Акціонерне товариство та акціонерний капітал, їх місце в сучасній економіці України

 

 

ВСТУП

Об'єкт  дослідження: акціонерне товариство та акціонерний капітал, та їх місце в сучасній економіці.

Метою та завданням дослідження є розгляд теоретичних основ функціонування акціонерних товариств в економіці, висвітлення сутності, причин виникнення та еволюції акціонерних товариств, характеристика  структури та видів акціонерних товариств, основних аспектів управління акціонерним товариством. Не менш важливим є розгляд питання акціонерного капіталу та його значення для розвитку економіки, та огляд порядку формування капіталу акціонерного товариства. Також метою дослідження є розкриття проблем та шляхів вдосконалення діяльності акціонерних товариств в Україні.

Актуальність теми полягає в тому що, ринкові перетворення в Україні супроводжуються швидким збільшенням кількості акціонерних товариств (АТ). Нині в Україні налічується понад 35,3 тисяч АТ з яких майже 34% є відкритими. Більшість з них створено у процесі приватизації. Приватизація державних підприємств, шляхом їх корпоратизації перетворила акціонерну форму господарювання на провідну в нашій державі.

У промисловості АТ становлять 70,7% кількості підприємств недержавного сектора; вони виробляють понад 50% загального обсягу продукції галузі. Проте аналіз ситуації, що склалася в Україні, засвідчує: перетворення державних підприємств у процесі приватизації на ВАТ і утворення в такий спосіб малих товариств з кількістю акціонерів менш ніж 100 фізичних осіб не завжди виправдані.

Що ж до суспільного аспекту, то створення ВАТ і ринку акцій має значення, найімовірніше, як засіб перерозподілу національного багатства у країні і переливання капіталу з галузі в галузь, ніж як засіб нагромадження капіталу. Адже досвід зарубіжних країн свідчить, що за рахунок емісії акцій фінансується відносно невелика частка капіталовкладень: у США - близько 7,5%, в Японії - лише 0,7%, у країнах Європи - у середньому 5%.

Невеликі вітчизняні товариства, перетворені на ВАТ, навряд чи зможуть скористатися можливістю залучення додаткового капіталу через фінансовий ринок, а от додаткових витрат (проведення загальних зборів, звітність перед Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, ведення реєстру акціонерів, організація виплати дивідендів тощо) через акціонування їм не уникнути, оскільки щодо організаційних витрат ВАТ є найдорожчою формою підприємництва. Тому вірогідно, що в подальшому частина невеликих ВАТ реорганізуються в ТОВ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Теоретичні основи функціонування акціонерних товариств в економіці

1.1Сутність, причини виникнення та еволюція акціонерних товариств

Розвиток ринкової економіки супроводжується зміною конкретно-історичних форм капіталу, спричинених розвитком продуктивних сил.

На межі XIX - XX ст. виникла ситуація, коли індивідуальних капіталів, навіть досить потужних, було недостатньо для здійснення таких масштабних проектів, як будівництво залізниць, каналів, освоєння нових регіонів на земній кулі тощо. Не допомагала при їх реалізації можливість використання позичкового капіталу у вигляді банківських кредитів. По-перше, банківський кредит надається окремому підприємцю-капіталісту в розмірах, котрі не перевищують вартості його власного майна, адже повернення позики необхідно гарантувати. По-друге, такий кредит надається на обмежений термін. Тому для розв'язання суперечностей цього етапу розвитку продуктивних сил виникли акціонерні товариства як своєрідна форма централізації капіталів.

Акціонерні товариства (корпорації) - це підприємства, капітал яких складається з грошових коштів різних вкладників, об'єднаних шляхом продажу цінних паперів. Так виникають підприємства з колективним, асоційованим капіталом.

Організацією акціонерного товариства (AT) займається ініціативна група -- засновники, котрі вивчають можливості та умови майбутнього застосування капіталу у певній галузі, його необхідний обсяг і більш-менш реальну норму прибутку на вкладений капітал.

Первинний капітал акціонерного товариства формується як з капіталу засновників (внутрішні джерела), так і шляхом продажу цінних паперів (акцій та облігацій) населенню (зовнішні джерела). [11,c.94]

Після формування акціонерного капіталу, який відповідає обсягам, передбаченим у статуті, реєстрації у відповідних органах, скликаються загальні збори акціонерів, на яких обираються: правління товариства, наглядова рада і ревізійна комісія. Процес утворення акціонерних товариств регулюється законодавством кожної країни.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні та фізичні особи, які придбають акції. Воно може бути створено і однією особою або складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства.

Для створення акціонерного товариства засновники мають здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію товариства.

Установчим документом акціонерного товариства є його статут (положення). Він має містити відомості про найменування товариства і його місцезнаходження; мету і предмет діяльності; розмір статутного капіталу; умови щодо категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; органи управління контролю, їх склад і компетенцію та порядок ухвалення ними рішень, а також інші відомості, передбачені законодавством.

Вищим органом управління акціонерним товариством є загальні збори акціонерів (не менше одного разу на рік), на яких кожний з учасників має кількість голосів, пропорційну до кількості звичайних акцій ( відповідно до принципу "одна акція - один голос").

Якщо хтось із акціонерів володіє найбільшою (порівняно з іншими) часткою акцій, то це означає, що він є власником контрольного пакету акцій. Контрольний пакет - це така частка капіталу акціонерного товариства, котра забезпечує її власнику більшість голосів на зборах акціонерів і, внаслідок цього, дає йому можливість повного розпорядження майном та контролю за діяльністю корпорації. Теоретично контрольний пакет дорівнює 50% акцій плюс одна. Насправді така умова не завжди обов'язкова. Інколи контрольний пакет акцій може складати 20-25% і менше від їх обсягу. Це пов'язано з тим, що, по-перше, не всі акції дають право голосу його власнику; по-друге, трапляється розпорошення акцій внаслідок значного зростання кількості акціонерів; по-третє, в загальних зборах товариства, як правило, не бере участі значна частина дрібних і середніх власників акцій, а також ті, що мешкає в інших або віддалених населених пунктах та за кордоном. Тому для великих корпорацій величина контрольного пакету акцій складає 3-5%, що дає змогу їх власникам значно розширити сферу свого панування над чужим капіталом за допомогою системи участі. Володіючи контрольним пакетом акціонерного товариства, можна „по ланцюжку" розпоряджатися капіталами всіх залежних одне від одного акціонерних товариств на засадах обмежено? відповідальності і у повній відповідності зі статутом корпорації.

Управління поточними справами AT між зборами акціонерів здійснює рада директорів, котра обирається на загальних зборах. Своєю чергою рада директорів визначає штат керівних та інших працівників товариства, структуру і цілі функціонування корпорації.

Отже, володіння власністю, управління і розпорядження нею в AT розділені, що створює можливості для різноманітних маніпуляцій з акціонерним капіталом.

Першими акціонерними товариствами були англійська Ост-Індійська компанія (1600 р.) та голландська Ост-Індійська компанія (1602 р.) створені для ведення колоніальної торгівлі. У XVII - XVIII ст. були започатковані акціонерні товариства у Франції, Німеччині, Данії та інших країнах. Однак у той час вони не відігравали помітної ролі в національних економіках. Бурхливий розвиток акціонерних товариств почався у XIX ст., а у XX ст. вони стали панівною формою в усіх економічно розвинених країнах світу.

Значне поширення акціонерних товариств зумовлене тим, що концентрація та спеціалізація виробництва розширювали свої масштаби та мережу економічних зв'язків між суб'єктами підприємницької діяльності в різних регіонах світу. Зростання обсягів виробленої продукції потребувало пошуку нових способів та шляхів доправлення вантажів до місць призначення. Застарілі види транспорту замінювались на нові, більш досконалі, створення та використання яких потребувало значних за обсягом капіталовкладень. Нагромадити такий капітал та профінапсувати виконання подібних робіт не завжди міг окремий, навіть економічно могутній підприємець. Сприяло появі акціонерних товариств і бажання підприємців-капі-талістів отримувати щоразу більший прибуток на вкладений капітал.

З цього випливає, що основна причина виникнення акціонерних товариств полягає у невідповідності між обсягами виробництва, що зростали, та обмеженими розмірами індивідуальних капіталів. Сприяє появі акціонерних товариств і конкурентна боротьба між групами підприємців за отримання вигідних позик у комерційних банків. У цьому ж напрямі точиться боротьба між підприємствами, що функціонують, та власниками позичкового капіталу за розподіл отриманого прибутку. Циклічний характер суспільного виробництва зумовлює нерівномірність пропозиції позичкового капіталу, а акціонерні товариства дають змогу її зменшити. Все це змушує підприємців-капіталістів засновувати акціонерні товариства, за допомогою яких і мобілізується та використовується тимчасово вільний капітал.

Історично першою і найпростішою формою організації акціонерних товариств є одночасне засновництво. Його суть полягає в тому, що від засновників вимагається зібрати не менше від чверті частини оголошеного капіталу і розмістити його у вигляді вкладу в банку. Це є гарантією засновництва. При цьому зазвичай необхідні грошові кошти вносять самі організатори AT. Після цього корпорація реєструється і може здійснювати випуск акцій, вводити їх у вільний обіг тощо.

При поступовому засновництві акціонерне товариство вважається заснованим, як тільки його організатори отримали свідоцтво про заснування. Відсутність на банківському рахунку коштів не є перепоною для видачі такого свідоцтва. Засновники акціонерного товариства акумулюють необхідні кошти поступово.

У розвитку акціонерних товариств виділяють декілька етапів. Характерною рисою першого з них було те, що в той час у процесі акумуляції коштів в акціонерних товариств не залучали кошти безпосередніх працівників. Такі товариства зазвичай організовувались заможними верствами населення (банкірами, великими землевласниками, промисловцями, представниками великого торгового капіталу).

Глибока економічна криза на початку 30-х років XX ст. змусила переглянути ряд теоретичних положень в економічній науці та підходів до організації господарської діяльності. Зокрема, виникли теорії, котрі рекомендували управляти національною економікою за допомогою планування, і в багатьох країнах світу почали ширше використовувати його елементи, чому сприяли наявні акціонерні товариства.

Власники багатьох акціонерних товариств дійшли висновку, що можна отримувати великі прибутки, якщо вміло поєднувати обсяги та асортимент продукції з цінами їх реалізації. На цьому етапі розвитку акціонерних товариств зросла роль маркетингу, що дало їм змогу отримувати високі прибутки.

Одночасно власники акціонерних товариств не обмежувались використанням лише власних капіталів. Широкого розповсюдження набуває залучення до кола акціонерів працівників цих підприємств та інших верств населення шляхом випуску дрібних акцій. Фермери, майстри, прості робітники ставали власниками акцій.

У США в 1929 р. налічувалось 1 мли. акціонерів, у 1952 р. - 6,5, у 1959 р. - понад 12, у 1980 - майже 30, у 1990-до 50 млн. акціонерів. В інших економічно розвинених країнах кількість акціонерів була значно меншою, але також зростала. В деяких з них цьому сприяла приватизація. У Німеччині це відбувалося, наприклад, при приватизації автомобільних заводів компанії "Фольксваген", котра супроводжувалась випуском акцій, а чинне законодавство звільняло від податків частину доходів осіб найманої праці, якщо на них купувались акції.

Політика розпорошення акцій серед дрібних власників, як досить поширене явище у практиці господарювання країн з ринковою економікою, стала підґрунтям теорії "демократизації капіталу". Свідченням цього П. Самуельсон вважає те, що серед 3,2 млн. акціонерів гігантської корпорації "ІТТ", немає жодного власника, який володів би понад 1% акцій.

Володіння акціями населенням абсолютизувалось як у західній, так і в радянській економічній літературі, але з протилежними соціально-економічними висновками. Західні економісти вважали, що процес розповсюдження акцій серед широких верств населення породжує згладжування відмінностей між капіталістичними та іншими працівниками, тому що останні, володіючи дрібними акціями, стають капіталістами, співвласниками підприємств.

Теорія "демократизації капіталу" є складовою частиною концепції "народного" капіталізму - системи поглядів західних вчених, де обґрунтовується процес трансформації капіталістичного способу виробництва у новий суспільний устрій.

Теорія "демократизації капіталу" базується на формальному ототожненні кожного власника акції зі співвласником корпорації. Справжнє перетворення власника акцій на співвласника корпорації можливе лише за умови зосередження в руках акціонера відповідної кількості акцій. На початку нинішнього століття мінімальною є така їх кількість, яка дає змогу привласнити не менше 7-10% щорічних доходів. Тому частковими співвласниками акціонерних товариств є лише незначна частина найманих висококваліфікованих працівників. Решта, а це переважна більшість акціонерів, за висловом американського економіста й історика Ф. Ландберга, є "нуль, ніщо".

Прихильники теорії "демократизації капіталу" також стверджують, що тепер в корпораціях панує повна демократія, адже власники акцій мають можливість здійснювати ефективний контроль за діями власників контрольного пакету акцій. Соціально-економічна оцінка цього явища Дж. Гелбрейтом зводиться до того, що права переважної більшості акціонерів ігноруються як неіснуючі, вони практично усунуті від управління корпораціями. До того ж, основна частка акцій (контрольний пакет) перебуває у розпорядженні великого капіталу. На початку 90-х років у США один акціонер припадав на кожних сім громадян цієї країни, у ФРН та Японії - кожний дванадцятий, у Франції -- кожний чотирнадцятий громадянин.