Контрольна робота по «Господарське право України»

Міністерство освіти та науки України

Східноукраїнський національний університет

ім. Володимира Даля

Учбово-науковий інститут права й історії

Кафедра: «______________________________»

 

 

 

 

Контрольна робота

 

 

По дисципліні: «Господарське право України»

 

 

Варіант № 6

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Луганськ 2008

 

 

Тема: «Загальні положення про захист прав суб`єктив господарюванн»я.

 

Змист

 

 

 

Вступ

Питання захисту конкуренції є досить актуальним на сучасному етапі розвитку економіки України. Це пояснюється тим, що з одного боку, в Україні швидкими темпами розвиваються різноманітні форми підприємництва, що призводить до загострення конкурентних відносин, які самі по собі навряд чи можуть розвиватись в цивілізованому руслі, а з іншого боку в Україні майже повністю відсутня культура підприємництва, наявна в інших країнах. Власне споконвічні традиції ведення бізнесу, що розвивались історично, були майже повністю втрачені за роки існування адміністративно-командної системи і за той досить короткий термін, що пройшов з моменту утвердження незалежності України та початку становлення ринкових відносин, ці традиції чесного підприємництва навряд чи можна сформувати з нуля.

Крім того питання боротьби з недобросовісною конкуренцією набуває нового, більш широкого змісту в контексті глобалізації та інтеграції України в європейську економіку.

Досвід показав, що втручання держави у економіку у вигляді регулювання конкурентних відносин є невід'ємною і необхідною складовою сучасної ринкової економіки. У 1980-х - 1990-х роках відбувся справжній "бум" законодавства, спрямованого на захист підприємців від недобросовісної конкуренції - воно було прийнято у декількох десятках країн світу і зараз існує більше ніж у 60.

В Україні запровадження державного захисту добросовісної конкуренції практично співпало з початком переходу до ринкової економіки, що обумовило одну трохи парадоксальну ситуацію: фактично законодавство про захист економічної конкуренції та інструменти його реалізації з'явилися раніше, ніж сама конкуренція, і стали активними чинниками її становлення.

В результаті вжитих протягом останніх років правових та організаційних заходів в нашій державі створено умови для практичної реалізації конституційного принципу забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, запобігання зловживанню монопольним становищем, неправомірним обмеженням конкуренції та недобросовісній конкуренції, на загальнодержавних та регіональних ринках з'явилися десятки тисяч самостійних суб'єктів господарювання. Отже, створення конкурентної структури в основному здійснено (в основному - тому що доробки та переробки обов'язково будуть).

Незважаючи на вищесказане, дана проблема не є достатньо теоретично розробленою. Хоча навряд чи хтось буде оспорювати її теоретичну значимість.

Навіть нормативно-правова база з даного питання ще не є цілком сформованою, хоча за останні роки і були дуже значні зрушення в цьому плані. Зокрема було прийнято новий Закон України „Про захист економічної конкуренції” від 11січня 2001року. Ним передбачено досить значне посилення відповідальності за порушення конкурентного законодавства. Хоча проблема правового забезпечення діяльності все ще залишається. Вона виявляється у нестабільності та суперечливості законодавства і додатково посилюється наявністю „білих плям” в правовому полі. В першу чергу гостро відчувається необхідність існування Конкурентного кодексу.

Мета даної роботи розкрити поняття суб'єкта господарювання та загальні положення з захісту прав суб'єктів господарювання, а також дати правову характеристику договору зберігання

 

1. Суб’єкти господарського права: поняття, ознаки та класифікація

 

Згідно із ст. 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Але не про всіх цих суб’єктів можна відразу сказати, що вони є суб’єктами господарського права. Ними є лише тільки ті учасники відносин в сфері господарювання, що відповідають наступним ознакам:

• безпосереднє здійснення господарської діяльності;
• створення у встановленому законом порядку;
• наявність майна, необхідного для здійснення обраної суб’єктом або покладеної на нього господарської діяльності чи керівництва такою діяльністю;
• наявність господарської правосуб’єктності (визнаної державою за кожним суб’єктом господарського права можливості мати і здійснювати господарські права та обов’язки, відповідати за їх належне виконання і мати юридичну можливість захищати свої права і законні інтереси від можливих порушень).

Таким чином, суб’єкти господарського права – це учасники господарських відносин, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською правосуб’єктністю.

Класифікація суб’єктів господарського права.

За критерієм характеру здійснюваної діяльності розрізняють:

- суб’єкти господарювання, тобто  суб’єкти господарського права, які безпосередньо здійснюють  господарську діяльність (фізичні  особи – підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, господарські товариства);

- суб’єкти господарського права, що керують господарською діяльністю, в тому числі організацію такої діяльності (господарські міністерства та відомства, органи місцевого самоврядування та їх виконкоми, господарські об’єднання, промислово-фінансові групи, власники майна підприємств).

Залежно від форми власності, на базі якої функціонують суб’єкти господарювання:

- державні (державні та казенні  підприємства, державні господарські  об’єднання, міністерства та відомства);

- комунальні (комунальні підприємства, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи);

- колективні (господарські товариства, виробничі кооперативи, добровільні господарські об’єднання, унітарні підприємства, створені кооперативами, господарськими товариствами, громадськими та релігійними організаціями);

- приватні та змішані (функціонують  на базі двох і більше форм  власності).

 

2. Правові засади захисту економічної конкуренції

 

2.1. Конкурентна політика та її  роль у ринковій економіці

Ринкова економіка визнає наступні типи ринків відносно можливостей розвитку конкуренції:

1) досконалий конкурентний ринок (ринок заснований на принципах  вільної конкуренції);

2) недосконалий конкурентний ринок.

У теорії мікроекономіки досить детально розроблене поняття досконалого конкурентного ринку. Він має такі основні риси:

1) кожний підприємець є малим  відносно ринку в цілому;

2) продукція, що реалізується на  ринку, є однорідною;

3) покупці інформовані про ціни;

4) продавці діють незалежно один від одного;

5) вступ та вихід з ринків  вільний.

Підтримка та захист конкуренції є обов’язковою складовою державної економічної політики. Це зумовлено тим, що конкуренція виконує в економіці важливі функції:

• створення дійових стимулів для розвитку народного господарства;
• формування механізму «природного» відбору найбільш ефективних суб’єктів господарювання;
• надання можливості вільного вибору для всіх учасників господарських відносин (як самих суб’єктів господарювання, так і для споживачів).

Законодавство про захист економічної конкуренції та обмеження монополізму в економіці України (антимонопольне законодавство грунтується на нормах, установлених Конституцією України (стаття 42 Конституції України містить пряму заборону щодо зловживання монопольним становищем на ринку та обмеження конкуренції), складається із глави 3 Господарського кодексу України, Закону України «Про захист економічної конкуренції» (Від. Верх. Ради України, 2001, № 12, ст. 64 ), законів України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції» (Від. Верх. Ради України, 1996, 36, ст. 164), інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів).

Конкуренція, як змагання між суб’єктами господарювання, здійснюється не завжди за допомогою добросовісних та законних засобів та методів досягнення переваг над іншими суб’єктами господарювання. Однак підприємці з метою витиснення своїх конкурентів з відповідних ринків товарів (робіт, послуг) не завжди використовують їх. Крім того, самі органи влади та місцевого самоврядування не завжди підтримують конкуренцію, неправомірно створюючи певні перешкоди окремим підприємцям.

Термін «конкуренція», так як і більшість термінів, що вживаються у господарсько-правовому обігу, має економіко-правову природу. Легальне визна- чення конкуренції отримало своє закріплення в Законі України «Про захист економічної конкуренції»: економічна конкуренція (конкуренція) – змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Чинним законодавством (стаття 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції») передбачено 20 різновидів порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Найбільш поширеними правопорушеннями у сфері конкуренції є:

1. недобросовісна конкуренція;
2. антиконкурентні дії (обмеження конкуренції):

- антиконкурентні узгоджені суб’єктів  господарювання,

- антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (дискримінація суб’єктів господарювання);

3) зловживання монопольним становищем.

Звернимося до еволюції українського законодавства відносно спроби визначити категорію «недобросовісна конкуренція». Уперше зазначена категорія з’явилася в Законі України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (сьогодні втратив чинність), який не надав загального визначення цієї дефініції, а лише перелічив можливі форми здійснення недобросовісної конкуренції. З прийняттям Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» нарешті з’явилося загальне визначення недобросовісної конкуренції. Стаття 1 названого Закону означає під недобросовісною конкуренцією будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Стаття 32 Господарського кодексу України надала аналогічне визначення недобросовісної конкуренції.

Можливі форми здійснення недобросовісної конкуренції передбачені як статтями вищезазначеного Закону, так і статтями Господарського кодексу. Законодавчо передбачено наступні форми здійснення недобросовісної конкуренції: неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання, створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції, досяг- нення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці. Зупинимося на кожній із зазначених форм.

Неправомірним використанням ділової репутації суб'єкта господарювання визнаються:

1) Неправомірне використання  чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; неправомірне використання товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу іншого виробника; порівняльна реклама.

2) Створення перешкод суб’єктам  господарювання у процесі конкуренції. Перешкодами у процесі конкуренції  вважаються: дискредитація суб’єкта господарювання, нав’язування споживачам примусового асортименту товарів (робіт, послуг), схиляння до бойкоту суб’єкта господарювання або дискримінації покупця (замовника), або до розірвання договору з конкурентом, підкуп працівника постачальника або покупця (замовника).

3) Досягнення неправомірних  переваг у конкуренції. Досягненням  неправомірних переваг у конкуренції є отримання певних переваг стосовно іншого суб'єкта господарювання шляхом порушення законодавства, яке підтверджене рішенням відповідного органу державної влади. Наприклад, неправомірне отримання за рахунок державних ресурсів дотацій, компенсацій та інших пільг.

4) Неправомірне збирання, розголошення  та використання відомостей, що  є комерційною таємницею. Відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту, визначаються суб’єктом господарювання відповідно до чинного законодавства.

Антиконкурентні дії (обмеження конкуренції)

В зазначену групу правопорушень, в залежності від самого суб’єкта правопорушень, входять правопорушення двох видів: антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання та антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (дискримінація).

Для з’ясування форм виявлення антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання необхідно пояснити категорію «узгоджені дії». Згідно з чинним законодавством узгодженими діями суб’єктів господарювання відповідно до чинного законодавства (розділ 3 Закону України «Про захист економічної конкуренції») є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями є також створення суб’єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання.