Регіональні особливості розміщення природно-заповідного фонду світу

            Гора Олгас - Ката-тжута в Червоному Центрі Австралії - Тжута - "Багато голів", так називаються гори Олгас - по імені найвищого піку. Місцевість, що знаходиться навколо гори, зветься тубільцями - Рівнина Вєтров . Всі дороги там ведуть до гірського ланцюга Ката-тжута. Без всякого сумніву, ці 36 гірських масиву покривають область 21. шістьдесят-вісім км ², і складені з осадової породи, що складається з валунів і булижників різних гірських типів, включаючи базальт і граніт, який цементує собою піщаник.

           Заповідник Улуру - це один з особливо відомих знаків Австралії та провідна історична пам'ятка однойменного державного скверу, що лежить в самому центрі материка, в так званому Червоному центрі, має овальну форму. Цікаво, але її довжина становить три кілометри ширина - близько три кілометри а підстава все порізане печерами, увінчаними античними наскальними малюнками і різьбленням по каменю. Видомо, що колись в самому центрі материка височів гірський масив, що представляє із себе острів серед озера Амадіус. Продукти руйнування гірських порід відкладалися на дні водойми, сформувавши гору, яка за зовнішнім виглядом дуже схожа на лежачого на боці величезного слона. Здалеку моноліт Улуру виглядає абсолютно гладким, втім поруч на поверхні чітко помітні нерівності, тріщини і незліченні борозни. Хоча гора розміщена в самому центрі пустелі, на район щороку обрушуються урагани, приносячи проливні дощі. Малонаселений клімат характерний коливаннями температури: ночі тут прохолодні, а полуденна спека добирається до 38 ° C. Камінь - як і будь-яке фізичне тіло, при нагріванні розширюється, а при охолодженні стискується, що і викликає його розтріскування.

           Заповідник Намбунг - розміщений на широкій горбистій прибережній рівнині Свана. Знаєте, що намбунг обхоплює місцевість площею 184 квадратних км. У цьому сквері можна подивитися на привабливі узбережжя і розташовані на березі пісочні дюни, тіньові гаї туартових евкаліптів і посипані квітами низини? Буйна зелень там цвіте з серпня по жовтень, створюючи собою яскраве видовище для гостей. Серед цього рослинного контрасту яким-то незбагненним чином опинилася одна з найбільш захоплюючих областей Австралії - Пустеля Піннаклс - Пустеля башточок, що представляє собою один з найпопулярніших видів Австралії. Цікаво, що тут тисячі й тисячі стовпів - цих самих - башточок, вапняку самого різного розміру підносяться над невпинно змінюються навіть при слабенькому подиху вітру жовто-червоними пісками, нагадуючи гіпнотичний вид рівнини Кідонія на Марсі.

У буйної зелені скверу Намбунг процвітають західні сіруваті кенгуру. Вони є абсолютно ручними і швидше за все, можуть дозволити вам наблизитися до себе досить близько, у випадку, якщо ви спокійні і не робите різких рухів.

            Державний парк Кохун Коала - природний комплекс в Західній Австралії в декількох 10-ов км від Перта, розміщений на 14 гектарах чагарникових заростей. Кохун Коала - одне з небагатьох місць в Австралії - і в світі, де можна погладити і навіть потримати на руках коал. У сквері Кейвершем, який ще розташовується неподалік від Перта, більш видів тварин, але там їх неможливо чіпати. Завдяки умови потримати коал на руках сквер Кохун Коала заманює набагато більш мандрівників. Відкрито сквер був в 1982 році з популяцією всього з 4 коал з Південної Австралії. Чисельність коал в неприборканої природи останнім часом розташовується під небезпекою пониження з-парк - як Cohunu Koala. Нинішня чисельність популяції коал налічує зараз в сквері 25 особин і кожен рік зростає приблизно на 4 коали. У сквері Cohunu Koala ви обов'язково захочете пройтися по звивистих стежках, головним через зарості австралійського буша. Ви вільно зможете взяти на руки дитинчати коали, - побалакати - з більш ніж ніж 30 промовистими папугами, ну і, очевидно, подивитися в абсолютно природних природних критеріях таких - жителів - Австралії, як дінго, кенгуру, страусів ему, ушастую сову, плямистого оленя - аксиса і, врешті-решт, коал. Всі тварини в сквері досить доброзичливі і не бояться жителів нашої планети. [6]

РОЗДІЛ 3 . ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИХ ФОНДІВ СВІТУ

   3.1 Проблеми природно-заповідного фонду світу

За останні роки намітились негативні тенденції в розвитку мережі ПЗФ і заповідної справи в цілому. Зокрема, знизились темпи зростання площі природно-заповідного фонду. Спостерігається значне відставання розвитку системи територій та об’єктів природно-заповідного фонду в Україні порівняно з країнами Європи, де показник заповідності (відношення площі земель ПЗФ до площі держави) становить у середньому близько 15 відсотків.

Недосконалість існуючої законодавчої бази, відсутність чітко визначеної стратегії розвитку заповідної справи та недосконалість системи управління нею, низький рівень фінансового та матеріально-технічного забезпечення установ ПЗФ, відсутність єдиної системи оплати праці, соціальних гарантій та пільг для їх працівників, низький рівень екологічної освіти та інформованості населення зумовлюють загрозу нецільового використання та втрати територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

Значно зросла загроза втрати зарезервованих та перспективних для подальшого заповідання цінних природних комплексів. Серед основних проблем слід назвати:

– неузгодженість законодавства у сфері заповідної справи із земельним, водним, лісовим та іншими законодавствами; 
– зниження темпів зростання площі ПЗФ за рахунок створення нових територій та об’єктів;  
– ліквідація спеціальних підрозділів заповідної справи у складі територіальних органів Мінприроди;  
– незавершене встановлення меж у натурі (на місцевості) територій та об’єктів ПЗФ;  
– недостатні обсяги фінансування заходів щодо збереження територій та об’єктів ПЗФ.

З метою вирішення цих проблем Президентом України було прийнято Указ від 23.05.2005№ 838/2005 “Про заходи щододальшого розвитку природно-заповідної справи в Україні”. Саме найого виконання Мінприроди підготовлено і погоджується в установленому порядку проект Загальнодержавної цільової екологічної програми розвитку заповідної справи на період до 2020 року та проект Закону “Про внесення зміндо Закону України “Про природно-заповідний фонд України”, який на цей час на розгляді у Кабінеті Міністрів України.[7]

3.2.Перспективи природно-заповідних фондів світу

Значним поштовхом у подальшому розвитку мережі територій та об’єктів ПЗФ заповідної справи стало прийняття Президентом України за ініціативою Мінприроди Указу Президента України від 27.08.2008 № 774 “Про невідкладні заходи щодо розширення мережі національних природних парків”, яким серед іншого передбачено створення найближчим часом 19 національних природних парків.

Саме на виконання цього Указу створено Нижньодністровський національний природний парк, погоджуються в установленому порядку проекти Указів Президента України, якими будуть створені національні природні парки “Зачарований край” у Закарпатській області, Гетьманський (робоча назва – Тростянецькоз-Ворсклянський) у Сумській області та “Кармелюкове Поділля” (робоча назва – “Південне Поділля”) у Вінницькій області.

Забезпечено розроблення та погодження з місцевими органами влади та землекористувачами проекту створення Приазовського національного природного парку в Запорізькій області, проте, Запорізька обласна рада протягом двох років не погоджує його. Доопрацьовуються проекти створення національних природних парків “Козацькі степи” (робоча назва –“Меотида”) у Донецькій області та “Чарівна гавань” (робоча назва – Тарханкутський) в Автономній Республіці Крим.

Проводиться робота щодо погодження проектів створення національних природних парків Ківерцівського (“Цуманська пуща”) у Волинській області, “Верховини Довбуша” (робоча назва – Верховинський) в Івано-Франківській області, “Бузький Гард” (робоча назва – “Гранітно-степове Побужжя”) та “Білобережжя Святослава” (робоча назва – “Кінбурнська коса”) у Миколаївській області, “Кременчуцькі плавні” у Полтавській та Кіровоградській області, “Нижньосульський” у Полтавській та Черкаськійобласті, “Великий бір” у Сумськійобласті, “Дністровський каньйон” та “Данилів град” (робоча назва –“Кременецькі гори” у Тернопільській області, “Черемоський” у Чернівецькій області.

Мінприроди схвалено клопотання щодо створення національних природніх парків “Верхньосульський” та “Середньосеймський” і надано доручення Держуправлінню охорони навколишнього природного середовища в Сумській області погодити створення парків в установленому порядку.

На виконання вищезгаданого Указу Президента України на утримання установ ПЗФ Мінприроди у проекті Держбюджету України на 2009 рік із загального фонду передбачено 86,1 млн. гривень, що на 49.1 млн. грн. більше ніж у 2008 році. Ще 25 млн. гривень передбачається надати з Державного фонду охорони навколишнього природного середовища. Таким чином, практично буде вирішене питання фінансування установ ПЗФ на необхідному рівні.

Крім того, Мінприроди підготовлено і направлено на розгляд до Секретаріату Президента України ще один проект Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо розширення мережі національних природних парків та інших природно-заповідних об’єктів”, яким передбачено створити: національні природні парки “Західне Побужжя” (Волинська область), “Орільський” (Дніпропетровська область), “Синьогора”(Івано-Франківська область), “Залісся”, “Переяславський” (робочі назви – “Білоозерський”, “Переяслав-Хмельницький”), “Подесіння”, “Дніпровсько-Тетерівський” (Київська область),“Сіверсько-Донецький” (Луганська область), “Пам’ятка Пеняцька” (робоча назва – “Північне Поділля”, Львівська область), “Тузловські лимани” (Одеська область), “Диканьський”, “Пирятинський” (Полтавська область), “Дермансько-Острозький” (робоча назва – “Перлина Волино-Поділля”, Рівненська область), Слобожанський, (Харківська область), “Олешківські піски”, “Нижньодніпровський”, “Джарилгацький” (Херсонська область),“Мале Полісся”, “Верхнє Побужжя” (Хмельницька область), “Буковина”, “Хотинський” (Чернівецька область), “Дніпровсько-Деснянське міжріччя” (Чернігівська область), “Айя-Байдарський” (м.Севастополь); природний заповідник “Древлянський” (Житомирська область); ботанічний сад загальнодержавного значення “Хорольський” (Полтавська область); ландшафтний заказник загальнодержавного значення “Конча-Озерна” (Київська область).

Цим проектом Указу також заплановано розширити території національних природних парків: Шацького (Волинська область), “Прип’ять-Стохід” (Волинська та Рівненська області), Яворівського (Львівська область), Ічнянського (Чернігівська область), “Синевир” Закарпатська область; природних заповідників: “Черемський” (Волинська область) та “Єланецький степ” (Миколаївська область); біосферних заповідників Карпатського (Закарпатська область) та ім. Ф. Фальц-Фейна “Асканія-Нова” (Херсонська область), а також розширити території Поліського (Житомирська область) та Канівського (Черкаська область) природних заповідників і створити на їх базі міжнародні біосферні заповідники.[7]

Заповідну справу в Україні проголошено пріоритетним напрямом державної політики в галузі охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів [1]. 
До природно-заповідного фонду (далі – ПЗФ) віднесено 7169 територій і об’єктів загальною площею 2757,4 тис гектарів, що становить 4,57% території України. Частка земель ПЗФ більшості країн Європи становить від 10 до 25 % [2].  
Формування системи законодавства України про ПЗФ дає можливість визначити, що у системі екологічного права України формується підгалузь природно-заповідного права.  
Система природно-заповідного законодавства включає наступні основні блоки законодавчого і підзаконного регулювання: конституційне регулювання природно-заповідних правовідносин, спеціальне природно-заповідне регулювання, загальне еколого-правове регулювання, регулювання природно-заповідних відносин нормами інших галузей законодавства та міжнародно-правове регулювання.  
Конституційне регулювання природно-заповідних правовідносин, закріплює найбільш важливі принципи цих відносин (ст. 13, 66 Конституції України) [3]. 
4], який визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання ПЗФ, відтворення його природних комплексів та об’єктів.[2. Спеціальне природно-заповідне регулювання, що базується на нормах Закону України “Про ПЗФ України” від 16 червня 1992 року   
Питання охорони та збереження ПЗФ знайшли відображення у законах, підзаконних нормативно-правових актах: постановах Верховної Ради України, указах і розпорядженнях Президента України, постановах і розпорядженнях Уряду, відомчих актах, зокрема, в наказах та інструкціях Мінприроди країни.  
12 липня 1997 р. прийнято Постанову Кабінету Міністрів України “Про вдосконалення державного управління заповідною справою в Україні”, якою передбачається необхідність створення методик економічної оцінки біорізноманіття природно-заповідних територій, розроблення наукової моделі організації моніторингу на територіях ПЗФ, створення системи ведення державного кадастру об’єктів і територій ПЗФ. Однак жоден із цих напрямів науково-дослідних робіт, спрямованих на забезпечення розвитку заповідної справи в Україні, не зреалізовано до сьогодні. 
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 лютого 2006 р. затверджено Концепцію Загальнодержавної програми розвитку заповідної справи на період до 2020 року [2]. 
До спеціального природно-заповідного регулювання відносяться також нормативні акти Мінприроди України та Державної служби заповідної справи.  
З метою удосконалення правової охорони комплексів та об’єктів ПЗФ необхідно розробити та прийняти наступні підзаконні нормативно-правові акти: Методичні рекомендації (вказівки) щодо здійснення інвентаризації та обстеження територій та об’єктів ПЗФ України; Порядок здійснення державного моніторингу територій та об’єктів ПЗФ України; Методику кадастрової еколого-економічної оцінки територій та об’єктів ПЗФ; Порядок планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони і використання територій та об’єктів ПЗФ; Методичні рекомендації щодо розробки Положень про охоронні зони територій та об’єктів ПЗФ; Методичні рекомендації щодо проведення поліфункціонального зонування територій та об’єктів ПЗФ України. 
3. Загальне еколого-правове регулювання, що базується, насамперед, на нормах Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р. 
До законодавчих актів, що здійснюють природно-заповідне регулювання, відносяться також Закони України “Про затвердження Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки”, “Про рослинний світ”, “Про екологічну мережу України”, “Про тваринний світ”, “Про Червону книгу України”, “Про охорону земель”, “Про державний контроль за використанням та охороною земель”, “Про землеустрій” та ін. 
4. Регулювання природно-заповідних відносин нормами інших галузей законодавства, наприклад, цивільного, кримінального, адміністративного, трудового, що визначають підстави та особливості притягнення винних осіб до майнової, кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності за порушення законодавства про охорону територій та об’єктів ПЗФ.  
5. Міжнародно-правове регулювання за допомогою ратифікованих Верховною Радою України міжнародних конвенцій, дво- та багатосторонніх угод України з іншими державами світу. Найважливішими для охорони та збереження територій та об’єктів ПЗФ України на сьогодні є: Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення переважно як середовище існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971, зміни – Париж, 1982, 1987); Конвенція про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (Париж, 1972); Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення – CITES (Вашингтон, 1973); Конвенція про охорону мігруючих видів дикої фауни (Бонн, 1979); Конвенція про збереження дикої фауни і флори та природних середовищ в Європі (Берн, 1979); Конвенція про біологічне різноманіття (Ріо-де-Жанейро, 1992); Карпатська конвенція, що має регіональний характер (Київ, 2003)). 
Отже, розвиток природно-заповідного законодавства в Україні доби незалежності свідчить про те, що метою заповідання перестає бути лише збереження унікальних та типових природних комплексів та об’єктів, збереженню та охороні підлягає біорізноманіття; території та об’єкти ПЗФ розглядаються як складова світової системи особливо охоронюваних природних об’єктів, як основні природні елементи екологічної мережі. 
Як бачимо, в Україні йде активний процес формування природно-заповідного законодавства. Однак незадовільним є механізм реалізації цього законодавства. Жодна з державних програм не виконана. Зусиль Уряду виявилося замало, щоб забезпечити поступальний розвиток заповідної справи та створити ефективну систему контролю за дотриманням чинного законодавства всіма причетними до ПЗФ структурами.