Державне регулювання економіки України

За нормальних умов господарювання адміністративні методи відіграють другорядну роль. їх використання стає доцільним за умов недієвості ринкового  механізму або в екстремальних ситуаціях[6,c.74].

Економічні методи державного регулювання економіки пов´язані зі створенням органами державного управління фінансових або матеріальних стимулів впливу на економічні інтереси суб´єктів господарювання та обумовлюють їхню поведінку, зберігаючи право на вільний вибір.

У країнах з розвиненою ринковою економікою основним економічним  методом регулювання ринку є грошово-кредитне регулювання. Саме грошово-кредитна система є тим економічним середовищем, у якому відбуваються всі найважливіші господарські процеси в ринковій економіці.

Грошово-кредитне регулювання  в Україні здійснює Національний банк, який впливає на формування попиту і кон´юнктури позичкового капіталу, здійснення емісії, контроль за грошово-кредитною  системою, концентрацію тимчасово вільних резервів інших банків.

Основними засобами грошово-кредитного регулювання є: розміри банківських резервів, які комерційні банки зберігають у Національному банку;облікові ставки; операції на відкритому ринку; регулювання ліквідності комерційних банків.

Важливими засобами економічного регулювання ринку є митні важелі та регулятори. Вони регулюють процес переміщення товарно-матеріальних цінностей та капіталів через митні кордони України, забезпечуючи при цьому захист національних інтересів та господарську рівновагу.

Специфічними засобами державного впливу на економіку виступає економічне прогнозування, програмування, планування, переконання, громадськості.Вони охоплюють заходи інформування, виховання, роз´яснення та популяризації цілей та завдань економічної політики держави, території, галузі. Ефективність засобів залежить від організації цих видів робіт та довіри до них громадськості[6,c.73].

Принципи державного регулювання, як і управлінської  діяльності, є результатом узагальнення притаманних для них істотних рис, характерних зв'язків та постійно відтворювальних ознак, які стають опорними в роботі уповноважених суб'єктів державного регулювання.

За діапазоном застосування принципи можуть бути класифіковані на: загальноекономічні (або універсальні), спеціальні - для певних секторів економіки (аграрного, промислового, будівельного), локальні - спрямовані на врегулювання окремих напрямів економічної діяльності (бюджетної, податкової, зовнішньоекономічної) та адміністративно-процедурні, які застосовуються при плануванні, узгодженні й прийнятті нормативних актів з регулювання суспільних відносин, а також аналізі регуляторного впливу на соціально-економічну ситуацію.

У цілому можна погодитись із переліченими загальноекономічними принципами державного регулювання, особливо на початковій стадії процесу ринкової трансформації, коли ще відсутня критична маса реформ, а макроекономічна ситуація загрожує вийти з-під контролю уряду, що в сукупності диктує прийняття відповідних рішень[8,c.37].

У відповідь на запити економіки можуть бути й інші принципи регуляторного впливу держави. Зокрема, локальні принципи закладені в бюджетному, митному кодексах, в законах про податкову систему, про зовнішньоекономічну діяльність та інших актах. Вони застосовуються лише в зазначених сферах державного регулювання, але мають істотний вплив на розвиток окремих сфер економічного життя. З огляду на тематику, обмежимось переліком принципів, які містяться в Концепції перебудови системи державних субсидій, що надаються галузям національної економіки. До них віднесено: а) забезпеченість їх цільового використання; б) гласність; в) захист конкуренції; г) обмеженість в часі; д) ефективне використання державних ресурсів; е) захист прав суб'єктів господарювання та споживачів.

Принципи державного регулювання економіки реалізовуються через відповідні методи, що являють собою сукупність конкретних регулюючих засобів впливу на заінтересований об'єкт для вирішення конкретно поставлених завдань. Методи, на відміну від принципів, також мають своєрідний статус обов'язкових для застосування, оскільки відбивають закономірності державно-регуляторних відносин. Проте вони є більш динамічними і в ході перевірки практикою одні з них можуть "відмирати", а інші з'являтися на вимогу конкретної соціально-економічної ситуації. Взаємозв'язок між принципами регуляторного впливу і методами їх здійснення не рівнозначний, оскільки принципи регуляторного впливу визначають методи регулювання, а не навпаки. Відповідно до теми, змісту, характеру та засобів реалізації державно-регуляторних відносин відокремлюють такі методи регулювання.

Застосовуючи на практиці методи регулювання, важливо поєднувати їх, не блокуючи ринковий механізм, а  відтак, і дію економічних законів  розвитку. Таким чином, при дотриманні на практиці системи загальноекономічних, спеціальних, локальних та адміністративно-процедурних принципів державного регулювання відкриваються нові можливості у взаємозв'язку суб'єктів і об'єктів державного регулювання через механізм "зворотного впливу". При здійсненні заходів посилюється "тиск" зацікавлених груп на відповідні державні інститути через свої представницькі органи як структури громадського суспільства. Регулююча діяльність уповноважених державних органів опосередковується економічними, інституційно-правовими, організаційними і соціальними методами, що втілюються відповідними засобами регулюючого впливу в рамках нормативно визначеного поля[9,c.78-79]

 

 

start="3"

 Суб'єкти і  об'єкти державного регулювання економіки

Що ж являють собою  поняття "суб'єкт" і "об'єкт" державного управління? Головною рисою суб'єкта державного управління є наявність у нього певної компетенції і владних повноважень, які дають змогу втілювати свою волю у формі управлінських рішень, керівних команд, обов'язкових до виконання. Владний вплив, що виходить від суб'єкта до об'єкта управління, дозволяє підпорядковувати волю і діяльність останнього волі першого, що є необхідною умовою досягнення цілей і вирішення завдань, визначених суб'єктом управління. Відповідно об'єкт державного управління зобов'язаний підкорятися владній волі суб'єкта і в обов'язковому порядку виконувати його рішення,

Отже, суб'єкт управління - система, наділена певною компетенцією і державно-владними повноваженнями, що дозволяють їй втілювати свою волю у форму керівних команд чи рішень, обов'язкових для виконання, тобто, це система, що управляє. У державному управлінні до суб'єктів управління належать: органи виконавчої влади (уряд, міністерства, державні комітети, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації); керівники і керівний склад цих органів (політичні діячі, посадові особи, службові особи, які наділені державно-владними повноваженнями)[9,c.84].

З точки зору системного підходу, об'єктом соціального управління є все суспільство, яке не може існувати поза ним, для якого управління є іманентним елементом. Разом з тим, погляди, науковців, згідно з якими до об'єкта державного управління відносять усе суспільство в цілому, всі варіанти суспільних відносин, що розвиваються в ньому, не є достатньо обґрунтованими. Адже у суспільстві є фізичні та юридичні особи, недержавні організації, які не підлягають прямому державному регулюванню та управлінню з боку структур державної влади. Тому основними об'єктами державного управління слід вважати підпорядковані об'єктам органи виконавчої влади, сектори державного управління, галузі промисловості, державні установи, організації і підприємства, підвідомчі органам виконавчої влади. Відповідно можна зробити висновок, що об'єктами державного управління є система, на яку спрямовується владний вплив суб'єктів управління. Безпосередніми об'єктами, на які справляє вплив той чи інший конкретний суб'єкт, є підпорядковані йому сектори (галузі) державного управління.

Отже, об'єкт управління - це система, яка підпорядковується владній волі суб'єкта управління і виконує його рішення, тобто система, якою управляють.

Слід зазначити, що між  суб'єктом і об'єктом державного управління не існує абсолютних меж: система, яка управляє, будучи суб'єктом  відносно того чи іншого об'єкта, сама, в свою чергу, може бути об'єктом управління з боку іншого суб'єкта. Так, наприклад, обласна державна адміністрація, що здійснює виконавчу владу у межах області, є суб'єктом управління щодо районних державних адміністрацій даної області, одночасно будучи об'єктом управління відносно уряду, останній, в свою чергу, є об'єктом управління з боку глави держави і парламенту.

Державне регулювання  економіки здійснюється центральними та місцевими органами державного управління. Держави різняться між собою  формами управління, державним устроєм, політичною системою, функціями органів влади.

Державна влада в  Україні реалізується за принципом  її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Функції, права та обов´язки державних органів України окреслені Конституцією, законами України та іншими нормативно-правовими актами.[7,c.84]

У сучасній українській  державі інтегруючу функцію щодо гілок влади надано Президенту - главі держави. Президент України повинен сприяти узгодженості у діяльності органів державної влади, їх взаємодії з органами місцевого самоврядування. При будь-якій формі державного правління президент країни має безпосереднє відношення до виконавчої та законодавчої влади.

Як глава держави  Президент виступає у вирішенні  внутрішніх проблем країни, арбітром при виникненні непорозумінь між законодавчою та виконавчою владою, має значні повноваження щодо виконавчої влади, є ініціатором з утворення, реорганізації та ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, вирішує кадрові питання.

Відповідно до Конституції України на Верховну Раду покладено виконання таких основних функцій щодо регулювання економіки:

-     прийняття законів;

-     затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього;

-     контроль за виконанням Державного бюджету;

-     визначення засад економічної політики держави;

-     затвердження державних програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку;

-     здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України;

-     затвердження переліку об´єктів державної власності, що не підлягають приватизації.

З метою здійснення законодавчих робіт, підготовки і попереднього розгляду питань, що належать до повноважень  Верховної Ради України, утворені і  постійно діють комітети - економічної  політики, бюджету, фінансів, банківської діяльності, соціальної політики та праці, власності та інвестицій тощо.

Місцеві органи виконавчої влади наділені всією повнотою державної влади на своїй території. Вони здійснюють розпорядження та користування природними ресурсами території; управляють місцевими бюджетами, формують регіональну політику; створюють умови для виконання державних та регіональних програм; самостійно здійснюють зовнішньоекономічні зв´язки; забезпечують соціальний захист населення території, дотримання соціальних норм і стандартів.

Оцінка діяльності органів  державного управління всіх рівнів дає  підстави для висновків про відсутність  принципової згоди між органами виконавчої та законодавчої влади з  ключових питань розбудови держави, нестабільність в організації виконавчої влади, втрати нею управлінських якостей. Тому проведення адміністративної реформи в Україні має важливе значення. Нова адміністративна система повинна будуватися на засадах єдності системи органів державної виконавчої влади; розумної централізації та децентралізації в їх відносинах; стабільності і політичної незалежності управлінського апарату від будь-яких впливів; посиленого розвитку законодавства; достатнього матеріально-технічного, фінансово-економічного та іншого забезпечення[7,c.94].

Таблиця 1. Органи державного регулювання економіки України

Орган влади	Підпорядковані сть	Найважливіші функції
1	2	3
Національний  банк України		1.  Проводить єдину політику в сфері грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці 2.  Організує міжбанківські розрахунки 3.  Координує діяльність банківської системи 4.  Визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн 5.  Забезпечує випуск грошей та грошових знаків 6.  Здійснює контроль за дотриманням банківського законодавства, економічних нормативів, запобігання банкрутству
Державна податкова  адміністрація України	Президент України	1.  Здійснює облік платників податку та інших обов´язкових платежів до бюджетів і держфондів 2.  Проводить контроль за правильністю, повнотою і своєчасністю платежів 3.  Здійснює контроль за достовірністю податкового обліку і звітності
Анти-монопольний  комітет України	Кабінет Міністрів  України	1.  Забезпечує державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства 2.  Здійснює захист інтересів підприємців і споживачів
Державна контрольно-ревізійна служба	Міністерство  фінансів України	1.  Контролює витрачання бюджетних і позабюджетних коштів усіх рівнів 2.  Здійснює контроль за збереженням держмайна у бюджетних установах 3.  Проводить контроль достовірності обліку і звітності у бюджетних установах
Фонд державного майна України	Верховна Рада України	1.  Здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна 2.  Виступає орендодавцем майнових комплексів, що перебувають у державній власності
Пенсійний фонд України	Кабінет Міністрів України	1.  Забезпечує стягнення та акумуляцію внесків для пенсійного забезпечення і допомог. 2.  Організовує забезпечення фінансування витрат Пенсійного фонду 3.  Здійснює контроль за своєчасним і повним надходженням страхових внесків до Пенсійного фонду
Рахункова палата	Верховна Рада України	Здійснює контроль за використанням коштів державного бюджету