Сучасний стан і особливості розвитку фондового ринку України

Звичайно, сьогодні більшість науковців оцінює масову приватизацію як таку, що не мала економічного сенсу, бо в неї наперед не було закладено механізму виявлення реального власника та здійснення ефективного управління підприємством. Але масова приватизація мала велике значення для формування інвестиційної свідомості нації та розвитку культури інвестування.

Розвиток інституту приватної власності через випуск ПМС, КС та розміщення акцій підприємств через пільгову передплату ознаменував початок реального процесу становлення українського ринку цінних паперів. Саме масова приватизація була тим чинником, що дав поштовх і став реальною базою створення фондового ринку та його інфраструктури в Україні.

Початок третього етапу припадає на період 1995 - 1998 рр. Указом Президента України 12 червня 1995 р. було утворено Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). Було визначено її завдання, функції, повноваження, права, відповідальність та відносини з іншими державними органами з питань регулювання та контролю на ринку цінних паперів. Найголовнішим елементом створеної структури державного регулювання безумовно є законодавче регулювання ринку.

Якщо другий етап характеризувався масовою, тобто народною, приватизацією, то третій етап народився під гаслом пошуку ефективного власника, що зумовило пошук нових систем розподілу власності, продаж об'єктів великої приватизації та активне залучення до приватизаційних процесів зовнішніх інвесторів. Основною відмінністю третього етапу від другого став акцент на грошову приватизацію, що зумовило розвиток певної інфраструктури для забезпечення цього процесу. Загалом, третій етап розвитку фондового ринку характеризувався такими факторами:

1) активний продаж державою значних пакетів акцій великих 
підприємств;

2) бурхливий розвиток біржових та позабіржових систем обігу акцій;

3) поява значної кількості фінансових посередників, що оперували вже 
не сертифікатами, а реальними грошима;

концентрація власності шляхом скуповування акцій у населення;

розвиток ринку державних боргових зобов'язань;

6) вихід на ринок у ролі покупців великих зовнішніх інституціональних 
та приватних інвесторів.

Активізація грошової приватизації була викликана рядом об'єктивних чинників, зокрема такі: дефіцит державного бюджету та постійне збільшення державного боргу, можливість продажу значних пакетів середніх та великих об'єктів, присутність на ринку платоспроможних покупців.

Цей період характеризується бурхливим розвитком інфраструктури фондового ринку: з'являється велика кількість торговельних майданчиків, розвиваються реєстраторські й депозитарні установи, створюється позабіржова фондова торгова система, розвиваються професійні асоціації та спілки.

На жаль, в цей період органи державної влади і контролю не були належним чином підготовлені до такого бурхливого розвитку ринку, що призвело до значної кількості правопорушень та зловживань.

Оцінюючи цей етап розвитку ринку, слід зауважити, що основними його учасниками стали зовнішні портфельні інвестори, більшість операторів ринку мала на меті передусім спекулятивні цілі. Даний факт відбивався на обсягах і методах продажу об'єктів державної власності - як правило, до продажу пропонувалися незначні пакети середніх і великих інвестиційне цікавих підприємств. Основними досягненнями цього етапу розвитку ринку є такі:

1) розвиток ринкової інфраструктури (біржові та позабіржові установи, 
агенції з перереєстрації прав власності - незалежні реєстратори та депозитарні 
установи, створення професійних асоціацій);

2) створення галузі професійних учасників фондового ринку 
(брокерських та фінансових компаній);

утворення спеціальних державних контролюючих установ (Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку);

активне входження до українського фондового ринку зовнішнього венчурного капіталу.

Основною хибою цього етапу, є переоцінка можливостей національного фондового ринку, штучне форсування його розвитку та стратегічні помилки у процесі проведення приватизації, посилені світовою фінансовою кризою. Основною помилкою державних органів приватизації стало затоварювання ринку дрібними пакетами інвестиційне привабливих підприємств під час світової фінансової кризи. Це призвело до нераціонального розпорошення власності, втрати інтересу до ринку з боку стратегічних покупців.

На даному етапі в умовах світової фінансової кризи державі в особі органів, що проводять первинне розміщення цінних паперів, слід було б створити штучний дефіцит на дрібні пакети й активізувати продаж мажоритарних пакетів стратегічним покупцям. Такі кроки підтримали б ліквідність ринку дрібних пакетів, що, у свою чергу, дало б змогу отримати значно більше коштів при реалізації мажоритарних пакетів акцій.

Четвертий етап розвитку фондового ринку в Україні триває до сьогодні і є незмінним внаслідок завершення, в основному, перерозподілу власності шляхом концентрації контрольних і блокуючи пакетів акцій. Цей етап ставить більше запитань, аніж дає відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в країні. На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему обігу цінних паперів (національну депозитарну систему, електронні торгові системи і т. ін.), розвинуті контролюючі органи та органи захисту прав акціонерів, але активність у цьому сегменті економіки дуже незначна. Тому є низка об'єктивних факторів, серед яких основний - це недостатня глибина приватизації великих підприємств. Держава повинна активізувати продаж контрольних пакетів акцій великих підприємств із залученням висококваліфікованих фахівців у галузі інвестиційного менеджменту та консалтингу. Це надасть новий імпульс для розвитку фондового ринку.

Що стосується діяльності по торгівлі цінними паперами на фондовому ринку України, то динаміка розвитку є характерною для м. Києва та Київської області, де розташовано близько 36 % від загальної кількості учасників ринку, та для регіонів. Так, на долю Харківської, Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Львівської областей та АР Крим припадає по 5-10 % загальної кількості учасників ринку.

Реєстраторська діяльність в Україні, починаючи з 1998 р., також здійснила потужний стрибок вперед. Станом на 31.12.2008 р. діють 379 реєстраторів. Найбільша кількість реєстраторів знаходиться у м. Києві та Київській області - 38,5 % від загальної кількості. До цього призвели наступні причини: інтенсифікація процесу приватизації, збільшення кількості угод по перереєстрації прав власності та активізація процесу передачі реєстрів акціонерів незалежним реєстраторам.

В Україні почали діяти саморегуляційні організації як добровільні об'єднання професійних учасників ринку цінних паперів.

Держава в особі Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку активно спостерігає за технологічним розвитком ринків цінних паперів та впливом науково-технічних досягнень на галузь в цілому та на здійснення регулюючих програм. ДКЦПФР реалізує єдину державну політику щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів, а також координує діяльність інших державних органів у цій сфері. У межах нагляду за ринком цінних паперів ДКЦПФР намагається враховувати потребу галузі у більш ефективних методах роботи, зацікавленість учасників ринку та інвесторів у чіткому та стабільному регулюванні. Обов'язок самої ДКЦПФР захищати інтереси інвесторів та підтримувати належну роботу ринку. Загалом, науково-технічний прогрес збільшив прозорість ринку, створив великі можливості для ініціативи та конкуренції, призвів до надзвичайного збільшення обсягів операцій з цінними паперами та зменшення операційних ризиків. Разом з тим, зміни на ринку цінних паперів змушують, і будуть змушувати ДКЦПФР до переоцінки способів контролю за діяльністю учасників ринку.

Якщо говорити про загальні проблеми розвитку системи державного регулювання фондового ринку, то неможливо окреслити коло проблем. Економічні та політичні процеси, що відбуваються в країні, завжди накладали свій відбиток на динаміку процесів на фондовому ринку. Так, вибори чи то Верховної Ради, чи то Президента України є суттєвими факторами падіння активності учасників ринку, оскільки навіть найбільш ліквідні цінні папери не обертаються при відсутності політичної стабільності в країні.

Україна зацікавлена у надходженні іноземних інвестицій і повинна сприяти їх залученню в економіку країни, але недосконалість податкового законодавства, зокрема протиріччя Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" податковій системі країни, чинному законодавству України, нормам міжнародного права, жорсткі необгрунтовані умови оподаткування, відштовхнуть потенційного інвестора від вкладання коштів. Для вирішення цієї проблеми необхідно добре попрацювати над проектом Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Прийняття цього закону дасть можливість розвиватись фондовому ринку України та виконувати найважливішу ціль: залучення внутрішніх та іноземних інвестицій, що сприятиме розвитку національного виробництва. Скорочення операцій як на ринку корпоративних цінних паперів, так і на вторинному ринку приводить до втрат бюджету.

Прийняття відповідних заходів з боку держави щодо розвитку інститутів фондового ринку України сприятиме розвитку організованого фондового ринку в Україні, що, у свою чергу, позитивно вплине на довіру до українських цінних паперів, на їх ліквідність, капіталізацію ринку та сприятиме збільшенню доходів бюджету і прискоренню приватизаційних процесів в Україні. В умовах перехідної економіки приватизаційні процеси та розвиток фондового ринку є взаємозалежними категоріями, що потребують ретельного вивчення впливу одне на одного. Грамотний аналіз цих явищ дасть змогу сформувати раціональну приватизаційну політику, яка приведе до стабільного розвитку фондового ринку і забезпечить здорове ринкове середовище в країні.

Особливістю становлення системи державного регулювання українського фондового ринку, є те, що фондовий ринок України утворився внаслідок широкомасштабної приватизації державного майна при відсутності практичної наукової теорії з цього приводу.

Розвиток системи державного регулювання українського фондового ринку повинен враховувати головні тенденції розвитку міжнародних фондових ринків, які визначатимуть подальшу долю фондового ринку України, а саме:

універсалізація діяльності фінансових інститутів, які спроможні надати своїм клієнтам повний спектр фінансових послуг на ринках цінних паперів;

інституціоналізація або зростання ролі інституційних інвесторів -страхових компаній, пенсійних фондів, інститутів спільного інвестування.

Тому розвиток в подальшому інститутів фондового ринку України буде орієнтованим на розвиток самого ринку.

Цілісна інституційна інфраструктура фондового ринку повинна забезпечити його ефективне функціонування, слугувати національним інтересам, забезпечувати економічну безпеку і суверенітет України.

Стабільність ринку, висока культура його функціонування зміцнюють довіру населення, торговців цінними паперами, інституційних інвесторів, організаторів торгівлі цінними паперами та потенційних іноземних інвесторів до органів державної влад, що безперечно, сприяє залученню нових інвестицій, конче необхідних зараз для вітчизняної економіки.

 

 

 

 

3. Проблеми та перспективи  удосконалення фондового ринку  України

Важливою складовою частиною фінансового ринку є фондовий ринок. Сьогодні, на жаль, доводиться констатувати, що в Україні фондовий ринок розвинений дуже слабко. Вторинний ринок, що є його основою, практично не функціонує. Однією з причин цього є відсутність комплексної, достовірної інформації про емітентів і про стан ринку в цілому. Така інформація є головним джерелом даних для потенційних інвесторів, кредиторів і партнерів, що керуються у своїй діяльності, як результатами фінансового аналізу підприємства, так і його рейтинговою оцінкою.

Останнім часом міжнародні дослідницькі центри і аналітичні інституції у галузі фінансів приділяють Україні особливу увагу. Про перспективність вітчизняного ринку для іноземних інвесторів, яка ґрунтується на поступальному нарощуванні фундаментальних показників економічного зростання в нашій державі дбає і Кабінет Міністрів.

Банківський сектор як складова фінансової системи країни залежить від розвину тості її інших сегментів. Асиметричність їх розвитку на певному етапі знижує ефективність діяльності фінансової системи, що, зрештою, може привести до ситуації, за якої вона стимулюватиме економічний розвиток в цілому. З огляду на це становлення фондового ринку в Україні є дуже актуальним, адже саме від нього залежить подальший поступ та зміцнення національної банківської системи, розширення можливостей Національного банку забезпечувати макроекономічну стабільність монетарними інструментами.

Сучасну номінальну капіталізацію ринку цінних паперів України можна представити наступною таблицею (таб.1):

Визначення номінальної капіталізації ґрунтується на обсягах первинного ринку, тому не повною мірою враховує реакцію ринку на емісію цінних паперів. Ринкова капіталізація, в основу визначення якої покладено вторинний ринок, — це вартість цінного паперу, яка встановлена котируванням на фондовій біржі. Розрізняють капіталізацію однієї акції (вартість її за біржовим курсом) і капіталізацію акціонерної компанії (добуток курсової вартості акцій компанії та числа акцій, що складають її акціонерний капітал). Рівень капіталізації ресурсів можна визначити як відношення вартості функціонуючого капіталу до вартості всіх ресурсів. Протягом 2003 — 2007 рр. стрімко збільшувалося відношення ринкової капіталізації до ВВП із 9,7% до 78,3 5%, але наприкінці 2008 р. воно різко впало до 19,07% (рис.1).

 

 

Таблиця 1

Номінальна капіталізація ринку цінних паперів України
Показники	на 01.01.00	на 01.01.01	на 01.01.02	на 01.01.03	на 01.01.04	на 01.01.05	на 01.01.06
Обсяг номінальної капіталізації, млрд. грн.	11,26	23,1	31,32	46,51	68,43	81,23	98,13
Абсолютний приріст номінальної капіталізації за період, млрд. грн.	-	11,84	8,22	15,19	21,92	12,8	16,9
Відносний приріст номінальної капіталізації за період, %	-	205	136	148	147	119	120,8