Аналіз сучасних напрямів міграційних процесів України

   Згідно з Єдиним Європейським актом 1987 p. і Маастрихтським договором 1991 p. було утворено Європейський Союз із загальною кількістю населення понад 370 млн. осіб. Подали заяви про входження до ЄС Австрія, Туреччина, Польща, Угорщина та інші країни. Мають намір вступити до цієї організації деякі країни колишнього СРСР, зокрема Україна, Білорусь, республіки Балтії.                          У недалекому майбутньому ЄС може налічувати понад 20 держав Європи.

   Головними органами ЄС є Рада Міністрів (до якої входять представники країн - членів на рівні міністрів і яка наділена законодавчою владою, а її рішення обов'язкові і входять до національного законодавства); Європейська комісія (у складі 20 осіб, яких призначають уряди національних країн на 5 років), яка виступає із законодавчими ініціативами та сприяє їх втіленню в життя та ін.; Європейський Парламент (до нього прямим голосуванням

 

 

                                                                                                                                 15

обирають 626 депутатів, які  здійснюють законотворчу діяльність і  контролюють діяльність ЄС, Європейського Суду та ін.).

    Колишній голова Комісії EC Жак Делор підрахував в 1992 p., що за 33 роки свого існування EC пережив 19 років динамічного розвитку, 5 років криз, 19 років застою. За цей час були закладені основи митного союзу (знижені, а відтак скасовані митні збори при перевезенні товарів з країни в країну, встановлені єдині тарифи в торгівлі з іншими державами); жителі країн - учасниць мають змогу пересуватися всередині співтовариства без паспортів і віз (лише з національним посвідченням особи), почалося взаємне визнання свідоцтв та дипломів про освіту, громадяни інтегрованих країн мають право на постійне проживання в іншій країні за наявності роботи; проводиться спільна сільськогосподарська політика; майже без перепон компанії цих країн роблять взаємні інвестиції; досягнуто значного прогресу щодо вільного переміщення товарів і послуг, робочої сили і капіталів. Надалі планується узгоджувати єдину податкову, цінову політику тощо, тобто домогтися економічної інтеграції. Так, з 1993 p. будь-який банк-резидент має право на здійснення всіх банківських операцій у будь-якій країні ЄС. У 1999 p. створено Центральний Європейський банк, який разом із центральними банками інших країн ЄС сформує єдину Європейську систему центральних банків, а у безготівковий обіг введено єдину валюту євро (у готівковій обіг вона буде запроваджена в 2003 p.).

   Експерти Комісії ЄС підрахували, що остаточна ліквідація торговельних бар'єрів дасть щорічну економію 15 країнам у сумі майже 330 млрд. дол.; введення єдиної грошової валюти зекономить 10 млрд. дол.; ціни на споживчі товари внаслідок посилення конкуренції знижуватимуться на 4,5—5% щорічно; темпи зростання економіки підвищаться на 4,5—7%; на 1,8—5,7 млн. збільшиться кількість робочих місць. Для досягнення цього уже нині формується єдиний наднаціональний бюджет у сумі майже 100 млрд. євро.

    Крім економічної, ЄС проводить єдину соціальну політику, спрямовану (згідно з офіційними документами) на забезпечення вищого рівня соціальної єдності, унеможливлення експлуатації. Але економічна інтеграція супроводжується й значними втратами. У країнах ЄС зросло безробіття (до

 

 

                                                                                                                                 16

22 млн. осіб), із сільськогосподарського  обігу через перевиробництво  продукції до 2000 p. буде вилучено  майже 15 млн. га землі, знищується  чимало готової сільськогосподарської  продукції, в той час як у  країнах ЄС налічується майже  ЗО млн. бідних. Але загалом  життєвий рівень більшості населення  підвищується. Наприкінці 80-х років  жителі ЄС витрачали на продовольство  до 20% споживчих витрат, у 1987 p. уперше  витрати на відпочинок та розваги  перевищували витрати на харчування. Передбачається скорочення середнього робочого тижня до 35—36 годин .

   Економічна інтеграція не може не супроводжуватися політичною, юридичною та іншими видами інтеграції у сфері надбудови. Сьогодні ЄС — це переважно конфедеративний устрій зі значними елементами федерації. Такі органи цієї організації, як Рада та Комісія, наділені правом прийняття юридичне обов'язкових для держав—членів цього товариства рішень з багатьох питань.

   Крім проблем вільного переміщення товарів, послуг, робочої сили та капіталів, керівні органи товариства мають право вирішального голосу (наднаціональне право) у сфері сільськогосподарської, антитрестівської, транспортної політики та у сфері зовнішньої і внутрішньої торгівлі. Згідно з рішеннями Маастрихтського договору в ЄС запроваджено єдине громадянство.

   Водночас ці країни не проводять єдиної промислової політики. Згодом органи ЄС матимуть право регулювати валютні відносини. Тому справедливим є твердження Дж. Піндера (професора Королівського інституту міжнародних відносин Великобританії) про те, що "розвиток співтовариства з часу його утворення може розглядатися як поступ до створення федеративної системи". Якщо інтеграція, на його думку, пошириться й на сферу безпеки, то це співтовариство стане федеративною державою.

     Нині, коли наднаціональні органи приймають закони лише у межах тих функцій, які добровільно делегують Їм національні держави, закони окремих країн не можуть протиставлятися законам всього співтовариства і не повинна виникати проблема їх пріоритету. З прийняттям у 1986 p. Єдиного

 

 

                                                                                                                                 17

Європейського акта в разі конфлікту національного права  і права співтовариства пріоритет  надається праву співтовариства.

    Право співтовариства поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб у країнах. Для того, щоб воно набрало чинності, не вимагається згода всіх учасників співтовариства. До кінця 90-х років сферами такого права, крім названих, буде єдина політика в соціальній сфері, в сфері охорони навколишнього середовища, фундаментальних досліджень, регіональна політика.

   Більшість країн ЄС дійшли висновку про необхідність поглиблення інтеграції у сфері зовнішньої політики та безпеки. Планується створення Кабінету Міністрів ЄС. До 2010 p., коли кількість держав співтовариства зросте майже вдвічі, постане питання обрання президента, головною функцією якого буде координація діяльності держав співтовариства у політичній, військовій, соціальній, економічній та інших сферах.

    У наступному столітті відбуватиметься боротьба двох суперечливих тенденцій. Перша з них — тенденція до утворення моноетнічних держав. Так, за науковими прогнозами, до 100-річчя ООН (заснована у 1949 p.) на планеті з'являться ще майже 100 нових держав. Друга тенденція — створення економічних угруповань багатьох країн конфедеративного і федеративного типу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                 18

Розділ 2.

Аналіз міжнародної  міграції  робочої  сили.

2.1        Аналіз сучасних напрямів міграційних   процесів України.

    Наукова новизна одержаних  результатів полягає у тому, що у курсовій роботі запропоновано механізм регулювання міжнародної міграції робочої сили в Україні, орієнтований на посилення позитивних ефектів для розвитку ресурсного потенціалу економіки у частині покращання соціального капіталу та активізації інвестиційного процесу у депресивних районах - місцях постійного проживання мігрантів. Наукову новизну засвідчують такі конкретні наукові результати:

  - уточнено класифікацію видів сучасної міжнародної міграції доповненням шостим видом мігрантів - “фронтальєрами”, під якими слід розуміти прикордонних мігрантів у сфері торговельно-посередницької діяльності (загальноприйнята класифікація є неповною для застосування у країнах з перехідною економікою);

- узагальнено досвід міграційної політики розвинених країн та обґрунтовано висновки про необхідність і можливість його адаптування до умов нашої країни у конкретних засобах державного впливу, зокрема: запровадження селективної політики щодо потенційних мігрантів; використання еміграційних квот та економічних засобів дестимулювання еміграції;

-виявлено особливості міграції у країнах з перехідною економікою, які полягають у “розмиванні” меж між окремими типами трудових мігрантів (переселенців, працівників за контрактом, професіоналів, біженців тощо); сталій тенденції зростання обсягів нелегальної міграції, особливо у прикордонних областях;

- вперше економетрично оцінено вплив факторів соціально-економічного розвитку областей України на показник зовнішньої міграції та доведено, що найбільш вагомими з них є чисельність населення, обсяги трудових ресурсів, рівень доходу, кількість промислових підприємств, рівень кредитування суб'єктів господарської діяльності та ступінь зовнішньої конкурентоспроможності підприємств області;

- здійснено структурний аналіз міграційних потоків, складено соціально-економічний профіль типового мігранта праценадлишкових гірських районів західних областей, доведено домінування серед мігрантів осіб молодого і середнього працездатного віку чоловічої статі з високим рівнем освіти і

 

 

 

                                                                                                                                 19

кваліфікації;

- запропоновано методичні підходи до оцінки ефекту від міжнародної

міграції робочої сили, яка базується на розрахунку різниці  між позитивними та негативними  ефектами і враховує наслідки окремо для країни імміграції та країни еміграції  трудових ресурсів;

- отримали подальший розвиток розроблені напрями та заходи державної підтримки ділової активності мігрантів на територіях їх постійного проживання, орієнтовані на інвестування зароблених коштів у визначені                                                                                                                              

пріоритетні галузі господарства гірських районів; проведено типізацію  районів Західного регіону України  за показниками соціально-економічного розвитку та на цій основі обґрунтовано пропозиції щодо використання активних організаційно-економічних заходів  регулювання міграційних потоків  мігрантів для інших областей.

     Практичне значення одержаних результатів. Пропозиції та рекомендації щодо регулювання процесів міжнародної міграції знайшли відображення у цільових комплексних програмах розвитку трудових ресурсів  Львівської області, зокрема, створення мережі консультаційних центрів та кадрових агенцій, інформаційного забезпечення державного регулювання міграційних потоків. Досліджено вплив міжнародної трудової міграції на економічну безпеку України, запропоновано комплекс заходів щодо стимулювання імпорту людського капіталу “підвищеної якості”. Окрім того, розробки  були використані у проекті Міністерства Великобританії у справах міжнародного розвитку “Підтримка, посилення заходів і місцевих ініціатив у сфері зайнятості у Львівській області” та у підготовці і виконанні пілотного проекту Карпатського фонду “Програма економічного, соціального та культурного розвитку Старосамбірського району Львівської області”, у консультаційній діяльності у межах цього проекту, який здійснювався під керівництвом автора.

   Для країн з перехідною економікою, особливо пострадянських, сучасна міграція як соціальне явище у більшості випадків характеризується посиленням однопорядковості мотивації. Для основної маси мігрантів залишається головною рушійною силою прагнення до вищого рівня життя, як це і спостерігалось наприкінці минулого століття. Втім, слід вказати і на інші фактори, відображені у класифікації видів сучасної міграції Міжнародної організації праці, якою вирізняються п'ять основних типів трудових мігрантів: (1) переселенці; (2) працівники за контрактом з чітко обумовленим терміном перебування; (3) професіонали з високим рівнем підготовки, освіти і практичного досвіду, професорсько-викладацький склад та студенти; (4) нелегальні мігранти та іноземці з простроченою або туристичною візою, які займаються трудовою діяльністю; (5) біженці.

 

 

 

 

                                                                                                                                 20

2.2       Аналіз міжнародної міграції  робочої  сили України.

Для пострадянських країн в умовах уповільнення соціально-економічного розвитку, послаблення механізмів державного регулювання, спостерігаються такі форми міграційних потоків, як: транзитна, етнічна та тимчасова міграція у розвинені і сусідні країни.

     У другому  розділі “Системне дослідження трудової міграції та міграційної політики в Україні” виявлені особливості міжнародної міграції робочої сили в Україні, узагальнений досвід міграційної політики розвинених країн та обґрунтовані висновки про необхідність і можливість його адаптації до умов України у конкретних засобах державного впливу.

     Еволюція міграційного процесу, зміни напрямів і характеру міграції є наслідком суспільно-політичних та економічних процесів в Україні. До основних міграційних потоків в Україні в період 1990-1998 рр. можна віднести: репатріацію депортованих з України в 40-х роках народів; екологічну міграцію, викликану Чорнобильською катастрофою; еміграцію вчених; транзитну міграцію. Достатньо значну частку у загальному обсязі міграційних процесів займає трудова міграція.

     В останні роки в Україні змінюється інтенсивність, спрямованість міграції та її соціально-економічні передумови (табл. 1).

     Як бачимо з табл.1, у рейтингу кран-реципієнтів перше місце за кількістю  міжнародних мігрантів з України протягом трьох останніх років займає Греція, причому кількість мігрантів за останній рік збільшилась майже вдвічі. Проте наведені дані не відображають реальних масштабів міжнародної трудової міграції, які, за різними оцінками, перевищують офіційні статистичні показники в 3-4 рази. Це підтверджується і нашими дослідженнями, екстраполювання результатів яких лише для гірських районів західних областей України дає підстави для висновку про відхилення між фактичними і статистично облікованими обсягами міграції в десятки