Фактори впливу на страхову діяльність

Таблиця 2.3 Структура страхових  премій та страхових виплат за видами страхування в Україні за 1998 – 2002 роки

 

Показники	Структура страхових  премій, %					Структура страхових  виплат, %
	1998	1999	2000	2001	2002	1998	1999	2000	2001	2002
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
Добровільне страхування	89	87	86	86,5	90,3	89,8	92,8	83,1	73,3	77
Добровільне особисте страхування	9	10	8	7,7	7,6	29,3	32,8	35,7	24,9	27
У тому числі страхування  життя	2	1	1	0,4	0,5	7,4	2,0	2,3	2,3	1
Добровільне майнове  страхування	60	61	61	69,2	71	50,4	53,0	28,9	34	40
Добровільне страхування відповідальності	18	16	16	9,2	11,2	10,1	7,0	16,2	12,1	10
Обов’язкове страхування, у тому числі	11	13	14	14,5	9,7	10,2	7,2	16,9	26,7	23
Недержавне обов’язкове  страхування	8	7	7	7,8	8,5	1,0	2,4	.-	-	12
Державне обов’язкове  страхування	3	6	7	6,7	1,2	9,2	4,8	-	-	10
Усього	100	100	100	100	100	100	100	100	100	100

 

Страхові організації розрізняються  за:

1. належністю;
2. зоною здійснення діяльності;
3. географічною ознакою;
4. спеціалізацією;
5. величиною статутного капіталу;
6. обсягом надходжень страхових премій;
7. іншими техніко – економічними показниками, які визначають їхнє місце на страховому ринку

За належністю страховики можуть бути державними, урядовими, приватними, акціонерними та іншими.

За зоною здійснення діяльності: місцеві, реґіональні, національні, транснаціональні.

За характером виконуваних операцій страхові компанії поділяються на: спеціалізовані, універсальні, перестрахувальні.

Страхування життя в Україні  здійснюють такі страхові компанії: АСТ  „Астро – Дніпро”, АСК „Грант сервіс”  та інші; медичне страхування – медична страхова компанія ЗАТ СК „Сан Лайф”, ЗАТ СК „Добриня” та інші.

Серед універсальних такі: ВАТ СК „Алькона”, міжрегіональна страхова компанія „Надра”.

В Україні, як і в більшості інших  держав, основу страхової системи  становлять страхові компанії у  вигляді акціонерних товариств, які є комітетами, що створюються та діють зі статутним капіталом, поділеним на певну кількість часток – акцій однакової вартості, та переважають акціонерні товариства закритого типу.

Головною складовою системи  страхування є сукупність страхових організацій, через які організується економічна політика держави щодо задоволення потреб фізичних та юридичних осіб у страховому захисті.

Із розвитком підприємництва відбувається створення страхових компаній, які  поступово посідають певне місце на страховому ринку України.

Для захисту інтересів страховиків  в Україні діють професійні об’єднання.

У 2000 році було створено корпорацію „Страхова  група „Грант”, засновниками якої стали страхова компанія „Грант –  Авто”, народна фінансово – страхова компанія „Грант Ре”, страхові компанії „Київ” і „Грант – Лайф”, український центр післяварійного захисту „Експерт – Сервіс”, недержавний пенсійний фонд „Авто альянс”, компанії „Грант – Асістанс” та „Грант – Консалтинг”. Завданнями страхової групи „Грант”, зокрема є: розробка та реалізація єдиної стратегії розвитку страхування й проведення єдиної страхової, фінансової, економічної, інвестиційної та соціальної політики учасників групи; розробка та виконання програм спрямованих на створення умов для надійного та ефективного розвитку спільної страхової діяльності; координація діяльності учасників щодо здійснення ними єдиної стратегії розвитку страхової справи; створення централізованого страхового резервного фонду.

 

2.4 Державний нагляд за страховою  діяльністю

 

Враховуючи роль і значення страхування  в ринковому господарстві, держава  не може залишити без уваги цю галузь і бере її під свій контроль.

Державне регулювання страхової  діяльності повинно:

1) не допускати на ринок фіктивні компанії, які можуть нанести збиток як страхувальникам так і страховій справі в цілому;

2) сприяти діяльності на страховому  ринку компаній, що мають міцну  фінансову та правову основу;

3) забезпечувати формування та  розвиток ефективно функціонуючого страхового ринку [1; с.35].

17 вересня 1993 був визначений  єдиний орган державної виконавчої  влади, що здійснює відповідний  нагляд – Комітет у справах  нагляду за страховою діяльністю  – Укрстрахнагляд.

У процесі адміністративної реформи  функції Укрстрахнагляду було покладено на Міністерство фінансів України [2; с. 5], та були визначені основні функції та права [1; с. 36, 37].

У складі Міністерства фінансів України  створено департамент фінансових установ  та ринків. Департамент забезпечує проведення Міністерством фінансів України державної політики стосовно не лише страхування, а й фінансових установ та ринків.

До складу департаменту входять  такі управління:

1) кредитних і небанківських  фінансових установ;

2) страхової діяльності;

3) контролю фінансових ринків, ліцензування та нагляду.

Безпосередньо страховим ринком у  складі департаменту відають два  управління. На одне з них покладено  опрацювання методологічного та законодавчого забезпечення, а інше здійснює контроль за дотриманням страховиками законодавства України у сфері страхування.

Центральний апарат Департаменту має  підрозділи, які забезпечують виконання  основних його функцій щодо контролю за страховим ринком. Підрозділи спеціалізуються  на таких напрямках:

1) методологія розвитку страхового  законодавства та міжнародні відносини;

2) методологія здійснення і забезпечення  нагляду у сфері страхового  життя;

3) ліцензування, ведення справ страховиків;

4) розробка системи бухгалтерського  обліку, звітності і аудиту страхових  організацій;

5) здійснення нагляду і перевірок роботи страхових організацій;

6) аналіз річної та квартальної  звітності страховиків;

Один із напрямів нагляду за страховою  діяльністю – це ліцензування [1; с. 38].

Для отримання ліцензії страховик  подає до Уповноваженого органу заяву  та необхідні документи, які проходять перевірку.

Ліцензія видається на проведення конкретних видів страхуванню, так  страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають право  займатися іншими видами страхування.

Уповноважений орган може відмовити  у видачі ліцензії на здійснення страхової діяльності, у разі невідповідності документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.

Законодавство України передбачає при потребі можливість проведення ліквідації, реорганізації та санації  страховика [1; с. 43].

Щодо гарантій, то держава гарантує дотримання і захист майнових та інших  прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції у здійсненні страхової діяльності.

Втручатися в діяльність страховиків  з боку державних та інших та інших органів забороняється, якщо воно не пов’язане з повноваженнями органів, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю страховиків.

 

 

 

3 ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА СТРАХОВУ  ДІЯЛЬНІСТЬ

 

3.1 Сутність та зміст перестрахування

 

Перестрахування є складовою ринку страхових послуг, має власну історію розвитку, правові основи та специфіку, які майже не збігаються з технікою прямого страхування. Це досить поширена окрема галузь фінансово-економічної діяльності. Можна сказати, що перестрахування є “вторинним” страхуванням або специфічним страхуванням самих страховиків.

Потреба в перестрахуванні виникає  за таких обставин:

1) можливий збиток, пов’язаний  з великим ризиком;

2) можливий катастрофічний випадок,  тобто кумуляція збитків у  результаті однієї події;

3) перевищується середня частота збитків.

Перестрахування – страхування  одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частиш своїх обов’язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Процес, пов’язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що відає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає, - цесіонарієм.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком  договір про перестрахування, залишається  відповідальним перед страхувальником  у повному обсязі згідно з договором страхування.

Ризик, прийнятий перестраховиком  від  перестрахувальника може бути знову переданий у певній частині  іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають  ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, - ретроцесіонарієм.

У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається подія  ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

За методами передавання ризиків у перестрахування і за оформленням  правових відносин сторін перестрахувальні операції поділяються на такі:

1) факультативні,

2) облігаторні (договірні);

3) факультативно-облігаторні і  облігаторно-факультативні (змішані)

Існує безліч різних за формою перестрахувальних договорів. Немає стандартного, спільного для віх страхових компаній договору. У кожному окремому випадку договори перестрахування мають свої певні особливості, різняться частками участі у договорі, ставками премії. Проте всі договори можна  поділити на дві основні групи, що різняться системою розподілу ризиків меж перестрахувальником і перестраховиком. До них належать пропорційна і непропорційна форми проведення перестрахувальних операцій.

Необхідність у перестрахуванні  з кожним днем зростатиме через охоплення страхуванням дедалі більшої кількості великих, специфічних ризиків, таким чином, роль перестрахування важко переоцінити.

За допомогою перестрахування  страховик може захиститись від  випадкових (спричинених ні передбачуваними  обставинами) відхилень розрахункової збитковості від її фактичного рівня в поточному році. Тому перестрахування є необхідною умовою забезпечення фінансової стійкості й нормальної діяльності страховика незалежно від розміру його капіталу та страхових резервів.

Перестрахування забезпечує страховій компаній вихід на нові сфери бізнесу та розширення спектра страхових послуг.

Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхування, працівників страхових компаній від втрати роботи: акціонерів компаній від зниження прибутку, держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності та інше.

 

3.2 Інвестиційна політика страховика

 

Світовій досвід показує, що страховики є важливим джерелом інвестиційного  капіталу. По-перше це пов’язано  з інверсією циклу (оскільки отримання страхової премії передує наданню страхової послуги), а по-друге, із розподілом ризику в часі. Тому страховик протягом часу дії договору страхування тимчасово розпоряджається коштами страхувальника, які акумульовані у страхові резерви.

Крім страхових резервів, страховик  має у своєму розпорядженні власні кошти у вигляді вкладів замовників, а також спеціальних фондів, які  сформовані за рахунок прибутку як суми перезподілено прибутку.

Тому кошти страховика, які перебувають  у його розпорядженні, є сукупністю ресурсів, за рахунок яких страховик виконує свої зобов’язання при настояні страхового випадку та забезпечує нормальне функціонування компанії. Ці кошти представлені, по-перше, надходженням страхових премій, по-друге, власними коштами, які можуть використовуватися протягом кількох років.

З огляду на це при інвестуванні таких  коштів необхідно враховувати їх структуру, а також оптимальний  термін інвестування. Активи страхової  компанії мають бути розміщені з  урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості.

Безпечність вкладів активів страхової  компанії свідчить про мінімальній  інвестиційній ризик, вона може досягатися шляхом диверсифікованості коштів.

Що ж до прибутковості активів  страховика, то вона при визначенні загального фінансового результату. Адже іноді в кінці звітного періоду страховик компенсує збитки, пов’язані зі страховою діяльністю, за рахунок прибутку від інвестиційної діяльності. Тому в цілому по компанії може досягтися позитивний фінансовий результат.