Грошовий ринок

Відкритий ринок. На відкритому ринку відбувається купівля та продаж цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральним банком. Центральний банк може продати частину свого портфеля цінних паперів безпосередньо комерційним банкам чи посередникам ринку, а через них — населенню та фірмам. В обох випадках у комерційних банків зменшаться їх вільні резерви їх кредитний потенціал. І навпаки, якщо центральний банк купуватиме ціні в комерційних банків, фірм та населення, то в комерційних банках відповідно зросте розмір вільних резервів та їх кредитний потенціал. Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найбільш гнучким інструментом грошово-кредитної політики центрального банку [7, c.240].

Передача грошей від одного суб'єкта грошового ринку до іншого набуває сенсу лише тоді, коли у одного з них вони є вільними і немає потреби їх витрачати на купівлю матеріальних благ, а в іншого їх немає взагалі і немає матеріальних благ, від продажу яких потрібні гроші можна було б одержати. Здійснюється така передача або у формі прямої позички під зобов'язання повернути кошти у встановлений строк, або у формі купівлі особливих фінансових інструментів (облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів тощо). Таку передачу грошей лише умовно можна назвати купівлею чи продажем.

Для розуміння сутності грошового ринку важливе значення має визначення його суб'єктів. У грошовому ринку нема визначеної локалізації, його учасниками (суб’єктами) виступають: банки держава, спеціальні фінансово-кредитні інститути та інші посередницькі організації, котрі продають і купують, як правило, короткострокові боргові зобов'язання. Інструментами ринку грошей є: скарбницькі та комерційні векселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо. Безперечно, його головні учасники — комерційні банки, які постійно або перемінно можуть виступати як продавці, покупці або посередники. На грошовому ринку між банками ведеться оперативна, пожвавлена торгівля, де окремі банки відчувають тимчасову потребу в грошових коштах, а інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і намагаються прибутково розмістити ці кошти.

Комерційні банки мобілізують тимчасово вільні грошові кошти клієнтів (депозити). Частка залучених коштів становить фонд обов'язкових резервів, які комерційні банки зобов'язані тримати в центральному банку у визначених пропорціях до вартості своїх зобов'язань (пасивів). Решта коштів може бути використана для проведення операцій на міжбанківському та відкритому ринках.

Держава також виходить на ринок як позичальник шляхом розміщення та реалізації державних цінних паперів. Ці функції держава покладає на свого агента — центральний банк. За своїми ознаками такі цінні папери характеризуються високою номінальною вартістю, емісією у формі торгів (аукціонів) із обов'язковим записом на окремий рахунок у центральному банку. Для забезпечення ліквідності цінних паперів і капіталізації державного боргу запроваджується механізм використання державного майна (це, зокрема, основні фонди, земля, рудники, золото, валюта тощо).

Центральний банк майже завжди виступає на ринку грошей у ролі позикодавця. Його завдання — надавати банківській системі позики, щоб комерційні банки, в свою чергу, позичали гроші іншим економічним агентам. Національний банк кредитує комерційні банки через викуп цінних паперів, кредитні аукціони та дисконти з векселями.

Поряд з традиційними учасниками, на ринку грошей функціонують посередницькі організації. Це: позабіржові маклери, котрі обмежуються тим, що зводять кредиторів і позичальників, і живуть за комісійні, які їм виплачують позичальники; дилерські контори, облікові доми, які мають статус банків і здійснюють грошові операції, позичаючи в одних учасників ринку, щоб дати в борг іншим, й отримують прибуток на різниці процентних ставок. В Україні нині створюється мережа регіональних дилерських центрів для здійснення операцій з державними цінними паперами, кредитними ресурсами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Появились нові учасники ринку — фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди. Нині вони випускають короткострокові зобов'язання і продають кредиторам або самі виступають у ролі кредитора.

Головною функцією грошового ринку є балансування попиту та пропозиції грошей і формування ринкового рівня процента як ціни грошей. У зв'язку з цим особливого значення набуває пізнання механізмів формування попиту та пропозиції грошей.

Суттєве звуження зовнішнього попиту внаслідок негативних тенденцій у світовій економіці поруч із падінням внутрішнього попиту через уповільнення зростання доходів населення та ускладненим доступом до фінансових ресурсів виступали основними причинами низхідної динаміки розвитку української економіки упродовж 2009р.

 Темпи зниження промислового виробництва за 9 місяців п.р. становили 28,4%. Водночас після погіршення економічної ситуації, пік якої припав на І квартал 2009 р., почалося поступове уповільнення темпів падіння вітчизняної економіки. Суттєве подорожчання імпортних товарів (унаслідок девальвації гривні) обумовило переорієнтацію споживання на продукцію внутрішнього виробництва, що разом із заходами державної підтримки деяких підприємств машинобудування сприяло зростанню у ІІІ кварталі п.р. порівняно з попереднім кварталом обсягів промислового виробництва на 7,8%, у т.ч. на підприємствах добувної промисловості – на 8,3%, переробної – на 6,8% [16].

Реальний ВВП у ІІ кварталі 2009 р. порівняно з аналогічним періодом минулого року зменшився на 17,8%, тоді як у І кварталі 2009 р. – на 20,3%.  
Єдиною галуззю, яка демонструвала стабільне зростання у 2009 р. виступало сільське господарство. Інвестиційна активність залишається на низькому рівні. Інвестиції в основний капітал у І півріччі 2009 р. порівняно з аналогічним періодом 2008 р. знизилися на 43,3%.

Зменшення бази оподаткування через погіршення прибутковості підприємств, падіння реальних грошових доходів населення та скорочення внутрішнього попиту призвели до зменшення дохідної частини Державного бюджету України, що в умовах обмеженості реальних джерел покриття дефіциту державного бюджету виступає значним ризиком для макроекономічної стабільності, а це може негативно позначитися на стабільності грошової одиниці.

Таким чином проблеми на грошовому ринку країни були зумовлені:

- низьким рівнем надходження  прямих іноземних інвестицій, обсяг  яких за 9 місяців 2009 р. скоротився  в 2,7 раза порівняно з відповідним  періодом минулого року і становив 3,3 млрд. дол. США;

- значним перевищенням виплат за борговими зобов’язаннями приватного сектору над обсягами нових залучень – від’ємне сальдо за відповідними операціями сформувалося в розмірі 6,4 млрд. дол. США (порівняно з 14 млрд. дол. США чистих залучень за січень – вересень 2008 р.);

- зростанням обсягів приросту іноземної готівки поза банками за січень – вересень на 7,2 млрд. дол. США, що майже відповідає рівню аналогічного періоду минулого року.

Розділ 2. Аналіз грошового ринку України

2.1. Грошовий обіг

Становлення та розвиток грошового ринку в Україні можна розглядати у контексті трансформаційних процесів, що пов'язано із синхронним розвитком ринкових механізмів та основних ринкових інститутів: банківської та грошової систем, розвитком ринку цінних паперів та платіжної системи.  

В системі ринкових механізмів стан реформування грошового ринку України виступає одним з найбільш адекватних індикаторів глибини трансформаційних перетворень. Фінансово-економічна стабілізація таким чином, пов'язана з використанням потенціалу можливостей сучасного грошового ринку, а стабільність внутрішньої та зовнішньої вартості національних грошей є передумовою макроекономічної стабільності.

Державні заходи стабілізації грошового ринку в економіці України мають поєднувати довгострокове, стабілізаційне, а також тактичне або короткострокове регулювання. Стабілізаційне регулювання виходить за сферу компетенції НБУ і може реалізовуватися у складі урядових програм та має узгоджуватися із заходами бюджетно-фіскальної та валютно-курсової політики.

У національній економіці відбувається безперервний кругообіг доходів і продуктів, який опосередковується відповідним обігом грошей. Грошовий обіг – це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Грошовий обіг – це сукупність всіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві. Гроші не існують самі по собі, вони обслуговують потреби економіки і тому повинні за своєю кількісною масою і структурою бути адекватні їм. В сучасних умовах грошовий обіг в Україні визначається реаліями економічної кризи, неплатоспроможністю і збитковістю багатьох підприємств і низьким рівнем життя більшої частини населення.

У процесі руху доходів і продуктів (товарів і послуг) виникають взаємозв’язані, але протилежні за напрямком товарні і грошові  
потоки [12, c.167].

Держава планує та законодавче регулює грошовий обіг. У законодавчому порядку закріплюються основні умови грошового обігу на території України:

• найменування національної грошової одиниці;
• види грошових знаків, порядок їх випуску в обіг і вилучення з обігу;
• встановлення межі використання готівки і проведення безготівкових розрахунків;
• порядок здійснення контролю за дотриманням правил зберігання,
• витрачання і обігу коштів.

Конституцією закріплено, що єдиним платіжним засобом в Україні, який приймається усіма юридичними та фізичними особами без будь-яких обмежень на території країни для проведення грошових розрахунків у готівковому та безготівковому вигляді є гривня. Гроші існують у вигляді готівки (грошові знаки) або у безготівковому вигляді (записи на рахунках у банках). Грошові знаки випускають у вигляді банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість. Вони обертаються через відповідні платіжні системи, що узаконені на території держави.

Платіжна система - це набір платіжних інструментів, банківських процедур і міжбанківських систем переказування коштів, поєднання яких, разом з інституційними та організаційними правилами та процедурами, регламентує використання цих інструментів та механізмів, забезпечує грошовий обіг. Згідно з чинним законодавством платіжна система є платіжною організацією її членів та сукупністю відносин, що виникають між членами при переказуванні грошей. Обов'язковою функцією платіжної системи є переказування грошей для забезпечення розвитку виробництва товарів і послуг.

На платіжну систему покладається завдання здійснювати грошовий обіг між операторами. Фактично будь-яка платіжна система складається з посередників, інструментів, процедур та мереж, метою яких є переказування грошей від одного оператора економіки до іншого. Засади функціонування платіжних систем в Україні, відносини переказу грошей регулюються Конституцією України, законами України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про зв'язок", " Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами НБУ, а також Уніфікованими правилами та звичаями для акредитивів, з інкасо та по договірних гарантіях міжнародної торгової палати та іншими міжнародно-правовими актами.

На сьогодні в Україні, де функціонують внутрішньодержавні та міжнародні платіжні системи, понад 100 банків здійснюють емісію (випуск платіжних карток) та еквайрінг (обслуговування торгових і сервісних підприємств з питань приймання платіжних карток до оплати за придбані товари чи отримані послуги, організація самого процесу обслуговування, що включає в себе укладання угоди з підприємством, встановлення терміналів, поточне обслуговування, інформаційно-консультативна підтримка тощо).   За минулий рік кількість банкоматів, що обслуговували платіжні картки, збільшилася на 20,7 %. Проте, можна стверджувати, що сама інфраструктура приймання платіжних карток розвивається меншими темпами, ніж їхній випуск, а використання картки їхніми користувачами зводиться до простого зняття готівки із банкомату. На сьогодні в Україні низький показник числа платіжних терміналів у розрахунку на мільйон чоловік населення Як наслідок, низьке співвідношення безготівкових та готівкових операцій в нашій державі за платіжними картками - приблизно 15% до 85%. Це свідчить, що безготівкові розрахунки з використанням платіжних карток у нас не набули масового характеру [19].

Сьогодні урядом розглядається проект постанови "Питання переведення торгівців на здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів", який  було розроблено Міністерством економіки України на виконання Закону "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні". Метою проекту постанови є створення необхідних умов для поліпшення структури грошового обігу в Україні за рахунок використання безготівкових платежів з використанням платіжних карток і скорочення частки готівкових розрахунків, залучення через банківську систему в загальногосподарський обіг значних фінансових ресурсів (готівкових коштів населення та суб’єктів господарювання), а також забезпечення поступового переходу населення на безготівкові розрахунки з використанням платіжних карток. 

Функціонування грошових потоків, наявність закономірності руху грошової маси забезпечуються організаційною єдністю системи учасників грошового обороту. Ця організаційна єдність проявляється в професійності суб'єктів банківської системи, які забезпечують грошовий оборот. 
Важливим сьогодні в Україні є визнання рівнозначного характеру готівкових і безготівкових грошей. Тому безготівкові гроші повинні легко і вільно, але з дотримання визначених правил, трансформуватись у готівкові і навпаки.

2.2. Кредитний ринок

Національне бюро економічних досліджень (NBER) США вважає, що рецесія в світовій економіці почалася в грудні 2007 року. Але датою початку світової фінансової кризи справедливо варто було б вважати 15 вересня 2008 року - день, коли американський інвестиційний банк "Lehman Brothers" оголосив про своє банкрутство. Катастрофа "небожителя фінансового ринку" призвела до ланцюгової реакції кризи в багатьох країнах світу. Неабиякий вплив криза мала на ринок кредитів та депозитів у всьому світі, в тому числі і в Україні.