Екологізація економіки і шляхи виходу з екологічних криз

Деякий досвід екологізації економіки в Україні вже є: розроблено та прийнято ряд природоохоронних законів, створена система державного управління природокористування, екологічний моніторинг, сформовано інструменти економічного впливу на природокористувачів (податки, дотації, пільги, штрафи), фонди екології.

Для реалізації програми виходу з екологічної кризи, структурних змін важливе значення має розробка ефективних механізмів реалізації, пряме та індикативне державне регулювання, використання ринкових і стимулюючих інструментів. Надзвичайно важливо розробити достатньо жорсткі економічні і правові регулятори, які забезпечували б надійний економічний захист земельних, водних ресурсів та атмосфери. Така система повинна включати плату за використання вод них і земельних ресурсів; грошову оцінку цих ресурсів; механізм дійових штрафних санкцій за порушення нормативів природокористування; посилення контролю і санкцій за вмістом шкідливих речовин у сільськогосподарській продукції тощо.

Механізм реалізації програми структурної перебудови економіки і екологізації її розвитку повинен також передбачати суттєву зміну цін, дотацій, кредиту, пільг у напрямі стимулювання природоохоронних заходів.

У цьому напрямі повинні стимулюватися скорочення природокористування, охорона землі, виробництво біологічно чистої сільськогосподарської продукції і т.п.

При реалізації програми виходу з екологічної кризи виникають серед інших проблем і соціальні. Наприклад, заходи по закриттю шкідливих виробництв (хімічних, атомних) можуть призвести до зниження рівня зайнятості місцевого населення. Або заходи по вилученню із сільськогосподарського обігу земель, які деградували, призводять до скорочення виробництва в даному районі і відповідно до зменшення зайнятості. Антикризові екологічні програми часто породжують проблему вибору між інтересами сучасного і майбутнього поколінь.

Постає питання, що вибрати: продовжувати ведення господарства старими методами, підтримуючи образ життя, що неминуче приведе до деградації навколишнього середовища і різкого погіршення умов життя наступних поколінь, або піти на певні жертви сьогодні для ліквідації екологічних деформацій, що забезпечить умови для існування нащадків? Очевидна проблема тимчасових (між поколіннями ) екстерналій і мінімізації екстернальних витрат. Однозначної відповіді бути не може. Все залежить від глибини екологічної кризи, заходів з її ліквідації, які можуть і не мати негативних соціальних наслідків, від можливості компромісу між інтересами поколінь. Однак проблема врахування інтересів наступних поколінь є основною в концепції сталого розвитку. Тому в більшості випадків пріоритет повинен надаватися інтересам довгострокової екологічної стабілізації.

Вихід з екологічних криз на основі структурної перебудови економіки має свої особливості. Можна вказати принаймні три такі особливості: можливе регіональне неспівпадання територій проведення альтернативних заходів і територій власне екологічної кризи; галузеве або продуктове неспівпадання результатів альтернативних заходів; комплексний характер інвестиційної політики при подоланні екологічних криз. Наприклад, альтернативні варіанти розв'язання екологічної проблеми можуть здійснюватися без будь-якого просторового зв'язку із зоною екологічної кризи. По-друге, розвиток хімічної промисловості (хімічний комплекс) може дати еколого-економічний ефект за рахунок економії ресурсів у сільському господарстві. По-третє, структурна перебудова може зачіпати економіку не тільки даного регіону України, а й інших держав. А це вимагає принципово нової інвестиційної політики, комплексного підходу до розробки програми виходу з кризи з урахуванням розвитку інших країн. У цих умовах намагання створити програму виходу з економічної кризи будуть малоефективні, призведуть лише до розпилення фінансових і матеріальних ресурсів. Подолання глобальної кризи вимагає зусиль багатьох країн та узгодженої еколого-економічної програми структурної перебудови економіки цих країн, орієнтованої на економічну стабілізацію і сталий розвиток.

Статистичні дані свідчать, що за останні роки екологічна криза в Україні продовжує розростатися, охоплюючи все більші території й поглиблюючись. Цьому сприяють майже повна відсутність асигнувань на природоохоронні заходи в усіх галузях виробництва; відсутність контролю й практична безкарність природозгубної діяльності; зростання кількості техногенних аварій через тотальну зношеність обладнання і технологій на виробництвах, а також дуже низька ефективність роботи очисних споруд чи повна її відсутність; відсутність ефективної системи державного контролю за станом довкілля й управління всією природоохоронною діяльністю та банку еколого-територіальних даних; надзвичайно низький рівень екологічної освіти населення.

Україна має надзвичайно вигідне географічне положення, відносно багатий природний, екологічний та людський потенціал, значні трудові ресурси, досить високий рівень виробництва електроенергії. Ці фактори мають сприяти тому, щоб у найближчі роки Україна змогла вийти з надзвичайно важкої еколого-економічної кризи і на початку XXI ст. піднятися до рівня розвинених Європейських країн. Складна соціально-політична ситуація перехідного періоду поки що не сприяє цьому і, навіть, навпаки, поглиблює розвиток негативних екологічних явищ і процесів.

Необхідно в найближчий час уряду України розробити згідно з рекомендаціями "Порядку денного на XXI ст." ефективну програму комплексної політики держави в галузі природокористування й природоохорони та знайти можливості її здійснення. Адже реалізація такої програми – це збереження України і української нації.

Для поліпшення екологічної ситуації в Україні необхідно здійснити такі термінові заходи:

• створення економічних стимулів для проведення екологічних заходів, як це вже ефективно практикується у США, Японії, Німеччині (заохочення комплексного використання сировини, відходів, вторинної продукції, переходи на маловідходні і безвідходні технології);
• збільшення витрат на охорону природи та прискорення темпів будівництва природоохоронних об'єктів, устаткування;
• активізація правоохоронних і природоохоронних органів, захист і підвищення прав останніх, перегляд розмірів штрафів і характеру покарання за екологічні злочини у відповідності з діючими на Заході нормами (США, Німеччина);
• проведення незалежних наукових комплексних екологічних експертиз із метою складання екологічного прогнозу і виробництва рекомендацій локального масштабу (в усіх регіонах силами місцевих екологів);
• активна пропаганда передового екологічного досвіду в центральній і місцевій пресі, по телебаченню;
• активізація екологічної освіти у школах, вузах та екологічного виховання населення за допомогою телебачення, преси, кіно, природоохоронних товариств;
• врахування громадської думки при вирішенні питань будівництва промислових, енергетичних, військових об'єктів тощо;
• заборона будь-яких відхилень від проектів, шкідливих довкіллю.

Джерелами ресурсів та засобами розв'язання глобальних проблем у нинішніх умовах виступають:

– офіційна допомога з боку економічно розвинених країн країнам, що розвиваються;

– іноземні приватні інвестиції;

– застосування економічних важелів управління якістю довкілля, зокрема субсидій і дотацій за виготовлення екологічно чистої продукції, за виконання державних екологічних проектів, екологічні платежі за всі види забруднення довкілля, виплати на охорону природи і поліпшення екологічних результатів, пільгове або дискримінуюче кредитування, оподаткування і ціноутворення, екологічне страхування тощо;

– об'єднання зусиль усіх країн світу для розв'язання глобальних проблем;

– збільшення витрат держав світового співтовариства на подолання насамперед екологічної кризи;

– створення за рахунок країн, які заподіяли найбільшої шкоди планеті, своєрідного фонду екологічної безпеки з метою ліквідації найзагрозливіших для довкілля джерел небезпеки;

– посилення відповідальності країн світового співтовариства за збереження природи;

– стимулювання виробництва таких зразків транспортних засобів, техніки, які б не завдавали шкоди довкіллю, забезпечували економію всіх паливно-енергетичних ресурсів.

Складність розв'язання глобальних проблем сучасності не означає, що світова спільнота не усвідомлює згубної небезпеки їх ігнорування, потреби комплексного міждержавного підходу до їх вирішення.

Основними шляхами розв'язання екологічної, паливно-енергетичної та сировинної проблем з погляду речового змісту суспільного способу виробництва є:

1) швидкий розвиток і використання  відновлюваної енергії: сонячної  та вітрової, океанічної та гідроенергії  річок. Цей напрям в Україні  лише розробляється;

2) структурні зміни у використанні існуючих не відновлюваних видів енергії, а саме: зростання частки вугілля в енергобалансі і зменшення газу та нафти, оскільки запасів цих корисних копалин на планеті менше, а їхня цінність для хімічної промисловості набагато більша;

3) створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без викидів шкідливих газів. Усе це вимагає більших витрат держав на природоохоронні цілі. Але якщо у США та ФРН на ці заходи витрачалося 2% ВНП, в Японії — 3, то в колишньому СРСР — 1,2%, а в незалежній Україні ще менше;

4) розроблення конкретних заходів  щодо дотримання екологічних  стандартів, тобто стандартів чистоти  повітря, водних басейнів, раціонального  споживання енергії, підвищення  ефективності своїх енергетичних  систем;

5) вивчення запасів усіх ресурсів з використанням найновіших досягнень НТР. Як відомо, нині розвіданий відносно неглибокий шар земної кори — до 5 км, тому важливо відкрити нові ресурси на більшій глибині Землі, а також на дні морів і Світового океану;

6) інтенсивний розвиток власного сировинного господарства, включаючи переробні галузі сировини. Для розв'язання проблеми голоду треба розширювати обсяг посівних площ, запроваджувати передову агротехніку, високопродуктивне тваринництво, високоврожайні культури, ефективні добрива та засоби захисту рослин тощо;

7) пошук ефективних важелів управління  процесом зростання народонаселення  з метою його стабілізації  на рівні 10 млрд. осіб в середині XXI ст.;

8) припинення хижацького вирубування  лісів, особливо тропічних, раціональне  лісокористування, коли кількість посаджених дерев значно перевищуватиме кількість вирубаних (що стосується й України);

9) формування в людей екологічного  світогляду (насамперед у представників  владних структур), що дало б  змогу розглядати всі економічні, політичні, юридичні, соціальні, ідеологічні, національні, кадрові питання як у межах окремих країн, так і на міжнаціональному рівні насамперед з погляду розв'язання екологічної проблеми, впроваджувати на всіх рівнях принципи пріоритету екологічних проблем;

10) комплексне розроблення законодавства про охорону довкілля, в тому числі про відходи. Так, у США, Франції та інших країнах уряд зобов'язаний надавати технічну і фінансову допомогу підприємствам і організаціям у переробленні відходів, вилученні з них цінних компонентів, проведенні науково-дослідних робіт у цій сфері, поширювати передовий досвід та ін. З цією метою використовуються податкові пільги, надаються субсидії, знижуються тарифи на перевезення вторинної сировини тощо. На відміну від цього в Україні в 90-ті роки — на початку ХХІ ст. різко знизилося впровадження мало- і безвідходних технологій, зросла кількість техногенних катастроф, послаблюється екологічний контроль, прискорюється нагромадження відходів тощо;

11) нарощування екологічних інвестицій. Зокрема, в Австрії такі інвестиції становлять понад 15% усіх капіталовкладень. В Україні на охорону довкілля в 1995 р. було освоєно в 2 рази менше капіталовкладень, ніж у 1990 р. Надалі ситуація не поліпшилась. Так, викиди забруднюючих речовин в атмосферу від стаціонарних джерел становили у 2001 р. 4,05 млн. тонн, а у 2002 р. — 4,08 млн. тонн; обсяг забруднених річкових вод, що скидаються у поверхневі водойми, відповідно становив 3,01 і 3,1 млрд. м3.

Шляхи подолання екологічної кризи Азово-Чорноморського басейну

Для подолання кризового стану Чорного моря було прийнято у березні 2001 р. Закон України "Про затвердження загальнодержавної програми відтворення довкілля Азовського і Чорного морів". Цей документ спрямований на охорону та відродження довкілля Азовського і Чорного морів, на забезпечення виконання Конвенції про захист Чорного моря від забруднення (1994 р.), Міністерської декларації про захист Чорного моря (1993 р.) та Стратегічного плану дій щодо відтворення та захисту Чорного моря (1996 р.). Реалізація Програми розрахована на період до 2010 р. і здійснюватиметься в два етапи: 2001-2005 та 2006-2010 роки.

Програмою визначено такі пріоритетні напрями вирішення основних проблем екологічного стану Азовського і Чорного морів:

1) зменшення рівня забруднення  морів та антропогенного навантаження на їх екосистеми;

2) зниження ризику для здоров'я  людини, пов'язаного із забрудненням  морських вод та прибережної смуги;

3) збереження та відтворення  біологічного різноманіття, природних  ландшафтів прибережної смуги  і місць існування біологічних видів, розширення мережі державних заповідників, заказників, створення національних парків;

4) збалансоване використання та  відтворення морських біологічних  ресурсів і розвиток аквакультурних  видів діяльності, особливо цінних  промислових видів риб, із забезпеченням належного державного контролю;