Автор работы: Пользователь скрыл имя, 22 Февраля 2014 в 19:49, курсовая работа
У далеку давнину, коли кількість людей на Землі була порівняно невеликою, а їхній інтелектуальний і технічний потенціал – дуже слабким, природа практично не відчувала на собі тиску людини: вона легко самоочищувалася й самовідновлювалася. Але минули тисячоліття, народонаселення почало зростати такими темпами,досягло таких адаптацій і поширення на планеті, яких не знала жодна інша популяція. З часом людська діяльність обернулася на могутню силу, здатну впливати на природу не лише в межах окремих районів і континентів, а й на планеті в цілому.
Вступ 3
Основна частина 4
1.Атмосфера як елемент глобальної екосистеми 5
Забруднення атмосфери та заходи щодо запобігання її забруднення 8
Руйнування озонового шару 16
Хімізм утворення озону в атмосфері 16
Озонова «діра» 19
Наслідки від руйнування озонового шару 24
Шляхи захисту щодо знищення озонового шару 27
4.1Міжнародні угоди у сфері захисту озонового шару 27
4.2 Захист озонового шару на локальному рівні 28
Висновки 32
Список літератури 36
Фізичні та хімічні процеси, під впливом яких утворюється озон в атмосфері, мають складну природу. Озон – модифікація кисню ( ), синій газ із різким запахом, сильний окисник, добре розчинний у воді, вибухонебезпечний і токсичний. У природі в стратосфері утворюється з кисню ( ) під час грозових розрядів та під впливом ультрафіолетового випромінювання Сонця. Озон в стратосфері утворюється, коли сонячне ультрафіолетове випромінювання бомбардує молекули кисню. Він є продуктом дії ультрафіолетових променів на молекули кисню (). Ще досить багато кисню в стратосфері, тому під дією сильного ультрафіолетового випромінювання Сонця кисень розбивається на окремі атоми (фотодисоціація):
→О+О
Однак активність атомарного кисню настільки велика, що він відразу утворює озон чи триатомний кисень (хімічна реакція):
→
У стратосфері переважає
рівновага між процесами
Поглинаючи у великій кількості ультрафіолет, озон нагрівається, тому в цьому шарі атмосфери температура підвищується. Так, якщо на нижній межі стратосфери над екватором весь рік вона дорівнює - 74° С, то на верхній межі температура дорівнює + 10° С. у зв’язку з цим холодне тропосферне повітря не піднімається в більш теплі шари стратосфери і не виносить туди вологу. [1]
Енергія ультрафіолетового випромінювання витрачається на фотохімічну реакцію утворення озону з кисню, і тому до поверхні Землі воно не доходить; туди проникає лише істотно ослаблений потік «м’якого» ультрафіолетового випромінювання. Від його негативної дії наш організм уміє захищатися, синтезуючи в шкірі шар темного пігменту – меланіну ( засмага ). [1]
3.2 Озонова «діра»
В атмосфері відбуваються одночасно процеси як утворення, так і руйнування озону. Під впливом поглинання ультрафіолетової радіації відбувається розпад молекули кисню на два атоми, які володіють великим запасом енергії в порівнянні з нормальним станом. З цієї причини молекула озону може утворитися лише при потрійному зіткненні молекули кисню (), збудженого атома кисню ( О´ ) та молекули азоту ( ) або будь-якого іншого газу ( М ), який поглинає надлишок енергії, що виділяється при утворенні молекули озону. Руйнується озон також внаслідок впливу на нього кванта сонячної енергії. При цьому швидкість руйнування озону істотно залежить від температури – чим вища температура, тим швидкість руйнування більша. Отже, рівноважна концентрація озону, тобто густина шару озону, що встановилася, виявляється при інших однакових умовах залежною від температури: чим нижче температура, тим вище рівноважна концентрація озону, і навпаки. З цієї причини у високих широтах восени та взимку через відсутність притоку сонячної радіації вміст озону малий, але повністю озон у полярних зонах не зникає, тому що має місце обмін повітрям між низькими та високими широтами. Навесні, коли тільки починає надходити в полярну область сонячна радіація, кількість озону при дуже низьких температурах, які затримують процес його розпаду, швидко зростає, але потім з підвищенням температури вміст озону починає зменшуватись. [8]
Великою несподіванкою на початку 80 – х років виявилось різке зменшення над Антарктидою густини озонового шару, у результаті чого в цьому регіоні сформувалась «озонова діра». Її площа в 1984 – 1985 р.р. становила кілька мільйонів квадратних кілометрів. В 2008 році розмір озонової «діри» над Антарктидою склав 27 млн квадратних кілометрів. Озонова «діра» - це локальна ділянка озоносфери, де концентрація озону ( густина озонового шару) істотно (до 40-50%) менша за звичайну. Так, у 1985 р. британські науковці під керівництвом Джорджа Фармана повідомили результати спостереження за атмосферою, згідно з якими за попередні вісім років весняний вміст озону над Північним і Південним полюсами зменшився на 40%.[8]
Існують різні причини цього феномену:
Установлено, що руйнування озонового шару сприяють також деякі хімічні речовини ( зокрема оксиди азоту ): потрапляючи в стратосферу з висхідними повітряними течіями, вони вступають у реакцію з озоном і розкладають його на кисень.
На процес руйнування озону впливає виділення в атмосферу закису азоту в результаті денітрифікації зв'язаного азоту ґрунтовими бактеріями. Надмірне і неконтрольоване внесення мінеральних добрив збільшує кількість закису азоту. Частина закису азоту під впливом бактерій розпадається до молекулярного азоту, а інша частина в атмосфері перетворюється на окисли азоту, які й руйнують озон.
•(закис азоту) O + O → NO + NO
Вона може протікати тільки вдень, тільки за наявності Сонця. Потім NO вступає в реакцію з озоном, водночас руйнуючи його, що приводить до утворення іншого оксиду азоту, N:
• + NO → N +
Ця реакція може протікати і вночі, тому концентрація двоокису азоту росте в темний час доби, оскільки вдень вона перетворюється назад по реакціях:
• N + О → NO + О2
• N + hн → NO + О
Третій оксид азоту, вже з трьома атомами кисню в молекулі, який знову таки реагує з озоном:
• N + → N + О2
Він перетворюється назад в NO і N через фотоліз:
• N + hн → N + O
• N + hн → NO +
Тому знову таки його вночі більше, ніж вдень. Таким чином, оксиди азоту реагуючи з озоном збільшують число атомів кисню в своїх молекулах, а потім втрачають їх в реакціях з атомарним киснем або при фотолізі. Сумарно це приводить до загибелі озону. Процес цей ланцюговий і циклічний, оксиди азоту в ньому можуть розглядатися як каталізатори.
Проте вміст оксиду азоту в повітрі невеликий, вони нестійкі й суттєво не впливають на кількість озону в стратосфері. [5]
Процес руйнування озону
в атмосфері ініціюється
Руйнування озонового шару відбувається так (рис. 1):
Сl+O3=ClO+O2
ClO+O=O2+Cl
Рисунок .1 Руйнування озонового шару атмосфери
Зруйновані компоненти володіють високою реакційною здатністю. При руйнуванні озону хлор діє подібно до каталізатора: в ході хімічного процесу кількість хлорфторвуглеводнів не зменшується. [1]
Щорічно в світі випускається кілька мільйонів тонн фреонів. Світове виробництво фреонів на початок 90 – х років перевищило 1 млн. 360 тисяч тонн у рік ( 71% фреонів виробляють США та розвинуті країни Західної Європи ).
Для людини пари
фреонів не шкідливі. Та вони
надзвичайно стійкі й можуть
зберігатися в атмосфері до 80
років. Вважається, що час життя
в атмосфері для двох
У руйнуванні озону
стратосфери певний внесок має
космічна та ракетна техніка
завдяки викидам продуктів
Тепловий удар при під час вибуху викликає реакцію між атмосферним азотом і озоном з утворенням оксиду азоту.
Для виявлення озонових аномалій аналізується відхилення значень загального вмісту озону в одиницях стандартного відхилення. Якщо відхилення становлять від -2,0 до -2,5, то це свідчить про критичну ситуацію, а коли перевищує значення -2,5, то констатується озонова аномалія («діра»).
Дослідження озонового шару у верхніх шарах атмосфери почалися з 1930 року. Згодом вони були розширені, і для ведення спостереження була створена спеціальна мережа станцій ( «мережа Добсона»). Виміри кількості стратосферного озону в період з 1980 до 1991 року з канадського супутника «Німбус 7» показали, що швидкість руйнування озону складає 0,224% на рік. За оцінками НАСА (США), в період 3 1978 до 1990 року кількість озону в озоновому екрані скоротилася на 45%.
Зменшення товщі озонового екрану та розриви в ньому ведуть до зростання ультрафіолетового випромінювання, що досягає поверхні Землі. Відповідно до супутникових даних за останні 10 років ультрафіолетове випромінювання зросло на 10%,а в Антарктиді, де стійко зберігається «озонова діра», на 40%,
Головна функція озону
полягає в захисті людини та всієї
біосфери Землі від жорсткого
ультрафіолетового
За даними «Грінпіс», зменшення товщі озонового шару на кожні 10% веде до збільшення числа випадків захворювання раком шкіри на 300 тисяч чоловік. Ультрафіолетове випромінювання руйнує морські водорості, які виробляють приблизно 50% кисню для дихання гетеротрофів Землі. (Жорсткий ультрафіолет погано поглинається водою і тому небезпечний для морських екосистем. Дослідження показали, що планктон, який живе в приповерхневому шарі, при збільшенні інтенсивності жорсткого ультрафіолету може серйозно постраждати чи навіть загинути повністю. Планктон знаходиться в основі харчових ланцюгів практично всіх морських екосистем.) [3]
За своїм впливом на живі організми жорсткий ультрафіолет наближується до іонізуючого випромінювання, проте через більшу, ніж у випромінювання, довжину хвилі він не здатний проникати глибоко в тканини, саме чому й уражує лише поверхневі органи. Жорсткий ультрафіолет може викликати рак шкіри, особливо злоякісну меланому, катаракту та імунодефіцит, збільшити частоту інфекційного захворювання. Жорсткий ультрафіолет викликає звичайні опіки шкіри (зниження концентрації озону в повітрі на 2-5% викликає рак основних клітин шкіри, на 5-10%- рак клітин чешуйчатого прошарку) та роговиці ока. Вже зараз у світі помітне збільшення кількості захворювань на рак шкіри (якщо озоновий шар зменшиться на 10%, то це спричинить розвиток раку шкіри у 300 тис. чоловік, катаракти – у 1 млн 750 тис.чоловік). [1]
У 70-ті роки американські військові розсіяли в стратосфері над одним із безлюдних атолів у Тихому океані спеціальні хімічні речовини, внаслідок чого в озоновому шарі над цим острівцем утворилася «діра», яка затягнулася тільки через багато годин. У результаті на атолі загинула майже вся наземна біота: пальми та інші рослини, тварини, мікроорганізми; з хребетних тварин залишилося кілька великих черепах (їх урятував товстий кістяний панцир), але вони осліпли — сітківка їхніх очей була спалена ультрафіолетом. [3]
Информация о работе Вплив транспорту на навколишнє середовище