Наука як основний фактор ноосфери

 

 

 

 

 

 

 

Роботу  виконала:

Студентка 32 групи

ННІ іноземної  філології

Спеціальності „Філологія*.

Мова та література (англ)”

Меодушевська  Анастасія 

Ігорівна

 

 

 

 

 

Житомир-2011

План

1. Визначення поняття „ноосфера”.
2. Основні положення вчення про ноосферу Е. Леруа і Тайярп де Шардена.
3. Концепція ноосфери Вернадського.
4. Завдання щодо творення ноосфери.
5. Умови, які необхідні для становлення й існування ноосфери.
6. Наука як основний фактор ноосфери.
7. Висновок.
8. Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ноосфера - це біогеохімічне поняття, що відображає коеволюцію людства та біосфери, синтез історичного та природного процесів самоорганізації як планетарного явища. Цей синтез пов'язаний з діяльністю людства, що становить могутній геологічний процес, а людство - могутню геологічну силу. У зв'язку з небаченим раніше посиленням стихійного впливу людини на природу виникає можливість катастрофічних наслідків для людства та навколишньої природи.

 

Основні положення вчення про ноосферу Е. Леруа і Тайяра де Шардена.

Уперше це слово й поняття пролунало в стінах відомого навчального закладу Парижа — у Коледжі де Франс — на лекціях 1927-1928 навчального року з вуст філософа й математика Едуарда Леруа. При цьому співавтором ноосферної концепції було оголошено його друга й однодумця П'єра Тайяр де Шардена, палеонтолога й філософа.

Обидва французи обгрунтували свою ідею, спираючись на поняття біосфери й живої речовини в тому розумінні, як їх розвинув Вернадський у своїх  знаменитих лекціях у Сорбонні в 1922-1923 роках. У книзі "Походження людини й еволюція розуму" (1928), яка є записом лекційного курсу Вернадського, Леруа прямо відсилає читача до біосферних уявлень російського вченого.

На думку Леруа і Тайяра де Шардена, поява людини в ряді висхідних  форм означає, що "еволюція переходить до застосування нових засобів чисто психічного порядку". Справді, еволюція в особі людині створила принципово нове знаряддя для свого подальшого розвитку, підготовлене тривалим процесом удосконалення нервової системи. Це особлива духовно-психічна здатність, якої до цього в природі не існувало: розум рефлективного типу, який володіє самосвідомістю, здатністю до глубинного пізнання самого себе й світу. Це вже "не проста зміна ступеня, а зміна стану", яка відбулася як внутрішньо закономірне, природне явище.

У більш пізній роботі "Місце людини в природі" Тайяр  де Шарден поставив питання про походження й сутність життя, а потім і  людини в загальному космічному процесі  ускладнення матерії (тенденція  до ускладнення хімічних сполук: атоми, молекули, клітини, багатоклітинні й т.д.). Життя на Землі — вищий і найбільш виразний прояв цієї універсальної тенденції. Там, де матерія здається нам "мертвою", вона насправді лише "дожиттєва", у ній світиться потенція стати живою. У цьому розумінні життя — космічне явище, оскільки його нитка міститься в самих надрах матерії. Явище олюднення (гомінізації) життя для Леруа й Тайяра де Шардена — наступний, такий же великий стрибок у планетарному й космічному розвитку, як і оживотворення (віталізація) матерії. Інакше кажучи, поява людини — подальше якісно нове розгортання "завдань" самої біосфери, а за нею і космічного процесу. Пов'язана наступництвом із усім еволюційним ланцюгом життя, людина, проте, є у світі таким оригінальним об'єктом, що творці ноосфери схильні вважати її не окремим видом або навіть царством природи, а "новим порядком реальності", таким же широким і самостійним, як саме життя перед лицем неживої матерії. Людина стає і стосовно природи, і стосовно біосфери, навіть за всієї своєї фізичної заглибленості в них, якимось рівнозначним до них щодо "економії речей" явищем, новою "оболонкою" планети, новою "сферою". Виникає "вища", ніж тваринна, біосфера, така, що йде за нею, — людська сфера, сфера рефлексії, свідомого й вільного винаходу, коротше кажучи, думки: власне, сфера розуму, або ноосфера ("ноас" — грецькою означає розум, дух). У ній, як висловився Тайяр де Шарден, "завершується біосферне зусилля церебралізації, яке тривало більш як шістсот мільйонів років".

Розвивається трудова, соціальна, творча активність людини, вона розселяється по всій планеті, удосконалюються засоби спілкування, способи збереження й передавання найрізноманітнішої інформації — і людська специфічність усе більше виражається в цій особливій "сфері розуму", новій "оболонці" Землі, яка ніби накладається на біосферу, але не зливається з нею, а все більше змінює її. Через спадкове, з покоління в покоління поширення знань і вмінь, через філософський, моральний пошук, мистецтво, науку вже відбувається свого роду колективна церебралізація, що збільшує об'єм загальноземного мозку. Напрямок еволюційного розвитку єдиний: до все більш складного "ноосферного мозку", органу вселюдської свідомості. Але не тільки єдність, яка стає все більше планетарною, і здатніть до колективної творчої потуги включає Тайяр де Шарден в еволюційні перспективи ноосфери — у них є місце і для удосконалення природи кожної окремої особистості, розвитку ресурсів її мозку й розширення свідомості.

 

 

Концепція ноосфери В. І. Вернадського

В. І. Вернадський не був ознайомлений із наступним розвитком ідей Тайяра де Шардена (його "феномен людини" з'явився після смерті російського вченого). Він знав лише ту ще мало розвинуту ідею ноосфери, яку висунули Леруа і Тайяр де Шарден наприкінці 20-х років XX століття. Сам Володимир Іванович так розглядав духовну послідовність виникнення вчення про ноосферу: біогеохімічний підхід до біосфери, який він запропонував паризькій аудиторії, запліднює думку французьких філософів, які роблять наступний крок, котрий він, у свою чергу, уже сприйняв сам, сприйняв і обміркував далі. "Я приймаю ідею Леруа про ноосферу. Він розвинув глибше мою біосферу", — стверджував Вернадський. Обґрунтувавши у своїй "Біогеохімії" загальну схему еволюції верхньої оболонки нашої планети, В.І. Вернадський неминуче прийшов одного разу до необхідності аналізу ролі Людини в цих глобальних процесах. У результаті народжується вчення, яке пізніше одержало назву вчення про ноосферу.

Вернадський передбачав перехід біосфери в новий стан, так звану сферу розуму -”ноосферу”

(noos - в перекладі з грецької : розум, дух ), в якій людина стане основною геологічною силою.

Ноосфера - це етап розвитку біосфери, на якому людина, свідомо  використовуючи свої знання, буде підтримувати існування біосфери та сприяти її розвитку.

Вчення  Вернадського про ноосферу включає 4 основні положення:

1. Ноосфера - історично  останній стан геологічної оболонки  біосфери, що перетворюється діяльністю  людини.

2. Ноосфера - сфера розуму  і праці. 

3. Зміни біосфери обумовлені  як свідомою, так підсвідомою  діяльністю людини.

4. Розвиток ноосфери  пов’язаний з розвитком соціально-економічних  факторів.

Ноосфера відрізняється  від біосфери величезною швидкістю  в розвитку. За концепцією ноосфери, людство перетворилося на найпотужнішу геологічну силу на планеті. Вернадський  підкреслював, що протягом останніх 500 років воно освоїло нові форми енергії - парову, електричну, атомну, й навчилося використовувати майже всі хімічні елементи. Людство освоїло всю біосферу й одержало набагато більшу, порівняно з іншими організмами, незалежність від навколишнього середовища. Наукова думка й діяльність людини змінили структуру біосфери, незаймана природа швидко зникає, з’являються нові екосистеми та ландшафти - міста, культурні землі, для яких характерні простіші угрупування організмів.

Зміст учення В. І. Вернадського полягає в тому, що поява на Землі людини започаткувала якісно новий етап в еволюції планети. Активність людини багаторазово прискорює всі еволюційні процеси, темпи яких швидко зростають з розвитком продуктивних сил, зростанням технічної озброєності цивілізації. Подальший неконтрольований, некерований розвиток людської діяльності таїть у собі небезпеки, які нам важко передбачити. Саме тому незабаром повинен наступити час, коли подальшу еволюцію планети, а отже, і людського суспільства, повинен буде спрямовувати Розум. Біосфера поступово перетворюватиметься на сферу Розуму. Визначальною ідеєю вчення В. І. Вернадського про ноосферу є обґрунтування єдності людства й біосфери.

Однією із ключових ідей, що лежать в основі теорії Вернадського про ноосферу, є Шея, що людина не є самодостатньою живою істотою, яка живе за своїми особливими законами: вона співіснує усередині природи і є частиною її. Вернадський як біогеохімік намагався довести, що ця єдність зумовлена насамперед функціональною відокремленістю людини від навколишнього середовища. Людство саме по собі є природним явищем й очевидно, що вплив біосфери відображається не тільки на середовищі життя, алей на ході думок людини.

Але не тільки природа  впливає на людину, існує і зворотний  зв'язок. Причому він не поверхневий, що відбивало 6 лише фізичний вплив людини на навколишнє середовище, він набагато глибший. Це доводить той факт, що останнім часом помітно активізувалися планетарні геологічні сили. У "Філософських думках натураліста" Вернадський писав: "... ми все більше та яскравіше бачимо в дії навколишні геологічні сили. Це збіглося, навряд чи випадково, із проникненням у наукову свідомість переконання про геологічне значення Homo sapiens, з виявленням нового стану біосфери — ноосфери — і є однією із форм її вираження. Це пов'язано, звичайно, насамперед з уточненням місця природної наукової праці й думки в межах біосфери, де жива речовина відіграє основну роль. Так, останнім часом різко змінюється ступінь впливу живих істот на навколишню природу. Завдяки цьому процес еволюції переноситься у сферу мінералів. Різко змінюються ґрунти, води й повітря. Тобто еволюція видів сама перетворилася на геологічний процес, тому що в процесі еволюції з'явилася нова геологічна сила. Вернадський писав: "Еволюція видів перетворюється на еволюцію біосфери".

Геологічною силою є, власне, зовсім не Homo sapiens, а його розум, наукова думка соціального людства, У "Філософських думках натураліста" Вернадський зауважив: "Ми саме переживаємо  її яскраве входження в геологічну історію планети. В останні тисячоліття спостерігається інтенсивне зростання впливу однієї видової живої речовини — цивілізованого людства — на зміну біосфери. Під впливом наукової думки й людської праці біосфера переходить у новий стан — у ноосферу".

Перебудова навколишнього  середовища завдяки науковій людській думці за допомогою організованої  праці навряд чи є стихійним процесом. Корені цього процесу — у самій  Природі і були закладені ще мільйони років тому в ході природного процесу  еволюції. "Людина... є неминучим проявом великого природного процесу, що закономірно триває протягом, принаймні, двох мільярдів років".

Заселяючи всі куточки  планети, спираючись на державно організовану наукову думку і на її породження — техніку — людина створила в біосфері нову біогенну силу, що підтримує розмноження й подальше заселення різних частин біосфери. Разом із розширенням ареалу проживання людство починає перетворюватися на все більше згуртовану масу, тому що існуючі засоби зв'язку — засоби передавання думки — охоплюють усю земну кулю. "Цей процес — процес повного заселення біосфери людиною — зумовлений ходом історії наукової думки, нерозривно пов'язаний зі швидкістю зносин, з успіхами техніки пересування, з можливістю миттєвого передавання думки, її одночасного обговорення всюди на планеті". При цьому людина вперше реально зрозуміла, що вона як житель планети може й повинна мислити й діяти в новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, родини або роду, держав або союзів, а в планетарному аспекті. Вона, як і все живе, може мислити й діяти в планетарному аспекті тільки у сфері життя — у біосфері, у певній земній оболонці, з якою вона нерозривно, закономірно пов'язана й піти з якої вона не може. її існування є її функцією.

Вона несе її із собою  всюди. І вона її неминуче, закономірно, невпинно змінює і з кожним днем соціальна, наукова й культурна єдність людства лише посилюється й збільшується. "Збільшення всеспільності, єдності всіх людських суспільств безупинно зростає і стає помітним протягом деяких періодів ледве не щорічно". Схоже, що ми вперше опинилися в умовах єдиного геологічного історичного процесу, який охопив одночасно всю планету. Вернадський бачив неминучість утвердження ноосфери, яка була підготовлена як еволюцією біосфери, так і історичним розвитком людства.

Вернадський неодноразово відзначав, що "цивілізація "культурного  людства" – оскільки вона є формою організації нової геологічної  сили, що створилася в біосфері, –  не може перерватися і знищитися, тому що це є велике природне явище, яке відповідає історично, вірніше, геологічно сформованій організованості біосфери. Утворюючи ноосферу, вона всіма коренями пов'язується з цією земною оболонкою, чого раніше в історії людства в скільки-небудь порівнянній мірі не було".

Багато чого з того, про що писав Вернадський, стає надбанням сьогоднішнього дня. Сучасні і зрозумілі нам його думки про цілісність, неподільність цивілізації, про єдність біосфери і людства. Переломний момент в історії людства, про що сьогодні говорять учені, політики, публіцисти, був побачений Вернадським. Вернадський передбачив неминучість ноосфери, підготовленої як еволюцією біосфери, так і історичним розвитком людства.

З погляду ноосферного  підходу по-іншому бачаться і сучасні  болючі точки розвитку світової цивілізації. Варварське ставлення до біосфери, загроза світової екологічної катастрофи, виробництво засобів масового знищення – усе це повинно мати минуще значення. Питання про корінний поворот до джерел життя, до організованості біосфери в сучасних умовах повинен звучати як сполох, заклик до того, щоб мислити і діяти у біосферному – планетному аспекті.

 

Завдання щодо творення ноосфери

Процес переходу біосфери в ноосферу неминуче несе в собі риси свідомості, цілеспрямованої діяльності, творчої роботи. Вернадський бачив, що перед людством стоять завдання величезної важливості щодо творення ноосфери. З позицій цих завдань він відзначав безпідставність суджень про можливість катастрофи цивілізації.

Розглянемо перспективи  розвитку людства з погляду Вернадського. Незламність цивілізації Вернадський обґрунтовує такими тезами:

1. Людство стоїть на шляху  створення ноосферної оболонки  Землі, усе більше зміцнюючи  свої зв'язки з біосферою. Людство  стає вселенською категорією.

2. Людство у своєму  розвитку стало єдиним цілим  завдяки тому, що інтереси всіх, а не окремих осіб, стають державним  завданням.