Фінансова стабілізація в Україні: сутність, засоби досягнення, проблеми

 

 

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Центр заочної та вечірньої форм навчання

Вечірня форма навчання

Кафедра фінансів

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з дисципліни «Фінанси»

 

на тему «Фінансова стабілізація в Україні: сутність,

засоби досягнення, проблеми»

 

 

 

 

    Виконав: студент групи ЕФ-12-1в

                     Гавриленко Владислав Сергійович

Перевірив: доц. Кухарєва Ольга Олександрівна

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Дніпропетровськ

2014

ЗМІСТ

 

 

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	3
Розділ 1. Теоретичні аспекти фінансової стабілізації в Україні
1.1 Сутність фінансової стабілізації в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	4
1.2 Етапи фінансової стабілізації України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	8
1.3 Проблеми фінансової стабілізації в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	11
Розділ 2. Аналіз фінансової стабілізації в Україні
2.1 Сучасний стан фінансової стабілізації в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . .	14
2.2 Роль банківського сектору в фінансовій стабілізації . . . . . . . . . . . . . . .	16
Розділ 3. Фінансова стабілізація ті перспективи її розвитку
3.1 Проблеми фінансової стабілізації в Україні та шляхи їх вирішення . .	27
3.2 Заходи для покращення фінансової стабілізації . . . . . . . . . . . . . . . . . .	32
Висновки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	37
Список використаної літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	38

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

В умовах переходу України до ринкової системи дуже важливо налагодити в першу чергу економічну систему країни.

 Загальновідомо, що кожна  держава для забезпечення виконання  своїх функцій зобов’язана мати  відповідні кошти, які концентруються  в бюджеті. Через прибутки та  видатки Центрального уряду і  місцевої влади, тобто через бюджетну  систему здійснюється пряме державне  регулювання економіки. Важливість  питання побудови ефективної  бюджетної системи полягає у  тому, що через бюджетну систему, зокрема, через її ланки перерозподіляється частина національного доходу, що обумовлено необхідністю створення централізованого фонду грошових коштів для забезпечення суспільних потреб та повного виконання державою своїх функцій.

 Актуальність теми  посилюється тим, що бюджетна  система нашої країни на сьогоднішній день є фактичною копією бюджетної системи колишнього СРСР. На пострадянському і постсоціалістичному європейському просторі майже усі держави, крім України, реформували або розпочали реформувати свої бюджетні системи. І це стало дієвим фактором суттєвих економічних зрушень в цих державах, виходу із стадії соціально-економічної кризи.

Отже, украй важливим сьогодні є поглиблене вивчення особливостей сучасного стану української економіки та, головне, визначення кроків державної економічної політики, спрямованих на підтримання довгострокової макроекономічної стабільності, яка спиратиметься на стійке економічне зростання.

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти фінансової стабілізації в Україні

1.1 Сутність фінансової стабілізації  в Україні

Стабільне фінансове становище держави є об'єктивною умовою її економічного розвитку і зростання суспільного добробуту. У цьому сьогодні нема потреби нікого переконувати. Це стало зрозумілим як переважній більшості вчених, політичних і громадських діячів, так і широким верствам населення.

Якщо в державі протягом тривалого часу немає фінансової стабільності, то настає деградація виробничих відносин, суспільної свідомості, а майбутнє стає невизначеним. Відсутність фінансової стабілізації і, як наслідок, чергові сплески кризових явищ тяжко б'ють по добробуту населення, бо втрати через прорахунки у фінансовій політиці несуть широкі маси населення, насамперед найбідніші його верстви. Є підстави стверджувати, що зубожіла, притиснена нестатками в результаті інфляційної хвилі людина — поганий працівник і недобросовісний громадянин.

Суть проблеми полягає в тому, що майже всі фактори, які дестабілізують фінансове становище в державі, є результатом дій відповідних державних структур на макрорівні, тобто залежать від основних положень фінансової політики, здійснюваної законодавчою і виконавчою владою, і тільки вже згодом ці хиби і прорахунки тиражуються, поглиблюються й посилюються на мікрорівні — на рівні підприємницьких структур і фізичних осіб.

Сьогодні у законодавчої влади нема чіткого уявлення про шляхи забезпечення фінансової стабільності в державі, а саме про те, яка частина чинного законодавства не сприяє фінансовій стабільності і які законодавчі акти необхідно розробити й прийняти, щоб забезпечити стабільність. Є тільки нищівна критика того, що робиться в державі у галузі фінансів і банківської діяльності. Ця критика переважно необ'єктивна, побудована на емоціях. Але найгірше те, що в ній немає елементів позитиву й конструктивності. Складається враження, що обранці народу не піднялися до рівня розуміння складних явищ у фінансовій сфері. Це викликає гіркоту й невизначеність у широких верств населення України.

За таких умов виконавча влада поводиться досить невпевнено. В неї нема чіткої програми дій, вона кидається в різні боки при здійсненні конкретних заходів щодо мобілізації фінансових ресурсів і їх витрачання, щодо посилення відповідальності за порушення фінансової дисципліни і зменшення заборгованості з соціальних виплат тощо[18, c. 85-87].

Фінансове становище держави характеризується двома показниками: виконанням бюджету і сталістю національної грошової одиниці. В Україні після проведення грошової реформи вдавалося підтримувати стабільність грошової одиниці. Однак це давалося досить дорогою ціною через великі суми заборгованості з виплати із бюджету населенню заробітної плати, різних видів допомоги, пенсій, а також через зростання заборгованості бюджетних установ по розрахунках за електроенергію та інші види послуг, через постійне зростання зовнішнього і внутрішнього державного боргу, витрат на його обслуговування й завищення дохідності облігацій внутрішньої державної позики.

Саме в цьому було закладено підвалини майбутніх кризових явищ. Розміщення ОВДП і покриття за рахунок цього дефіциту бюджету робить інфляційні процеси в державі контрольованими, але використання цього джерела фінансових ресурсів має свої межі й економічний сенс. Мобілізація коштів через ОВДП можлива тільки на короткотерміновий період, і такі мобілізовані кошти повинні бути використані на цілі, що мають високу окупність, бо вже на третій рік створюється фінансова піраміда й подальше використання такого джерела стає недоцільним. Гірше того, якщо мобілізовані через ОВДП кошти використані на споживання, то це не що інше, як відстрочена інфляція.

Мобілізація коштів через ОВДП в Україні, крім згаданого, мала ще й ту ваду, що 60% ОВДП на суму понад 5 млрд. грн. були розміщені серед нерезидентів, що зумовило відплив капіталів з України при викупленні облігацій і сплаті процентів за ними на загальну суму понад 8 млрд. грн. Це завдало значної шкоди економіці України.

Якщо тепер не вжити рішучих заходів, які б попереджали знецінення грошової одиниці, може скластися ситуація, яка в майбутньому загрожуватиме державі фінансовою, а згодом і загальноекономічною небезпекою. Річ у тім, що потенційно зберігаються фактори, без подальшої локалізації яких ситуація може вийти з-під контролю уряду[9, c. 10-11].

Насамперед необхідно створити ефективний механізм страхування банківських депозитів. Для цього слід прийняти закон "Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб", у якому має йтися не лише про гарантію їх повернення, а й про гарантію компенсації втрат від знецінення. Це дасть змогу щорічно залучати вільні кошти населення на суму понад 10 млрд. грн. і використовувати їх як кредитні ресурси.

Виплата процентів за вкладами населення навіть у половинних розмірах від того, що сьогодні сплачує держава за ОВДП, по-перше, забезпечила б збільшення реальних доходів населення, по-друге, позитивно позначилася б на стабілізації грошової одиниці. Є й інші форми залучення коштів населення, які виправдали себе в цілому ряді зарубіжних країн і на сьогодні є важливим стабілізатором національної грошової одиниці.

Житлове будівництво — одна з провідних галузей в економіці усіх економічно розвинутих країн. Капітальні вкладення у цю сферу становлять у середньому третину загального обсягу інвестицій в економіку.

Сьогодні житлове будівництво в Україні перебуває в кризовому стані. Обсяги будівництва житла знизилися за останні сім років майже у 3,5 разу. Підприємства житлово-будівельного комплексу завантажені в кращому разі на 30-40%.

Держава найближчими роками не зможе виділяти коштів із бюджету й безплатно надавати житло всім, хто має в цьому потребу. Тому необхідний пошук інших шляхів вирішення фінансового забезпечення житлового будівництва.

На наш погляд, вирішувати питання фінансування житлового будівництва можна тільки шляхом запровадження системи житлових заощаджень і пільгового кредитування житлового будівництва й придбання житла. Такі системи ефективно діють в економічно розвинутих країнах уже протягом багатьох десятиріч. Завдяки цим системам проблему забезпечення житлом у цих країнах практично розв'язано.

Крім того, є багато прикладів у світовій практиці, коли зростання житлового будівництва було початком загальноекономічного піднесення. Так було у повоєнній Федеративній Німеччині, Франції й деяких інших країнах.

Нині в Україні є умови для впровадження найефективніших систем житлових заощаджень і пільгового кредитування житла. Це значна кількість готівкових грошей на руках у населення, набутий певний досвід кредитування житла Ощадним банком України, наявність зарубіжної організації (німецький банк "Шватім-Халл"), яка має досвід роботи у цій сфері й готова до співробітництва.

Система житлових заощаджень громадян і пільгового кредитування житла в Україні має включати такі елементи:

• запровадження житлово-будівельних вкладів населення з подальшим цільовим використанням їх на будівництво і придбання житла. Такі вклади могли б дати можливість громадянину протягом п'яти років накопичити кошти на рахунку в спеціальному банку до рівня 15000 гривень із рівномірними щорічними внесками;
• можливість громадян одержувати проценти за зберігання коштів на рахунку в банку, а також премію від держави в розмірі до 20% вкладу, що гарантує знецінення коштів від інфляційних процесів. По закінченні п’ятирічного терміну кожний громадянин може одержати суму вкладу з процентами і преміями, а також кредит, що дорівнює сумі його заощадження на будівництво й придбання житла під контролем банку. Кредит надається строком на 20 років із процентною ставкою 3% річних.
• надання державою податкової пільги банкам для більшої їх зацікавленості у такому кредитуванні: зменшення ставки податку на суму прибутку, отриманого від процентів за надані на таких умовах позики[3, c. 8-9].

 

1.2 Етапи фінансової стабілізації  України

Актуальність проблеми фінансової стабілізації в Україні залишається предметом гострих дискусій серед фахівців. Одні вважають, що вона повинна завершувати перший етап трансформаційного процесу, інші переконують у тому, що фінансова стабілізація є передумовою, визначальною, первинною фазою ринкової трансформації [18, с. 47] .

Однак існує багато розбіжностей щодо критеріїв, показників, індикаторів фінансової стабілізації. Фінансова макроекономічна стабілізація є одним з першорядних завдань ринкової трансформації. Це пов’язане, з одного боку, з тим, що на попередніх етапах у колишніх соціалістичних країнах сформувались серйозні фінансові диспропорції, з другого – фінансова нестабільність посилювалася внаслідок розпаду раніше єдиного економічного комплексу СРСР та господарських зв’язків між країнами, формування власних економічних і політичних систем у нових незалежних державах.

Можна виділити три головні етапи фінансової стабілізації в Україні, що охоплюють періоди: перший – з 1992 по 1996 рр., другий – з 1996 по 1998 рр. і, нарешті, третій етап розпочинається з серпня 1998 р.

Завданням фінансової стабілізація в Україні на даному етапі с в гамуванням гіперінфляції, суттєве скорочення бюджетного дефіциту, стабілізація обмінного курсу власної грошової одиниці, підготовка передумов для здійснення грошової реформи, зниження облікової ставки НБУ, подолання платіжної кризи тощо.

Характерними ознаками першого етапу були запровадження купонокар-бованця, вихід з рубльової зони, суттєве зменшення інфляції у 1993 р. Стабілізувався обмінний курс карбованця протягом 1995-1996 рр. на рівні 1,7-1,8 грн. за 1 долар США. Водночас посилювалась платіжна криза, вимивались оборотні кошти підприємств і організацій. Спостерігається збільшення кредиторської та дебіторської заборгованості.

Отже, за станом на другу половину 1996 р. у цілому були підготовлені головні передумови для здійснення грошової реформи, введення власної грошової одиниці – гривні і переходу до другого етапу фінансової стабілізації.

Відмітною особливістю другого етапу фінансової стабілізації стало закріплення позитивних тенденцій у валютно-фінансовій сфері країни, про що свідчили подальше зниження рівня інфляції, стабілізація обмінного курсу гривні, зниження облікової ставки НБУ, стабілізація цін, поступове зростання зарплати і доходів населення. Розгортання світової фінансової кризи, власні прорахунки у фінансовій сфері, пов’язані насамперед з гіпертрофованим розвитком ринку облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), перекреслили сподівання на стале господарське зростання за рахунок збільшення пропозиції зовнішніх фінансових коштів (кредити Міжнародного валютного фонду (МВФ), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) та портфельні інвестиції приватних компаній). Очевидною стала необхідність переорієнтації економічної політики на суттєву активізацію внутрішнього попиту, пожвавлення власного господарського обороту, підвищення платоспроможності юридичних і фізичних осіб за рахунок поповнення оборотних коштів підприємств та диверсифікації доходів населення.