Теоретичні проблеми розвитку екологічного законодавства в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КРИВОРІЗЬКИЙ  ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

 

 

Кафедра «Правознавства»

 

 

 

Реферат

З Екологічного права України

на тему:

«Теоретичні проблеми розвитку екологічного законодавства в Україні»

 

 

 

Керівник: Ан М.І.

Студентки ІІІ  курсу

Групи 6.402-1

Чалої О.

 

 

 

 

Кривий Ріг

2012 рік

План:

1. Основні проблеми розвитку екологічного законодавства
2. Теоретичні погляди щодо проблем розвитку екологічного законодавства та шляхи їх вирішення
3. Систематизація діяльності у галузі екологічного законодавства

Висновки

Список використаних джерел

 

1. Основні проблеми розвитку екологічного законодавства

Еколого-правові погляди в українській  науці мають вікову історію, яка  бере свій початок ще з давніх часів. Яскравий тому приклад першої книги  про природу – книга «шести днів» Василя Великого, перекладена з грецької, в якій давалося тлумачення шести дням, протягом яких Бог створив світ, а також десяти природним явищам.

Наукові погляди завжди діставали своє відображення у чинному законодавстві. Спочатку це були переважно правові засади використання природних ресурсів для господарських потреб і захисту права власності на природні об'єкти, але у більш простому розумінні, ніж сучасне.

У сучасних умовах становлення правової системи України  її реформування пов’язане з вирішенням таких завдань:

- систематизація екологічного законодавства з метою посилення його стабільності;

- усунення правових колізій;

- створення науково обґрунтованої системи нормативно-правових актів.

До основних проблем розвитку екологічного законодавства відносять:

• Відсутність чітко сформованої системи екологічних прав людини та способів захисту порушених екологічних прав населення;
• Недоопрацьованність норм щодо права на безпечне навколишнє середовище людини і громадянина;
• Невизначеність основних напрямків на світову екологічну політку;
• Зміна векторів спрямованості на екологічне співробітництво держав та міжнародних організацій;
• Наявність прогалин в міжнародно-правовому регулюванні екологічних відносин;
• Однакове розуміння щодо системності та кодифікованості норм екологічного права;
• Відсутність додаткових міжнародних і організаційно-правових та судових гарантій забезпечення екологічного правопорядку;
• Слабке сприяння узгодженому розвитку національних систем екологічного законодавства.

2. Теоретичні погляди щодо проблем розвитку екологічного законодавства  та шляхи їх вирішення

На сьогодні, існує досить багато наукових поглядів щодо питання  теоретичних проблем розвитку екологічного права в цілому та екологічного законодавства  зокрема. Тому, сучасні науковці усе більше наголошують на необхідність розробки та подання до Верховної Ради України якісно нового проекту Екологічного кодексу України, в якому буде враховано суб’єктивне право на екологічну безпеку та визначено правовий механізм його реалізації.

Одним із найяскравіших науковців з  вирішення даного питання виступає Юрій Шемшученко, який у своїй доповіді «Теоретичні засади гармонізації та кодифікації національного і міжнародного екологічного законодавства» відзначив необхідність розробки та подання до Верховної Ради якісно нового проекту Екологічного кодексу України. На його думку, в ньому повинно враховуватися суб’єктивне право на екологічну безпеку з визначенням правового механізму його реалізації. Також, Шемшученко Ю. підтримує ідею створення Міжнародної ради екологічної безпеки ООН на зразок Економічної і соціальної ради ООН.

Автор погоджується з тим, що розвиток національного екологічного законодавства має відбуватися шляхом гармонізації з європейським та міжнародним законодавством.

На данний час, міжнародне співтовариство стикнулося з необхідністю розробки і прийняття акта, який має стати головним для галузі міжнародного екологічного права. Це може бути Екологічна конституція Землі (варіант – Екологічна хартія Землі, відповідний Кодекс чи Конвенція ООН з безпеки навколишнього середовища).

Досить значними є і резерви розвитку його відповідності передовим світовим здобуткам. Останні особливо виразно репрезентовані в узагальненнях Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), Міжнародної комісії з навколишнього середовища та розвитку (Комісії Брундтланд) та Декларації Ріо з навколишнього середовища та розвитку (Декларації Ріо).

Наукові дослідження з даного питання були проведені в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького, які показали, що Екологічна конституція Землі має стати актом політико-правового характеру, правовою формою закріплення екологічних прав людини. Але теоретики погоджуються ,що водночас не слід намагатися врегулювати зазначеним актом усе розмаїття екологічних відносин.

Отже, Екологічна конституція Землі має закріпити  основні, принципові засади, що стосуються міжнародного співробітництва держав у відповідній сфері суспільних відносин.

Найпоширенішим з останніх правових теорій є питання щодо створення спеціалізованого Міжнародного екологічного суду під егідою ООН, який міг би ґрунтуватися на Екологічній конституції Землі та стати складовою частини нового світового правопорядку та вирішив би низку загальних проблем, важливих для світового співтовариства і кожного його члена.

Молоді  вчені усе більше акцентують увагу  на на проблемах прогностичної оцінки розвитку екологічного законодавства та відсутності системи екологічного законодавства як єдиного законодавчого комплексу.

Так, Галина Балюк у доповіді «Систематизація екологічного законодавства України: теоретичні основи» акцентувала увагу на необхідності систематизації екологічного законодавства, що дозволить збільшити його дієвість та розробці його наукової концепції. Зокрема, важливим є виробидення єдиного підходу до визначення екологічного законодавства та дослідження досвіду його національної та міжнародної систематизації.

Досить цікавою є доктрина Костицького В. 1992р. щодо розвитку екологічного права України, яка має назву концепції «екологічного дерева». Ця доктрина визначає приблизний перелік необхідних правових актів у галузі охорони навколишнього природного середовища, їх взаємодію, загальні принципи їх підготовки та цілі системи екологічного права.

Стовбуром «екологічного дерева» виступає Закон України «Ппро охорону навколишнього природного середовища» - комплексний закон, який визначає загальні засади охорони довкілля і буде як основа «утримувати» на собі всю систему екологічного права.

Кореневу систему «екологічного дерева» повинні становити акти природоресурсового права. Це — земельний, лісовий, водний кодекси, кодекс законів про надра, закони про охорону і раціональне використання рослинного і тваринного світу, природно-заповідний фонд, про охорону атмосферного повітря, а також прийняті на їх розвиток підзаконні й нормативні акти. Тут також йдеться про механізм плати за спеціальне використання природних ресурсів.

Природоресурсове право виступає як основа, що «утримує» все «екологічне дерево» і одночасно за рахунок платності спеціального природокористування «живить» його, забезпечує дієвість усієї системи екологічного права. Також, у ролі головного кореня слід розглядати економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища.

Крону «екологічного дерева» повинні становити законодавчі та нормативні акти привентивного характеру, які, як і «листя дерева», покликані відігравати «фільтруючу» роль, запобігати негативному впливу людської діяльності на навколишнє природне середовище.

Аналізуючи  чинний ЗКУ з погляду його ефективності, Павло Кулинич у доповіді «Кодифікація земельного законодавства України: ретроспектива та перспектива» зауважив, що цей документ є не продуктом кодифікації, а є лише наслідком приведення норм Земельного кодексу 1992 р. у відповідність до положень Конституції України. Оскільки чинний ЗКУ не діє повною мірою, неможливо оцінити його ефективність до закінчення дії Перехідних положень. Науковець вважає, що до завершення земельної реформи недоцільно кодифікувати земельне законодавство.

Дійсно, в історії земельного права України не було такого періоду, впродовж якого земельні відносини регулювалися б лише одним правовим актом – Земельним кодексом України. Практично усі земельні кодекси регулювали земельні відносини у тісній взаємодії з іншими земельно-правовими актами, прийнятими як до введення в дію Земельного кодексу, так і після його затвердження.

П.Кулинич вважає, що нині чинний ЗКУ є законодавчим актом, у якому кодифіковані лише основні, найпринциповіші положення та норми земельного законодавства України. Кодекс не містить усіх його норм, що робить необхідним прийняття низки інших законодавчих актів з питань регулювання земельних відносин, які розвиватимуть та доповнюватимуть норми ЗКУ. Отже, його слід вважати неповним кодексом, тобто кодексом, у якому кодифікована лише частина норм земельно-правових актів. Також, Павло Кулинич запропонував створити об’єднаний орган для вироблення консолідованої наукової позиції щодо нормотворчості в галузі земельних відносин, наприклад Асоціацію юристів-екологів.

Слід  зазначити, що що юридичні передумови для розробки та прийняття повного ЗКУ виникнуть тоді, коли, по-перше, буде повністю сформоване земельне законодавство України, норми якого врегулюють усі види земельних відносин без будь-яких прогалин, та, по-друге, усі або більшість земельно-правових норм забезпечуватимуть стабільність розвитку земельних відносин в Україні.

Петро Лапечук запропонував визначитися щодо кола об’єктів правового регулювання майбутнього Екологічного кодексу України. Він зауважив, що необхідно чітко розмежувати повноваження органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в галузі екологічного управління, а також закріпити на законодавчому рівні заходи із забезпечення юридичної відповідальності посадових осіб за правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки з метою реалізації положень Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Інший важливий напрям удосконалення екологічного законодавства України –гармонізація його із законодавством економічно розвинених держав, які впродовж останніх десятиліть накопичили значний досвід формування екологічного законодавства та механізму його реалізації на практиці. У першу чергу це має стосуватися держав – членів Європейського Союзу, членом якого в перспективі може стати й Україна.

Також, інший погляд виражає Крисаченко В.С., яка наголошує на тому, що теоретичні проблеми розвитку екологічного законодавства напряму залежать від міжнародних норм та стандартів екологічного законодавства.

ЮНЕП нині зробила рішучий крок у напрямку теоретичного і практичного  втілення вимог концепції стійкого розвитку як найоптимальнішої моделі для глобального розвитку та розвитку окремих країн-регіонів. У зв'язку з цим на себе вона покладає такі функції:

- забезпечення (в межах ООН) керівництва  і надання допомоги у справі  відновлення, охорони та поліпшення  екологічної бази розвитку; 
- спостереження, оцінка та регулярне оприлюднення показників щодо зміни стану довкілля та природних ресурсів; 
- підтримка пріоритетних науково-технічних досліджень з найважливіших проблем охорони довкілля та природних ресурсів; 
- опрацювання критеріїв та показників якості природного середовища, а також базових принципів довготривалого використання та регулювання природних ресурсів; 
- підтримка природоохоронних планів і програм, здійснюваних та фінансованих безпосередньо заінтересованими державами; 
- стимулювання укладання міжнародних угод, а також підтримка і заохочення опрацювання міжнародно-правових норм, конвенцій та спільних угод про охорону навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів; 
- надання допомоги іншим міжнародним інституціям з екологічної експертизи їхніх програм та підготовці кадрів.

І дійсно, якщо порівняти існуючий в Україні Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» і засади діяльності ЮНЕП, то можна помітити, що деякі з принципів останньої не відображені в законі,. Так, у ньому відсутні:

• регулятиви щодо відтворення екосистем, довготривалого використанян довкілля підтримки пріоритетних наукових напрямків та технологій, показники якості довкілля та багато іншого.

Саме в цьому напрямку, очевидно, і слід вдосконалювати чинне екологічне законодавство.

 

3. Систематизаційна діяльность у галузі екологічного законодавства

Загальна мета систематизаційної діяльності у галузі екологічного законодавства – зробити правове регулювання екологічних відносин найефективнішим, високоякісним і стабільним, щоб встановити та зберегти правопорядок у сфері взаємодії суспільства і природи, який гарантував би право кожного на сприятливе навколишнє середовище. І звону ж таки, кінцевим результатом цієї діяльності має стати створення єдиного кодифікованого акта галузі – Екологічного кодексу України.