Грошова структура міжнародної валютної системи

ЗМІСТ

 

 

 

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ I Грошова  структура міжнародної валютної системи………..………….5

РОЗДІЛ II Еволюція міжнародних валютних відносин ………………………....12

РОЗДІЛ III Головні  напрями удосконалення міжнародної  валютної системи....18

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….…..26

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………..…….28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Дослідження сучасних тенденцій  розвитку світової фінансової системи  обумовлено новітніми процесами  як у світовому господарстві в  цілому, так і у його фінансовому секторі, зокрема. Сама фінансова діяльність стає дедалі інтегрованішою. Поряд із цим уже заявив про своє існування ще один процес – глобалізація, що характеризується формуванням більш зрілого порівняно з інтернаціоналізацією рівня міжнародних економічних зв’язків та інших форм і способів людського спілкування та співіснування. Відмітною рисою сучасного світового господарства є “самоорганізація” еконо¬мічної системи, де перебудова чи рекомбінація притаманних їй організаційних чи інституційних форм поєднується із створенням абсолютно нових. Формується нова архітектура світової системи економіки і політики, який характеризується певними зрушеннями: стирається грань між внутрішнім і зовнішнім середовищем діяльності, між внутрішньою і зовнішньою політикою; при цьому стрімко набирає силу економізація політики, а геофінансовий простір стає основним; традиційні зовнішньо¬економічні доктрини втрачають свою силу, події відбуваються вже не просто на світовому ринку, а у глобальному фінансовому середовищі. Усе це вимагає реформування, реструктуризації принципів, механізмів та методології функціонування міжнародних фінансових інституцій та ін. Глобальна фінансова реформа, з огляду на вищезазначені трансформаційні та структурні перетворення, є одним із пріоритетних та актуальних питань сьогодення. Таким чином, наведені аспекти саме і зумовлюють актуальність даної теми курсової роботи.

Метою дипломної роботи є наукове дослідження еволюції та сучасних тенденцій розвитку світової валютної системи, окреслення шляхів збалансова¬ності у взаємодії усіх її складових; з’ясування суперечностей та функціо¬нування діючої міжнародної валютної системи і реформування діяльності її структурно-координацій¬них ланок.

Комплексний підхід до реалізації поставленої мети окреслив коло завдань, які передбачалося вирішити при підготовці курсової роботи:

• дослідити теоретичні основи міжнародної валютної системи;

• визначити передумови, закономірності та фактори функціонування міжнародного валютного середовища й етапи його еволюційної;

• окреслити стратегічні цілі та концептуальні засади формування міжнародної валютної системи.

Об’єктом курсового  дослідження є міжнародна валютна  система та особливості її розвитку.

Предметом курсового  дослідження є концептуально-методологічні  засади еволюції міжнародної валютної системи вияв та аналіз внутрішніх протиріч, тенденцій та стратегічної ролі структурно-координаційних ланок у її функціонуванні.

Методологічною базою  курсового дослідження є теоретичні напрацювання світової фінансової думки, концептуальні положення су-часної економічної теорії, монографічна на наукова література, роботи відомих віт¬чизняних і зарубіжних вчених з питань валютно-фінансової системи, міжнародних фінансових інституцій. Методологічний апарат дослідження складають: загально¬наукові методи дослідження (діалектичний метод пізнання, наукова індукція та де¬дукція, системний, метод порівняння і синтезу та спеціальні економічні методи (структурного, дисперсійного, факторного аналізу).

Курсова робота складається  із вступу, основної частини (три розділи) та висновків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I

Грошова структура  міжнародної валютної системи

Грошова система - це форма  організації грошового обігу, яка  історично склалася в певній країні й законодавчо закріплена державою.

Вона складається з таких елементів. Історія знає два основних типи грошових систем: металеву і паперово-кредитну. Металева система - це грошова система, в якій роль загального еквівалента і засобу обігу виконують металеві гроші із золота чи срібла. Металева система поділяється на два види - біметалізм і монометалізм. Біметалізм є системою, де роль загального еквівалента законодавчо закріплюється одночасно на рівних правах за двома благородними металами - золотом і сріблом. Хоча система біметалізму проіснувала досить довго (у Західній Європі з XVI до початку XIX ст.), але виявилася нежиттєздатною, бо суперечила природі грошей як загального еквівалента. Законодавче закріплення за двома металами однакової ролі загального еквівалента не відповідало співвідношенню їхньої реальної ринкової вартості. На думку С.Я. Боринця, суперечливість і нестійкість біметалізму поступово призвели до його занепаду і заміни золотим монометалізмом [4, с.46].

Монометалізм - це грошова  система, в якій роль загального еквівалента  закріпляється за одним благородним металом - золотом. Уперше золотий монометалізм було запроваджено в Англії (1816 р.). У Франції його було введено в 1876-1878 рр., у Росії- в 1897 р. Розрізняють чотири різновиди золотого монометалізму: золотомонетний стандарт, золотозливковий стандарт, золо-тодевізний стандарт, золотодоларовий стандарт.

З.В. Крушинський вважає, що золотомонетному стандарту притаманні такі риси:

- законодавча фіксація  вагового вмісту золота в грошовій  одиниці;

- вільний обіг золотих  монет;

- виконання золотом усіх функцій грошей;

- відкрите карбування  монет із золота;

- вільний обмін знаків  вартості (паперових грошей і  банкнот) на золоті монети за  їхньою номінальною вартістю;

- вільний рух золота  між країнами;

- формування обмінних  курсів валют на основі їхніх золотих (вагових) паритетів [10, с.22].

Золотомонетний стандарт у повному обсязі проіснував до Першої світової війни. Після Першої світової війни країни, які мали значні запаси золота (Англія, Франція), запровадили  у себезолотозливковий стандарт, який виключав вільне карбування золотих монет і обмін їх на банкноти. Обмін банкнот міг проводитися лише на золоті зливки. Але його було обмежено вартістю зливків. Наприклад, в Англії за зливок вагою 12,4 кг треба було заплатити 1700 фунтів стерлінгів, у Франції за зливок вагою 12,7 кг - 215 тис. франків. Німеччина, Австрія, Норвегія, Данія та інші країни, які не мали значних запасів золота, запровадили у себе золотодевізний стандарт. При цьому зв'язок грошей із золотом здійснюється не безпосередньо, а через іноземну валюту (девізу), яка мала золоте забезпечення. Щоб обміняти власну національну валюту на золото, її потрібно було спочатку обміняти на валюту країн із золотозливковий стандартом (англійські фунти стерлінгів, французькі франки), а вже останню - на золоті зливки.

Під час світової кризи 1929-1933 рр. і в перші післякризові роки усі три різновиди золотого монометалізму були ліквідовані  як такі, що не відповідали завданням  держав щодо виходу їхніх національних економік із глибокої кризи. При золотодоларовому стандарті розмін національних валют на золото був відмінений в усіх країнах, а обмін доларів США на золото здійснювався лише для урядів та центральних банків країн - членів МВФ. У 1971 р. було припинено й обмін доларів на золото [11, с.76].

У 1976 р. країни - члени МВФ провели на Ямайці (м. Кінгстон) Міжнародну конференцію, на якій оголосили про перехід до якісно нової світової валютної системи - паперово-кредитної, в основу якої покладено такі головні принципи:

- юридично закріплена  демонетизація золота, тобто повна відмова від золотого стандарту;

- скасована фіксація  золотого вмісту національних  валют (масштабу цін);

-припинено виконання  золотом ролі загального еквівалента;

- скасовано офіційну  ціну на золото, яка раніше  існувала (35 дол. за одну тройську унцію - 31,1г);

- золото перетворено  із грошового товару в звичайний  товар, який продається й купується  на світових ринках дорогоцінних  металів за ціною, що складається  залежно від попиту і пропозиції;

- впроваджено перехід  до плаваючих валютних курсів.

У паперово-кредитній системі функціонують паперові й кредитні гроші.

При цьому класичні паперові гроші як представники золота сьогодні зникли з обігу внаслідок його демонетизації. Але потреба в  них збереглася, оскільки державний  бюджет має дефіцит, нерідко величезний. Для його покриття державна скарбниця випускає паперові гроші, які не мають золотого забезпечення. Тому їх ще називають білетами державної скарбниці.

Кредитні гроші - це знаки  вартості, які виникають і функціонують на основі кредитної угоди й виражають відносини між кредитором і боржником. Первісно класичні кредитні гроші відрізнялися від паперових грошей. Є такі види кредитних грошей: вексель, банкнота, чек, кредитна картка, електронні гроші [2, с.70].

Вексель - це письмове боргове  зобов'язання суворо встановленої законом форми, в якому вказані величина грошового боргу, строки його сплати, а також право його власника (векселетримача) вимагати від боржника (векселедавця) сплати боргу при настанні встановленого строку. Векселі бувають простими і переказними.

Простий вексель - це вексель, підписаний однією особою на ім'я іншої  особи, який не може бути переданий  третій особі. Переказний вексель (тратта) - це вексель, який може передаватися третій особі (ремітенту) для отримання  ним боргу з векселедавця у визначений строк. Передача векселя іншій особі оформляється передавальним записом (індосаментом). Третя особа може передати вексель четвертій особі, здійснивши власний передавальний запис, і т. д. Таким чином, переказний вексель набуває певної срорми грошей - кредитних грошей, що виконують функції засобів обігу і засобів платежу.

Залежно від характеру  виникнення векселі поділяються  на комерційні і банківські.

Комерційний вексель - це боргове зобов'язання, яке підприємці видають один одному при купівлі-продажу товарів з відстрочкою платежу, тобто в борг. Це кредит у товарній формі. Власник комерційного векселя може використати його замість грошей для платежу за товари, куплені у третьої особи [11, с.7].

Банкнота - це вексель  банку, за яким пред'явник може в будь-який час одержати гроші і яким банк замінює комерційний вексель. Банки проводять операції з обліку (скупки) комерційних векселів, суть яких полягає в тому, що власник векселя може до настання строку платежу представити його в банк і одержати зазначену у векселі суму з утриманням так званого облікового процента. У подальшому банки на основі скуплених комерційних векселів випускають власні векселі-банкноти. Первісні, "класичні" банкноти мали багато переваг перед комерційними векселями:

по-перше, банкноти користувалися більшою довірою, оскільки вони випускалися від імені банку, який є платоспроможнішим, ніж окремий комерсант;

по-друге, банкнота обмінювалася банком на золото за першою вимогою  пред'явника і тому перебувала в  обігу нарівні із золотими грошима;

по-третє, оскільки банкнота випускалася банком замість облікованих  ним комерційних векселів і вільно обмінювалася на золото, то вона мала подвійне забезпечення - товарне (товари під  вексель) і золоте (золотий запас  емісійного банку);

по-четверте, банкнота є безстроковим кредитним зобов'язанням банку і тому, на відміну від комерційного векселя, має необмежений період обігу [19, с.4].

Однак ці переваги були характерні лише "класичним" (першодрукованим) банкнотам, які випускалися в  період золотомонетного стандарту. Період "класичної" банкноти закінчився, коли було скасовано золотомонетний грошовий обіг, а далі й будь-який обмін банкнот на золото. Банкноти стали втрачати істотні риси "класичних" кредитних грошей і поступово перетворилися на різновид паперових грошей. Цьому сприяло й те, що багато держав, потребуючи грошей, дозволили емісійним банкам випускати банкноти не лише під забезпечення комерційних векселів, а й під векселі скарбниці (облігації державних позик) і просто для покриття дефіциту державного бюджету. Тим самим кредитні гроші, окрім власних функцій, виконують ще й функції паперових грошей. Сама ж банкнота стала своєрідним "гібридом" кредитних і паперових грошей.

Чек - це письмове розпорядження  власника поточного рахунка в  банку про виплату готівки або перерахування з його рахунка на інший рахунок певної суми грошей. Чековий обіг у розвинутих країнах дуже поширений. Так, у США понад 90 % сімей мають чекові книжки, в Англії - 60 % сімей. У структурі сучасних кредитних грошей приблизно 3/4 припадає на чеки і 1/4 - на банкноти [15, с.105].

Кредитна картка - це іменний  платіжно-розрахунковий документ, який засвідчує особу власника рахунка  в банку і надає йому право  на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою. Нині в розвинутих країнах налічуються десятки видів пластикових кредитних та дебітних карток (смарт-карток), у тому числі для придбання товарів і послуг, для здійснення подорожей і відпочинку, для міжнародних розрахунків (системи "Віза", "Америкен Експрес", "Мастеркард", "Єврокард" та ін.). У США випущено понад 600 млн кредитних карток, якими користуються більше 70 % сімей країни. У фінансових послугах населення розвинутих країн світу частка кредитної картки - близько 20 %.

Дедалі більшого поширення  набувають депозитні та електронні гроші.

Депозитні гроші - це різновид банківських грошей, який існує у  вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб'єктів  у банках. Вони не мають речового вираження і використовуються для  платежів у безготівковій формі. їх рух здійснюється за рахунками і не виходить за межі банківської системи. А приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів - чеків, пластикових карток, платіжних доручень тощо. С.І. Юрій вважає, що така форма грошей економніша і зручніша у користуванні, піддається контролю з боку банків за рухом великих грошових ресурсів [20, с.8].