Контрольна робота з «Історії економіки та економічної думки»

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Промислово-економічний коледж

Національного авіаційного університету

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

З предмету «Історії економіки та економічної думки»

Варіант № 9

 

  

 

 

 

 

 

 

Роботу виконала	Роботу перевірив
студентка групи 201-БЕП	викладач з предмету «Історія економіки та економічної думки «
Лопушенко О.О.	Іщак О.В

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2014

План

1	Теоретичні питання…………………………………………………………	3
1.1	Географічні відкриття і їх вплив на структурні аспекти розвитку господарств країн Західної Європи……………………………………….	3
1.2	Господарство Росії на межі ХІХ – ХХ ст. Аграрна реформа Столипіна.	6
1.3	Особливості трактування економічної теорії А. Смітом і   Д. Рікардо……………………………………………………………………	9
1.4	Розвиток політичної економії у Росії в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст………………………………………………………………	12
2.	Розкрити зміст категорій і понять…………………………………………..	17
3.	Тести…………………………………………………………………………	22
	Список використаних джерел……………………………………………..	25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Теоретичні питання

1.1 Географічні відкриття і їх вплив на структурні аспекти розвитку господарств країн Західної Європи.

Значного розвитку в Західній Європі до XVI ст. досягли виробництво і торгівля, що зумовило зростання потреби в грошах як у загальному засобі обміну. Це стимулювало пошук нових морських торгових шляхів з Європи в Африку, Індію та Східну Азію, де, на думку європейців, було багато золота, срібла, самоцвітів і прянощів. Особливе значення мала Індія, з якої з найдавніших часів доставляли в Європу спеції, ліки, тканини, слонову кістку.

Важливі вдосконалення, запроваджені в ті часи у мореплавстві й військовій справі, позитивно вплинули на великі географічні відкриття. Протягом XV ст. було створено новий тип швидкохідних і легких вітрильників-каравел, місткий трюм яких давав змогу робити великі морські переходи. У Європі появилися нові типи кораблів (каравели і баржі), зросла їх вантажність (від 500 до 2 тис. т). Завдяки вдосконаленню компаса, який з початку XVI ст. входить у загальне використання, морських карт, приладів (барометра і гідрометра) та обладнання значно зросла безпека мореплавання. Відродилася антична ідея про кулеподібність Землі. Велике значення мали вдосконалення вогнепальної зброї, поява мушкетів, пістолетів і гармат.

До кінця XV ст. попереду інших країн була Португалія. Отримані португальцями знання дали мореплавцям інших країн нову інформацію про морські припливи, відпливи, течії, напрямок вітрів. Нанесення на карту нових земель підштовхувало розвиток картографії.

Епоха Великих відкриттів ділилася на два періоди:

1. Іспано-португальський (кінець XV - середина XVI ст.), до якого входили відкриття  Америки (перша експедиція X. Колумба  в 1492 p.), португальські плавання до  Індії і берегів Східної Азії, починаючи з експедиції Васко да Гама, іспанські тихоокеанські експедиції XVI ст. від першого навколосвітнього плавання Магеллана до експедиції Вільяловоса (1542-1543).

2. Період російських і голландських  відкриттів (середина XVI - середина XVII ст.). До них належать: відкриття росіянами  всієї Північної Азії (від походу  Т. Єрмака до плавання Попова - Дежньова у 1648 p.), англійські та  французькі відкриття в Північній  Америці, голландські тихоокеанські  експедиції і відкриття Австралії.

Основні соціально-економічні наслідки Великих географічних відкриттів такі:

1. Почала складатися колоніальна  система, яка прискорила виникнення  в Західній Європі капіталістичного  виробництва і сприяла нагромадженню  в буржуазії значних грошових  сум, необхідних для організації  великих капіталістичних підприємств. Піднесення Іспанії та Португалії  як колоніальних держав було  відносно недовгим. Отримані від  експлуатації колоній багатства  феодали використовували непродуктивно, тоді як в Англії і Франції  заохочувався розвиток промисловості  й торгівлі. Позиції Англії, Франції  та Нідерландів на колоніальних  ринках зміцнювалися. Вони змогли  більш ефективно використати  географічні відкриття для розвитку  ринкової економіки і створення  власних колоніальних імперій.

2. Завдяки сміливим експедиціям  мореплавців багатьох країн світу  Європу, Африку, Америку й Австралію  пов'язали між собою торгові  шляхи, почав складатися світовий  ринок. Його виникнення стало  ще одним сильним поштовхом  до зародження й розвитку капіталістичних  відносин у Західній Європі. Новий  світ став ринком збуту для  мануфактур Європи. Монопольне володіння  ним забезпечило швидке нагромадження  капіталу в країнах Західної  Європи. Великі географічні відкриття  стали основою для виникнення  міжнародного поділу праці та  світового господарства. У боротьбі  за оволодіння новими ринками  поступово почали утворюватися  торгові компанії, які регулювали  торгівлю купців у визначених  районах світу. Наймогутнішою з  них були Ост-Індські компанії в Нідерландах і в Англії, яким вдалося монополізувати індійський ринок.

3. Відбулася так звана революція  цін, зумовлена ввезенням із Америки  до Європи великої кількості  золота й срібла. За XVI ст. загальна  кількість дзвінкої монети, що  перебувала в обігу в західноєвропейських  країнах, зросла більш ніж у 4 рази. Такий великий наплив відносно  дешевого золота й срібла призвів  до різкого падіння їхньої  вартості і сильного підвищення  цін на продукцію сільського  господарства й промисловості (за  останніх 30 років XVI ст. вони зросли  в 2-3 і більше раз).

4. Революція цін сприяла зміцненню  позицій міської і сільської  буржуазії, що зароджувалася, підвищенню  її доходів і збільшенню чисельності  мануфактурних робітників. Розорялися  великі землевласники-феодали, потерпали  від збитків найбідніші селяни  та наймані робітники, збагачувалася  буржуазія.

5. У результаті Великих географічних  відкриттів услід за переміщенням  головних торгових шляхів центр  економічного життя перемістився  із середземноморських країн  у держави на берегах Атлантичного  океану. Стали занепадати італійські  міста-республіки, виникли нові центри  світової торгівлі - Лісабон, Севілья  і особливо Антверпен. Саме Антверпен  став найбагатшим містом у  Європі, світовим торговим і фінансовим  центром. У XVI ст. виникли товарна  і фондова біржі. На відміну  від Португалії та Іспанії, які  мали переваги торгівлі, основними  виробниками промислових товарів  були Нідерланди, Англія, Франція. Буржуазія  цих країн швидко збагачувалась, перекачуючи золото й срібло  з приморських країн в обмін  на промислові товари. Поступово  Нідерланди, Англія, Франція витіснили  конкурентів з морських шляхів, а потім й із заморських  колоній. Зокрема, у дослідженнях  Тихого океану і південних  морів на рубежі XVI-XVII ст. ініціатива  перейшла до Нідерландів, а в 40-ві  роки XVII ст. буржуазна революція  в Англії вивела цю країну  на арену боротьби за ринки  збуту та панування на морі, за колоніальні володіння.

6. Наслідком Великих географічних  відкриттів стало посилення нових  тенденцій в економічній політиці  європейського абсолютизму. Вона  набула яскраво вираженого меркантилістського характеру. Правлячі династії Іспанії, Англії, Франції всіма доступними засобами заохочували торгівлю, промисловість, судноплавство, колоніальну експансію. Меркантилізм як економічну політику епохи первісного нагромадження капіталу породив капіталізм, що розвивався в надрах феодалізму і сприяв формуванню та розвитку ринкової економіки.

Отже, у результаті Великих географічних відкриттів окремі країни Західної Європи опинились у максимально сприятливих умовах для розвитку капіталістичного виробництва. Позитивний вплив на них справляла географічна близькість до нових морських шляхів світової торгівлі, а також те, що Русько-Литовська і Московська держави прикрили собою Західну Європу від руйнівних татаро-монгольських набігів. Великі географічні відкриття прискорили процес первісного нагромадження капіталу.

1.2 Господарство Росії на межі ХІХ – ХХ ст. Аграрна реформа Столипіна

Реформи 60-70-х pp. XIXст. Потреби капіталістичного розвитку та зростання соціальної напруженості спонукали уряд до проведення реформ. Найважливішою була селянська реформа 1861 p., що скасовувала кріпосне право і надавала селянам особисту свободу та громадянські права. Крім селянської реформи було здійснено ряд інших реформ: земську, судову, шкільну, військову, фінансову та інші.

На межі ХІХ-ХХ ст. з відсталої аграрної держави Росія стала аграрно-індустріальною, за обсягом промислової продукції увійшла до п´ятірки наймогутніших держав (США, Німеччина, Великобританія, Франція) і все більше втягувалась у світову систему господарства.

У другій половині XIX ст. в Росії відбувався демографічний вибух — з 1861 по 1897 pp. її населення зросло з 73 до 123 млн осіб, а в 1917 — до 170 млн осіб. Утричі зросла кількість міського населення. У 80-х pp. XIX ст. завершився промисловий переворот. За 30 років загальна кількість підприємств зросла з 2,5 до 6,4 тис, виникли нові промислові центри — Донбас, Прибалтика, Баку, Придніпров´я. Розвиваються нові галузі промисловості — вугільна, нафтодобувна, хімічна, машинобудівна тощо. Центрами металообробки стали Москва і Петербург. Легка промисловість дещо відставала. За темпами залізничного будівництва Росія випередила інші європейські країни. У період правління Миколи II їх протяжність зросла в 4 рази. За період з 1890 до 1913 pp. продуктивність російської промисловості зросла вчетверо, частка її прибутків дорівнювала надходженням від сільського господарства, а випуск продукції задовольняв 80% попиту на внутрішньому ринку.

На межі століть починається формування монополістичного капіталізму: створення промислових монополій та фінансових союзів, зрощення промислового і фінансового капіталу. Російський капітал активно вивозився на Далекий Схід, Монголію, Іран, витісняючи конкурентів.

Основним протиріччям економіки Росії був розрив між швидкими темпами розвитку промисловості та застарілими методами сільського господарства.

У соціально-класовій структурі поєднувалися риси нового і старого. Розвиток капіталізму привів до формування буржуазії та пролетаріату, проте селянство залишалося найчисленнішим станом. Буржуазія поступово ставала провідною силою в економіці, але не відігравала значної ролі в політичній сфері, повністю залежала від імператора й уряду

Порівняно з передовими індустріальними державами Російська імперія на початку XX ст. залишилась абсолютистською державою. Влада імператора не обмежувалася ніякими виборними органами, в управлінні країною він спирався на централізований бюрократичний апарат, дещо модернізований у другій половині XIX ст.

Прагнення російських монархів зберегти самодержавство активізувало опозиційні рухи в країні, а репресії уряду сприяли їхній радикалізації.

З 70-х pp. провідну роль у суспільному житті почали відігравати народники. Народники розглядали селянство як соціальну силу, яка здатна здійснити соціалістичну революцію, а Росія зможе обминути індустріальний стан розвитку. Найвідомішими організаціями були «Земля і воля», створена в 1876 р., та «Народна воля» (1879 р.).

 Поширення марксизму в Росії  пов´язано із заснованою 1883 р. у  Женеві Г Плехановим групи  «Визволення праці» та створеної  Д. Благоєвим «Партії російських  соціал-демократів». Новий етап робочого  руху пов´язаний зі створенням 1895 р. В. Ульяновим (Леніним) «Союзу боротьби за визволення робочого класу», що об´єднував усі соціал-демократичні гуртки Петербурга в одну організацію.

На початку XX ст. Росія продовжила боротьбу за переділ світу.

Таким чином неминучість революції в Росії була зумовлена особливостями її соціально-економічного і політичного розвитку.

Економічна криза, неврожай на початку XX ст., а також поразка у війні з Японією прискорили назрівання революції.

У розвитку російської революції 1905-1907 pp. виділяють три основних етапи:

1. січень-вересень 1905 p. – характеризується  початком революції стали події 9 січня 1905 р. у Петербурзі, де за наказом уряду було розстріляно мирну демонстрацію робітників.
2. жовтень-грудень 1905 р. – характеризується найвищим піднесенням революції. Революційна боротьба у жовтні переросла в загальноросійський політичний страйк (понад 2 млн учасників), що в ряді міст вилився в барикадні бої.
3. січень 1906 — червень 1907 р. – характеризується спадом революції.