Фінансова стабілізація в Україні: сутність, засоби досягнення, проблеми

Фінансова ситуація у 1998 р. відзначалася девальвацією гривні, обривом фондового ринку, падінням ліквідності банківської системи, подорожчанням кредитних ресурсів. Усе це дає підстави говорити про настання третього етапу фінансової стабілізації, продиктованої не стільки логікою трансформаційного процесу, скільки ситуацією на міжнародних фінансових ринках та прорахунками у внутрішній економічній політиці.

Останнім часом внутрішні дестабілізуючі чинники підсилюються негативним впливом світової фінансової кризи на економічній події в Україні. Світова фінансова криза зумовлює необхідність внесення коректив до сфери як міжнародної, так і національної економічної політики.

На третьому етапі фінансова криза негативно впливає на банківську систему, яка може бути зміцнена шляхом підвищення її ліквідності та кредитоспроможності, санації з боку НБУ, диверсифікації банківських операцій, залучення іноземного банківського капіталу. Криза ще раз показала, що лише конструктивна взаємодія банків з виробничою сферою, перетворення провідних банків у основні структурні ланки національних і міжнародних промислово-фінансових груп і компаній гарантуватимуть їм необхідну стійкість і надійність [7, с. 45-47].

Практика ринкового реформування в Україні на цьому етапі свідчить про те, що самі по собі монетарні методи можуть дати короткочасний ефект. Розкол економіки на дві автономні сфери – фінансову і реальну мають свої наслідки високі відсоткові ставки, спекулятивні операції у першій та бартеризацію, платіжну кризу і стагнацію – у другій. Фінансова криза продемонструвала, що поглиблення розколу може призвести до остаточного занепаду [18, с. 48-49].

Досвід останніх років свідчить, що дійсна фінансова стабілізація досягається на основі розвитку національного виробництва як першооснови економіки. Усе це з повною очевидністю обумовлює необхідність зміщення акцентів у економічній політиці. Його суть полягає в тому, щоб у межах поглиблення ринкової трансформації спрямувати ринкові механізми та інститути на відновлення і розвиток національного виробництва на сучасній техніко-технологічній і організаційній основі, здійснення радикальних структурних перетворень у галузевій та територіальній структурі господарства. Таким чином, головним пріоритетом економічної політики на даному етапі є стимулювання виробництва як гаранта національної економічної безпеки.

 

1.3 Проблеми і засоби фінансової стабілізації в Україні

Сьогодні в економіці України порушено міжгалузевий баланс між попитом і пропозицією: поряд із швидким падінням внутрішнього попиту на засоби виробництва спостерігається зниження купівельної спроможності населення. Останніми роками перерозподіл робочої сили не супроводжувався перерозподілом капіталу і фінансових ресурсів. З одного боку, Україна переживала небувалі шоки пропозиції за критичним імпортом, з другого — не були прийняті політичні рішення щодо активної зміни структури форм власності. Уряд не розпочав процесу реорганізації підприємств, який мав би стати го-ловною передумовою створення системи ефективної економіки. Для цього необхідно було вже на початку реформації економіки зменшити податковий тиск, упорядкувати фінансові потоки, поступово звільняючи підприємства від усіх витрат за соціальною інфраструктурою, яка має бути у віданні державного і муніципального секторів економіки, а також розпочати структурно-інституційні перетворення банківської системи, ефективну реорганізацію підприємств. Податкова реформа також має передбачати поступове перенесення податкового навантаження на доходи громадян у процесі зростання особистих доходів населення. Це складний процес, він буде проходити у непростих економічних, політичних і соціальних умовах, але його необхідно впроваджувати як основний регулятор і стимулятор трансформації суспільства. [19, с. 114].

Дефіцит консолідованого державного бюджету України у 1999—1996рр. становив відповідно 10,2%, 30,3%, 10,4% , 9,1%, 6% і 4% від ВВП. Як і в інших східноєвропейських країнах, складність макроекономічного аналізу бюджетного дефіциту полягає у тому, що ці дані не відображають дефіциту фінансових ресурсів держави повною мірою тому, що бюджет характеризує видатки і доходи держави у поточному періоді і не відображає перехідні борги минулих років. Наприклад, зобов'язаннями держави є видані на пільгових умовах кредити державним підприємствам державними банками за вказівкою уряду Ці кредити не відображені у бюджеті. В результаті частка боргів держави у ВНП (валовому національному продукті) постійно зростає.

Одночасно бюджетний дефіцит, як і інші, так би мовити, "від'ємні" економічні категорії - інфляція, криза, банкрутство, безробіття тощо, є складовими елементами будь-якої економічної системи. Це своєрідні античастки, об'єктивні діалектичні протилежності, без яких ринкова система перестала б бути життєздатною і певним чином саморегульованою. Об'єктивність цих категорій означає, що їх не можна повністю ліквідувати ніякими постановами чи указами. Треба визнавати реальний факт існування бюджетного дефіциту і навчитись опановувати його, тобто пізнавати і компенсувати відповідно до його природи. Маніпуляції з дефіцитом (зниження офіційного і приховування перехідного) призводять лише до поглиблення фінансової кризи.

На сьогодні в Україні у реальній економіці державний і приватний сектори мають однакову питому вагу, тому виникає необхідність проведення бюджетної реформи. Заходи бюджетної реформи повинні спрямовуватись на використання бюджетних інструментів для скорочення системи субсидій і стимулювання інвестицій, а також на раціоналізацію бюджетного режиму щодо міжнародної торгівлі та змін у політиці обмінного курсу. Для підвищення дієвості прогресивних змін у системі податкового регулювання необхідно терміново впроваджувати всі інші елементи фінансової і стабілізаційної політики: досконало обгрунтувати обсяги фінансових ресурсів держави і за кожним напрямком бюджетної системи зробити інвентаризацію витрат, змінити підходи до соціальної політики щодо підтримки лише малозабезпечених верств населення, ліквідувати субсидування виробничої сфери через державні фінанси, розбудувати нову структуру банківської системи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

2.1 Сучасний стан фінансової стабілізації в Україні

Центральною проблемою теперішнього часу і майбутнього фінансової стабілізації в Україні залишається інфляція. Негативні соціальні і економічні наслідки інфляції змушують уряди різних країн провести політику, направлену на зміцнення національної валюти. Значна увага завжди приділялася державою регулюванню грошової маси. Антиінфляційна політика нараховує багатий асортимент самих різних грошово-кредитних, бюджетних заходів, податкових заходів, програм стабілізації і дій по регулюванню і розподілу прибутків.

Оцінюючи характер антиінфляційної політики, можна виділити в ній три загальних підходи. У рамках першого (що пропонується прихильниками сучасного кейнсіанства) передбачається активна бюджетна політика - маневрування державними витратами і податками з метою впливу на платоспроможний попит: держава обмежує свої витрати і підвищує податки. У результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Однак одночасно може статися спад інвестицій і виробництва, що може привести до застою і навіть до явищ, зворотних спочатку поставлених цілей, розвинутися безробіття.

Бюджетна політика проводиться і для розширення попиту в умовах спаду. При недостатньому попиті здійснюються програми державних капіталовкладень і інших витрат (навіть в умовах значного бюджетного дефіциту), знижуються податки. Вважається, що таким чином розширяється попит на споживчі товари і послуги.

Однак стимулювання попиту бюджетними коштами, як показав досвід багатьох країн в 60-70ті роки, може посилювати інфляцію. До того ж великий бюджетний дефіцит обмежує урядові можливості маневрувати податками і витратами.

Другий підхід рекомендується авторами-прихильниками монетаризму в економічній теорії. На перший план висувається грошово-кредитне регулювання, непрямо і гнучко що впливає на економічну ситуацію. Цей вигляд регулювання проводиться непідконтрольним уряду центральним банком, який визначає емісію, змінює кількість грошей в звертанні і ставки позикового процента. Прихильники цього підходу вважають, що державу повинно провести дефляційні заходи для обмеження платоспроможного попиту, оскільки стимулювання економічного зростання і штучна підтримка зайнятості шляхом зниження природного рівня безробіття веде до втрати контролю над інфляцією.

Намагаючись приборкувати інфляцію, що вийшла з-під контролю,  уряди багатьох країн, починаючи з 60-х років, проводили так звану політику цін і прибутків, головна задача якої по суті зводиться до обмеження заробітної плати - третій метод. Оскільки ця політика означає адміністративну, а не ринкову стратегію боротьби з інфляцією, вона не завжди досягає оголошеної мети.

Необхідно зазначити, що комбінація різних способів придушення інфляції залежить від конкретних економічних умов тієї або іншої країни.  Становлення ринку в Україні, зокрема,  в значній мірі, залежить від інтенсивності інфляційних процесів. Боротьба ж з цим був методами тотального або значного адміністративного контролю над цінами і прибутками, як це практикувалося раніше, без усунення їх причин, негативно позначається на розвитку ринкових відносин і стабільності економіки[1, c. 6-9].

Введення державного замовлення, інвестування промисловості і сільського господарства (за рахунок бюджетного дефіциту), встановленню жорсткого курсу валюти і взагалі твердих цін на всі товари - подібні заходи практикуються і зараз в Україні. У будь-якому випадку, це наочний приклад неефективного державного регулювання.

Необхідні серйозні і комплексні антиінфляційні заходи. Складність ситуації полягає в тому, що антиінфляційну політику в Україні зараз не можна все-таки звести до тільки непрямих економічних важелів. Справа в тому, що в Україні, нарівні із загальними закономірностями, найважливішою причиною інфляції можна вважати унікальну диспропорційність в економіці, що виникла як наслідок командно-адміністративної системи. Радянській економіці були властиві тривалий розвиток в режимі військового часу, і, як наслідок, надмірна частка військових витрат в ВНП, найвища міра монополізації виробництва, розподілу і грошово-кредитної системи і інші особливості.

Очевидно, що порушення народногосподарських пропорцій неможливо усунути без певної структурної політики держави, здійснюваної навіть прямими адміністративними заходами, зокрема,  скороченням військового виробництва і витрат, а також раціоналізацією виробничих капіталовкладень, рясним фінансуванням за рахунок акціонерних і приватних капіталів, широким залученням іноземних інвестицій і скороченням бюджетного фінансування. Необхідно зламати монополістичну структуру економіки. Все це важливо доповнювати заходами, які обмежать грошову масу, усунуть дефіцит державного бюджету, стабілізують співвідношення валют, а також створенням умов для здорової конкуренції. У такому випадку успіх буде досягнутий [10, c. 22-24].

 

2.2 Роль банківського сектору в фінансовій стабілізації

Банківська система являє собою один з найвпливовіших економічних інструментів, який діє в межах грошово-кредитної політики країни і має безпосередній вплив на реальну економіку. Тому можна сказати, що фінансова стабілізація в Україні залежить від ситуації, в якій знаходиться банківська система.

Формування національної банківської системи на власній капітальній основі (2001-2004 роки). У 2001-2004 р.р. національна економіка перейшла від фази, яку можна охарактеризувати як стрімке відновлення щодо рівня середини 1990-х років. Найвищі показники були зафіксовані у 2004 році: приріст ВВП країни (12%), який забезпечувався передусім нарощенням промислового виробництва (13%) та сільського господарства (20%).

Зростання реального сектору економіки не могло не відобразитися на стані банківської системи. Банки почали виконувати трансформаційну функцію акумулювання суспільних фінансових накопичень та спрямування їх на кредитування економіки (рис.2). Структура капіталу банківської системи України у 2004 році складала 10% - іноземний капітал, 90%- вітчизняний капітал. (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Динаміка ВВП, кредитно-інвестиційного портфелю та капіталу банків України за період 2001-2004 рр. [18]

Можна сказати, що у досліджуваний період банківська система України виконала поставлені цілі щодо її капіталізації та збереження необхідних темпів кредитування реального сектору економіки. Фінансовою базою зростання ВВП країни у цей період стає банківське кредитування корпоративного сектору економіки.

Банківська система в 2005-2008 рр. характеризується для економіки відсутністю стратегії розвитку, розбалансованістю макроекономічних агрегатів та бюджетних показників. Динаміка ВВП носить не постійний характер, коли фази зростання змінюються періодами падіння або стагнації. Ключовим фактором економічного зростання стає не промислове виробництво, а процес споживання в борг.

В цей період банківська система повністю розкривається для міжнародного капіталу та стає суб’єктом активного поглинання. Рівень іноземного капіталу у національній банківській системі досягає 40%. Внаслідок інтеграції банківської системи України із міжнародними ринками капіталу зовнішня заборгованість банків стрімко зростає і досягає на 01.01.2009 року більше 39 млрд. дол. США (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Динаміка зовнішньої заборгованості банків, млрд. грн. [18]

Отримані банками валютні кошти направляються на кредитування переважно імпортних товарів побутового призначення та автомобілів. При цьому лідерами кредитування стають банки з іноземним капіталом.

Деструктивна бюджетна політика призводить до небезпечних для економіки темпів інфляції (майже 20%). В умовах значної інфляції банки не можуть забезпечувати достатній рівень доходності за строковими вкладами і такий фінансовий інструмент як банківський депозит починає втрачати свою макроекономічну стабілізуючу функцію.

Таким чином, даний період розвитку банківської системи характеризується тим, що вона функціонує не на користь національного розвитку і все більше задовольняє інтереси міжнародних фінансових груп, зокрема шляхом внутрішнього захоплення споживчого ринку країни, що призводить, з іншого боку, до структурної деформації внутрішнього виробництва.

Банківська система в період кризи супроводжується відсутністю довіри до банківських інституцій та відсутністю з боку Національного банку України адекватної оцінки ризиків та стратегії розвитку національної банківської системи, відсутністю моніторингу кризових явищ та оперативного реагування на них. Виникнення кризи у банківській системи було обумовлено багатьма чинниками. Як зазначено у монографії Коваленко В.В., Крухмаль О.В.[8] основними з них є: значні темпи зростання споживчого кредитування; доларизація економіки; невідповідність обсягу довгострокових кредитів і довгострокових депозитів, постійне збільшення розривів між ними з урахуванням валютних дисбалансів. До них можна додати надмірну зовнішню заборгованість корпоративного і банківського секторів, яка перевищила зовнішню заборгованість держави майже в два рази; штучне зміцнення курсу гривні до долару США влітку 2008 р.; велике негативне сальдо торгівельного балансу.