширюють право громадян на здобуття освіти за різними формами навчання. 

 

Зміст освіти 

 

Зміст освіти – це науково обґрунтована система дидактично та методично оформленого навчального матеріалу для різних освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів. Зміст освіти визначається освітньо-професійною програмою підготовки, структурно-логічною схемою підготовки, навчальними програмами дисциплін, іншими нормативними актами органів державного управління освітою та вищого закладу освіти і відбивається у відповідних підручниках, навчальних посібниках, методичних матеріалах, дидактичних засобах.

Зміст освіти має нормативний  та вибірковий компоненти. Нормативний компонент змісту освіти визначається відповідним державним стандартом освіти, а вибірковий – вищим закладом освіти.

Законом України «Про вищу освіту» врегульовуються суспільні відносини у галузі навчання, виховання, професійної підготовки громадян України. Він встановлює правові, організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях.

Законом визначено, що громадяни  України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних  і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі в межах  стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянин здобуває вперше. Вони вільні у виборі форми здобуття вищої освіти, вищого навчального закладу, напряму підготовки і спеціальності.

Іноземці та особи без  громадянства, які перебувають в  Україні на законних підставах, мають  право на здобуття вищої освіти, але не за рахунок державного чи місцевого бюджетів, якщо інше не встановлено  чинними міжнародними договорами.

Законом (розд. VI) визначені  принципи автономії вищих навчальних закладів, централізація та децентралізація  процесу ухвалення управлінських  рішень. На вищі навчальні заклади покладено обов’язок такої самоорганізації, щоб їх рішення ухвалювали після всебічних консультацій, але без зайвого зволікання, а узгоджені дії впроваджували в життя повною мірою і сумлінно, за витрачання мінімальних коштів. Як спільнота вчених, викладачів і студентів, вищий навчальний заклад несе колективну відповідальність за діяльність своєї адміністрації.

Законом України «Про вищу освіту» передбачено право вищого навчального закладу самостійно визначати форми навчання та види організації навчально-виховного  процесу, самостійно розробляти та впроваджувати  власні програми наукової та науково-виробничої діяльності, вдосконалювати та актуалізувати  організаційну структуру, створюючи  певні структурні підрозділи (інститути, коледжі, технікуми, факультети, відділення, філії тощо). 

 

Стандарти вищої  освіти

Досвід модернізації системи  освіти в Україні показав, що якість вищої освіти визначається передусім  якістю стандартів освіти та професійної  підготовки, інфраструктурами внутрішнього й зовнішнього середовища, рівнем управління навчальним закладом.

Державний стандарт освіти – це сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівня.

Державні стандарти освіти розробляються для кожного освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня  та напрямку підготовки (спеціальності) й затверджуються Кабінетом Міністрів  України. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше як один раз на десять років.

Складовими державного стандарту  освіти є: освітня (освітньо-кваліфікаційна) характеристика; нормативна частина  змісту освіти і тести.

Основними функціями державних  стандартів освіти є забезпечення досягнення і підтримання вищим закладом освіти високого рівня вищої освіти через реалізацію нормативної частини  змісту освіти та самооцінки чи державної  оцінки результатів роботи.

Освітня характеристика – це основні вимоги до якостей і знань особи, яка здобула певний освітній рівень. Зміст освітньої характеристики як складової частини державного стандарту освіти визначається Міністерством освіти і науки України окремо для кожного освітнього рівня: початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта, професійно-технічна освіта, базова вища освіта, повна вища освіта.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про освіту», стандарти освіти встановлюють вимоги до змісту, обсягу й рівня освітньої та фахової підготовки в Україні. Вони є основою оцінювання освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів громадян незалежно від форми здобуття освіти. Відповідно до Державного класифікатора професій України, кваліфікація фахівця визначається рівнем освіти та спеціалізацією.

Таким чином, є певний зв’язок  між кваліфікацією (рівнем професійної  діяльності) і рівнем вищої освіти. Цей зв’язок має бути закріплений у системі стандартів вищої освіти як вимоги до змісту, обсягу й рівня вищої освіти певних освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів. 

 

Форми навчання

Навчання у вищих закладах освіти здійснюється за такими формами: денна (стаціонарна), вечірня, заочна (дистанційна), екстернат.

Основною формою здобуття певного освітньо-кваліфікаційного рівня є денна (стаціонарна) форма навчання. Організація навчального процесу на денній (стаціонарній) формі навчання вищим закладом освіти здійснюється з відривом від виробництва.

Вечірня і заочна (дистанційна) форми організовуються для тих осіб, які не мають можливості навчатись з відривом від своєї основної професійної діяльності. Для таких осіб чинним законодавством передбачено певні пільги.

Особливою формою навчання є екстернат. Ця форма навчання дає можливість особам, які мають відповідний освітній, освітньо-кваліфікаційний рівень, здобути певний рівень освіти або кваліфікації шляхом самостійного вивчення навчальних дисциплін і складання у вищому закладі освіти заліків, іспитів та інших форм підсумкового контролю, передбачених навчальним планом. Навчання за екстернатом регламентується Положенням про організацію екстернату у вищих навчальних закладах України, затвердженим Наказом Міністерства освіти і науки України від 08.12.1995 р. № 340. 

 

Управління освітою

Для України з розгалуженою мережею вищих навчальних закладів державної і недержавної форм власності характерне управління галуззю  освіти, що поєднує як елементи централізованої, так і децентралізованої системи  з розгортанням горизонтальних і  вертикальних зв’язків між різними  рівнями й суб’єктами управління.

Основними ознаками громадсько-державної моделі управління освітою в Україні можна вважати:

·  демократизацію освітнього процесу і залучення до управління вищою школою органів студентського самоврядування, громадськості;

·  громадський контроль за розвитком освіти, її якістю, соціальним захистом учасників навчально-виховного процесу;

·  діяльність громадських рад з освіти і науки національного, регіонального і місцевого рівнів;

·  підтримку інноваційного розвитку освіти через цільові програми, пріоритетне фінансування інноваційних проектів, впровадження новітніх технологій;

·  об’єднання і партнерство громадськості навколо пріоритетних напрямів освіти;