Економіка праці та соціально-трудові відносини

     МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

     СУМСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

     КАФЕДРА ФІНАНСИ 
 
 
 
 
 
 

     КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

     з дисципліни

       «Економіка праці та соціально-трудові відносини» 
 
 
 
 
 

     Викладач                                                                                           Волк О. М.

     Студент                                                                                             Коваль В.О.

     Варіант за списком                                                                                             1 
 
 
 
 

     Суми, 2011 

     ТЕОРИТИЧНА  ЧАСТИНА 

     

1. ТРУДОВI РЕСУРСИ ЯК СОЦIАЛЬНО-ЕКОНОМIЧНА КАТЕГОРIЯ

 

     У вітчизняній економічній літературі, статистичному обліку, державному регулюванні  економіки для означення людських ресурсів використовується термін трудові ресурси, що виник у перші роки радянської влади для потреб централізованого управління. У Радянському Союзі окрім права на працю законодавчо був закріплений обов'язок кожного працездатного громадянина працювати "на загальну користь". Працездатні люди, що не працювали більше 3 місяців, вважалися такими, що ведуть "паразитичний спосіб життя", i переслідувалися не лише за адміністративним, а й за кримінальним законодавством. В таких умовах суворий статистичний облік працездатного населення, тобто трудових ресурсів (разом з ресурсами природними, фінансовими i матеріальними), був життєво необхідним для централізованого планування адміністративно-командної економіки.

     Трудові ресурси – це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями i знаннями здатна працювати в народному господарстві.

     3 цього визначення виходить, що трудові ресурси включають в себе як реальних працівників, що вже зайняті в економіці країни, так i потенційних, котрі не зайняті, але можуть працювати. Тобто це поняття спеціально створене та ідеально підходить для радянської ідеології поголовної примусової зайнятості, проте, як уже зазначалося, продовжує використовуватися i в наш час.

     Щоб кількісно визначити межі трудових ресурсів, потрібно розглянути поняття "працездатне населення", "працездатний вік", "працюючі підлітки,, "працюючі пенсіонери".

     Працездатний  вік – поняття узагальнене, а тому дещо умовне. Воно визначається системою законодавчих актів. Нині в Україні працездатним віком вважається для жінок 16-54 роки, для чоловіків - 16-59 років включно. Нижня межа працездатного віку передбачає, що до початку трудової діяльності людина повинна здобути певний рівень фізичного та розумового розвитку, для чого потрібен час (мінімум перші 16 років життя). Верхня межа працездатного віку показує думку суспільства про те, в якому віці людина може претендувати на соціальну допомогу по старості. Для деяких видів трудової діяльності, що пов'язані з роботою у несприятливих умовах праці або вимагають від працівника якостей, що з віком помітно зменшуються (наприклад, спорт, балет), пенсійний вік настає раніше на 5-10 років, а інколи i більше. Такі люди звуться пільговими пенсіонерами. Найчастіше вони продовжують працювати i залишаються в складі трудових ресурсів.

     Слід  зазначити, що в багатьох розвинених країнах законодавчо встановлена  верхня межа працездатного віку на 5-10 років вища, ніж в Україні, але i середня тривалість життя там  значно перевищує аналогічні показники нашої країни. Поширеною світовою практикою є нижча межа пенсійного віку для жінок, хоча майже всюди середня тривалість життя чоловіків значно менша, ніж жінок.

     Все сказане стосується працездатних, тобто  людей, фізично i психічно досить здорових для того, щоб працювати. На жаль, в кожному суспільстві є значний прошарок людей, не досить здорових для цього. Тобто є люди непрацездатні, хоча їхній вік працездатний. Такі люди одержують статус інваліди першої або другої групи, що дає їм право на отримання пенсії незалежно від віку.

     Кількість i частка інвалідів серед населення країни складається під впливом комплексу умов, від яких залежить здоров'я. Величезне значення мають екологічна ситуація, рівень матеріального добробуту (якість харчування, витрата життєвих сил на роботі), доступність i якість медичного обслуговування, безпечність умов праці тощо. Не потрібно бути експертом, щоб констатувати значне погіршення всіх цих умов для абсолютної більшості населення України в останнє десятиріччя XX ст.

     Слід сказати, що одним з принципів цивілізованого гуманного суспільства є створення умов для трудової самореалізації інвалідів. Наша держава зобов'язує роботодавців до 5 % робочих місць виділяти для осіб з обмеженою конкурентоспроможністю на ринку праці (в тому числі інвалідів), однак на практиці проблеми працевлаштування інвалідів вирішуються дуже важко, в результаті чого інваліди складають значну частку економічно неактивного населення. Майбутня динаміка чисельності непрацюючих інвалідів передусім залежить від покращання життя (i, відповідно, здоров'я) людей, а також від пристосування технології виробництва до працівника. Тенденцією економічно розвинених країн є зменшення частки непрацюючих інвалідів серед населення працездатного віку.

     Разом з тим серед людей непрацездатного віку є чимала частка працездатних i бажаючих працювати. Працівників, молодших працездатного віку, звичайно називають працюючими пiдлiтками, а старших – працюючими пенсіонерами. Історичний досвід переконливо доводить, що кількість працівників цих категорій обернено пропорційна рівню добробуту населення. У підлітків i пенсіонерів нижчі вимоги i до змісту праці, й до рівня її оплати, тому вони нерідко знаходять місце роботи навіть в умовах високого безробіття i беруть на свої плечі обов'язок утримання інших (часто працездатних, але безробітних) членів сім'ї. Тому в наш час велика i кiлькiсть, i частка працюючих підлітків та пенсіонерів. Однак заради справедливості потрібно сказати, що додатковий заробіток є далеко не єдиною причиною трудової активності, особливо пенсіонерів. Певне значення має також бажаний i звичний ("молодий") спосіб життя, бажання бути в колективі, почуватися потрібним тощо. Як висновок зазначимо, що праця підлітків i пенсіонерів може приносити користь і їм самим і економіці в цілому. Проте з урахуванням особливостей віку ця праця повинна бути організована (передусім державою) так, щоб не завдавати шкоди їхньому здоров'ю i не заважати здобути вiдповiдний рівень освіти молоді.

     Таким чином, ми пiдiйшли до кількісного визначення поняття "трудові ресурси". Бони складаються з населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів та пільгових пенсіонерів, i працюючих в економіці країни осіб молодших та старших працездатного віку.

     Як  бачимо, в економічній літературі використовуються рiзнi поняття для означення людських ресурсів. Важливо чітко уяснити їх смислове навантаження та межі використання. Поняття "трудові ресурси" ширше, ніж поняття "економічно активне населення", оскільки включає ще i працездатних непрацюючих людей та тих, що стаціонарно навчаються. Реально за поняттям "трудові ресурси" стоїть кількість населення, яке можна примусити працювати, тобто яке фізично здатне працювати. Поняття ж "економічно активне населення" – це та реальна частина трудових ресурсів, що добровільно працює або хоче працювати. Оскільки Україна обрала курс на побудову вільного демократичного суспільства, i в її Конституції проголошена заборона примусової праці, поняття "трудові ресурси" поступово втрачає своє економічне значення. Адже ресурсами можна називати лише реальні джерела задоволення потреби (в даному випадку – потреби в робочій силі). Тому нелогічно називати трудовими ресурсами ту частину населення, яку можна залучити до праці лише насильно. Реальними ж людськими ресурсами для праці (i це визнано на міжнародному рівні) є економічно активне або трудоактивне населення. Однак i поняття "трудові ресурси" має право на існування, оскільки показує максимально можливу (за екстремальних умов) кiлькiсть трудоактивного населення.

 

     

2. НОРМУВАННЯ  ПРАЦІ В ВИРОБНИЧИХ БРИГАДАХ

 

     Основні особливості нормування в умовах бригадної  організації праці:

1. розширюється склад норм праці (необхідно унормувати чисельність бригади і кінцеві результати її діяльності);
2. об'єктом нормування є колективний трудовий процес;
3. необхідно враховувати ефект колективної праці (скорочення необхідних витрат праці);
4. необхідні певні зміни методики нормування (кооперація, поділ праці, організація обслуговування, режим праці та відпочинку).

     При встановленні витрат праці в бригадах необхідно враховувати можливості економії часу . Відомо кілька шляхів такої економії:

1. неврахування витрат часу , пов'язаних з початком і завершенням робіт в умовах індивідуальної організації праці;
2. скорочення тривалості циклу виконання операцій в результаті паралельного виконання їх елементів різними робітниками. Це стосується, перш за все, витрат основного і допоміжного часу. Паралельне виконання робіт широко застосовується в комплексних бригадах, які обслуговують автоматизоване обладнання;
3. скорочення простоїв обладнання за рахунок більшого використання фондів часу членів бригади. Це допомагає скоротити регламентовані перерви з організаційно-технічних причин при багатоверстатній роботі і налагодженні, а також ліквідувати або зменшити простій обладнання під час відпочинку робітників (використовуються підмінні робочі, настроювачі і т.п.).

     Крім  зазначених напрямків, слід враховувати, що перехід до бригадної організації  роботи створює умови для вдосконалення  технологічних процесів, а також  підвищення інтенсивності роботи там, де вона була нижчою від суспільно необхідного рівня, який визначається відповідними міжгалузевими і галузевими нормативами.

     При нормуванні праці  в бригадах слід враховувати дві основні ситуації:

1. бригада створюється з робітників, які до цього працювали індивідуально або в складі невеликих груп (ланок); норма для бригади встановлюється на основі діючих індивідуальних норм;
2. бригада функціонує , норма для неї розраховується у зв'язку з освоєнням нової продукції, нового технологічного процесу, зміною організаційно-технічних умов або для виявлення резервів підвищення продуктивності праці.

     У першому випадку, якщо перехід до бригадної організації праці  не супроводжується застосуванням  нового обладнання, пристроїв, інструменту, підйомно-транспортних засобів тощо, бригадна норма часу повинна встановлюватися  на основі діючих індивідуальних норм щодо операцій, закріплених за бригадою. Ця сума може бути зменшена в тих випадках, якщо і в адміністрації, і у робітників не викличуть сумніви резерви зменшення величини норми . У даному випадку це стосується, як правило, витрат підготовчо-завершального часу при створенні наскрізних бригад. Для виявлення інших зазначених вище резервів повинна бути розроблена система матеріального і морального стимулювання робітників за перегляд норм з їх ініціативи .

     Важливо враховувати, що створення бригад, як і будь-якого нового колективу, пов'язане  з певною психологічної та організаційної труднощами. У бригадах, як правило, досягається більш повне використання фонду робочого часу, підвищується інтенсивність праці. Тому певне збільшення заробітку робітників у бригаді в порівнянні з індивідуальною організацією праці цілком виправдано. Важливо тільки, щоб збільшення заробітної плати не випереджало зростання продуктивності праці. З цієї точки зору необхідно за досить тривалий відрізок часу до створення бригади виявити і переглянути явним чином завищені (помилкові) норми часу.

     У всіх випадках, у тому числі і  тоді, коли бригадна норма встановлюється, виходячи з існуючих операційних  норм, доцільно створювати проект колективного трудового процесу і розраховувати  відповідні проектні бригадні норми  праці. Такі норми дозволяють більш  обґрунтовано визначити резерви зниження трудомісткості і направити ініціативу робітників на їх освоєння.

     Можна рекомендувати такий  порядок розрахунку норм праці для  умов бригадної роботи . Відповідно аналітичного методу нормування праці норма часу повинна встановлюватися на основі аналізу елементів технологічного та трудового процесів. Тому бригадна норма визначається, виходячи з норм часу на операції, які виконуються бригадою.

     Норма трудомісткості одиниці  праці Н_т залежить від двох величин: нормативної тривалості (норми тривалості) операції Н_прод і норми чисельності робітників, які виконують операцію Н ч , і визначається за формулою

                                       Н_т = Н_прод + Н_год .                                            (2.1)