Бюджет Європейського Союзу та рахункова плата

КРИВОРІЗЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

ДВНЗ «КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Європейська інтеграція»

на тему:

 Бюджет  Європейського Союзу та рахункова  плата 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                    Студентки групи ЗМЕ-10-1

                                                                    Грушиної Ірини Володимирівни

 

 

 

Кривий Ріг-2014

ПЛАН

 

Вступ

1. Загальна схема формування бюджету
2. Основні принципи формування бюджету Європейського Союзу
3. Рахункова палата Європейського Союзу

Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Історично бюджети мали надзвичайно важливе значення в процесі становлення сучасної держави і залишаються такими для сучасних урядів. Формування бюджетів — це політичне питання, оскільки гроші являють собою саме ті ресурси, за допомогою яких формуються всі суспільні блага. Розробка бюджетів обов'язково передбачає здійснення політичного вибору щодо розміщення та розподілу обмежених за обсягом ресурсів між державами-членами та між регіонами й соціальними групами всередині цих країн.

Через низку причин відносини в процесі розробки й управління бюджетами мали важливе значення під час створення ЄС. По-перше, пошук незалежних джерел державного фінансування Європейського Співтовариства (ЄСТ) мав вирішальне значення для розбудови Співтовариства, яке вже не вписувалося в рамки традиційної міжнародної організації. По-друге, бюджетні питання були неминуче пов'язані з дискусіями щодо ролі та сфер компетенції окремих інституцій ЄС, а також балансу між європейським і національним рівнями управління. По-третє, бюджетні потоки у державах-членах дуже прозорі; вирахувати тих, хто виграє від них, і тих, хто програє, порівняно нескладно. Таким чином, бюджетні відносини з вищою імовірністю, ніж, скажімо, процеси формування європейських норм, знаходять своє відображення у відносинах на національному рівні та національній електоральній конкуренції. По-четверте, питання щодо мети створення бюджету і принципів використання державних фінансів у межах Євросоюзу пов'язані із загальнішими питаннями характеру ЄС та його розвитку як політичного утворення. Зміни ідей щодо ролі державних фінансів у процесі інтеграції сприяють формуванню політичного порядку денного в таких сферах, як: економічний та валютний союз (ЕВС), регіональна політика, соціальна політика. Бюджет відіграв важливу роль у консолідації ринкової інтеграції, полегшуючи шлях до досягнення угоди в багатьох політичних сферах та сприяючи формуванню політичних рушійних сил інтеграції. Крім того, бюджет був і залишається предметом гострих суперечок між державами-членами та інституціями ЄС.

Аналіз бюджетних відносин дозволяє висвітлити зв'язки між політичною та економічною інтеграцією. Фінансові ресурси є важливим засобом політичного "цементування" ринкової інтеграції. Інакше кажучи, бюджет є зручним мірилом для оцінки позитивної інтеграції. Розміри Й характер розподілу бюджету ЄС мають важливі наслідки для функціонування широкого спектра політичних стратегій. Процес управління бюджетами, а не лише їх формування, змушує звертати увагу на управлінські можливості інституцій ЄС і, зокрема, Комісії. Всі інституції, і передусім Рахункова палата, приділяють дедалі більшу увагу проблемі зловживань у бюджетній сфері й шукають оптимальні шляхи для захисту фінансових інтересів ЄС.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Загальна схема формування  бюджету

 

У перші роки існування Співтовариства бюджет являв собою фінансовий інструмент, аналогічний тим, що застосовуються у традиційних міжнародних організаціях. Бюджетні договори 1970 та 1975 pp. привели до фундаментальних змін у структурі бюджетних відносин та бюджетної політики. Ці договори створили конституційну основу для фінансів Євросоюзу за низкою важливих аспектів. Згідно з зазначеними договорами, було сформовано систему "власних ресурсів", яка забезпечила ЄС автономним джерелом надходжень і складалася з трьох елементів: митних зборів, сільськогосподарського мита та частини бази оцінки податку на додану вартість (ПДВ) у країнах-членах, яка не перевищує 1% . Угода 1970 р. про власні ресурси кілька разів послідовно змінювалася. Одним з її базових принципів передбачалося, що доходна база має застосовуватися до всіх держав-членів, незалежно від їхнього розміру, добробуту, моделі витрат ЄС та фінансових можливостей. Це стало причиною певних ускладнень, що виникли в наступні роки. Укладання бюджетних договорів змінило інституційну структуру для вироблення рішень стосовно бюджету. При цьому Європарламенту було надано значні повноваження в бюджетній сфері, у тому числі право збільшувати, зменшувати або перерозподіляти витрати в тих сферах, які класифікуються як "необов'язкові витрати"; затверджувати або відхиляти бюджет у цілому, а також оцінювати щороку, шляхом голосування, роботу Комісії з управління бюджетом.

Згідно з угодою 1975 p., щоб поглибити підзвітність у бюджетному процесі й забезпечити управління витратами, було створено незалежну Рахункову палату. Положення угоди спільно з фінансовим регламентом та регламентами щодо власних ресурсів утворюють законодавчі правила бюджетної "гри".

Після 1970 р. використання бюджету як реального інструменту європейської державної політики було обмежене одним фундаментальним чинником, який і досі впливає на формування фінансів ЄС. Річ у тім, що бюджет ЄС був і залишається дуже невеликим порівняно з валовим національним продуктом (ВНП) Співтовариства та рівнем державних витрат у державах-членах. У 1997 р. бюджет ЄС був еквівалентний 2—4% сумарного національного бюджету держав — членів Союзу і становив 1,2 % ВНП Співтовариства. Однак, хоча бюджет ЄС має зовсім невелике макроекономічне значення для Союзу в цілому, він дуже важливий для тих держав-членів, які отримують значні фінансові трансферти із структурних фондів.

У 1994—1999 pp. трансферти в межах ЄС становили 3,67% ВВП Греції, 2,8 % ВВП Ірландії, 4 % ВВП Португалії та 1,7 %  ВВП Іспанії. За нібито невеликим загальним обсягом бюджету в бюджетних угодах "Делор-1" (1988—1992 pp.) та "Делор-2" (1993—1999 pp.) приховувалося істотне збільшення фінансових ресурсів.

Збільшення бюджету супроводжувалося значним розширенням спектра політичних стратегій Співтовариства . Берлінською угодою на 1999— 2006 pp. уже не передбачено настільки істотного приросту ресурсів, як у пакетах "Делор-1" та "Делор-2".

Недостатність бюджетних ресурсів ЄС підкреслює одну важливу особливість нової європейської спільноти, а саме: істотне значення регулювання як головного інструменту державної влади в Євросоюзі. Розширення спектра регулятивних стратегій розглядалося як альтернатива створенню додаткових фіскальних ресурсів на рівні ЄС і відображало погляд, згідно з яким роль державних фінансів у процесі інтеграції має бути обмеженою. Втім, цей погляд не завжди переважав.

У основі формування бюджетної політики в Євросоюзі лежать "історичні рішення", тобто великі пакетні рішення, та річний бюджетний цикл і тисячі управлінських рішень за кожною сферою витрат. "Історичні рішення", що ухвалюються періодично, починаючи з 1988 p., забезпечують формування річного бюджетного циклу. Управління бюджетом здійснюють численні органи влади різного рівня, починаючи з Комісії і далі вниз, до центральних регіональних та місцевих урядових агентств у державах-членах. В обов'язки Комісії входить складання щороку проекту бюджету та формулювання пропозицій для впорядкування "великих торгів". Як правило, Комісія виступає за збільшення частки бюджету ЄС, що спрямовується на фінансування політичної інтеграції, але у 1990-х pp. їй довелося приділити більшу увагу управлінню бюджетними витратами. Крім того, Комісія намагається відігравати в бюджетних баталіях роль "чесного брокера" і складає за дорученням урядів держав-членів проекти звітів з таких делікатних питань, як "власні ресурси" та чисті фінансові потоки до держав-членів.

Центральну роль у бюджетних переговорах відіграють різні структурні підрозділи Ради. Рада з питань бюджету, що складається з представників міністерств фінансів, узгоджує річний бюджет, використовуючи для цього ретельно розроблені оперативні процедури та правила ухвалення рішень. Рада з загальних питань (РЗП), Рада міністрів економіки та фінансів (Екофін) та Рада з питань сільського господарства відіграють вирішальну роль у переговорах щодо великих бюджетних пакетів. РЗП намагається координувати між собою різні розділи бюджету, стосовно яких проводяться переговори, і стримувати запити Ради з питань сільського господарства. Рада Екофіну забезпечує дотримання бюджетної дисципліни, тоді як Рада з питань сільського господарства зосереджена передусім на клієнтурних відносинах з фермерами. Інші підрозділи Ради, що займаються розробкою програм витрат, змушені проводити складні переговори щодо фінансування у випадках, коли їхні програми доводиться переглядати або змінювати.

 

2. Основні принципи формування бюджету Європейського Союзу

 

Єдиний бюджет - це основний фінансовий документ ЄС , що затверджується спільно Радою і Парламентом. За допомогою єдиного бюджету відбувається перерозподіл частини національного доходу ЄС , що дозволяє управляти грошовими ресурсами і впливати на темпи і рівень економічного розвитку. За рахунок цього відбувається реалізація єдиної економічної та фінансової політики в рамках ЄС.

Єдиний бюджет ЄС формується згідно певним принципам , встановленим у фінансовому регламенті . Розробка фінансових регламентів , які включають визначення процедур складання та виконання бюджету , а також правила надання та перевірки звітності , покладені на Раду . Запропонований Комісією регламент повинен бути затверджений Радою одноголосно , після консультацій з Парламентом і отримання висновку Палати аудиторів . Чинний нині регламент був прийнятий в грудні 1977 р. і протягом чверті століття в нього вносилися численні доповнення і зміни . Остання зміна було зроблено Радою 9 квітня 2001 р.2 і воно стосується внутрішнього контролю за виконанням бюджету ЄС.

Принципи формування єдиного бюджету

Принцип єдності : згідно з цим принципом усі витрати і доходи ЄС мають бути об'єднані в єдиний бюджетний документ. У перші роки інтеграції інститути європейських співтовариств були незалежними і кожне мало власний окремий бюджет. Європейське об'єднання вугілля і сталі ( ЄОВС) , засноване Паризькому договором 1951 р., володіло адміністративним та операційним бюджетом; Римський договір 1957 встановлював єдиний бюджет для Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) , а договір про утворення Євратому - адміністративний бюджет цієї організації та бюджет на проведення інвестиційних програм. Наявність трьох , а в деякі роки і до п'яти окремих бюджетів різних інститутів європейських співтовариств створювало труднощі для здійснення ефективного контролю за використанням фінансових ресурсів .

Принцип універсальності : цей принцип полягає в тому , що доходи, що надходять до єдиного бюджету , не повинні направлятися на фінансування конкретних бюджетних заходів. Бюджетні доходи утворюють загальний фонд ЄС , з якого потім фінансуються всі заходи. Всі доходи і витрати повинні бути зазначені в єдиний бюджет в повному обсязі.

Принцип щорічності : для того щоб забезпечити необхідний контроль за надходженням і використанням фінансових ресурсів , бюджет розробляється на один фінансовий рік , який збігається з календарним роком. З іншого боку , в рамках єдиного бюджету здійснюється фінансування довготривалих програм , розрахованих на декілька років , і в цьому випадку застосовується поняття диференційованих асигнувань , які розпадаються на зобов'язальні асигнування ( загальні витрати в поточному фінансовому році за зобов'язаннями , що випливають з програм , розрахованих більш ніж на один фінансовий рік) та платіжні асигнування ( витрати на проведення багаторічних програм , які з зобов'язань поточного та / або попередніх фінансових років). На відміну від диференційованих асигнувань недиференційовані асигнування складають обсяг коштів , які спрямовуються на проведення операцій , які повинні бути повністю завершені в поточному фінансовому році. З 1991 р. було прийнято рішення про те , що всі асигнування , за винятком сільськогосподарських та адміністративних , є диференційованими Принцип рівноваги : при складанні бюджету плановані доходи і витрати кожного бюджетного року мають бути збалансовані. Фінансовий регламент забороняє здійснювати запозичення для покриття бюджетного дефіциту . Якщо наприкінці фінансового року фіксується перевищення доходів над витратами , то позитивне сальдо переноситься на наступний рік. Якщо спостерігається дефіцит бюджету , то його величина переноситься на рахунок видатків ЄС у майбутньому році. На сьогоднішній день нормальною є ситуація , коли доходи бюджету більше, ніж його витрати.

Принцип специфікації : згідно з цим принципом всі витрати спільноти розподіляються по конкретних розділах . Принцип специфікації визначає горизонтальну структуру побудови бюджету ( розподіл витрат за шести розділах , по числу інститутів Співтовариства) і вертикальну структуру бюджету . Бюджетна номенклатура дозволяє групувати витрати за розділами, підрозділами , статтями.

Принцип єдиної валюти : до введення євро в безготівковий оборот , бюджет складався в ЕКЮ ( європейської розрахункової одиниці) , а з 1 січня 1999 р. бюджет ЄС розраховується в євро. До того, як єдина валюта була введена в готівковий оборот в 2002 р. , значний обсяг витрат проводився в національних валютах. Для перерахунку використовувалися фіксовані та безвідкличні валютні курси національних валют .

 

3. Рахункова палата Європейського Союзу

 

Рахункова палата ЄС (або Суд аудиторів) – це спеціалізований фінансовий орган Європейського Союзу, який покликаний допомагати Європарламенту та іншим установам ЄС у здійсненні контролю за правильним та ефективним використанням фінансових ресурсів Європейського Союзу.

Рахункова палата складається з 15 членів, які призначаються одноголосним рішенням Ради ЄС. Кандидати на посади членів Рахункової палати висуваються кожною державою-членом ЄС. Перед тим як прийняти рішення про призначення членів Рахункової палати Рада ЄС має одержати відповідний висновок Європарламенту щодо кандидатур на посади членів Рахункової палати. Строк повноважень членів Рахункової палати становить 6 років. Члени Рахункової палати можуть переобиратися на новий строк.

Кандидатом на посаду члена Рахункової палати може бути особа, яка має високі професійні здібності та відповідну кваліфікацію, що підтверджується наявністю досвіду роботи в національних чи міжнародних контролюючих органах.

При здійсненні своїх повноважень члени Рахункової палати повинні бути незалежними, неупередженими та здійснювати свої функції виключно в інтересах Європейського Союзу. На час виконання ними своїх обов’язків вони не вправі займатися будь-якою оплачуваною чи неоплачуваною діяльністю.

Підставами для дострокового припинення повноважень члена Рахункової палати є:

а) закінчення терміну повноважень;

б) смерть;

в) добровільна відставка;

г) примусова відставка.

Член Рахункової палати може бути примусово відправлений у відставку тільки на підставі рішення Суду ЄС у випадку його невідповідності займаній посаді або невиконання ним покладених на нього обов’язків.