Венчурні підприємства

Київське  вище професійне училище швейного та перукарського мистецтва

 

 

 

 

 

 

 

 

Доповідь  на тему:

«Венчурні підприємства»

 

 

 

Виконала:

учениця 104 групи

Процюк Неля Миколаївна

 

 

 

 

 

Київ 2011

Венчурні підприємства, тобто "ризикові" підприємства, представляють собою невеликі, але дуже гнучкі і ефективні підприємства, які створюються з метою апробації, доопрацювання і доведення до промислової реалізації "ризикових" інновацій. Слово «venture» в перекладі з англійської мови означає ризикові підприємства. В деяких випадках венчурні підприємства є тимчасовими організаційними структурами, які створюються під вирішення конкретної проблеми. Дані підприємства характеризуються високою активністю, яка пояснюється прямою особистою зацікавленістю працівників підприємства і партнерів по венчурному бізнесу в успішній комерційній реалізації розробленої ідеї, технологій, винаходів. Найбільше поширення венчури одержали в наукоємних галузях економіки, де вони спеціалізуються на проведенні наукових досліджень та на інженерних розробках.

Створюються венчурні підприємства на договірній основі на кошти, які  одержані шляхом об'єднання, як правило  декількох юридичних чи фізичних осіб, або на кредити чи вкладення  крупних компаній та банків. Для  створення венчурних підприємств  необхідна наявність декількох  умов:

-  ідеї нововведення (нового виробництва, технології, послуг);

- суспільної потреби в реалізації даної ідеї;

- підприємця, здатного на основі такої ідеї організувати нове підприємство;

- ризикового капіталу для фінансування цього підприємства.

На відміну від інших  форм інвестування, інвестування у  венчурний бізнес характеризується рядом відмінних особливостей:

- фінансові кошти вкладаються у венчурний бізнес без матеріального забезпечення і без гарантій, тобто інвестори йдуть на великий ризик. У випадку невдачі вони можуть втратити значні грошові кошти. Таке "ризикове" вкладання коштів підприємцями пояснюється їх вірою в успіх венчурного бізнесу;

- обов'язкова дольова участь інвестора в статутному капіталі фірми в прямій або непрямій формі (як правило частка не перевищує 50%), тобто ризиковий капітал розміщується не як кредит, а у вигляді пайового внеску в статутний капітал підприємства в залежності від частки участі, яка обумовлюється при наданні фінансових коштів. Інвестори мають право на відповідне одержання прибутку фінансованого підприємства;

- кошти надаються на тривалий період і на безповоротній основі, тому в деяких випадках інвесторам доводиться чекати в середньому 3-5 років, щоб переконатися в перспективності вкладень;

- активна участь інвестора в управлінні, консультуванні і наданні ділових послуг фінансованого ним підприємства, так як він особисто зацікавлений в успіху венчурного підприємства. Однак при цьому інвестор не вмішується в оперативне управління підприємством.

Венчурні підприємства створюються в двох організаційних формах: самостійні венчурні фірми і фірми, які знаходяться всередині крупних підприємств. Рішення про створення внутрішнього венчура приймається керівництвом підприємства і його діяльність контролює безпосередньо один з керівників. При відборі ідей, на базі яких може бути створений "ризиковий" наукоємний проект, обов'язково враховуються два моменти: по-перше, завдання цього проекту не повинні співпадати з традиційною сферою інтересів материнської компанії, тобто метою внутрішнього венчура є пошук нових інновацій. По-друге, при відборі ідей, які будуть реалізуватися в рамках внутрішніх венчурів, експерти повинні переконатися, що комерційний потенціал нововведень, витрати на створення, виробництво і збут можуть бути передбачені з точністю від 50 до 75%.

Внутрішнім венчурам, як правило, надається юридична і бюджетна самостійність а також право  формувати персонал підприємства. Для  більшої самостійності вони переважно  розміщуються в окремому будинку, однак  материнська компанія забезпечує їх науково-дослідним, обчислювальним та іншим обладнанням, надає необхідні  послуги в сфері управління. Переважно  при успішній діяльності внутрішній венчур перетворюється в одне з виробничих підрозділів материнської компанії, а його продукція реалізується по сформованих в компанії каналах збуту.

Інжинірингові підприємства - це сполучна ланка між науковими дослідженнями і розробками, з однієї сторони, і міжнововведеннями та виробництвом - з іншої. Інжинірингова діяльність пов'язана з створенням об'єктів промислової промисловості, діяльністю по проектуванню, виробництву і експлуатації машин, обладнання, організації виробничих процесів з врахуванням їх функціонального призначення, безпеки і економічності.

Інжинірингові підприємства здійснюють:

- технічне прогнозування інноваційної ідеї, нової технології, корисної моделі, винаходу;

- виконують доробку і доводять нововведення до промислової реалізації;

- надають послуги і консультації в процесі впровадження об'єкта розробки;

- проводять пусконалагоджувальні, випробувальні роботи за дорученням промислових підприємств.

Впроваджувальні підприємства також сприяють розвитку інноваційного процесу і, як правило, спеціалізуються на впровадженні невикористаних патентовласниками технологій, на просування на ринок ліцензій перспективних винаходів, які розроблені окремими винахідниками, на доводці винаходів до промислової стадії на виробництві невеликих дослідних партій об'єктів промислової власності з наступною продажею ліцензії.

У США, Японії, країнах Західної Європи в малому інноваційному бізнесі  використовуються такі організації, як венчурні - підприємства "ризикованого" капіталу і спін-офф - дочірні підприємства, різноманітні інвестиційні фонди. Спочатку діяльність таких підприємств нерідко фінансується великими компаніями, що не бажають ризикувати, але контролюють цей ризик. У випадку успіху велика компанія одержує готове нововведення (це може відбуватися шляхом поглинання венчурного підприємства). Помноживши інновацію на потужність свого виробничого і комерційного потенціалу, компанія забезпечує собі великі прибутки.

Підприємства спін-офф організовуються при вузах, спеціальних лабораторіях і державних дослідницьких центрах із метою комерційного впровадження науково-технічних досягнень, одержаних у ході виконання великих нецивільних проектів: військових розробок, космічних програм, фундаментальних досліджень. Венчурні підприємства і підприємства спін-офф працюють на етапах росту і насичення винахідницької активності з початком падіння активності наукових вишукувань.

Створення венчурних підприємств передбачає наявність таких компонентів: інноваційної ідеї - нової технології, нового виробу; суспільної потреби і підприємця, готового на основі ідеї організувати фірму; ризикового капіталу для фінансування.

Венчурний капітал може бути вкладений не тільки великою компанією  або банком, але і державою, страховим  або пенсійним фондом. На відміну  від інших дана форма інвестування має особливі умови: дольова участь інвестора в капіталі підприємства в прямій або опосередкованій формі; надання засобів на тривалий термін; активна роль інвестора в управлінні підприємством, що фінансується.

У США на початкові етапи  розвитку бізнесу в підготовчий  і стартовий періоди припадає 39% венчурних інвестицій. Середній річний рівень прибутковості американських  венчурних підприємств складає біля 20 %, що в 3 рази вище, ніж в цілому по економіці США.

Малі інноваційні підприємства засновують учені, інженери, винахідники. Часто початковим капіталом таких підприємств служать особисті заощадження. Якщо цих коштів буває недостатньо, тоді доводиться шукати ризиковий капітал. У середині 80-х років XX ст. у США нараховувалося до 500 таких підприємств. Специфіка ризикового капіталу полягає в тому, що він дається на безпроцентній, безповоротній основі і не підлягає вилученню протягом усього терміну дії договору.

Венчурні підприємства, як правило, безприбуткові, тому що не займаються виробництвом. Вони передають свої результати підприємствам-експлерентам, патієнтам, віолентам і комутантам.

Для зниження ризику розробляються  типові схеми створення нових  або радикальних перетворень старих сегментів (підприємств) ринку. Ці підприємства просувають нововведення на ринок і їх називають підприємствами-експлерентами, підприємствами-піонерами. Вони працюють на етапі максимального циклу винахідницької активності і з самого початку випуску продукції великою компанією. Наприклад, фінансування для такої фірми розраховується на 48 місяців. Капіталовкладення поділяють на п'ять тимчасових відрізків з врахуванням жорстких правил: кожне нове вкладення здійснюється тільки тоді, коли попереднє себе виправдало, тобто експеримент просунувся в створенні або комерціалізації продукту; кожне нове вкладення перевищує попереднє і здійснюється на більш вигідних для експлерента умовах.

Часто підприємство-експлерент не в змозі тиражувати нововведення, що зарекомендувало себе. Зволікання погрожує появою копій або аналогів, тому експлерент йде на спілку з підприємством-виробником.

У випадку орієнтації на вузький сегмент ринку створюються підприємства-патієнти, що задовольняють потреби, сформовані, наприклад, під дією моди, реклами або інших засобів підвищення попиту. Підприємства-патієнти діють на етапах збільшення виробництва продукції при падінні винахідницької активності. Вимоги до якості й обсягів продукції в цих підприємствах пов'язані з проблемами завоювання ринків, коли виникає необхідність прийняття рішення про проведення або припинення розробок, про доцільність продажу або покупки ліцензій і т.п. Такі підприємства вважаються прибутковими, і в них доцільно вводити посаду постійного інноваційного менеджера, що повинен забезпечити безпеку діяльності підприємства.

У сфері великого традиційного (стандартного) бізнесу діють підприємства-віоленти, що володіють великим капіталом і високим рівнем освоєння технології. Ці підприємства розробляють "силову стратегію", займаючись масовим виробництвом продукції для широкого кола споживачів, яких задовольняє середній рівень цін і які пред'являють "середні" вимоги до якості продукції. Науково-технічна політика (стратегія) підприємства-віолента вимагає прийняття ряду важливих рішень: про терміни постановки продукції на виробництво, про зняття продукції з виробництва, про інвестиції і розширення виробництва, про заміну парку машин і устаткування, про придбання ліцензій. Ці підприємства прибуткові і діють при транснаціональних корпораціях.

У сфері середнього і дрібного бізнесу, орієнтованого на задоволення  національних і місцевих потреб, на етапі падіння циклу випуску продукції діють підприємства-комутанти. Їхня науково-технічна політика полягає в прийнятті рішень про своєчасну постановку продукції на виробництво, про ступінь технологічної особливості виробів, що випускаються підприємствами-віолентами.

Підприємства-експлеренти вступають у партнерські відносини з підприємствами-патієнтами, віолентами і комутантами.

Функції інноваційних менеджерів у цих підприємствах може виконувати або традиційний менеджер, або спеціаліст, запрошений із сторони, наприклад із консалтингового підприємства. При цьому необхідно враховувати особливості і специфіку різноманітних підприємств. Так, для венчурних підприємств і підприємств-патієнтів головною метою інноваційного менеджера є зниження ризику в життєдіяльності підприємства і створення комфортних умов для її співробітників. А інноваційні менеджери підприємств-експлерентів, віолентів і комутантів повинні добре розбиратися в ситуації, яка склалася на ринку, у специфіці купівельного попиту, точно, оперативно і вірогідно прогнозувати попит і можливі кризи.

Організаційно-економічні особливості  венчурного інноваційного бізнесу. Венчурні підприємства створюються з метою апробації, доробки і доведення до промислової реалізації "ризикових" інновацій. Вони характеризуються високою активністю, яка пояснюється прямою особистою зацікавленістю працівників підприємства і партнерів по венчурному бізнесу в успішній комерційній реалізації розробленої ідеї, технології, винаходів. Найбільше поширення венчури одержали в наукоємних галузях економіки, де вони спеціалізуються на проведенні наукових досліджень та інженерних розробках.

Створюються венчурні підприємства на довгостроковій основі на кошти, які одержані шляхом об’єднання, як правило декількох юридичних, або фізичних осіб, або на кредити, або на вкладення крупних компаній і банків. Для створення венчурного підприємства необхідно наявність декількох умов:

- ідеї нововведення (нового виробництва, технології, послуги);

- суспільної потреби в організації цієї ідеї;

- підприємця, який здатний на основі такої ідеї організувати нове підприємство;

- ризикового капіталу для фінансування цього підприємства.

На відміну від інших  форм інвестування, інвестування у  венчурний бізнес характеризується рядом відмінних особливостей:

 - фінансові кошти вкладаються у венчурний бізнес без матеріального забезпечення і без гарантій, відповідно інвестори йдуть на великий ризик. Таке ризикове вкладення коштів підприємцями пояснюється їх вірою в успіх венчурного бізнесу і відсутністю умов для власних досліджень і комерційної реалізації перспективної технології;